Головна |
В. Віндельбанд і Г. Ріккерт, підкреслюючи відмінність між природними і суспільними науками, зводили його до протилежності між категоріями причинності і цінності. І дійсно, якщо для перших головне - у виявленні фактів, їх послідовності, причин і наслідків, то для суспільних наук - в мету і засоби. Без проникнення в сферу цілей та ідеалів не може бути й мови про адекватне вивченні світу політичного. Наприклад, з точки зору Н. Макіавеллі, що допускав будь свавілля з боку государя в інтересах держави, політика - це одне, а з точки зору Ж.-Ж. Руссо, стурбованого думкою про забезпечення загального блага, - зовсім інше.
Іншими словами, політична наука має справу з розумінням і тлумаченням людських цілей, а там, де мова йде про цілі, неодмінно присутні цінності. Тому вже за самим своїм визначенням політологія пронизана морально-етичним початком, вивчення політики без морального виміру неможливо. Не випадково ще І. Кант виділяв два самостійних рівня реальності - феноменальний, відповідний науці, і ноуменальний, відповідний етики. Якщо перший створюється людським розумом і раціональний за своєю природою, то другий трансценденталии по відношенню до людського розуму, на ньому грунтується етична і духовне життя людини. Хоча в реальному житті таке розмежування має дуже умовний характер, з точки зору ідеально-типологічної і епістемологічної воно цілком правомірно і навіть необхідно. Таке розмежування слід провести і в сфері політичної, особливо політико-правовій сфері. Це тим більш необхідно, якщо врахувати, що нерідко політику ототожнюють з корисливим інтересом, а моральність - з безкорисливістю. В принципі відкидаючи такий підхід, разом з тим у сфері політики важливо розмежувати насамперед професійному плані від морального, право і моральність.
Політолог концентрує увагу перш за все на найбільш актуальних на даний момент політичні проблеми, не приховуючи своїх симпатій і антипатій, виходячи з того, що наука не може бути ціннісно нейтральної, факт не можна відокремити від цінності, ціннісні міркування повинні бути співвіднесені зі знанням. Тут не можна допустити проведення непереборної лінії розмежування між світом сущого і світом належного. Політичну науку можна визначити як систематичне вивчення системи управління та політичного процесу з точки зору світу сущого і світу належного, а також досягнення найбільшого збігу між ними. Це говорить про те, що політолог повинен нести відповідальність за суспільство, захищаючи людські цінності і не перетворюючись на ізольованого від суспільних проблем безпристрасного технократа. Він повинен поставити знання на службу інтересам перебудови суспільства. Вивчення політики вже само по собі є політичний акт, і людина, що займається нею, повинен сприяти виправленню всіх форм несправедливості.
Політичне включає як статику, так і динаміку, що втілюються, відповідно, в політичному порядку і політичному процесі. Важливо врахувати, що динамізм буття робить його вічно незавершеним, і навпаки, незавершеність буття є ознака його динамізму. З цієї точки зору творення світу ніколи не припиняється, і, як говорив В. Соловйов, людина, як соработник Божий, бере активну участь в незавершеному ще створення світу. Саме в силу цієї незавершеності і відкритості соціального і політичного світу політологія повинна концентрувати увагу на його динамічної сторони. Сутнісна характеристика політики - не спокій, а рух, і в центрі уваги політичної науки знаходиться політичний процес. Тому прав Ж. Бюрдо, який говорив, що "політика не дає себе сфотографувати".
Але динаміку світу політичного можна правильно зрозуміти без всебічного дослідження, існуючих в даний історичний період явищ. З цієї точки зору політологія як наукова дисципліна повинна однаковою мірою охоплювати як існуючий політичний порядок, де домінують постійні, незмінні величини, так і політичний процес, де є достатній змінні величини. Політичний порядок включає структурні і системні елементи. Тут важливо досліджувати проблеми політичного панування і правління, панування і співробітництва; формування влади і політичної нерівності; механізму правління в рамках різних державно-політичних систем; відносини людей з інститутами влади; механізму забезпечення єдності, життєздатності та безперебійного функціонування суспільства, політичної соціалізації.
В даному контексті політологія покликана відповісти на питання: якою є сутність держави? Які саме інститути визначають обличчя тієї чи іншої держави? Чи визначається форма держави економікою і соціальною структурою? Яка форма взаємовідносин між державами на світовій арені? Які інші форми суспільно-політичної організації можливі крім держави?
Пояснення або розуміння | Системність політичної науки
Глава I. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК САМОСТІЙНА НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА | Предмет політичної науки | Місце політології в системі соціальних та гуманітарних наук | політологічна традиція | Формування та інституціоналізація політичної науки | Дві тенденції в розвитку політичної науки | Політична наука після другої світової війни | Тріумф і криза позитивізму | Особливості наукового підходу політичної науки | Політична символіка і політико-культурний підхід |