Головна |
Зовнішню політику СРСР в 20-і рр. визначали два суперечили один одному принципу. Перший принцип визнавав необхідність виходу із зовнішньополітичної ізоляції, зміцнення позицій країни на міжнародній арені, налагодження взаємовигідних торгово-економічних відносин з іншими державами. Другий принцип дотримувався традиційної для більшовизму доктрині світової комуністичної революції і вимагав максимально активно підтримувати революційний рух в інших країнах. Реалізацією першого принципу займалися переважно органи комісаріату закордонних справ, другого - структури III Інтернаціоналу (Комінтерну, створений в 1919р.).
На першому напрямку в 20-і рр. було досягнуто багато. У 1920 р Росія підписала мирні договори з Латвією, Естонією, Литвою, Фінляндією (країнами, до революції що входили до складу Російської імперії). З 1921 р почалося висновок торгово-економічних угод з Англією, Німеччиною, Норвегією, Італією та ін. У 1922 р вперше в післяреволюційні роки Радянська Росія взяла участь в міжнародній конференції в Генуї. Головне питання, за яким розгорнулася боротьба, був пов'язаний з врегулюванням боргів Росії європейським країнам. Генуезька конференція не принесла ніяких результатів, але в дні її роботи Росія і Німеччина підписали Рапалльський договір про відновлення дипломатичних відносин і торговельне співробітництво. З цього моменту радянсько-німецькі відносини набули особливого характер: Німеччина, яка програла Першу світову війну і за умовами Версальського договору зведеним до положення другосортною європейської країни, потребувала союзників. Росія, в свою чергу, отримала серйозну підтримку в боротьбі за подолання міжнародної ізоляції.
Переломними в цьому сенсі стали 1924- 1925 рр. СРСР був визнаний Великобританією, Францією, Італією, Австрією, Норвегією, Швецією, Китаєм та ін. Найбільш інтенсивно аж до 1933 р продовжували розвиватися торгово-економічні та військово-технічні відносини з Німеччиною, а також з США (хоча США офіційно визнали СРСР лише в 1933р.).
Курс на мирне співіснування (цей термін, як вважають, вперше вжив нарком закордонних справ Г. В. Чичерін) сусідив зі спробами запалити вогонь світової революції, дестабілізувати ситуацію в тих самих країнах, з якими з таким трудом встановлювалися взаємовигідні відносини. Прикладів чимало. У 1923 р Комінтерн виділив значні кошти на підтримку революційних виступів в Німеччині і Болгарії. У 1921 - 1927гг. СРСР самим безпосереднім чином брав участь у створенні Комуністичної партії Китаю, у розвитку китайської революції (аж до направлення в країну військових радників на чолі з маршалом В. К. Блюхером). У 1926 р по лінії профспілок була надана фінансова допомога страйкувати англійським гірникам, що спровокувало кризу радянсько-англійських відносин і їх розрив (1927). Істотні корективи в діяльність Комінтерну були внесені в 1928 р У керівництві ВКП (б) взяла гору точка зору І. В. Сталіна про побудову соціалізму в окремо взятій країні. Вона відводила світової революції підпорядковану роль. Відтепер діяльність Комінтерну була жорстко підпорядкована основній зовнішньополітичної лінії, яку проводив СРСР.
У 1933 р міжнародна обстановка змінилася. До влади в Німеччині прийшли націонал-соціалісти на чолі з А. Гітлером. Німеччина взяла курс на злам Версальської системи, військове будівництво, підготовку до війни в Європі. СРСР виявився перед вибором: або зберігати вірність традиційно дружній політиці по відношенню до Німеччини, або шукати способи ізолювати не приховувала агресивні устремління Німеччини. До 1939 р радянська зовнішня політика мала в цілому антинімецький характер і була спрямована на створення системи колективної безпеки в Європі (прийняття СРСР до Ліги Націй у 1934 р, укладення договору про взаємну допомогу з Францією і Чехословаччиною в 1935 р, підтримка антифашистських сил в Іспанії в 1936- 1939 рр.). Послідовну антифашистську політику проводив в ці роки Комінтерн.
Однак військова загроза з боку Німеччини продовжувала наростати. Англія, Франція, США виявляли викликала подив пасивність. Здійснювалася політика умиротворення агресора, вершиною якої стала підписана в жовтні 1938 року в Мюнхені Англією, Францією, Німеччиною та Італією угоду, фактично визнає існування анексію Німеччиною частини Чехословаччини. В березні
1939 Німеччина захопила всю Чехословаччину. Була зроблена остання спроба організувати дієву, ефективну антигітлерівську коаліцію: СРСР в квітні 1939 році запропонував Англії і Франції укласти договір про військовий союз і взаємодопомогу на випадок агресії. Переговори почалися, але і західні країни, і СРСР особливої ??активності на них не виявляли, потай розраховуючи на можливість союзу з Німеччиною. *
Тим часом вкрай непроста обстановка складалася на східних рубежах СРСР. Японія захопила Маньчжурію (1931), підписала антикомінтернівський пакт з Німеччиною (1936), спровокувала серйозні прикордонні зіткнення біля озера Хасан (1938) і річки Халхін-Гол (1939).
23 серпня 1939р. міністри закордонних справ СРСР і Німеччини В. М. Молотов і Й. Ріббентроп підписали в Москві пакт про ненапад і секретні протоколи до нього. 28 вересня був укладений радянсько-німецький договір про дружбу і кордон. Секретні протоколи і договір встановлювали зони радянського і німецького впливу в Європі. У зону впливу СРСР входили Латвія, Естонія, Литва, Фінляндія, Західна Україна і Західна Білорусія, Бессарабія. Оцінка цих документів викликає в істориків суперечки. Багато хто схильний вважати, що підписання пакту про ненапад було необхідним заходом, спрямованої на те, щоб відтягнути втягування СРСР, не підготовленої до війни, у військовий конфлікт з Німеччиною, відсунувши при цьому кордону і подолавши безвихідь у відносинах з Францією і Англією. Секретні протоколи і договір 28 вересня 1939 р оцінюються, як правило, негативно, хоча і у них є прихильники.
1 вересня 1939р. Гітлер напав на Польщу. Почалася Друга світова війна. Через два тижні СРСР ввів війська в Західну Україну і Білорусію, в листопаді зажадав від Фінляндії поступитися територію Карельського перешийка в обмін на інші території і, отримавши відмову, почав військові дії (мирний договір з Фінляндією був укладений в березні 1940р., СРСР отримав Карельський перешийок з Виборгом, але зазнав значних втрат). У 1940 р до складу СРСР увійшли Латвія, Естонія, Литва, Бессарабія.
У 1940 р Гітлер віддав наказ про розробку плану вторгнення в СРСР («план Барбаросса»), В грудні була прийнята директива № 21, яка схвалила цей план. До початку Великої Вітчизняної війни залишалися лічені місяці. СРСР тим часом продовжував неухильно дотримуватися всі домовленості з Німеччиною, в тому числі з постачання стратегічних матеріалів, озброєння і продовольства.
Росія в епоху Катерини II: освічений абсолютизм. | Зовнішня політика Російської імперії в другій половині ХVIII ст .: характер, підсумки.
Росія в кінці ХVI - початку ХVII ст. Смутні часи і його наслідки. | Реалізація НЕПу. | Росія в ХVII ст .: нове в соціально-економічному та політичному розвитку. Особливості переходу до нового часу. | Утворення СРСР: причини та принципи створення Союзу. | Соціальні рухи в Росії в ХVII ст. Церковний розкол. | Складання тоталітарної системи в СРСР в 20-30-і рр. | Квиток 12. | Проведення індустріалізації в СРСР: методи, результати. | Палацові перевороти в Росії в середині ХVIII ст. | Колективізація в СРСР: причини, методи проведення, підсумки. |