На головну

Утворення радянської судової системи в Україні 1917-1921 р.

  1. Взаємозалежні системи регулювання. Методи розрахунку зв'язаних систем регулювання. Принцип автономності?
  2. Вибір методу ціноутворення
  3. Вопрос 18 Основні і комбінованиі конструктивні системи громадських будинків
  4. Вопрос 8,9 Конструктивні схеми і системи будівель
  5. Встановлення радянської влади в Україні.
  6. Гарантії забезпечення та механізм захисту прав і свобод людини в Україні
  7. Генеральний секретаріат України: утворення, його склад, та компетенція.

Судові колегії Верховного Суду республіки періодично узагальнювали касаційну і наглядову практику, складали огляди, у яких розкривали найбільш типові помилки, що допускаються судами. Огляди направлялися в обласні суди, що використовували їх при проведенні семінарів з обласними і народними суддями.

Президія Верховного Суду УРСР складалася з голови, його заступників і членів суду. Одна з задач президії - розгляд справ у порядку нагляду. Протести вносять голова Верховного Суду республіки, прокурор республіки, Генеральний прокурор СРСР і їхні заступники. Якщо вирок чи рішення Верховного Суду УРСР суперечать загальносоюзному законодавству чи порушують інтереси інших союзних республік, то протести на них могли внести в президію Голова Верховного Суду СРСР і його заступники.

Президія розглядала також питання про роботу судових колегій і апарату суду, аналізувала матеріали узагальнення судової практики і надавала допомогу судам республіки в застосуванні ними законодавства.

Президія приймала рішення, якщо в засіданні брало участь більшість його членів. У засіданнях обов'язкова участь прокурора республіки. Постанови президії приймалися більшістю голосів і набувають законної сили негайно.

На засіданнях президії обговорювалася діяльність судових колегій по наданню практичної допомоги обласним судам, аналізувалися стан злочинності, судимості, цивільних правопорушень, причини винесення помилкових вироків і рішень, ефективність заходів, спрямованих на поліпшення якості судової роботи.

Пленум Верховного Суду УРСР складався з голови суду, його заступників і всіх членів Верховного Суду. У засіданнях пленуму брали участь міністр юстиції і прокурор УРСР.

Одна з основних функцій пленуму - дача керівних роз'яснень з питань застосування законодавства УРСР. Такі роз'яснення мають велике значення для забезпечення однакового розуміння законів республіки. Вони містять дуже важливі, принципові вказівки з питань, що виникають при розгляді судових справ. Даються роз'яснення на підставі вивчення й узагальнення судової практики, аналізу судової статистики і є обов'язковими для судів УРСР, інших органів і посадових осіб застосовуючих закон, по якому дано роз'яснення.

Пленум Верховного Суду УРСР був вищою судовою інстанцією республіки. Він розглядав протести голови Верховного Суду республіки, прокурора республіки, Генерального прокурора СРСР і його заступників, а також Голови Верховного Суду СРСР і його заступників.

Постанови пленуму можуть бути опротестовані в Пленум Верховного Суду СРСР Головою Верховного Суду СРСР і Генеральним прокурором СРСР.

Пленум входив у Президію Верховної Ради республіки з представленнями з питань, що підлягають дозволу в законодавчому порядку, а також з питань тлумачення законів союзних республік. Пленум затверджував склади судових колегій і заслуховував звіти їхніх голів про діяльність колегій. Обговоренню на пленумі передує велика робота судових колегій і відділів Верховного Суду республіки по вивченню й узагальненню практики. На пленумі обговорюється практика розгляду різних категорій кримінальних справ. За результатами обговорення приймалися керівні роз'яснення про порядок застосування відповідних законів з аналізом помилок, допущених судами.

Пленум Верховного Суду республіки багато уваги приділяв удосконалюванню практики розгляду цивільних справ. У цьому зв'язку ним аналізувався стан якості судової роботи з розгляду цивільних справ.

Правоохоронні органи УРСР

Важливим інститутом держави є органи, що забезпучують судочинство, нагляд за дотриманням законів, виконання поліційних і каральних функцій. Узурпація більшовиками влади в 1917 р., сам характер радянської влади обумовили особливу увагу радянської держави, правлячої партії до органів, зусиллями яких ця влада підтримувалась. Йдеться про суд, прокуратуру та силові правоохоронні структури.

СУД. Судоустрій Російської імперії, як одну з форм «класового панування поміщиків і капіталістів», декретом Всеросійського ЦВК від 24 листопода 1917 р. було скасовано і замінено «революційним правосуддям». Дія цього декрету поширилась на Україну разом з радянською владою на початку 1918 р., а 19 лютого 1919 р. Раднарком УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовувались усі суди, організовані Центральною Радою, Гетьманатом та Директорією. Метою «революційного правосуддя» в Україні стало придушенням класових супротивників. Здійснювалось воно через революційні трибунали та народні суди, передбачені Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 р.

Революційні трибунали, у складі не менше 15 осіб, утворювались по одному на губернію, хоча справи могли розглядати й 3 члени трибуналу. Функції обвинувачення та захисту виконували громадські обвинувачі та правозаступники. Компетенція трибуналу була практично необмеженою від державних і контрреволюційних злочинів до злочинів, що «передавалась на розгляд трибуналу постановами губвиконкому». Скарги на вироки трибуналів розглядав Верховний касаційний суд, а справи особливої важливості з травня 1919 р. - Верховний революційний трибунал України як суд першої інстанції. Передбачені Тимчасовим положенням 1920 р.народні суди формувались місцевими радами і повітовими виконкомами. Скарги на вирок народних судів розглядали ради народних суддів, що скликалися з усіх народних суддів цього судового округу. Кримінальні справи народний суд слухав у складі суддів та двох або шести народних засідателів, які обиралися. Для суддів був обов'язковим стаж політичної роботи, тому серед них, як правило, було мало фахових юристів. Але така умова і не була обов'язковою, оскільки вирок і рішення виносились на основі «революційного сумління і соціалістичної правосвідомості».

ПРОКУРАТУРА. В умовах переходу до нової економічної політики важливим заходом стало створення державної прокуратури - органу нагляду за дотриманням законності в УСРР, що почала свою роботу відповідно до затвердженого ВУЦВК 28 червня 1922 р. Положення про прокурорський нагляд. Очолив прокуратуру республіки народний комісар юстиції УСРР. Органи прокуратури призначались прокурором УСРР в складі прокурора губернії та помічників у повітах.

Під час адміністративної реформи 20-х - початку 30-х рр. реорганізовувалась також прокуратура. Сформувалась така система прокурорського нагляду: міські, обласні прокуратури і Прокуратура республіки. Органи прокуратури належали до системи Наркомюсту, а Генеральним прокурором був нарком юстиції УССР. Однак з утворенням Наркомюсту СРСР органи прокуратури стали підпорядковуватись безпосередньо Прокурору СРСР. Цим завершилась централізація органів прокурорського нагляду в СРСР. З моменту створення прокуратура перебувала під суворим контролем правлячої партії, який здійснювався через звіти прокурорів на засіданнях губернських комітетів партії.

СИЛОВІ ПРАВООХОРОННІ СТРУКТУРИ. Під час другої спроби поширити радянську владу в Україну Тимчасовий робітничо-селянський уряд України 3 грудня 1918 р. декретом «Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії» створив, за прикладом РСФРР, жорсткий репресивний орган по боротьбі з політичними противниками. З 30 травня 1919 р. діяльність Всеукраїнської Надзвичайної Комісії регламентувалась Положенням про Всеукраїньку та місцеві надзвичайні комісії і підпорядковувалась Народному Комісаріатові внутрішніх справ УРСР на правах відділу.

В процесі формування центрального апарату ВУНК створювались окремі відділи з певними фукціями. Так, юридичний відділ здійснював розслідування та готував справи для трибуналів. Відділ іноземного контролю зосереджував зусилля на боротьбі з агентами іноземних держав. Оперетивний відділ вважався одним з найважливіших - він займався попередженням, припиненням та розкриттям злочинів, насамперед політичних.

Згідно з вищезгаданим Положенням. Органи НК формувались і на місцях - при губернських та повітових виконкомах Рад, склад яких обирався цими ж виконкомами, а голова - затверджувався ВУНК.

Для посилення централізації та підпорядкованності республіканським органам структур НК при третьому радянському уряді України - Всеукрревкомі - в кінці грудня 1912 році було створено Управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою. Начальник Цупнадкому підпорядковувався тепер безпосередньо Раднаркому УРСР, тобто був поза системою НКВС. Структура центрального апарату НК доповнилась новим відділом - для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Крім того, у віддані ВУНКу були військові формування - корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення.

Важливо зазначити, що в часи, коли більшовики намагалися поширити радянську владу в Україні і закріпитись там, НК вважались «прямими органами партії», і діяльність їх в Україні спрямовувалась ВсеросійськоюНК. Тому й не дивно, що саме ВУНК перетворилась у знаряддя, яким в Україні більшовики здійснювали червоний терор, фізичну ліквідацію політичних супротивників, інтернування певних категорій населення за класовою ознакою.

Одночасно з органами НК, тобто з кінця 1918 р., декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду «Про організацію влади на місцях» при ревкомах створювалися відділи народної міліції, а декретом від 5 лютого 1919 р. передбачалось формування радянської міліції в масштабах республіки. Таким чином, починається організація штатної державної міліції під керівництвом НКВС, підпорядкованої на місцях виконкомам місцевих рад. До середини року утворюються спеціалізовані структури миліції - загальна, карний розшук, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби. З березня 1920 р. всі служби міліції підпорядковуються новостворенному Головному управлінню робітничо-селянської міліції, що стає структурним підрозділом НКВС.

48. Утворення надзвичайних органів влади в Україні (1917-1920)

У результаті державного перевороту 25 жовтня 1917 р. більшовики захопили владу і проголосили її встановлення на всій території Росії у формі рад. Для забезпечення своєї влади на місцях, в т. ч. в Україні, їм необхідно було створити і встановити свою систему управління, тому намагалися підпорядкувати собі ради селянських депутатів та забезпечити свою перевагу і контроль на селянських з'їздах. Однак у листопаді-грудні 1917 р. їм цього повністю не вдалося. Захопити окремі з'їзди селянських депутатів і частину рад вони змогли лише за допомогою збройної сили.

З метою встановлення своєї влади більшовики створювали надзвичайні органи управління - революційні комітети, діяльність яких забезпечувалася спеціально створюваними збройними загонами Червоної гвардії. Однак режим радянської влади та управління в українському селі був нетривалим. Він був повалений в лютому-березні 1918 р.

Відновлення більшовицьких органів влади і управління відбувалося після нового захоплення України збройним шляхом у грудні 1918-січні 1919 рр. Органами влади були ради, комітети бідноти, революційні комітети.

У 1919 р. більшовики запроваджували повний контроль за виборами рад. Вибори часто організовували ревкоми, військові частини, більшовицькі комітети. Забезпечували перевагу більшовиків в радах їх чистки, які здійснювалися в умовах жорсткої централізації і партійної монополії на владу. Цьому також сприяли безперервні перевибори. За цією схемою більшовики прагнули здобути перевагу в радах у 1920 р., однак селянство, налаштоване антибільшовицьки, чинило активну протидію. Тому у цей період більшовики надавали перевагу ревкомам.

Ревкоми як надзвичайні органи влади, створені без згоди селянства, не зважали на його потреби і бажання. Формою ревкомівського управління були накази для виконання постанов центральних та місцевих органів влади. Ревкоми стосовно селянства не дотримувалися не лише законності, але й норм моралі. Вони були тоталітарними органими влади й управління.

З грудня 1918 р. до серпня 1919 р. більшовики запроваджували в Україні комбіди, механічно перенісши їх з Росії, хоча їхня діяльність там себе не оправдала. Спочатку вони діяли як паралельно з іншими органами влади більшовиків, так і самостійно, займаючись в основному реквізицією і розподілом продуктів та перерозподілом землі на користь колективних господарств. З прийняттям Закону "Про сільські комітети бідноти" від 12 червня 1919 р. вони, виконуючи функцію органів влади, посилили реквізиційну діяльність, вносили розкол в українське село, що викликали збройний протест селянства.

Законом ВУЦВК від 9 травня 1920 р. були запроваджені комітети незаможних селян, широка мережа яких була створена в Україні. Будучи органами сприяння більшовицькій владі та управлінню, вони збирали продрозкладку, розкуркулювали багатші господарства, вносили розкол у селянське середовище, чим забезпечували запровадженню більшовицького режиму влади.

Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контреволюцією, спекуляцією і саботажем (ВЧК), пізніше Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою, орган державної безпеки, наділений надзвичайними повноваженнями для ліквідації контрреволюції в роки встановлення радянської влади та Громадянської війни.

Принципи діяльності ВЧК як карального органу диктатури партії більшовиків розробив і теоретично обгрунтував В. І. Ленін, який відводив їй виняткове місце в радянському державному апараті. Методи боротьби «караючий меч революції» були дуже різноманітні: терор, заручництва, провокації, конфіскації майна, ув'язнення в концтабори, впровадження агентів в антирадянські організації, іноземні місії та установи, а сфера діяльності - надзвичайно широка: від придушення антибільшовицьких збройних повстань, розкриття змов іноземних розвідок до забезпечення роботи транспорту, боротьби з безпритульністю та епідеміями тифу. Рупором ВЧК стали власні друковані видання: «Тижневик ВЧК», «Червоний меч», «Червоний терор» та ін

ЦК РКП (б) приділяв велику увагу особовому складу чекістів, намагаючись направляти на роботу в ЧК найкращі свої кадри. Незмінним керівником ВЧК залишався відомий член партії більшовиків Ф. Е. Дзержинський. На керівні посади в ЧК були призначені старі більшовики, професійні революціонери: І. К. Ксенофонтов, Я. Х. Петерс, Г. І. Бокий, М. С. Кедров, М. І. Лацис, В. Р. Менжинський, М . С. Урицький. Питома вага комуністів в органах ЧК був одним з найвищих серед державних установ і становив понад 50%. Проте до органів ВЧК, особливо на місцях, потрапило чимало морально розклалися людей з кримінальним минулим і навіть з психічними відхиленнями, які користувалися необмеженою владою, не рахуючись ні з якими правовими нормами, не вдаючись в ідеологічні міркування, зневажаючи моральні принципи.

Масовий терор і свавілля, що супроводжував діяльність ВЧК, викликав спалахи антирадянських виступів, відкрите невдоволення широких верств населення, навіть тієї частини російської інтелігенції, яка лояльно ставилася до радянської влади.

Методи «надзвичайлівки» у становленні правопорядку стали основою радянського державного ладу, а самі ці надзвичайні органи були поставлені над законом, що створило сприятливе середовище для масових репресій 1930-х рр.., Які своїм корінням йдуть в практику «червоного терору» часів громадянської війни. Влада ЧК ставала всеосяжною, проникаючи в усі пори радянського суспільства. Недарма Лацис писав: «немає такої області, куди не повинна втручатися ЧК».

Після закінчення громадянської війни, у лютому 1922 ВЧК була скасована і на її місці створено Державне політичне управління (ГПУ) у складі НКВС РРФСР.

 



Конституція УСРР 1919 р.: її характеристика і значення. | Положення про Всеукраїнську і місцеві надзвичайні комісії 1919 р.: причини та наслідки її запровадження в УСРР.

Організація органів влади і управління за часів Директорії. | Загальна характеристика законодавчої діяльності Директорії. | Варшавський і Ризькі договори: їх зміст та значення. | Утворення ЗУНР. | Судова система ЗУНР. | Законодавча діяльність ЗУНР. | Акт злуки від 22 січня 1919 р.: його зміст та історичне значення. | Падіння ЗУНР: причини та наслідки. | Бретська мирна угода: її зміст та значення. | Система органів влади та управління УСРР. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати