Головна

 Форма укладення шлюбу |  недійсність шлюбу |  припинення шлюбу |  Права і обов'язки подружжя |  походження |  Особисті права і обов'язки дітей і батьків |  Майнові права та обов'язки дітей і батьків |  Права і обов'язки осіб, які перебувають у родинних стосунках |  Казуси по тексту Кодексу законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне і опікунській право |  Грудня 1919 р |

II. Загальні початку застосування покарання

  1.  I. Область застосування
  2.  I. Область застосування
  3.  I. Загальні положення
  4.  I. Загальні положення З ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ
  5.  I. Загальні рекомендації
  6.  I. Загальні вимоги охорони праці
  7.  II. Які загальні фактори впливають на постановку мети виховання?

5. Кримінальний кодекс Української РСР має своїм завданням правовий захист держави трудящих від злочинів і від суспільно небезпечних елементів і здійснює цей захист шляхом застосування до порушників революційного правопорядку покарання або інших заходів соціальний захисту.

6. Злочином визнається всяке суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного ладу період часу.

7. Небезпека особи виявляється вчиненням дій, шкідливих для суспільства, або діяльністю, що свідчить про серйозну загрозу громадському правопорядку.

8. Покарання та інші заходи соціального захисту застосовуються з метою: а) загального попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійких елементів суспільства; б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу; в) позбавлення злочинця можливості здійснення подальших злочинів.

9. Призначення покарання проводиться судовими органами по їх соціалістичному правосвідомості з дотриманням керівних почав і статей цього Кодексу.

10. У разі відсутності в Кримінальному кодексі прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання або заходи соціального захисту застосовуються відповідно до статей Кримінального Кодексу, що передбачають найбільш схожі за важливістю і роду злочину, з дотриманням правил загальної частини цього Кодексу.

11. Покарання підлягають лише ті, які: а) діяли навмисно, тобто передбачали наслідки свого діяння і їх бажали або ж свідомо допускали їх наступ; або б) діяли необережно, тобто легковажно сподівалися запобігти наслідкам своїх дій або ж не передбачали їх, хоча і мали їх передбачити.

12. Готуванням до злочину вважається підшукання, придбання чи пристосування знарядь, засобів і створення умов або вчинення злочинів. Приготування до злочину карається лише в тому випадку, якщо воно саме по собі є караним дією.

13. Замахом на злочин вважається дія, спрямована на вчинення злочину, коли здійснює таке не виконав всього того, що було необхідно для приведення його наміри у виконання, або коли, незважаючи на виконання їм за все, що він вважав за необхідне, злочинний результат не настав через причин, від нього не залежать.

14. Замах на будь-який злочин карається як скоєний злочин, причому відсутність або незначність шкідливих наслідків замаху можуть бути прийняті до уваги судом при визначенні міри покарання; замах ж, не доведене до кінця з власної волі за замах, карається як злочин, який фактично їм скоєно.

15. За злочин караються як виконавці, так і підбурювачі і пособники. Міра покарання кожному з цих співучасників злочину визначається як ступенем участі, так і ступенем небезпеки злочинця і вчиненого ним злочину.

16. Виконавцями вважаються ті, хто бере безпосередню участь у виконанні злочинного дії, в чому б воно не полягало.

Підбурювачами вважаються особи, що схилили до вчинення злочину.

Посібниками вважаються ті, хто сприяє виконанню злочину порадами, вказівками, усуненням перешкод, приховуванням злочинця або слідів злочину.

17. Покарання не підлягають особи, які вчинили злочин у стані хронічної душевної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності, або взагалі, в такому стані, коли вчинили його не могли давати собі звіту в своїх діях, а так само і ті, хто хоча і діяв в стані душевної рівноваги, але до моменту винесення або приведення вироку у виконання страждає на хворобу. До таких осіб можуть застосовуватися лише заходи соціального захисту, зазначені в ст. 46 Кримінального Кодексу.

Дія цієї статті не поширюється на осіб, які привели себе в стан сп'яніння для скоєння злочину.

18. Покарання не застосовується до малолітніх до 14 років, а також всім неповнолітнім від 14 до 16 років, в відмові яких визнано можливим обмежитися заходами медико-педагогічного впливу.

19. Не підлягає покаранню кримінально каране діяння, вчинене при необхідній обороні проти незаконного посягання на особистість або права обороняється або інших осіб, якщо при цьому не допущено перевищення меж необхідної оборони.

20. Не підлягає покаранню кримінально каране діяння, вчинене для порятунку життя, здоров'я, чи іншого особистого або майнового блага свого або іншої особи від небезпеки, яка була невідворотна за даних обставин іншими засобами, якщо заподіяна при цьому шкода є менш важливим у порівнянні з охорони благом.

21. Покарання не застосовується, коли з часу вчинення злочину, за яке Кримінальним Кодексом, як вище покарання, визначено позбавлення волі на термін вище одного року, пройшло не менше п'яти років або коли з часу вчинення менш тяжкого злочину минуло три роки, - за умови : 1) ecли за весь цей час не було ніякого виробництва або слідства по даній справі і 2) якщо вчинив злочин, що покривається давністю, не вчинив за зазначений у цій статті строк будь-якого іншого злочину.

22. Давностние терміни, встановлені ст. 21, подвоюються, якщо залучений до слідства або суду зник або іншим способом ухилився від таких.

23. Кримінальний кодекс застосовується по відношенню до всіх діянь, які не розглянутим судом до введення його в дію.



 Мая 1922 р |  III. Визначення міри покарання
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати