Головна |
Характер - індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даного суб'єкта спосіб поведінки в певних життєвих умовах і обставинах. Типові риси суспільства проявляються в характері кожної людини по-різному, в залежності від його інтересів, здібностей, почуттів, мотивів, тобто тих «внутрішніх умов» (С. Л. Рубінштейн), через які переломлюються всі зовнішні впливи, що і створює індивідуальність особистості. Характер тісно пов'язаний з іншими сторонами особистості людини, зокрема з темпераментом, який визначає зовнішню форму вираження характеру, накладаючи своєрідний відбиток на ті чи інші його прояви.
Основою формування характеру є суспільно-історичні умови життя людини, навколишнього його середовища, перш за все соціальної. На різних вікових етапах формування характеру відбувається по-різному в залежності від життєвого досвіду, умов життя, що переважають форм діяльності, умов виховання та самовиховання.
Характер можна ототожнювати з темпераментом, і в той же час вони тісно пов'язані між собою. Темперамент по-своєму забарвлює риси характеру, надаючи їм своєрідність (доброта холерика і меланхоліка проявляється по-різному). З іншого, боку характер може глибоко впливати на темперамент, підпорядковуючи емоційну збудливість змістовний бік особистості, її спрямованості і волі. Характер взаємозалежний і з іншими сторонами особистості: інтелектом, спеціальними здібностями.
Характер людини має певну структуру. структура характеру - Цілісна організація окремих властивостей, кожне з яких проявляється в діяльності, формується і закріплюється у відносинах людини до дійсності.
Структура і зміст характеру кожної людини визначається:
? динамікою волі (Рішучість, наполегливість, самовладання, самостійність, ініціативність);
? специфікою прояви емоцій людини, Які супроводжують ті чи інші його вчинки (життєрадісність, вразливість, пригніченість, байдужість);
? інтелектуальними особливостями людини (глибокодумність, кмітливість, винахідливість, допитливість);
? взаємозв'язком всіх цих компонентів (Для структури характеру важливо те, наскільки вони злиті воєдино, гармонійні вони між собою або ж, навпаки, перебувають у конфлікті).
У структурі характеру виділяється кілька груп рис, що виражають різне ставлення особистості до дійсності. Риси характеру - Це ті суттєві властивості людини, з яких з певною логікою і внутрішньої послідовністю випливає одна лінія поведінки, одні вчинки.
У характері людини можна виділити чотири групи рис, які проявляються в відношенні:
? до інших людей: Рідним, близьким, товаришам по роботі і навчанні, знайомим і малознайомим і т. Д. (Стійка і нестійка прихильність, принциповість і безпринципність, товариськість і замкнутість, правдивість і брехливість, тактовність і грубість);
? до діяльності (Сумлінність, старанність, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу і стурбованість його результатами);
? до самого себе(Скромність і самозакоханість, самокритичність і самовпевненість, гордість і приниження, невпевненість в своїх силах);
? до речей (Акуратність, недбалість, скупість, щедрість).
Будь-яка риса характеру людини, являючи собою деякий стійкий стереотип поведінки, має різну кількісну ступінь вираженості. Найбільш загальні властивості характеру розташовуються по осях: сила - слабкість, твердість - м'якість, цілісність - суперечливість і т.д. Коли кількісна вираженість тієї чи іншої риси характеру виявляється у крайньої межі норми, виникає так звана акцентуація характеру.
Як вважає один з провідних дослідників цієї проблеми А. Е. Личко, акцентуація характеру - Це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, чому можна знайти виборча вразливість людини щодо певного роду психогенних впливів при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших. У звичайних умовах наявність тієї чи іншої акцентуації не завжди помітно оточуючим, вона не проявляється в поведінці і не перешкоджає соціальної адаптації. Це так звана прихована (латентна) акцентуація. Така акцентуація може з'явитися несподівано під впливом якихось стресогенних (психогенних) чинників, і то лише в певних умовах, що підсилюють ступінь вираженості певної риси. Якщо психічна травма, емоційний стрес або просто важка ситуація в житті зачіпають цю вразливу рису, то виникають різного роду зриви. Все ж інші дії на психіку, свідомість людини, що не спрямовані на найбільш вразливі точки характеру, зазвичай переносяться їм без ускладнень, не доставляючи ніяких неприємностей ні йому самому, ні оточуючим.
Увага | відчуття | сприйняття | мислення | Уява | інтелект | Біологічне, соціальне і духовне в особистості людини | теорії особистості | Підходи до вивчення особистості у вітчизняній психології | спрямованість особистості |