Головна

Дайте характеристику діяльності у сфері національної політики українських урядів під час революції 1917-1920рр.

  1. Взято из конспекта лекций) Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
  2. Види політики безпеки
  3. Виды лицевых счетов, открываемых в реестре. Перечислите и дайте определение каждому виду.
  4. Висвітліть етнополітику Російської та Австрійської імперій щодо українських земель наприкінці 18-19ст.
  5. Висвітліть існування на українських землях найдавніших державних утворень: кіммерійців, скіфів, сарматів, античних міст-полісів.
  6. Висвітліть розвиток української культури у період національного відродження на українських землях у складі Австрійської та Російської імперій 19-20ст.
  7. Витрати та результати підприємницької діяльності.

Важливий історичний період формування української державності - це революційні роки, коли боротьба за державність України наприкінці 1917-1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції.

У цій боротьбі можна виділити кілька етапів.

1. Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР).

Перед Центральною Радою постало завдання втілити ідею самовизначення української нації у формі національної автономії в складі Російської Федерації, а також виробити концепцію етнічних перетворень в Україні з активним залученням усіх національностей, що проживали на її території.

Діячі Центральної Ради прагнули створити ідеологію і правову базу регулювання міжетнічних відносин.

Принципово не погоджуючись з гаслом «Україна для українців», за яким стояли М. Міхновський та його прихильники, М. Грушевський засуджував прояви національної нетерпимості, робив усе можливе для нормалізації міжетнічних відносин в Україні.

Український Національний Конгрес (6-8 квітня 1917 р.) ухвалив рішеня: «Одним із головних принципів Української автономії є повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть на Україні». У I та II Універсалах Центральна Рада закликала українців запроваджувати автономну систему правління в Україні разом з іншими етнічними групами, «негайно прийти до згоди і порозуміння з демократією інших національностей».

Суттєвим досягненням у забезпеченні прав національних меншин стала можливість використання рідної мови, зокрема в школах, утворення культурних і релігійних товариств, виділення коштів для їхньої діяльності з державного бюджету. Так, Статут Генерального Секретаріату передбачив публікацію правових актів російською, єврейською, польською мовами, що й виконувалося в подальшому.

Незаперечними залишаються результати діяльності керівників Центральної Ради щодо залучення представників національних меншин до її складу. Це дало змогу перетворити Центральну Раду з органу суто національного, українського на тимчасовий крайовий парламент - справжній центр політико-правового життя в Україні.

Іншим важливим напрямом етнополітичної діяльності Центральної Ради стало створення в структурі її виконавчих органів генерального секретарства (міністерства) з національних справ і посад трьох товарищів - секретарів або міністрів - з російських, єврейських та польських справ. У контексті формування сучасногомеханізму захисту прав національних меншин на особливу увагу також заслуговує досвід Центральної Ради щодо запровадження національно-персональної автономії (9 січня 1928 р.).

2. Правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини.

На початковому етапі правління гетьмана П. Скоропадського правовий статус національних меншин не було визначено.

«Грамота до всього українського народу» та «Закон про тимчасовий державний устрій України» - документи, що стали юридичною основою діяльності гетьмана, не віддзеркалювали якихось особливих прав національних меншин.

Декларувалася рівність усіх громадян Української держави незалежно від національності. Кадрові призначення свідчили про толерантне ставлення гетьмана до неукраїнців. Єврей С. Гутник став міністром промисловості, німець Й. Вагнер - міністром праці, росіянин Г. Афанасьєв - державним міністром.

Гетьман П. Скоропадський анулював закон про національно-персональну автономію і скасував національні міністерства.

Їхні повноваження в культурно-освітній сфері було передано міністерству народної освіти та мистецтва. Та, незважаючи на цей крок, гетьманська держава була послідовною в забезпеченні рівноправності всіх громадян, що підтверджують створення нової єврейської партії, Російського національного центру, всеукраїнського центру, поновлення діяльності чехословацького комітету.

У заснованої в листопаді 1918 р. Української Академії наук існував окремий структурний підрозділ - кафедра єврейської мови та письменства, а пізніше - єврейська історико-археологічна комісія.

Гетьманське міністерство освіти та мистецтва за прикладом Центральної Ради вважало за доцільніше заснувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. У гімназіях з російською мовою навчання було введено обов'язкові предмети: українську мову, історію та географію України, історію української літератури. В цей час було розпочато видання україномовних підручників з багатьох напрямів.

У Києві та Кам'янець-Подільському відкрито два державні університети. Засновано також Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, симфонічний оркестр тощо.

3. Утворенняв західних регіонах країни в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).

1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого;

2) обидви уряди мають подбати про здійснення цього;

3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію;

4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР.

У Західній Україні в досить стислий термін, під час українсько-польської війни, вдалося сформувати ефективну вертикаль влади, налагодити суспільно-політичне та економічне життя і створити необхідні умови для забезпечення життєдіяльності держави. На відміну від Наддніпрянщини, тут не існувало вагомих внутрішніх факторів руйнації держави, причин для втрати незалежності чи для розпаду ЗУНР.

4. Майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, з листопада 1918 p., відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР.

Директорія УНР декларувала відновлення принципів етнонаціональної політики Центральної Ради, підтвердила необхідність відновлення дії національно-персональної автономії.

У грудні 1918 р. було підтверджено чинність відповідного закону. Тимчасово при уряді працював відділ у справах національних міністерств. Однак, з огляду на різні обставини, розпочало роботу лише одне - з єврейських справ.

Директорія, створивши національним меншинам правові умови діяльності, водночас вживала протилежних заходів, порушувалися мовні права росіян, у Києві російськомовні вивіски на крамницях було замінено на україномовні, вимоги поляків надати їм національно-персональну автономію не знаходили підтримки.

Це пов'язували з мовними проблемами українців у Польщі. Примусова українізація не сприяла діалогу з національними меншинами. Фактично політичні сили, які представляли інтереси меншин, відмовилися співпрацювати з Директорією в розбудові української держави. Росіяни взагалі зігнорували нову владу. Поляки більше переймалися відновленням власної державності. Ці відносини особливо загострились у зв'язку з проголошенням ЗУНР та намірами її до злуки з УНР, що обумовлювала зміну державних кордонів.

Внаслідок загостення соціально-економічних, політичних та міжнаціональних суперечностей під час громадянської війни українська влада не мала змоги утримати під контролем внутрішню ситуацію в країні, захистити євреїв від погромів.

Масовість цих погромів з початку 1919 р. дала формальні підстави пов'язати їх з Директорією УНР. Її намагання забезпечити охорону євреїв, притягти винних до юридичної відповідальності не завжди були успішними.

Останній період діяльності Директорії, ускладнений військовою боротьбою та суперечностями в самій владі унеможливлював реалізацію національно- персональної автономії. Однак навіть за таких умов влада УНР не відмовлялася від принципів української демократії, проголошених на початку української революції. Вже перебуваючи в еміграції й сподіваючись на поверненя, уряд УНР ухвалив правові акти, у яких йшлося про права національних меншин.

Причини поразки українського національного руху 1917 - 1920 рр.:

1 порівняно низька національна свідомість народних мас, на яких негативно позначилась більше, ніж двохсотлітня московська неволя

2 недостатня відданість ідеї державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація

3 відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б з'єднала окремі політичні потоки в єдине державне річище

4 слабкість соціальної бази Української Народної Республіки, переважна опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників

5 відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею

6 надмірна молодість, як керівників, так і всього українського руху, відсутність певного досвіду в питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії та й навіть взаємовідносин між собою

7 важливим залишається зовнішній фактор. Українській Народній Республіці так і не вдалося здобути

визнання на міжнародній арені, отримати реальну матеріальну й моральну допомогу інших країн.

Зрештою, Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу - більшовицької Росії.

Усе це призвело до ліквідації Української Народної Республіки, насадження більшовицького правління на більшості українських земель . Але разом з тим, слід зазначити, що без Української Народної Республіки не було б Української Соціалістичної Радянської Республіки УСРР, проголошеної більшовиками у січні 1919 р. Українці, принаймні формально, отримали право жити у складі власної автономної держави.



Висвітліть етнополітику Російської та Австрійської імперій щодо українських земель наприкінці 18-19ст. | Охарактеризуйте етнополітичне становище УССР у складі СРСР.

Дайте визначення предмету Історія України, розкрийте методологічні принципи, джерела вивчення предмету та його наукову періодізацію. | Розкрийте основні концепції походження українського етносу, охарактеризуйте їх та дайте оцінку. | Розкрийте поняття "історико-етнографічний регіон", охарактеризуйте основні етапи формування українських історико-етнографічних регіонів України. | Висвітліть концепції етнічного походження Київської Русі. Охарактеризуйте особливості етнополітичного життя Галицько-Волинського князівства. | Проаналізуйте етнополітичне становище України у складі литовської та польської держав. | Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького. | Дай те визначення понять міграція та еміграція. Розкрийте основні етапи української еміграції, їх причини. | Висвітліть існування на українських землях найдавніших державних утворень: кіммерійців, скіфів, сарматів, античних міст-полісів. | Дайте характеристику слов'янської держави Антів. | Висвітліть причини створення, основні етапи існування та державний устрій Київської Русі |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати