Головна

Падіння ЗУНР: причини та наслідки.

  1. Вина причинителя вреда
  2. Висвітліть причини створення, основні етапи існування та державний устрій Київської Русі
  3. Вопрос. Оценка Ивана4. Опричинина
  4. Дай те визначення понять міграція та еміграція. Розкрийте основні етапи української еміграції, їх причини.
  5. Доба «Руїни» в українській історії: причини та наслідки.
  6. Монгольська навала на Русь та її наслідки.
  7. Назвіть основні причини відхилення вектора вихідного стану від необхідного значення?

Війна ЗУНР з Польщеюпродовжувалась, набуваючи усе більшого масштабу. Польщу як розвинутішу державу зі значно більшим економічним і військовим потенціалом, людськими резервами та сильнішою і дієвішою дипломатичною службою підтримували, передусім, США і Франція, за сприяння яких у Польщу була перекинута з Франції сформована і озброєна понад 70-тисячна армія генерала Ю. Галлера, яку польський уряд відразу ж зіслав проти ЗУНР. Дипломатичні місії Антанти, які надсилались у Галичину, здебільшого підтримували позицію Польщі. Проблема Східної Галичини неодноразово розглядалась на засіданнях Ради десятьох і Верховної воєнної ради Антанти, притому на них запрошували польських делегатів або зачитували їх меморандуми, натомість українську делегацію не запросили жодного разу - цьому категорично протистояли головуючий Ради десятьох прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо і головуючий Верховної воєнної ради французький маршал Фердинанд Фош; а делегаціїЗУНР на час засіданняПаризькоїмирноїконференціїфранцузька влада не видала візи для приїзду у Францію,і протримала її у Відні. Польська влада постійно надсилала до усіх держав Антанти меморандуми і заяви, в яких вказувала на Східну Галичину як історично польську територію, а українців як русинів - етнографічну групу польського народу, і наголошувала на їхній надмірній відсталості для творення власної держави та великій схильності до пробільшовицьких тенденцій.

Коли у лютому 1919 р. реорганізована українська армія перейшла у контрнаступ і змусила поляків відступити, з Парижа командувачу УГА і урядові ЗУНР відразу ж була надіслана телеграма з вимогою-ультиматумом негайно припинити військові дії і чекати нову комісію Антанти, яка, прибувши, дійшла висновків знову на користь польської сторони;а у той час польські збройні сили отримали змогу перегрупуватись і поповнитись, відтак, зупинили український наступ. У травніРумунія, підтримана Францією, почала окупацію Покуття, під загрозою опинився Станиславів.

У червні 1919 р. Є. Петрушевич Українською національною радою був призначений диктатором, і призначив командувачем УГА генерала УНР О. Грекова, і українці почали контрнаступ проти польських військ по усьому фронту. Однак, 25 червня Верховна воєнна рада Антанти з метою "забезпечити мирне населення і майно Східної Галичини від більшовицьких банд" прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки зайняти усю Галичину. Державний секретар США Р. Лансінг мотивував це тим, що українське населення краю на 60%неписемне, тож не здатне до державотворення, а тому спершу повинне "дозріти до автономії" у складі Польщі. Хвиля протестаційних зборів і віч по усій Східній Галичині та протести делегацій ЗУНР і УНР у Парижі не вплинули на позицію Антанти.

Під тиском польської армії 16-18 липня 1919 р. основна частина УГА, державні органи, установи і організації ЗУНР і тисячі біженців перейшли через р. Збруч на територію УНР, а менша частина військ УГА перейшла на територію Чехословаччини, де була інтернована.

У листопаді 1920 р. представники Є. Петрушевича на сесії Ліги Націй у Женеві передали ноту з обсяжним меморандумом про переслідування українського населення, що перебувало під польською окупацією в Галичині. У лютому 1921 р. Рада Союзу народів ще раз розглядала справу Галичини у Парижі і вирішила, що Галичина не належить до Польщі, а тому польський уряд не має формального мандату на створення там своєї цивільної адміністрації, оскільки Галичина перебуває лише під його тимчасовою окупацією, відтак сувереном Галичини були визнані держави Антанти, тож справа була передана на вирішення Раді послів. У вересні 1921 р. Рада Союзу народів знову звернула увагу на невирішеність справи Галичини, відтак під впливом світової спільноти польський Сейм ухвалив 26 жовтня 1922 р. Воєводську Конституцію для Галичини, що, насправді, було лише декларативною заявкою.

Врешті, 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі прийняла рішення визнати Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. У травні 1923 р. Президент Є. Петрушевич розпустив еміграційні уряд та усі інші органи і установи, а також дипломатичні представництва і місії ЗУНР, що остаточно завершило існування ЗУНР. Зрозумівши хибність беззастережної, сліпої віри влади ЗУНР у справедливість і демократизм західних держав, у виступі на засіданні Ліги Націй у 1923 р. Є. Петрушевич виголосив:"Самими голослівними заявами і протестами, самим пасивним чеканням на ласку світу український нарід нічого не осягне, коли не докаже своєї волі до державної незалежності активною боротьбою".

 



Акт злуки від 22 січня 1919 р.: його зміст та історичне значення. | Бретська мирна угода: її зміст та значення.

Утворення та діяльність державної ватри. | Декларація Української Директорії від 26 грудня 1918 р.л | Встановлення влади Директорії. | Універсал Трудового Конгресу 23 січня 1919р. загальна характеристика і значення. | Організація органів влади і управління за часів Директорії. | Загальна характеристика законодавчої діяльності Директорії. | Варшавський і Ризькі договори: їх зміст та значення. | Утворення ЗУНР. | Судова система ЗУНР. | Законодавча діяльність ЗУНР. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати