Головна

Передумови середньовічного філософування. Апологетика. Патристика. Відношення до античності.

  1. Антропологічна філософія Л. Фейербаха. Відношення до гегелівської діалектики
  2. Апологетика и патристика.
  3. Апологетика и патристика. Учение Августина Блаженного.
  4. Економічні передумови Англійської буржуазної революції.
  5. Злочини проти правосуддя, вчинювані особами, які не мають безпосереднього відношення до здійснення правосуддя.
  6. Інтегральні співвідношення Кармана для примежового шару
  7. КЛАСИФІКАЦІЯ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВІДНОШЕННЯ РАНЕВОГО ДЕФЕКТУ ДО ПОРОЖНИН ТІЛА

Середньовічна філософія формувалася за умов феодального суспільства і панівної ролі церкви в житті суспільства. Ці обставини визначали її зміст і форму. Основна проблема цієї філософії концентрувалася навколо поняття Бога (теоцентризм), а філософствування проявлялося передусім у формі богословської думки. Тому раціоналістичний елемент знання підпорядковувався вірі, а науковий інтерес - релігії. За словами Фоми Аквінського, філософія була наймичкою богослов'я. Та все ж крізь теологічну пелену схоластики пробивалися традиційні філософські проблеми - питання про першооснови буття, сенсу людського життя, пізнання. Проблема походження світу вирішувалося в дусі біблейського креаціонізму (від лат. - творити): світ створено з нічого Богом. Правда, в цей час були сформульовані дві неортодоксальні моделі космосу. Згідно з першою (її автор - ченець Скот Еріунена), бог не творить світ за своєю волею, а спонтанно проростає в нього, виливається (еманує) в нього за внутрішньою потребою своєї природи. Інша неортодоксальна космологічна модель відстоювала ідею вічності світу: світ не створений Богом, оскільки існує одвічно. Цієї концепції дотримувався, зокрема й схоласт Сігер Брабанський. Обидві космологічні моделі суворо засуджені церквою.

Починається середньовічна філософія періодом так званої "апологетики" представники якої виступали з обґрунтуванням і захистом християнства проти античної філософії. Затверджується ж період становлення і утвердження середньовічно - християнської філософії так званою "патристикою", періодом формування найавторитетнішими християнськими мислителями - "отцями церкви" - вихідних принципів середньовічної християнської філософської думки. Вже від самого початку середньовіччя впадає в око своєрідна "дволінійність" у становленні та подальшому розвитку середньовічної філософської парадигми. Орієнтована на духовно - ідеальне тлумачення світу, ця парадигма здійснює себе у двох напрямах, які мають своїм джерелом "подвоєність" східноанитичної філософії на ілліно-елістичну, згодом елліно-візантійську і римську, згодом римсько-західноєвропейську, "гілки".

Подвійність середньовічної філософської парадигми простежуємо вже в добу апологетики, в історико-філософській літературі чітко розрізняють західну і східну апологетику. Перша представлена іменами Амуніція Фелікса, Квінта Тертулліана, Арнобієм, Лактанцієм; друга - Юстином, Теофілом, Іренеєм Ліонським, Іпполітом, Афіногором. До східної гілки Середньовічної філософської парадигми, безперечно належать і такі представники вже згаданої александрійської школи, як Філон, Климент, Оріген.

Грекомовна (східна) апологетика спонукувана своєю еллінською ментальністю на споглядання внутрішньої людини, неосяжних глибин духу, виявляє себе в таких серйозних філософських здобутках, як мистецтво алегоричного прочитання, тлумачення "священних текстів" так звана "екстеза"; уже згадувана "апофатична"(негативна) теологія тощо. Римська ментальність "західної апологетики" з її практицизмом орієнтувалася на зовнішні риси духовності.

Представники апологетики досить агресивно виступають із критикою античної культурно - філософської спадщини.

Прослідкуємо хронологію, процес виникнення й розвитку Середньовічної філософії. Спочатку зупинимося на аналізі патристики, воснові якої лежить сукупність теологічних та політико-соціологічних доктрин християнських мислителів II-VIII століть. Першими носіями її ідей були апологети, серед яких виділявся Оригена. Йому належить спроба побудувати цілісну філософську систему на основі положень християнської релігії. Свого апогею патристика досягла в діяльності каппадокійського гуртка на грецькому Сході і творчості Августина на латинському Заході. Істотною рисою патристики була її вірність ідеї одкровення. Остання безпосередньо проявилася в протиставленні віри розуму. Патристика розглядала філософствування як пояснення Біблії, а Біблія - як підкріплення відповідних положень платонізму та арістотелізму. Воснові онтології патристики була ідея бога як абсолютного буття. Якщо в катафатичній теології бог розглядався як зосередження благости, справедливості, всемогутності, то в апофатичній - бог як абсолют позбавлявся будь-яких атрибутів на тій підставі, що він перебуває за межами буття. Космос як витвір бога оцінювався як нескінченно нижчий від свого творця. Світ загалом сприймався оптимістично, як благий витвір бога, сповнений доцільності. Для космології патристики характерні теологізм, визнання універсальної гармонії і співвіднесеності речей, естетичне виправдання світу. Найбільш відомим представником західної патристики був Августин Блаженний (354-430).



Погляди Арістотеля щодо визначення місця філософських вчень в історичному розвитку філософії. | Християнський екзегезис. Августин Блаженний про правила інтерпретації сакральних текстів.

Предмет історії філософії | Розуміння історико-філософського процесу за К. Ясперсом. | Історія філософія в системі культури. | Загальна характеристика філософії стародавнього Китаю | Становлення філософської думки в стародавній Індії | Проблема періодизації античної філософії. Основні етапи її розвитку | Про розвиток філософських вчень в Новий час. Філософське знання як система. | Про вплив філософії І. Канта на подальший розвиток світової філософської думки | Філософські погляди І. Г. Фіхте. Основні ідеї та принципи його «Науковчення». | Історія філософії в розумінні Г. Гегеля. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати