На головну

Етноментальність як втілення української духовної традиції: риси, ознаки, тенденції. | Духовний спадок етнокультури українців: вірування, міфологічні образи, демонологія | Мовчав Дніпро. І плакали кияни. | Культура ім'янаречення: етногенез імен та давній український іменослов | Етнічні Мадонни» української традиції - від сакральної «Лялі» до іграшкової мотанки. | Хліборобська культура українців в | У яслах тихо спить Ієшуа ... |

Етноментальність як втілення української духовної традиції: риси, ознаки, тенденції.

  1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посіб. / Н. В. Ботвин. - К. : АртЕк, 1999. - 258 с.
  2. Визнання Української держави світовим співтовариством. Міжнародне співробітництво незалежної України. Взаємодія з членами СНД.
  3. Відродження української національної свідомості у першій половині 19 ст. Історичне значення творчості Т. г. шевченка. Кирило-Мефодіївське братство.
  4. Внутрішній та зовнішній чинники української культури. І як вони впливали на різних історичних етапах.
  5. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б. хмельницького.
  6. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б. хмельницького.
  7. Діяльність української політичної еміграції на початку XVIIІ ст . Основні положення Конституції Пилипа Орлика

І, насамкінець, підводячи підсумки даного розділу (етнокультурна тематика) і логічно продовжуючи тематичні акценти 1-го розділу (з проблематики української ментальності) зробимо певні висновки та проведемо паралелі і узагальнення.

Перш за все є всі підстави констатувати - феномен світової культури є духовно-ментальною таїною величної симфонії, де гармонійно поєднано унікальну мелодію національних культур, неординарні мотиви етнічної традиції та непересічні нотки найсучасніших постмодерних символів. Саме в цих ціннісних пластах криється синтез вічного і тимчасового в історії етносу, нації, суспільства, певного колективу і кожної людини особисто; саме тут полягають ті джерела, що виплекали обрії унікальної національної самобутності та об'єднали всіх і кожного під терміном "людство". І це є саме ті питання, проблематика яких звернена до людської екзистенції і тому є актуальною в житті долі кожної без винятку людини.

Духовність, етнічність, національне коріння, релігійність, ментальність - феномени, які безпосередньо пов'язані з окремим суспільством і кожним його представником. Але своєрідна комбінація тих чи інших духовно-сакральних проявів національного менталітету є специфічним уособленням знаної (і навіть незнаної) історії становлення і еволюції даного етносу, отже підтвердженням національної самобутності і фактичним доказом місця і ролі окремої нації в історії людської цивілізації. Саме специфіка історичного періоду розставляє акценти на характері проявів рис ментальності і, що важливо, засвідчує їх бажані, недоречні, а іноді й неочікувані, але реальні наслідки. Це, в свою чергу, відображає рівень духовності нації, що фактично унаочнює атмосфера духовно-національного відродження чи багатопланової кризи.

Етноси... народи... нації..., "я" і "ми", "ми" і "вони"... ідентичність... етнокультурне коріння..., етнокультурне розмаїття, етноренесанс, етновідродження... В останні часи ми все частіше стинаємось з даними словами і поняттями. Чуємо, сприймаємо (або й ні), аналізуємо, розмірковуємо, осмислюємо. Ці слова є затребуваними як на побутовому рівні, так і в політичній площині, царині науки і освіти, в сфері міждержавних реалій і прогностичних геополітичних ідеологем. Саме тому апріорність актуалізації етнокультурної проблематики є беззаперечною.

Кожна національна культура, кожна етнічна палітра сакральної мудрості, кожна історична епоха і, навіть кожна миттєвість буття окремої особистості чи спільноти збагатили скарбницю духовно-ціннісного досвіду людства в історії світової цивілізації. Українська нація не є винятком. Сакральні ідеали дохристиянської доби, духовно-ціннісні інновації Києво-Руської держави, філософсько-виховні тенденції ціннісного поля в історії Галицько-Волинської держави та вартісному просторі козацької гетьманської республіки залишили безперечно свій вагомий слід в духовній пам'яті українства загалом. Апріорі - у більш ніж специфічній динаміці історичного процесу духовної еволюції людства, де кожна нація по-своєму неординарно і не схоже на інші спільноти йшла до вершин чи до безодні, то зникаючи під тиском геополітичних реалій то займаючи чільне місце в поступі цивілізації, саме феномен української етноментальності, преломлюючись крізь конкретні історичні обставини, засвідчив своє доленосне значення, зумовлюючи грані духовної "безодні" чи "височини" як у долі нації, так і кожного її представника безпосередньо.Образне мислення і багата уява, які завжди були притаманні українському світогляду, зумовили популярність ототожнення України з містичним Феніксом, що простежується як в художній, так і в науковій літературі.

Проблема етноментальності та її релігійних ознак є однією з стрижневих в українській історико-філософській науковій думці. Адже рівень знаності і помітності нації в історії людства прямо пропорційний рівню національної самосвідомості, яка уособлює глибинний пласт життєформуючих чинників-концентрів: природа, історія, мова, державність, культура, філософія, а особливо, релігія і духовність. Синтез гнучкості і міцності останніх є відбитком моральної зрілості нації, що поступово й проектує феномен менталітету. Національний менталітет тільки йому належною комбінацією тих чи інших рис та проявів засвідчує, в свою чергу, іншість, єдиність, неповторність, а тому - унікальність самої нації.

Ментальність - це соціальний феномен, що в етно - національному контексті віддзеркалює специфічний "стиль" світосприйняття, який абсорбує тривалий процес духовного буття суспільства у більш-менш сталих геополітичних, ландшафтних, соціальних і освітньо-культурних умовах. Першофеноменом до духовно-релігійної сфери буття є саме етноментальність, а не навпаки. Зміст останньої обумовлює як аксіологічний вимір духовності, так і національне ставлення до трансцендентного.

Ментальність - поняття, яке навіть на рівні одного лише звучання акцентує наступні дієві характеристики: зазначає ракурс "іншості", "окремішності", "самобутності" нації чи її суб'єкта; пов'язує минуле з сучасністю і в національно - історичному контексті окреслює прогностичні риси на майбутнє; не існуючи відірвано від своїх носіїв, феномен ментальності, (що фокусується перед усе на етнічному чиннику) несе позитивне зерно патріотичного забарвлення та національної самодостатності; передбачає комплексність характеристик і їх всеохоплюючу взаємодію, що спонукає до пошуку інформації чи принаймні до роздумів про своє національне коріння, джерела духовності, освітньо - виховні ідеали, місце в історії тощо. Саме тому тема менталітету була вилучена з інформативних джерел в колоніальні періоди історії України і заблокована для наукового дослідження в радянський період.

Зникаючи разом із нацією, ментальність, таким чином, засвідчує себе як життєдайне і кордоцентричне ядро окремо взятого етносу, адже вона не може залишитись лише в концепції як релігія, в пам'ятках культури як духовність, в історичній інформації як зниклі нації і народи. Отже, менталітет - це вічний шанс життєдайності, котрий є у нації навіть попри дієву політику геноциду, офіційне невизнання чи заборону, є до тих пір, поки не "запускається" механізм самознищення, що унаочнює національне самозабуття і самозневагу.

Враховуючи вищенаведені системність і комплексність феномену національного менталітету, відзначено наступний пласт його духовно-етнічних вимірів, який в україноцентричному контексті характеризується наступними складовими, а саме:

- помітна релігійність, що одночасно поєднується з відсутністю фанатичного струменя у вираженні віри, явним антиклерикалізмом, несприйняттям ортодоксальної догматики, незацікавленістю теологічними концепціями, толерантним ставленням до представників релігійного іншодумства, релігійно-плюралістичним світоглядом і розгорнутим досвідом вільнодумчих позицій;

- домінанта ідеї простонародності, що зумовила практичну простоту віри, перевагу емоційно-почуттєвої сфери, природо- та обрядовірство, побожність і забобонність;

- акцент жіночого мотиву в духовному досвіді, що спродукував схильність до миролюбства, дипломатизм, компромісність, толерантність, мрійливість, романтизм, чутливість, вразливість, культ матері і подружньої оселі, але й не зменшив у національній ментальності рис відгомону лицарської вдачі козацько-запорожського періоду - це: динамізм, рухливість, мобільність, відчайдушність, свободолюбство, завзятість, фаталізм і затятість, невибагливість, мужність, самодостатність, відчуття власної гідності, дух лицарства і шляхетності - риси, які в релігійному ракурсі віддзеркалились аскетичним способом життя, нехтуванням земними цінностями і іншими чинниками, на яких наголошує ортодоксальне християнство;

- сімейний "орієнталізм" і помітне освячення родинної тематики, які в релігійному контексті уособились не тільки тяжінням до давньоукраїнського слова "Бог" і не витісненням його грецьким theos, а й характерним ототожненням розуміння Бога з господарем і хазяїном окремої оселі-господи, багатством і благодійництвом, що засвідчують наступні широковживані словоповтори і словотворення: "Господь Бог", "Господи, допоможи", "Дай Боже" тощо;

- тяжіння до "світла", "добра", "краси", "миру" як складових вищої Духовної Істини, яке в релігійному зрізі зумовило помітне ігнорування т. зв. "темних сил" - (в національному релігійному світогляді, як язичницького, так і християнського періодів світ демонології та світ Антихриста ніколи не вважався рівним за своїми силами та обсягом влади з "світом Божественним") - що спродукувало відсутність духовного протиставлення і чіткої духовної поляризації добра і зла в духовному досвіді українства;

- помітний духовний кордоцентризм, що в поєднанні з феноменом "українського традиційно-динамічного консерватизму" засвідчив не тільки життєдайність гуманістичного ядра національного менталітету, універсальність і природність центральних його рис, а й спроможність протистояти комплексу асимілятивних течій і унебезпечувати націю в часи лихоліття, що засвідчує сам факт наявності України-нації і України-держави на сучасному етапі людської цивілізації.

Акцентуємо - беззастережна орієнтація на західні норми і цінності життя без урахування ментальних особливостей нації, духовного, етно-освітнього та історичного досвіду України є на нашу думку хибним шляхом. Реальне духовно-національне відродження України можливе при толерантному ставленні до інших цінностей, за умов вивчення і дослідження цінностей і констант, власне, українських.

Шанування, оновлення й популяризація українських вартостей є головними складовими реального національно - відроджувального процесу. Професійно подана україноцентрична інформація - це відродження забутого, переосмислення духовних уроків минулого, відновлення традиційного, формування майбутнього, окреслення і модулювання інтелектуального і духовного рівня поколінь, за якими майбутнє України.

Література:

Основна:

  1. Боряк, О. о. Україна: етнокультурна мозаїка . - К. : Либідь, 2006. - 328 с.
  2. Булашов Г. О. Український народ. У своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях : космогонічні українські народні погляди та вірування. - К. : Довіра, 1992. - 413 с.
  3. Воропай, О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. - К. Акціонерне т-во «Оберіг», 1993. - 589 с.
  4. Лозко Г. С. Українське народознавство. - К.: Зодіак-ЕКО, 1995. - 368 с.
  5. Наливайко С. Етнічна історія Давньої України. - К.: Євшан-зілля, 2007. -624с. - С. 9-15, 15-66, 527-541.
  6. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). Передмова акад.. М. Поповича. 2-ге вид. - К.: Редакція вісника «Ант», 2009 - 408с. - С.25-156, 171-210, 341-344 (термінологічний глосарій).
  7. Стражний О. С. Український менталітет: ілюзії, міфи, реальність. - К. : "Книга", 2008. - 368 с.
  8. Традиції і свята українського народу. - Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2007. - 384 с. - С. 5-22.
  9. До проблеми української орнаментики - інтернет-ресурс - // режим доступу - http://rukotvory.com.ua/nevdovzi/vseukrajinskyj-seminar-praktykum-z-pytan-symvoliky-ta-semantyky-v-ukrajinskij-kulturi/
  10. До проблеми весільної семантики - інтернет-ресурс - // режим доступу - http://litmisto.org.ua/?p=8084
  11. До проблеми семантики української вишивки - інтернет-ресурс - // режим доступу - http://www.svit.in.ua/stat/rushnyk.pdf

Додаткова:

  1. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору. - Луцьк : Волинська книга, 2007. - 324 с.
  2. Давидюк В. Ф. Українська міфологічна легенда. - Л. : Світ, 1992. - 176 с.
  3. Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті // Мовознавство. - 1996. - №1. - С. 7-14.
  4. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. - 2001. - №5. - С. 48-63.
  5. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Прислів'я, приказки, загадки, скоромовки: Для старшого шкільного віку / Упоряд. Н. С. Шумада. - К.: Веселка, 1989. - 606 с. (текст за вибором)
  6. Колос З. Українські імена людей із вічними слов'янськими пракоренями // Вісник Оріяни. ― 2005. ― № 9 (20). ― С. 5-13; ― 2006. ― 10 (21). ― С. 4-10.
  7. До проблеми етноантропоніміки - інтернет-ресурс - //режим доступу - http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/ridna_mowa_uk/index.php?page=rm34_03

8. До проблеми українського архетипу - інтернет-ресурс - // режим доступу http://www.filosof.com.ua/Mentaltheorie/P12.pdf;

9. До проблеми осмислення специфіки української мовленнєвої культури - інтернет-ресурс - // режим доступу - http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Kmss/2009_10/Pivnjuk_V.M.pdf

10. До проблеми української міфології - інтернет-ресурс - // режим доступу http://barvinok.ucoz.net/publ/mifi_ta_legendi_ukrajini/15; http://www.skarby.org.ua/statti/dusha/mify/svaroh-mokosha-dana/

Контрольні питання:

1. Назвіть стрижневі образи міфологічного світу давніх українців.

2. Окресліть логіку і специфіку формування давнього іменослову.

3. Назвіть спільні риси і ключові відмінності між «Молитовними Мадоннами» і іграшковою мотанкою.

4. Окресліть роль і значення «хлібних акцентів» в етнокультурі українців.

5. Проаналізуйте стрижневі ознаки української етноментальної традиції.

Теми рефератів:

1. Сучасний вимір буття давньої української міфології.

2. Український традиційний костюм (регіональні особливості).

3. «Українська хата» (регіональні особливості).

4. «Характерництво» як етно-демонологічна ознака козацької культури.

5. Етнокультурна спадщина в сучасній Україні: стан, тенденції, прогнози.

6. Вектори української семантики: відоме і призабуте.

7. АНтеїстийні вектори української традиційної культури.

8. Сакралізація образу Жінки і Матері в звичаєво-традиційній площині української етнокультури.

9. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. Етнопедагогіка та дитячий фольклор.

Самостійна робота «Етносимволіка сакрального простору української традиційної культури»:

1. Стрижневі тенденції української сакральної традиції.

2. Феномен молитви в українській сакральній традиції: форми вияву та втаємничення.

3. Українська домашня ікона.

Література до тем самостійної роботи:

1.Басов Д. Иконы в храме и в вашем доме / Д. Басов, С. Басов. - С. Пб. : А. в. к.-Тимошка, 2001. - 160с.

2.Богомолець О. Домашні ікони Центральної України: за матеріалами виставки "Домашні образи України XVII-XX ст." з приватної колекції Ольги Богомолець у Київському музеї російського мистецтва (1-14 березня 2008 р.) / О. Богомолець. - К. : Оранта, 2008. - С. 212.

3.Бурдо Н. б. Сакральний світ трипільської цивілізації// Енциклопедія трипільської цивілізації. - К.: Укрполіграфмедіа, 2004. - Т. 1. - С. 344-419.

4.Грушевський Михайло. Ілюстрована історія України. Нью-Йорк, 1990. С. 98-123.

5.Лихач Л. Ікони Шевченківського краю / Лідія Лихач, Микола Корнієнко. - К. : Родовід, 2000. - С. 23

6.Станкевич М. Є. Естетична концепція народного мистецтва / Михайло Станкевич Мистецтвознавство. - 2006 - С. 9-24.

7.Станкевич М. Є. Народна ікона на склі: соціологічний аспект / М. Є. Станкевич // Михайло Фігол Галич, 2007. - С. 18

 



Різдвяний хліб (будь-якої форми) був символом новонародженого Христа, і тому, при замішуванні тіста, до нього обов'язково додавали трішки свяченої води. | ГЛОССАРИЙ
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати