На головну

ВІЧНИЙ КОНФЛІКТ СВОБОДИ ДУХУ ТА КАМІННОГО КОНСЕРВАТИВНОГО ПРИНЦИПУ У ДРАМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «КАМІННИЙ ГОСПОДАР». ОБРАЗИ АННИ, ДОЛОРЕС ТА ДОН ЖУАНА

  1. I.1. Изобразительные свойства фронтальной проекции двух-пирамидной системы Хеопса-Голода
  2. I.5. Изобразительные свойства двухкартинного комплексного чертежа двухпирамидной системы Хеопса-Голода
  3. А) Стили жизни, помимо социальных категорий, определяют разнообразие образов жизни
  4. Агиография Древней Руси. Своеобразие жития как типа текста, его функции.
  5. Антинигилистическая направленность романов Н. С. Лескова «Некуда», «На ножах», «Соборяне» (по выбору). Своеобразие поэтики. Нигилизм у Лескова. Образы «чистых нигилистов».
  6. Антон угомонился и теперь, молча, смотрел на то, как я нервно пытаюсь хоть что-нибудь сообразить.
  7. Биологическое многообразие живых организмов

Перші репліки Командора говорять про його цілковиту підпорядкованість звичаям, всьому тому, що укладається в одне слово - етикет. У розмові Командор не балакучий, його мова сповнена гідності й виявляє людину холодної, розважної вдачі, і разом з тим благородної у своїй поведінці. Про це свідчать і його стислі репліки, і скромне уміння до часу не розкривати своїх майбутніх вчинків, тим більше, що ними він має на меті зробити приємність донні Анні. Та Командор - раб звичаїв, і навіть там, де йому здається, що він іншим надає повну волю, тим самим він уже мимохіть їх утискує. Так, наприклад, не позбавлене значущості, просто-таки зловісної, його перше слово про волю. Командор не мав і гадки, щоб на наступному балі Анна могла одягти маску. Він про це не говорить їй через те, що «не хтів стісняти» її волі. Командор - людина пряма, він впевнений у тому, що поважає й оберігає волю Анни. І ця суперечність між суб'єктивними намірами Командора і його принципами тут же таки розкривається в словах Долорес про боязнь найменшого примусу з боку того, хто Анну «прив'яже ще не такими путами до себе».

Командорові доводиться слово за словом викладати свої принципи - змертвілі, закам янілі принципи королівського двору, від яких він не вільний і рабом яких став. З Анною зв'язує його «бог і право». Щоб не порушити цього принципу, він ладен повернути своє слово, бо після присяги не буде вороття.

Та виявляється, що всі ці камінні приписи чесноти й етикету, дотримання всіх звичаїв придворних служать потайній меті Командора. Він не тільки вірний і чесний служака. Командор мріє про трон, про королівську владу. Йому потрібна підтримка, і він пересвідчується, що Анна може жити тією ж мрією, що й він.

Це прагнення до високостей, на яких і Командорові, і Анні ввижається влада, шана, а з ними й воля, підпорядковане правилу. «Права без обов'язків - сваволя». Анні відкривається нове в Командорові, і вона приймає його беззаперечно. Вони можуть стати спільниками і в боротьбі за мрію. Здійсниться казка, про яку говорила Долорес на початку твору - Командор з «гори» перетвориться в лицаря і з ним принцеса зійде на найвищий шпиль. Визнання Командора відкрили перед Анною нові перспективи.

Образ Командора, не посідаючи чільного місця у творі Лесі Українки, є втіленням всіх консервативних, усталених мертвотних форм життя, що панували при мадрідському дворі. Проте поетеса була надто сувора в оцінці свого Командора. Вона знайшла для нього такі деталі й таке місце, які, не затіняючи основних героїв - дон Жуана й донну Анну, разом з тим всіляко сприяють розвиткові й донесенню основної ідеї твору. Дотримання консервативних принципів, честолюбна мрія про королівський трон, кам'яна уважність до нареченої і дружини без жодного вияву людських почуттів, а тільки зважання на етикет, і сама постать, повна поважної витримки, якнайкраще передають задуману письменницею ідею Командора - Камінного господаря.

ОБРАЗИ. Споріднена з дон Жуаном не тільки вдачею, але й житейськими принципами, Анна прагне піднятися під хмари, на гірські високості, стати над людьми на вершині, «у чистому нагірному повітрі без пахощів облесливих долин». Ця фраза знайома читачам, вона вдало копіювала розмови декадентських поетів про задуху в людських долинах, про бажання відірватися від людей і їх буденних інтересів. Саме такі настрої панували серед тієї частини буржуазної інтелігенції, яка пішла на зраду інтересів народу.

В «Камінному господарі» втілено також логічний шлях тих численних попутників революції, які певний час вважали і рекламували себе оборонцями волі, ставали в опозицію до правлячих кіл. Потім, в силу свого класового становища і ворожості народові, ці попутники поступово переходили на консервативні позиції самодержавного ладу, доки не робилися його слухняними слугами. Як відомо, такі «лицарі» ховалися під різними псев-досоціалістичними вивісками, ЯКІ їм були вигідні до певного часу. Коли справжня суть ЇХ розкривалася В усій непривабливості, вони змушені були відкрито зрікатися персня Долорес, бо іншого виходу вже не було.

Образ Долорес споріднений з багатьма образами Лесі Українки. Риси жертовності й вірності вже намічені в образі Принцеси («Осіння казка»). Обидві героїні обстоюють також принцип: «Немає честі нападати ззаду». Риси «природженої мучениці» споріднюють Долорес з Прісціллою («Руфін і Прісцілла») та Йоганною («Йоганна, жінка Хусова»). У своєму самозреченні Долорес нагадує Мавку. Тип таких чесних і ніжних жінок, що всім жертвують заради дорогої людини, очевидно, був близький Лесі Українці.

Звільняючись від сторонніх впливів, від традиційних розв'язань теми, Леся Українка уникла й наслідування найближчого до її задуму твору - «Кам'яного гостя» О. Пушкіна. В книзі А. Гозенпуда наведено багато слушних міркувань, які доводять, що «Леся Українка весь час відштовхувалась від твору великого російського поета» '. Твір О. Пушкіна допоміг їй створити оригінальний образ дон Жуана, підказав сценічні принципи викладу передісторії, зосередження уваги на одному епізоді, розгортання якого становить основу дії, динамічний розвиток сюжету і т. інА Що ж стосується філософської суті драми, то в цьому Леся Українка не мала ні попередників, ні наступників. Новизна філософського спрямування твору змінила образи героїв. Це привело до того, що жоден з творів світової літератури про дон Жуана не був прототипом для «Камінного господаря».

Твір Лесі Українки став найвищим втіленням донжуанівської теми в світовій літературі. Драма людського кохання, як вона виступає в Пушкіна, під пером Лесі Українки перетворилася в соціальну драму - дон Жуан гине тому, що він своє і Аннине щастя поставив у залежність від здобуття влади, що він прагнув (зрештою, як і Анна) волі, незалежної від людей. Крах його індивідуалістичних, анархістських ілюзій став чинником соціальним. Від такої інтерпретації теми кохання дон Жуа-на й донни Анни стало повнішим, осмисленішим.

«Камінний господар» - зразок високого драматичного мистецтва втілення великої соціально значущої теми в цілком адекватній формі.

30. ПРОБЛЕМА ПРОТИСТОЯННЯ МИТЦЯ І СУСПІЛЬСТВА У ДРАМІ «У ПУЩІ». ТЕМА КУЛЬТУРНОГО КОЛОНІАЛІЗМУ У У ДРАМАТИЧНІЙ ПОЕМІ «ОРГІЯ»

Події, зображені в драматичній поемі "У пущі", переносять нашу уяву в перші поселення колоністів у Північній Америці. Сюди прибуває скульптор Річард Айрон, він приїхав з Венеції. Наступ католицької реакції, посилення феодальних утисків у середньовічній Європі змусили скульптора покинути Італію, де мистецтво занепадало, обставини сковували митцеві крила, гальмували його творчий розвиток. Талановитий митець - Айрон - сповнений мрій і надій. Він бажає у "новому світі", "серед нового краю запалити одвічної краси нове багаття". Річард Айрон мріяв, що тут буде Новий світ. З палким завзяттям Річард сподівається гори перевернути, хоч і розуміє, що "в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потім вже розпалювать багаття". Та вірить у свої сили, в можливість утвердити тут талант митця. Але потрапляє Річард Айрон в американські пущі. Через весь твір автор поступово, логічно й переконливо розкриває страшний зміст цієї метафори - у пущі. Але тут легше було розчистити віковічні пущі, ніж ті "лихі терни", що виросли між людей. Він, вихований на батьківщині гуманізму - в Італії, не може підняти своє середовище до рівня своїх мистецьких понять. Його не розуміють і цькують. У творі української поетеси прозорливо викриваються так звані американські "свободи", фальшиву суть яких глибоко збагнула вона вже тоді, на порозі нового віку. Людина у цих пущах стає безправною, позбавленою будь-яких свобод, де контролюються не лише вчинки, але і її думки. Леся Українка яскраво показує у всьому цьому фарисейську роль релігійних проповідників. Виразно поставлені в творі ідейні акценти не втратили своєї актуальності й у наш час.

В поемі "У пущі" порушуються проблеми: вірність і зрада, любов і влада. Скульптор Річард Айрон не може знайти спільної мови із пуританською громадою в Масачузеті, зокрема з її духовним провідником - проповідником Годвінсоном. Митцеві не раз доводиться вступати в гостру полеміку з рідними та близькими йому людьми. Гордий, впевнений у тому, що його сила "на самоті" нічим не поступається Годвінсовій силі в громаді, Річард кидає виклик пуританам, чим, по суті, провокує погром ними своїх мистецьких творів.

Проповідник Годвінсон настроює пуритан проти Айрона, відчувши в його волелюбних словах, незалежних вчинках небезпеку для себе.

Так зав'язується конфлікт. Проповідник недвозначно натякає Айронові, що він парость негідна, яку можна знищити. І Річард відверто називає Годвінсона фарисеєм.

Далі конфлікт загострюється. За те, що Айрон вступив, за словами проповідника, з громадою в поєдинок, духовний пастор підбурює пуритан. Твори скульптора вважають богохульством, розбивають видатний твір мистецтва - найкращу скульптуру. На Айрона зводять наклеп, звинувачуючи його у зв'язку з молодою індіанкою, з якої він ліпив скульптуру. Пуританська громада заперечувала право творчої свободи, бо громада, це велика сила, а кожен громадянин повинен служити спільноті. Джонатан, теж скульптор і колишній товариш Річарда, скорився пуританам, "в покорі духа оддав на службу господа себе" - він ліпить підсвічники для церкви. Це корисно і дає прибуток.

Не дивлячись ні на що Річард не став на ганебний шлях, яким пішов Джонатан, скульптор не зраджує своєму хистові, бо справжній митець не може зрадити свої ідеали і "від хисту відступитись". Річард залишається вірним своїм ідеалам, ні на крок не відступає від дорогих переконань. Він готовий до нових випробувань і нової боротьби.

Але скульптор Айрон не переміг у боротьбі з духовною пущею. Він покидає Масачузет і оселяється в штаті Род-Айленд. Звільнившись від фанатично настроєної юрби, скульптор, здавалося б, зможе самореалізуватися. Проте негативна свобода від впливу від ворожого середовища не переростає в позитивну свободу дій. Тут йому доводиться зустрітися з не менш страшним і небезпечним ворогом - відсутністю аудиторії, відсутністю інтересу до його праці, Айрона не сприймають як митця, твори його не визнаються мистецтвом.

Таким чином, зі звільненням від ненастанної боротьби митець втрачає і самототожність. Дух наживи гнітить тут митця не менше, ніж релігійний фанатизм пуритан. Нидіє ясна мрія митця, його мучать важкі роздуми про доцільність творчої праці, обраного шляху.

Та автор лишає конфлікт не розв'язаним, і його відкритістю ніби апелює до читача, його думки. У багатомірності характеру головного персонажа, метафоричності образів скульптури, діалогах-диспутах, як і у відкритості фіналу, виявилися новаторські риси поетики драматургії Лесі Українки.

Образ Річарда Айрона складний і трагічний. Непростий і ідейно-художній підтекст твору. Дослідники спадщини Лесі Українки по-різному трактують задум письменниці. Одні пов'язують його з проблемою митець і його середовище, з виступом автора проти реакційної філософії прагматизму - філософії американських бізнесменів, інші ж розглядають це як відгомін українського літературного життя початку XX століття.

«ОРГІЯ». У драматичній поемі "Оргія" Леся Українка підняла важливі проблеми, що їх наші сучасники окреслили як філософію "національної честі" та філософію "національного поневолення". "Оргія" дає можливість реально розуміти цю проблему і накреслити шляхи для її розв'язання.

У поемі змальовано два протилежні світи: світ римської метрополії з її сумнівними цінностями і світ упокореної Еллади. Це час, коли Рим здобув повну політичну й економічну перемогу над Грецією, сюзерени почуваються на завойованій землі вільно і впевнено. Тепер перед імператорськими можновладцями стоїть нелегке завдання духовного упокорення еллінів. Кожен бачить це по-своєму.

Ставлення до культури підневільного народу Леся Українка анатомувала в дискусії між представниками "Всесвітнього владаря Риму" - Меценатом, Прокуратором і Префектом. Прокуратор і Префект не можуть змиритися із здобутками давньогрецької культури, заперечують все, що може стати предметом гордощів еллінів.

У такому колі владної верхівки Меценат видається, на перший погляд, освіченою людиною з витонченим мистецьким смаком. Він не заперечує колишньої величі Еллади, нагадує співбесідникам, що "Рим ходив у Грецію до школи", що не хто інший, як греки навчили римлян шанувати рідну мову; визнає навіть, що "поезію латинську почав нам еллін-бранець, не римлянин" , натякаючи тим на римського поета грецького походження Лівія Андроніка, який переклав латиною давньогрецькі трагедії, комедії та "Одіссею", чим започаткував римську літературу. І хоч така позиція Мецената сприймається його співбесідниками як філелленство, що веде до відокремлення від Риму Корінфської республіки, вона все-таки відбиває психологію колонізатора. Меценат значно проникливіший від Прокуратора і Префекта. Визбирування "коштовних перлів" на грецькому "смітнику" - це одне із завдань його загарбницької політики, коли різними спокусами, ласкою і дарами привчають "всіх видатних чужинців Рим любити" Така асиміляційна політика передбачає уподібнення поневолених поневолювачам, бо "хто любить, той уподобитися може до любого і тілом, і душею". А відтак дія її згубна, небезпечна, розтлінна.

Прокуратор і Префект в ієрархії культурних цінностей перевагу віддають імперській спадщині, заперечуючи при тому вартість мистецтва завойованого народу. Так відбувається "привласнення максимальної вартости метрополітальному, меншої вартости - колоніальному" . Позиція Мецената, який схиляє до співпраці найталановитіших еллінів, демонструє механізм привласнення метрополією всього того, що здобуло високу оцінку за світовою шкалою культурних цінностей. Він купує у Федона статую музи танців і хорового співу Терпсіхори, намагається прихилити до себе талановитого співака Антея, збирає для хору панегіристів обдарованих юнаків-еллінів тощо. Леся Українка геніально розкрила суть явища, що в сучасній зарубіжній літературній критиці дістало назву культурного колоніалізму. Це цілий комплекс заходів, спрямований на підтримку політичної й економічної влади завойовника.

Культурний колоніалізм однаковою мірою притаманний як культурі колонізатора, так і культурі васала. Найяскравішим у цьому плані є образ скульптора Федона. Перед читачем постає типовий представник лояльної, а на мові постколоніальної критики - колаборантської культури. Звідси - амбівалентність його позиції, роздвоєння душі. Шукаючи визнання у римлян, прагне здобути славу грецькому народу; вирізьбивши статую давньогрецької богині для дому найкращого друга, погоджується продати її в палати Мецената. І все ж відступництво, ренегатство Федона не менш аморальне, ніж зрада улюбленого учня Антея - Хілона, котрий подався до хору панегіристів, чи брутальне приниження Неріси. Характерно, що Неріса - повністю колонізований суб'єкт, позбавлений будь-якої свідомості, окрім імперської. Вихована рабинею-наложницею, змалку морально "ґвалтована", вона не спроможна поцінувати волю, даровану Антеєм. Неріса не тільки змирилася зі своїм становищем, а й визнала саму систему національного "ґвалту" і на розпусному бенкеті римських завойовників чинить по-плебейськи, безсоромно зраджуючи чоловіка, а відтак і свій народ.

Кожен із цих еллінів покірно приймає умови асиміляторської політики поневолювачів. І тільки позиція Антея носить виразно антиколоніальний характер. Співець підневільного народу, він свідомо відмовляється від римської слави, бо для нього служіння імперії дорівнювало б національній зраді. Лаври готовий прийняти тільки з рук вільних співвітчизників (символічна сцена увінчання Антея лавровим вінком з рук сестри Евфрозіни). На його думку, той, хто примножує духовні надбання завойовника, подібний до мертвої глини, з якої кожен ліпитиме все, що схоче. Такий митець уже не спроможний осягнути "вищої краси", він приречений на ганьбу й приниження, бо всесвітню славу рано чи пізно імперія привласнить собі.

Стійкий у своїх переконаннях, по-еллінськи амбітний, Антей не боїться погроз Префекта щодо багатозначного "завтра", яке треба заслужити у влади. Глибокі переконання свого героя Леся Українка передала філософським афоризмом: "Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність".

31. СЮЖЕТИ З ІСТОРІЇ ПЕРШИХ ХРИСТИЯН В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ («РУФІН ТА ПРІСЦІЛЛА» АБО «ЙОГАННА, ЖІНКА ХУСОВА»)

Драма «Руфін і Прісцілла» побудована на двох взаємозумовлених драматичних конфліктах. Перший з них визначається громадянським обличчям Руфіна - римського патріота, республіканця, що не визнає цезарської влади, але не бачить нічого позитивного для Риму і в християнському русі, який у той час уже набирав масового характеру. Другий конфлікт - родинний. Прісцілла - дружина Руфіна - стала християнкою, Руфін же - переконаний атеїст. На цій основі виникає родинна драма двох люблячих людей, які не можуть жити однією сім'єю.

Вірний своїм почуттям чоловіка до жінки й пошани до прекрасної, близької йому людини, Руфін виступає як оборонець і захисник Прісцілли. З наступної репліки Прісцілли дізнаємося, що, захищаючи її, Руфін сам стане беззахисний перед законом, якщо його запідозрять у приналежності до християн.

Вивівши на кін двох людей - найближчих і найдальших одне до одного, Леся Українка заронила в читача побоювання за їх долю, дала поштовх для розвитку драматичного конфлікту. Дальші сцени покликані поглибити цей конфлікт шляхом зіткнення протилежних поглядів. У першій же дії розкриваються ідейні платформи, на яких стоять герої драми - як головні, так і другорядні.

Перше зіткнення відбувається між Руфіном і фанатиком християнства Парвусом, який недовірливо ставиться до всіх нехристиян і запідозрює Руфіна в можливості зради. Як людина Парвус брутальний і нахабний, у нього немає елементарного почуття чемності до господаря, він одразу стає у войовничу позу борця за «небесну державу». Задерикуватість Парвуса викликає різку суперечку між ним і Руфіном. Руфін не бачить рації в тих «чудах», що ними хизуються християни.

Поки що Руфін у своїй критиці не зачіпає основ християнської релігії, він говорить лише про інтерпретацію цих основ віри. Твори церковників для нього пахнуть болотом, кров'ю. У листі-відповіді християн Цельзові, який мусить переписати Прісцілла, уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує крізь нелад і грубу форму й забобони всякі.

У цьому листі бракує доказів. Він, як і інші твори ранньої християнської літератури, замінює докази силогізмами, всілякими «чудами». «Стиль простацький, безладдя в доказах і рабство думки» в писаннях християнських вчителів нагадує Руфінові «рогаті силогізми, позичені в софістів з передмістя». Руфін вважає неприпустимою полеміку з противником, яка провадиться за допомогою образ, нанизування лайок на зразок тих, що адресують християни Цельзу: «гадючий виродку», «нащадку пекла», «душе смердяча» тощо.



ПРОБЛЕМАТИКА ДРАМАТИЧНИХ ПОЕМ «НА ПОЛІ КРОВІ» ТА «ОДЕРЖИМА» ЛЕСІ УКРАЇНКИ | ІДЕЯ НЕЗНИЩЕННОСТІ І НЕВМИРУЩОСТІ ДУХУ У ДРАМІ-ФЕЄРІЇ «ЛІСОВА ПІСНЯ». МІФО-ПОЕТИЧНА ОСНОВА ДРАМИ

МОДЕРНІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. МИСТЕЦЬКІ ТЕЧІЇ ТА НАПРЯМКИ. ВЕКТОРИ ХУДОЖНІХ ПОШУКІВ | ІМПРЕСІОНІЗМ У ТВОРЧОСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ І ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛ «PERSONA GRATA», «СОН», «ЛЯЛЕЧКА», «ЦВІТ ЯБЛУНІ» ТА ІН. | ТЕМА МИТЦЯ І ТВОРЧОСТІ У М. КОЦЮБИНСЬКОГО НА ОСНОВІ НОВЕЛ «INTERMEZZO», «ЦВІТ ЯБЛУНІ». ЗАСОБИ ІМПРЕСІОНІЗМУ | Перший період | Другий період | РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І ЛІТЕРАТУРИ В УКРАЇНІ У ПЕРШЕ ДВАДЦЯТИЛІТТЯ XX СТ. ПОЯВА НОВИХ ТЕЧІЙ І НАПРЯМІВ. ЛІТЕРАТУРНІ УГРУПУВАННЯ | ФУТУРИЗМ. ПОЕЗІЯ МИХАЙЛЯ СЕМЕНКА | Стадії розвитку |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати