Головна

ДО ПИТАННЯ № 9.

  1. ВИСНОВКИ ДО МОДУЛЯ: ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ
  2. ВИСНОВКИ ТА ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
  3. ДО ПИТАННЯ № 1.
  4. ДО ПИТАННЯ № 1.
  5. ДО ПИТАННЯ № 10.
  6. ДО ПИТАННЯ № 2.
  7. ДО ПИТАННЯ № 2.

Термін "лірика" з'явився та почав застосовуватися приблизно у ІІІ-ІІ ст. до н. е. Ліричні твори у давній Греції співались під музику. Грецьке віршування, засноване на особливостях мови - довгих та коротких голосних, що супроводжувалися підвищенням та пониженням тону, "лише умовно може бути відтворене сучасними європейськими мовами" [35, с.38].

Більшість ліричних жанрів виникли ще за часів античності, а потім зазнали суттєвої трансформації.

Ліричний вірш (лат. versus) нам добре відомий. У ньому виражені неповторні переживання ліричного героя.

Інші ліричні жанри можна за емоційною насиченістю, жанровою модальністю представити у порівняльній таблиці.

Ода (з грец. ode - пісня) - хвалебний вірш, який присвячений уславленню видатних подій (перемог) та осіб (правителів, воїнів, талановитих поетів тощо). На початку функціонування (за часів античності, напр., у Горація) цей жанр мав різноманітну тематику. Так, існувала анакреонтична ода*, сапфічна ода* тощо. "В добу Відродження і бароко в Європі поняття оди вживалося щодо патетичної лірики, яка була орієнтована на античні взірці" [17, с. 379]: оди італійця Л. Аріосто, французів П. Ронсара та Ж. дю Белле. За часів класицизму (XVII ст.) ода вважалася "високим жанром", але починаючи з XVIII ст., в літературі романтизму* цей жанр уже був "пристосований" не лише для оспівування: з'явилися "псевдооди" ("Ода зубному болю" Р. бернса, соціально-критична "Ода авторам білля проти руйнівників верстатів" Дж. Байрона тощо). Сатира (з лат. satura - суміш) - віршований твір, мета якого - висміяти певні соціальні чи загальнолюдські недоліки. В епоху пізньої античності виникає жанр сатури, який зображує повсякденне життя простих людей. Сатури моралізаторського змісту пізніше трансформувалися в сатири. Талановитими сатириками античності були Луцилій, Ювенал, Лукіан та ін. Розвиток європейської сатири відбувається з урахуванням традицій сатири античної. Зразки цього жанру знаходимо у творчості вагантів*, класицистів (М. Реньє, Н. Буало), гуманістів* (С. брант), представників бароко (С. Баталер), романтизму (О. Барб'є) тощо.  
До жанру одиблизькі такожпанегірик (грец. logos panegyrikos - похвальне слово на урочистих зборах) Та дифірамб (грец.dithyambos - урочиста хорова пісня на честь богів). У сучасній європейській поезії означають величальні, похвальні вірші, присвячені якійсь особі чи події.  
Мадригал (з італ. madrigale - пісня рідною мовою) - невеликий вірш комплементарного характеру, присвячений жінці. З'являється в епоху Відродження (Ф. петрарка, Дж. Боккаччо). Представлений у творчості Дж. Маріно, Д. донна, Г. Герберта.     Епіграма (грец. Epigramma - напис) - коротенький комічний, дотепний вірш, присвячений конкретній людині, написаний на випадок. Спочатку, в часи античності - напис на зброї воїна, статуях, культових предметах, надгробках (!) тощо. Брак місця вимагав від цього жанру лаконізму, виразності, афористичності, дидактизму. Основоположник - Симонід Кеоський, жанрова модель сформувалась у творчості Марціала. Епіграми були популярні за доби Відродження, у літературі бароко та класицизму (Ф. Малерб, Н. Буало, Ж. де Лафонтен). Однак її розквіт відбувається в епоху Просвітництва. Г. е. лессінг вказує на дві основні риси епіграми: на початку вона створює ефект напруженого очікування, а у фіналі дає парадоксальний* висновок. Майстрами епіграми були Вольтер, Ж. ж. Руссо та ін. В процесі подальшого розвитку літературного процесу цей жанр поступово втрачає свою популярність.  
Епітафія (з грец. epitaphios - надгробне слово) - коротенький віршований надпис на пам'ятникові. Цікаво, що спочатку епітафія сприймалася як різновид епіграми. Існує жартівлива (переважно сатирична) епітафія. Епітафію самому собі написав Ф. Війон.
Елегія (походить від грец. слова - "очерет", оскільки саме з очерету виготовляли флейти, під гру на яких співали відповідні твори) - у сучасному літературознавстві це вірш, сповнений настроями смутку та журби. Хоча в часи античності, коли цей жанр виник, він мав героїко-патріотичний, філософський зміст. Елегіями називали поезії, написані особливим розміром - елегійним двовіршем*. Однак, вже у Давньому Римі з'явилася любовна елегія, де інтимна тема поєднувалася з розпачливим настроєм. Європейська поезія успадкувала цю традицію: у літературі сентименталізму* (XVIII ст.) та романтизму (І п. XIX ст.) цей жанр набув великої популярності. Майстрами елегії вважають Е. Юнга, О. Голдсміта, Ф. Міллера, Й. в. Гьоте, Дж. Байрона та інш.   Гімн (грец. hymnos - хвала) - урочиста, радісна пісня. За часів античності гімни виконувались на честь богів, в добу Середньовіччя - на честь Христа, святих (духовні гімни). Пізніше зявивилися світські та державні гімни. До жанру гімна зверталися такі видатні майстри слова як Ф. Шіллер, Б. Шеллі, Новаліс та інш.    

Також виділяють такі ліричні жанри як послання або епістола (вірш, який має конкретного адресата), пісня, що ж до стансів та сонетів,то сучасні літературознавці розглядають їх як строфічні, а не жанрові форми.



Типи комедій. | ДО ПИТАННЯ № 10.

ДО ПИТАННЯ № 1. | ДО ПИТАННЬ № 2, 3, 4. | Ліричний герой. | Приклади. | ЖАЛОБЫ ПРИГОЖЕЙ ОРУЖЕЙНИЦЫ | ДО ПИТАННЯ № 5. | ДО ПИТАННЯ № 6. | Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея. | Малі епічні жанри. | ДО ПИТАННЯ № 8. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати