На головну

Зовнішньоторговельна політика держави

  1.  II. Поселення в Іспанії. Взаємовідносини вестготів і римлян. Королівська влада. Система управління. Церковна політика.
  2.  II. Сучасний світ і зовнішня політика Російської Федерації
  3.  IV. Арабські держави
  4.  IX. Співпраця між державами
  5.  Pax Americana і геополітика мондіалізму
  6.  Quot; відмирання "ДЕРЖАВИ І насильницьку революцію
  7.  V. ДЖЕРЕЛА СИЛИ І невразливим «Характерник» Вчені, ПОЛІТИКА, ПІДПРИЄМЦЯ.

Зовнішньоторговельна політика держави-це комплекс заходів дозволяють здійснювати торгівлю з різними регіонами і країнами на різних ринках товарів і послуг. Вона повинна вписуватися в загальну зовнішньоекономічну політику [1, c. 676].

Зовнішньоторговельна політика держави - це цілеспрямовані дії держави та її органів щодо визначення режиму регулювання зовнішньоекономічної діяльності та оптимізації участі країни в міжнародному поділі праці [2, c. 367].

Зовнішньоторговельна політика держави - діяльність державних органів щодо створення оптимального співвідношення експорту та імпорту країни, що забезпечує сталий економічний розвиток національної економіки та реалізації країною максимальної вигоди [3, c.457].

Основні цілі зовнішньоторговельної політики:

зміна ступеня і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці;

зміна обсягу експорту і імпорту;

зміна структури зовнішньої торгівлі;

забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.д.);

зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Деякі цілі мають довготривалий характер, наприклад зміна ступеня і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці. Інші ж цілі можуть бути досягнуті в більш короткі проміжки часу, наприклад зміна обсягу експорту або імпорту.

Існують два основних напрямки зовнішньоторговельної політики:

політика вільної торгівлі (лібералізм або фрітредерство);

протекціонізм.

Для різних стадій історичного розвитку суспільства характерні різні напрямки зовнішньоторговельної політики.

У період первісного нагромадження капіталу типовою системою зовнішньоторговельної політики був протекціонізм. Високими ввізним митом на промислові товари вітчизняна промисловість захищати від іноземної конкуренції. У цей період протекціонізм відігравав прогресивну роль, сприяючи швидкому зростанню промисловості і розвитку економіки в цілому.

У сучасній політиці регулювання зовнішньоторговельного обміну виявляється об'єктивна потреба в полегшенні міжнародного спілкування. В області МЕВ це виражається в ослабленні обмежень зовнішньоторговельного обміну, прагненні до усунення перешкод на його шляху. Такому курсу відповідає політика лібералізації торгівлі, під якою розуміється весь комплекс державних заходів щодо регулювання внутрішньої економіки і зовнішніх зв'язків для сприяння зовнішньоторговельному обігу і зниження митних та інших бар'єрів.

Елементи лібералізації зовнішньої торгівлі існували і до війни у ??вигляді політики вільної торгівлі. Однак сучасна лібералізація володіє рядом істотних відмінностей:

розширена сфера регулюючих заходів, які вийшли за межі тарифної політики й охоплюють всі галузі господарського життя;

зросла роль погоджених міжнародних дій, координований зусиль різних країн по багатосторонній лібералізації зовнішньоторговельного обміну;

вдалося домогтися довгострокового зниження загального "рівня перешкод" розвитку зовнішньої торгівлі.

Політика вільної торгівлі (free trade) в чистому вигляді означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак це не означає, що держава взагалі усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Воно укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу своїм господарюючим суб'єктам.

Вільна торгівля призводить до позитивних політичних наслідків, так як в цьому випадку країни стають більшою мірою взаємозалежними, а отже, знижується небезпека ворожих дій по відношенню один до одного.

Проведення політики вільної торгівлі дозволяє отримати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну в основному країнам економічно більш розвинутим, хоча в чистому вигляді вона ніколи і ніде не застосовувалася. [4, c.290]

Протекціонізм (protectionism) - політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики вільної торгівлі при протекціонізмі виключається вільне дію ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідним для менш розвинених країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних іноземних держав може привести в менш розвинених країнах до економічного застою і формування неефективної для даної країни економічної структури. [4, c. 289-290]

Можна виділити кілька форм протекціонізму:

селективний - спрямований проти окремих країн або товарів;

галузевий - захищає певні галузі, передусім сільське господарство;

колективний - проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них не входять;

прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Протекціонізм сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва. В аграрних країнах протекціонізм часто є необхідною умовою індустріалізації. Крім того, при протекціонізмі скорочується безробіття. Однак занадто тривале застосування цієї політики може призвести і призводить до економічного застою, тому що якщо усунути іноземну конкуренцію, то послаблюється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня та ефективності виробництва.

У своїй крайній формі протекціонізм набуває форми економічної автаркії, при якій країни прагнуть обмежити імпорт тільки тими товарами, виробництво яких в країні неможливо. Експорт же допускається в тій мірі, в якій він забезпечує необхідний імпорт.

У чистому вигляді автаркической політика передбачає, що будь-який імпорт повинен бути замінений на вітчизняну продукцію. Але не завжди прагнення окремих країн до заміщення імпорту вітчизняною продукцією можна охарактеризувати як автаркической політику.

Політика автаркії, так само як і політика вільної торгівлі, в чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціонізму зустрічаються постійно і залежать від рівня економічного розвитку тієї чи іншої країни. Іноді можуть одночасно проводитися політика вільної торгівлі та політика протекціонізму, але відносно різної продукції.

Протекціонізм активно застосовується не тільки розвиваються, але і промислово розвиненими країнами для захисту національних товаровиробників в умовах конкуренції, що загострюється.

Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Держава може давати рекомендації і заохочувати господарюючі суб'єкти до тих чи інших дій. До інструментів зовнішньоторговельної політики відноситься система двосторонніх і багатосторонніх договорів. Однак найчастіше в умовах розвинутих ринкових відносин застосовуються тарифи і нетарифні бар'єри.

 



 Основні форми міжнародних економічних відносин |  Основні форми міжнародних інвестицій

 Взаємозв'язок інфляції та безробіття |  Гроші, їх функції в економіці |  Грошовий обіг. Склад грошових агрегатів |  Сутність і форми кредиту |  Кредитно-грошова політика держави, її основні інструменти. |  Бюджет і бюджетна система |  Бюджетний дефіцит і способи його покриття |  Поняття і види цінних паперів |  Фондовий ринок цінних паперів - особливості та специфіка |  Соціальна політика держави, її основні напрямки |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати