Головна

Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання | Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми | Перевиховання: суть, функції, етапи, принципи | Результати процесу виховання. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання | Шляхи підвищення ефективності процесу виховання. | Закономірності та принципи виховання | Методи, прийоми і засоби виховання | Методи формування свідомості особистості | Дискусійні методи | Переконання, навіювання, метод прикладу |

Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації

  1. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  2. III. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
  3. VI. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
  4. Біоетика та біобезпека - основні поняття.
  5. Біосфера. Структура біосфери. Поняття про ноосферу. Вчення Вернадського.
  6. Введення поняття тригонометричних функцій числового аргументу.
  7. Виховання свідомої дисципліни і культури поведінки учнів

Виховання - це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні "інструменти дотику до особистості" (А. С. Макаренко) - методи виховання.

Метод виховання - спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання - спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.

Метод виховання складається з прийомів. Прийом - це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.

Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв'язання виховних завдань. До засобів належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П . П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих.

Поступово виникали все нові методи виховання. Кажуть, що їх існує до чотирьох тисяч, а вчителі та класні керівники володіють лише 15-ма. При такій великій кількості методів виховання існували різні підходи до їх класифікації:

1. Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов - переконання, вправляння, заохочення і покарання.

2. Т. А Ільїна, І. Т. Огородников - переконання, організація діяльності учнів, стимулювання поведінки.

3. І. С. Мар'єнко, М. Д. Ярмаченко - пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням учнів.

4. Г. І. Щукіна -: методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є класифікація Ю. К. Бабанського:

Методи формування свідомості учнів - словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.

Розповідь. Тема розповіді повинна бути актуальною для класу. Важливою ознакою розповіді є її послідовність, логічність викладу інформації. Ефект буде помітним тоді, коли учні довіряють учителю, готові з ним співпереживати, а відповідна реакція буде очікуваною і позитивною.

Пояснення - найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій, правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями людських взаємин.

Бесіда - це обґрунтування вчителем життєво важливої теми, формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. У бесіді необхідно спиратися на особистий досвід учнів, їхні діла, вчинки.

Бесіди повинні бути неповторними, ретельно підготовленими, добре організованими. Потрібно підвести учнів до самостійних висновків, менше говорити самому, а більше спрямовувати і поправляти учнів. Особливо складними є індивідуальні бесіди. З молодшими школярами бесіди потрібно проводити індуктивним методом (від конкретних вчинків до узагальнення). Для проведення індивідуальної бесіди важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість, доцільно використовувати переконливі приклади. Вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти усвідомити правильну суть вчинку, дії, явища.

Лекція - це організований, доступний системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією. Лекція повинна бути переконлива, з доказами й аргументами. Мова вчителя має бути емоційна й жива. Учитель повинен давати власну оцінку фактам, подіям і явищам, використовувати різні прийоми для підтримки уваги учнів. Теоретичні положення лекції потрібно розкривати в тісному взаємозв'язку з практикою і з життям учнівського колективу. Найбільш складним моментом лекції є відповіді на запитання, від яких лектор не повинен ухилятися. Цикл лекцій - це група присвячених одній проблемі лекцій. Важливе значення має наповнення лекції цікавим змістом, висвітленням тих моментів, які для учнів є найбільш суттєвими й актуальними.

Диспут - це метод формування суджень, оцінок, переконань на основі знань, одержаних у ході зіткнення думок, різних поглядів. Питання, що виносяться на диспут, готуються завчасно, бажано самими учнями. Успіх диспуту багато в чому залежить від ведучого, який спочатку повідомляє проблему та різні погляди на неї, висловлює думки і закликає аудиторію до роздумів. Питання диспуту ставлять так, щоб викликати інтерес до проблеми, створити атмосферу невимушеності, рівності. Головне - факти, логіка, доказовість, говорити, що думаєш, думати, що говориш. Теми диспутів зі старшокласниками можуть бути такі:

- У чому щастя людини?

- Яке життя вважаємо прекрасним?

- Гроші - це первинна чи вторинна цінність?

- Звідки беруться байдужі?

- Чому поведінка людей не завжди збігається з вимогами життя?

- Як стати ковалем свого щастя?

На диспуті важливо досягти не певних і кінцевих рішень, а домогтися аналізу школярами понять, уміння захищати свої погляди, переконувати в них інших людей. Педагог не повинен поспішати спростовувати помилкові судження. У диспуті не повинно бути позицій замовчування і заборони. Призначення диспуту - створювати орієнтовну основу для творчих шукань і самостійних рішень.

Метод прикладу. Молодші школярі дуже схильні до наслідування у зв'язку з малим життєвим досвідом, відсутністю стійких звичок поведінки. Наслідування носить вибірковий характер, підлітків приваблюють окремі риси характеру іншої людини. Учитель повинен спрямувати наслідування на позитивний приклад, але паралельно він повинен вчити учня протистояти негативному. К. Д. Ушинський писав, що у вихованні не можна обмежуватися тим, що дитина наслідує і копіює, особистість повинна розвиватися своєрідно, як особлива, неповторна індивідуальність. Приклад повинен стимулювати розвиток свідомості, творчу активність. У школі повинно бути багато зустрічей з видатними людьми. Негативні приклади використовуються тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних конкретних вчинків.

Під час використання методів першої групи необхідно враховувати ту "базу", яка вже сформована у вихованців, впливати не тільки на розум, а й на емоції вихованців, самому бути переконаним, наводити зрозумілі приклади, домагатися, щоб діти погодилися з учителем.

Переконання тісно пов'язане з повчанням, навіюванням. Воно адресоване до свідомості і передбачає глибоке розуміння якихось правил, норм життєдіяльності. Переконання - один з основних методів впливу, що застосовується в навчально-виховній роботі. Переконання як метод вимагає аргументації, доказів, логіки, воно особливо ефективне, коли існує альтернатива, коли спирається на критику і боротьбу думок, поглядів. Переконання повинне бути пов'язане з почуттями і вірою. У виховній роботі воно застосовується у формі групових та індивідуальних бесід, дискусій з метою формування свідомості учнів.

Навіювання, або повчання - універсальний метод спілкування. Проникаючи у психіку людини, воно реалізується через вчинки, мотиви, установки, прагнення. Діти дуже піддаються навіюванню, тому його роль має особливе значення.

Навіювання - цілеспрямований вплив вихователя на підсвідому сферу психіки школяра з метою формування в нього потреби активно вдосконалюватися. У процесі навіювання вчитель найбільше користується словом, різними засобами емоційного впливу на школярів.

Зрештою, переконання - це провідний метод виховання, але й правильно організоване навіювання активізує підсвідомі елементи психіки, удосконалює волю, поведінку. Слово, жест, міміка, інтонація - важливі складові частини педагогічної техніки вчителя. Наприклад, слово "йдіть" можна вимовити, як наказ, прохання, дозвіл, команду, розпорядження, вимогу, Погрозу, пропозицію, натяк, звернення, попередження, пораду, рекомендацію, докір. При навіюванні застосовуються короткі, точно побудовані фрази - формули навіювання.



Служебная (инструментальная) ценность права | Педагогічні здібності
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати