Головна

Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці. | Система критики глобальних процесів. | Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах. | Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку. | ООН і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування. | Динамізм, напрямки і результати взаємодії "Україна - США" в умовах глобальних економічних трансформацій. | Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу. | Перспективні сценарії глобального розвитку. | Феномен глобальних корпорацій. | Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах. |

Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення.

  1. IV этап(с середины XX в. по настоящее время)психология как наука, изучающая факты, закономерности и механизмы психики
  2. IV этап(с середины XX в. по настоящее время)психология как наука, изучающая факты, закономерности и механизмы психики
  3. IV этап(с середины XX в. по настоящее время)психология как наука, изучающая факты, закономерности и механизмы психики
  4. Библер В. С. Идея культуры в работах Бахтина // Одиссей. Сб. статей. М.: Наука, 1989. С. 43.
  5. Биология как наука, ее достижения, связи с другими науками. Методы изучения живых объектов. Роль биологии в жизни и практической деятельности человека.
  6. Вибірка в аудиторській роботі, її сутність та етапи проведення

Глобалістика є науковим напрямом, що набуває в останні роки ознаки нової самостійної науки. її предметом виділяють походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також становлення макросоціоприродних систем та їхньої динаміки. В центрі уваги глобалістики знаходяться взаємодія екологічних, економічних, соціальних та інших процесів, а також можливості управління ними. Можна виділити три особливості глобалістики як наукової дисципліни. В її межах система взаємозв'язків людини, суспільства і природи уявляється єдиним цілим у масштабах усієї планети. Крім того, глобалістика розглядає цю систему як перманентно кризову, при цьому в центрі її уваги знаходяться всі напруженості, конфлікти, катастрофи. На відміну від інших наук вона характеризує їх не як аномалію чи патологію, а як абсолютно нормальне та неминуче явище, як джерело розвитку суспільства. Ця наука зосереджує свою увагу на розробленні управлінських рішень з подолання кризових ситуацій і тим самим її апологети прагнуть забезпечити поступовість світового розвитку.

У становленні глобалістики як науки можна виділити три етапи, кожен з яких віддзеркалює специфіку еволюції світової економіки та суспільства.

Перший етап - 1960-ті рр. Саме тоді поряд із диференціацією наукового знання виникла нагальна потреба в інтеграції теоретичних і практичних знань, що спрямовувалися на вивчення нових явищ, різних за масштабністю, цілісністю і складністю системи взаємовідносин.

Отже, глобалістика первісно стала утворюватись і як принципово новий науковий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, і як сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку і навіть іделологію.

Попередником глобалістики на цьому етапі була футурологія. Займатися проблемами майбутнього були покликані Інститут проблем майбутнього (створений у Відні у 1965 р.), Міжнародний фонд «Людство у 2000 році» (заснований у 1965 р. у Нідерландах), Товариство з вивчення майбутнього світу (організоване у 1966 р. у Вашингтоні).

У 1968 р. найбільш відомі футурологи 30 країн створили Римський клуб, який досить швидко став впливовиморганом, що досліджував майбутні тренди розвитку. Члени Римського клубу зайнялися глобальним моделюванням за двома основними напрямами - дослідження меж і спрямованості зростання економіки та дослідження в галузі людських взаємовідносин і взаємодій. У 1972 р. було опубліковано першу доповідь Римського клубу - «Межі зростання». З цієї доповіді й бере початок глобалістика як наука. Римський клуб визначив за мету свого дослідження: «вивести людство з ускладнення», спричиненого безупинним економічним зростанням на тлі виснаження природних ресурсів.

Рекомендації Римського клубу започаткували прискорену структурну трансформацію індустріальних економік провідних дохідних країн у постіндустріальні. Така перебудова була спрямована передусім на зниження матеріаломісткості виробництва, хоча і не в такій мірі, щоб говорити про повну ресурсну самодостатність навіть США.

Другий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970-х рр. У цей час провідні країни Заходу були вражені серією структурних криз, серед яких найгострішою стала енергетична. Вивчення природи криз і шляхів їх урегулювання - основний зміст глобалістичних досліджень на цьому етапі. У черговій доповіді Римського клубу - «Людство біля поворотного пункту», опублікованій у 1974 р., підтверджувалися висновки щодо неминучості глобальної катастрофи, яка може початися з серії регіональних катастроф, причому набагато раніше, ніж це передбачалося у першій доповіді. Автори доповіді (М. Месарович та Е. Пестель) дійшли висновку про необхідність переходу до обмеженого зростання, який вони розуміли як диференційований розвиток окремих частин світової системи і на цій основі подолання регіональних криз.

У цей. період ще до появи терміна глобалізація склалися достатньо чіткі уявлення щодо тенденцій становлення світогосподарських зв'язків як єдиної системи і глобальних проблем, породжуваних нею. Були виявлені причини і генезис глобальних проблем, визначені критерії їх виділення і підходи до систематизації.

Саме тоді визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатися як глобальна. Відповідно до цих критеріїв глобальними можна вважати проблеми, які виникають у результаті об'єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують усьому людству, потребують невідкладних рішень, вимагають зусиль усього світового співтовариства.

До критеріїв глобальності проблем відносять комплексність і складний внутрішній взаємозв'язок. Слід особливо підкреслити високий ступінь їхнього динамізму - внаслідок того, що глобальні проблеми викликаються до життя сукупністю безлічі різноманітних факторів, їхній стан у конкретних історичних умовах і географічних регіонах постійно змінюється.

На різних етапах розвитку глобалістики загальні проблеми сучасності, їх важливість для людства сприймалися і сприймаються неоднаково. Наприкінці 1960-початку 1970-х рр. ключовою була проблема гонки озброєнь. Тому питання роззброєння в багатьох випадках визначали характер глобалістинних досліджень, зокрема у США та Канаді. У спеціалістів західних країн пріоритетною вважалася проблема перенаселення планети.

Загалом у сучасній глобалістиці в останні роки відмічається зростання інтересу до аналізу соціогуманних аспектів глобальних проблем, прагнення переосмислити загальнолюдські цінності й відстояти основні права людини.

Найважливішим досягненням глобалістики у перші два десятиліття її розвитку стало вироблення і формулювання прийнятної для різних наук мови міждисциплінарного спілкування, розроблення та уточнення з цієї позиції ключових, принципових понять і категорій, таких як «глобальна проблема», «екологічна криза», «екологізація виробництва», «демографічний вибух», «ядерна зима», «глобальна залежність», «світова спільнота», «нове мислення», «новий гуманізм» тощо.

Із середини 1980-х рр. починається третій етап розвитку глобалістики. Його специфіку визначили історичні зміни на політичній карті світу. Внаслідок зміни історичних обставин багато структур, організацій та учених фактично згорнули, а деякі і зовсім припинили роботу в сфері, глобалістики. Показовою в цьому відношенні є діяльність Римського клубу, за замовленням якого до 1990-х рр. доповіді публікувалися щороку, а у 1989 р. їх вийшло одразу три. І тільки через деякий часовий інтервал, у 1993 р., виконані під його егідою роботи почали з'являтися знов.

На новому етапі посилилися дослідження прикладних проблем глобалістики. Військово-політичні дослідження, що домінували в 1960-1970-х рр., частково поступаються дослідженню нових завдань - ризику, упередженню катастроф, пом'якшенню їх наслідків. Усе більше уваги в той період приверталося до найважливіших проблем регіонального характеру, масштаб яких надавав їм глобального забарвлення.

Отже, якщо на перших етапах становлення глобалістики переважали підходи до вирішення глобальних проблем у дусі техніцизму, тобто вважалося, що глобальні проблеми є такими, що інструментально вирішуються і в цьому зв'язку відбувалися пошуки технічних і фінансових засобів економічних рішень, то з початку 1990-х рр. відбувається зміна пріоритетів - основна увага перемикається на соціально-політичну проблематику і лише через . Поряд з іншими сферами наукового знання, що зачіпають суспільні процеси, глобалістика стала тісно пов'язаною з політикою та ідеологією. В цьому контексті правомірно дослідити різноманітні її спрямування, які найбільш яскраво проявилися з кінця 1960-х років.



Геополітичний формат глобальної конкуренції. | Соціо-культурний вимір глобалізації.
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати