Головна

Функції освітньої політики, їх характеристика.

  1. Аналіз досягнень і втрат у процесі модернізації освіти в Україні (1991 - 2013 рр.) з позицій освітньої політики.
  2. Аналіз програми з математики для загальноосвітньої школи.
  3. Арифметичні теореми про границю функції
  4. Арифметичні теореми про неперервні функції
  5. Архитектура СУБД. Логическая и физическая независимость. Виды СУБД. Локальные и серверные СУБД. Краткая характеристика. Примеры.
  6. Банки,їх види та функції. Банківський прибуток.
  7. Билет №18. Инвестиционный проект. Общая характеристика.

Основними функціями освітньої політики є:

1. Прогнозування (Найголовніше - ОП має бути форсальною: підготовка фахівців, які будуть затребувані на ринку праці через 5 років. Актуалізуються питання, якою повинна бути освіта, її діяльність в майбутньому? Які функції вона повинна взяти на себе? Які цілі повинна перед собою ставити? Які завдання їй доведеться виконувати? І, нарешті, якою вона не повинна бути?

Прогностичні дослідження в освітянській сфері охоплюють й інше коло питань: прогнозування успішності педагогічної діяльності; проблема розвитку здатності прогнозування; експериментальне дослідження ролі прогнозування в діяльності сучасного вчителя/викладача; прогнозування розвитку самостійної роботи студента (учня); прогнозування класним керівником розвитку оцінки і самооцінки у підлітків; вплив різної мотивації на прогнозування учнями результатів навчальної діяльності; прогнозування швидкості запам'ятовування учнями навчального матеріалу тощо.

2. Планування (стратегія і тактика)

Стратегічне планування ОП - це процес розробки стратегічного плану шляхом формулювання цілей ОП (освітньої організації) аналізу проблем розвитку, вибору базових стратегій і прогнозування соціально - економічного розвитку з метою забезпечення ефективної роботи освітньої організації в майбутньому.

Тактичне планування нерозривно пов'язане зі стратегічним плануванням.

Тактичне планування означає уточнення, корекцію, доповнення, одним словом, конкретизацію стратегії. Під тактичним плануванням розуміють планування дій, які мають представляти найбільш ефективні способи досягнення стратегічних цілей. Тактичне планування - це детальне планування, визначення та розробка питань у рамках технічних ліній. Тактичні цілі розраховані на більш близьке майбутнє, а рішення задач - на даний час.

Стартегічні і тактичні плани обов'язково повинні враховуватипріоритети розвитку освіти: рівність, доступність, гуманізація.

3. Координація роботи всіх суб'єктів ОП. Управління системою освіти (створення системи, яка спрямована на реалізацію завдань державної ОП оптимальними шляхами). Управління - діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Управління освітою в нашій країні здійснюється на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпоряджень Президента, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування, досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду тощо.

4. Організація роботи всієї системи (сприяння фінансування, теплопостачання, забезпечення підручниками тощо);

5. Фінансове забезпечення бюджетними коштами;

Головними джерелами фінансування витрат на освіту є:

- кошти державного та місцевого бюджетів;

- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів;

- спонсорські та доброчинні внески і пожертвування;

- кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.

Фінансування освіти за рахунок вказаних джерел здійснюється наступними методами:

- кошторисне фінансування закладів освіти;

- бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

- індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

- спеціальні кредити для здобуття освіти;

- отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

- отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.

6. Регулювання діяльності шляхом створення нормативно-правової бази.

Стосовнофункційсоціальногоінститутуосвітиіснуєчималорізнихкласифікацій, аленайчастішевиокремлюютьсятакіфункції: культурна (трансляціязнаньікультурнихзразків), соціальна (участьупроцесахсоціалізаціїособистості), економічнаабопрофесійна (підготовкаіперепідготовкакадрів, формуваннясоціально-професійноїструктурисуспільства), ідеологічна (вихованнягромадянина,лояльностідонаявнихінститутів, підтримкаморальнихнорм), соціально-селективна (освітаєканаломсоціальноїмобільностійінструментомвідтвореннясоціальноїнерівності).

16. Чинники впливу на формування освітньої політики, їх характеристика.

Розглядаючи сучасні аспекти формування освітньої політики можна зробити висновок, що на формування освітньої політики в сучасному суспільстві вливають такі чинники, як: глобалізація, мобільність, змінність, інноваційність, інтелектуалізація, інформатизація, демократизація, конкурентність як визначальні складові цивілізаційного розвитку постіндустріального суспільства.

Дослідники проблем модернізації вітчизняної освіти приділяють увагу дослідженням чинників впливу на процеси формування та здійснення державної політики в галузі освіти, зокрема їх класифікації. Розглядаючи питання науково-методологічного наповнення змісту поняття «державної політики», В. Тертичка наголошує, що державна політика як багатовекторна система відтворює динамічну єдність і взаємодію основних сфер суспільного життя; під час формування державної політики вкрай важливо враховувати вплив на її зміст соціально-економічних та політичних чинників [1, с. 33]. І. Іванюк підкреслює, що освітня політика має певні характеристики, важливі для розуміння того, в який спосіб вона формується; треба брати до уваги контекст і передісторію прийняття політичних рішень в освіті; в основі політики - певні цінності, тому в будь-якому разі складно уявити політичне рішення, яке не ґрунтується на цінностях; політика не може бути створена з чистого аркуша, без урахування обставин, у яких її впроваджуватимуть, треба зважати на загальний контекст творення політики: історичний, соціальний, економічний, етнічний, релігійний та ін. [2, с. 15-16]. О. Оболенський звертає увагу на те, що держава функціонує в певному соціальному оточенні, залежить від економіки та культури суспільства, його структури, психології і духовних цінностей громадян, їхнього менталітету, історичної пам'яті поколінь тощо. У зв'язку з цим процеси формування й здійснення освітньої політики на кожному етапі розвитку суспільства мають певні особливості, які детермінуються співвідношенням соціально-економічних умов та суспільно-політичних відносин, що, власне, і впливає на визначення змісту, пріоритетних цілей освітньої політики, вибір методів і засобів їхнього досягнення. Сукупність цілей та завдань держави, що практично реалізуються нею в освітній сфері, відтворюють сутність держави та її соціальне призначення [3, с. 12].

Розглядаючи чинники формування ринку освітніх послуг, О. Карпюк класифікує їх у такий спосіб:1) за рівнем впливу людини (суб'єктивні чинники: демографічний, політико-правовий, соціально-психологічний, інфраструктура та кон'юнктура ринку, політико-правові, соціально-економічні; об'єктивні чинники: природно-географічний; регіонального розвитку, розвиток ринкових відносин та підприємництва, інновації, науково-технічний прогрес, інтернаціоналізація та глобалізація освіти); 2) за рівнем впливу на ринок освітніх послуг (зовнішні чинники: інтернаціоналізація освіти, глобалізація в контексті економіки, технологій та соціокультурного середовища, науково-технічний прогрес; внутрішні чинники: соціально-економічний розвиток країни, розвиток інновацій, ринкових відносин, регіональний розвиток, демографічний, інфраструктура, політичні, природно-географічний); 3) за характером впливу (позитивні; негативні); 4) за функціональною ознакою (соціально-економічний, політико-правовий, соціально-психологічний чинники; глобалізація та інтернаціоналізація, демографічний чинник та регіональний розвиток; інновації; розвиток ринкових відносин) [4].

І. Іванюк на основі аналізу класифікацій зарубіжних дослідників, зокрема, Тейлора, Різві та Генрі класифікує державну політику через призму «природи політики», пов'язуючи ці типи політики з чинниками впливу на неї. Вона виокремлює такі типи державної політики, зокрема й освітньої:1) розподільча та перерозподільча (розподільча - спосіб розподілу людських, матеріальних або фінансових ресурсів на потреби освіти; перерозподільча - перерозподіл ресурсів між певними регіонами, школами або групами дітей); 2) символічна і матеріальна (символічна - декларує певні принципи і цінності; матеріальна - передбачає зобов'язання щодо імплементації через забезпечення ресурсами; 3) раціональна й прибуткова (раціональна - визначення обов'язкових стадій розвитку політики, вона має чіткі межі початку і закінчення; прибуткова - нарощує існуючі практики, спрямовані на подальше поглиблення чи розвиток започаткованої політики); 4) самостійна і процедурна (самостійна - визначає, що має бути зроблено; процедурна - в який спосіб це має бути зроблено); 5) регулятивна і дерегулятивна (регулятивна - має тенденцію до заборони; дерегулятивна - має тенденцію дозволу і сприяння чомусь); 6) «зверху» і «знизу» («зверху» - прийняття рішення на центральному державному рівні; «знизу» - розбудова існуючої практики або нової ініціативи, стимулювання змін та ініціювання реформ загального рівня) [2, с. 16-17].

Російські вчені Г. Мухаметзянова, В. Смірнов, О. Клюєва[5] встановлюють класифікацію чинників суто в освітянському сенсі, а також розкривають зміст виявлених чинників. А саме: соціальний клімат у суспільстві - це загальний рівень стабільності або напруженості, стан зайнятості населення, соціальна структура та соціальне розшарування, характер національно-етнічних проблем та взаємовідносин. Такі явища, як складний фінансовий стан сімей, збільшення кількості життєвих проблем та обмежених можливостей, зростання злочинності та безробіття, погіршення медико-демографічної ситуації, залишковий принцип фінансування системи освіти, перехід викладачів до соціально незахищених груп населення, зростання кількості неблагополучних сімей, прояви девіантної поведінки молоді в суспільстві тощо, негативно впливають на ситуацію в освіті.

Економічні чинники - це насамперед стан економіки держави, її фінансової системи, які через рівень добробуту в суспільстві впливають на зростання освітніх потреб громадян, зумовлюють більші або менші можливості для фінансування бюджетної, а також освітньої сфери. Високий рівень загального економічного розвитку, високорозвинені ринкові відносини створюють сприятливі умови для наповнення бюджету держави, що позитивно позначається на фінансуванні системи освіти.

Політичні чинники - це курс внутрішньої та зовнішньої політики держави. Конкретні політичні дії та ситуації також утворюють загальне тло освітньої діяльності, для якої вкрай бажана спокійна, конструктивна, творча соціально-політична ситуація в суспільстві.

До правових факторів відносять характер чинних законодавчих актів та правових норм. Саме вони окреслюють рамки правового поля освіти, встановлюють «правила гри» на ньому.

Соціально-психологічні та етичні чинники - це загальний морально-психологічний клімат у суспільстві, спосіб і стиль життя різних прошарків населення.

Екологічні чинники: стан довкілля, яке впливає на здоров'я майбутніх і сучасних суб'єктів освіти, що значно підвищує вимоги до профілактичної та оздоровчої спрямованості діяльності освітнього закладу. Крім того, сам характер географічного й історичного середовища має велике значення як освітній чинник. Освіта може зробити певний внесок, щоб поліпшити екологічну ситуацію через екологічну освіту й виховання всіх суб'єктів освіти, які беруть активну участь у природоохоронній діяльності, пропагуючи здоровий спосіб життя.

Демографічні чинники - характер народжуваності, типовий склад сімей - також значно впливають на ситуацію в освіті. Якщо не вивчати тенденцій у цій галузі, більшість освітніх закладів та система освіти загалом через деякий час можуть залишитися без контингенту учнів або, навпаки, опинитися в ситуації, коли бракуватиме навчальних місць.

Культурні, духовно-ідеологічні чинники - стан культури в державі, рівень духовного здоров'я та культурних запитів населення є тлом для прояву освітньої активності людей, її спрямованості.

Галузеві чинники: стан і тенденції змін системи освіти в державі й світі, нові ідеї, концепції, зразки кращого освітнього досвіду, що впливають на стан освіти в державі.

Інституціональні чинники - це наявність розгалуженої мережі спеціалізованих соціальних інститутів, установ і організацій, із якими могли б співпрацювати освітні заклади у виконанні своїх завдань, ще один елемент значущого соціального середовища освіти.

17. Національна ідея і основні світоглядні орієнтації в освітній політиці України.

Система освіти в Україні сформувалася на основі радянської освітньої системи. На сьогоднішній день вона піддається змінам вбік європейських стандартів.

Національна ідея може і повинна бути стимулятором і консолідатором творчих державобудівничих сил індивіда й нації, бути своєрідним енергетичним ядром культурної та політичної програми самореалізації суспільства. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну гідність, совість і честь. Завдяки національному вихованню у молоді формується національний характер і світогляд. Держава розраховує на свою національну еліту, яка забезпечує збереження і розвиток традицій, зарядженнями новими ідеями духовної атмосфери та модернізацію суспільства в річищі нових цивілізаційних вимог [1, с. 9-10].

Українська національна ідея щораз глибше проникає в систему освіти й виховання шкільної та студентської молоді, стає тією рушійною силою, яка веде людину до національного особистісного самоствердження й самозбереження через усвідомлення себе як представника й носія культури, ментальності передусім конкретного народу і водночас як людини всесвіту [7, с. 21]. Нею мають бути проникнуті навчальні програми, підручники й посібники і навіть методичні системи, оскільки вони є важливими складовими формування менталітету й неповторності особистості українського школяра, студента, громадянина.

Національна ідея повинна стати одним із аксіологічних векторів розвитку української освіти. Вона не повинна набувати актуальності лише в періоди національного відродження чи усвідомлення небезпек щодо втрати етнічної окремішності. Її слід постійно плекати й утверджувати як на державному, так і на регіональних рівнях. Вона повинна стати природною основою для творення нових освітньо-виховних стратегій та концепцій.

Кожна цивілізована країна дбає про збереження й розвиток своєї культури, використовуючи для цього не лише освітню, а й інші сфери суспільного життя

«Сумою» національної ідеї є освіта, а освітня політика - це розгорнутий план реалізації національної ідеї.

18. Нормативне підґрунтя реалізації освітньої політики в Україні (дошкільна освіта).

Дошкільна освіта є найважливішою сферою реалізації прав людини, забезпеченні рівних можливостей у отриманні якісної освіти. Адже, основа майбутньої особистості закладається у ранньому віці. Знання та уміння, набуті в дитинстві - це коріння, і чим воно міцніше, тим впевненіше почувається людина в житті. Саме тому постійно триває пошук шляхів творчого зростання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей та можливостей рости здоровими, вільними та щасливими.

Дошкільна освіта є самостійною системою, обов'язковою складовою освіти в Україні, яка гармонійно поєднує сімейне та суспільне виховання. Найпершим суспільним середовищем для дитини стає дошкільний навчальний заклад, метою якого є забезпечення гармонійного розвитку особистості дитини, її фізичного і психічного здоров'я, виховання ціннісного ставлення до природного й соціального довкілля, до самої себе, формування механізмів соціальної адаптації та творчого втілення в умовах життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Дошкільна освіта як перша самоцінна ланка має гнучко реагувати на сучасні соціокультурні запити, збагачувати знання дитини необхідною якісною інформацією, допомагати їй реалізувати свій природний потенціал, орієнтуватися на загальнолюдські й національні цінності.

Дошкільна освіти України грунтується на основних положеннях Міжнародної конвенції ООН про права дитини, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», Базового компонента дошкільної освіти інших нормативних актах стосовно дитинства.

Нормативно-правова база

Закони України:

§ Про освіту

§ Про дошкільну освіту

§ Про охорону праці

§ Про дитяче харчування

§ Про фізичну культуру і спорт

§ Конвенція про права дитини

§ Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності

Укази Президента України:

§ Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні

Акти Кабінету Міністрів України:

§ від 12 березня 2003 р. N 305 "Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад"

§ від 13 квітня 2011 р. N 629 "Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освітина період до 2017 року"

§ від 5 жовтня 2009 р. N 1124 "Про затвердження Положення про центр розвитку дитини"

§ від 26 серпня 2002 р. N 1243 "Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів"

Накази Міністерства:

ЗаконПро дошкільну освіту

Стаття 2. Основні завдання законодавства України про дошкільну освіту
Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є:

забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;

забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;

визначення змісту дошкільної освіти;

визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;

визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;

створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
Стаття 3. Державна політика у сфері дошкільної освіти

1. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.

Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади,органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. { Абзац другий частини першої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012}

2. Держава:

надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;

забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку;

піклується про збереження та зміцнення здоров'я, психологічний і фізичний розвиток дітей;

сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Стаття 4. Дошкільна освіта. Дошкільний вік

1. Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.

2. Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на:

забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

3. Дошкільний вік - базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини.

4. Періоди дошкільного віку:

немовляти;
молодший дошкільний;

середній дошкільний;

старший дошкільний.

Стаття 5. Система дошкільної освіти

Систему дошкільної освіти становлять:

дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

наукові і методичні установи;

органи управління освітою;

освіта та виховання в сім'ї.

Стаття 12. Типи дошкільних навчальних закладів в Законі про позашкільну освіту.

Базовий компонент дошкільної освітице Державний стандарт дошкільної освіти України, який реалізується програмами та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.У ньому зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих дитиною компетенцій перед її вступом до школи.



Відмінності між освітньою політикою та управлінням і адмініструванням у галузі освіти. | Державна політика

Освітня політика як навчальна дисципліна: мета, завдання, предмет вивчення. | Основні характеристики освітньої політики: вітчизняні та міжнародні дослідження. | Складові освітньої політики як міждисциплінарної сфери знань, їх характеристика. | Рівні інтерпретації освітньої політики | Освіта і політика: характер взаємодії | Якість, ефективність та рівність доступу до освіти як пріоритети освітньої політики. | Рівні освітньої політики, їх характеристика. | Предмет освітньої політики. Об'єкти і суб'єкти освітньої політики, їх характеристика | Роль держави у здійсненні освітньої політики | Особливості державної освітньої політики в трансформаційному суспільстві. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати