На головну

Літературний жанр. Проблема жанру в літературознавстві. Принцип поділу на жанри.

  1. Corpus Areopagiticum. Состав, значение для восточного и западного богословия, проблема авторства. Понятие о божественных происхождениях, о зле, о молитве.
  2. I по этиологическому принципу
  3. II. Принципы гражданства РФ.
  4. II. Принципы, связанные с эксплуатацией имущества
  5. III. Принципы конституционного статуса личности.
  6. IV. Принцип наилучшего и наиболее эффективного использования
  7. LC-генератор с трансформаторной связью. Принцип работы. Назначение основных элементов.

ЖАНР (франц. genre), історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва; тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і змісту. У літературі жанр визначається на основі приналежності досягнень до роду літературного, переважно естетичної якості (ідейно-оцінного настрою - сатиричного, патетичного, трагічного), обсягу твору і способу побудови образа (символіка, алегорія, документальність): епічний жанр (героїчна поема, роман, розповідь), ліричний (ода, елегія, вірш, пісня), драматичний (трагедія, комедія). У 20 ст. відбувається інтенсивний процес взаємодії і модифікації жанрів.

Для того, щоб вміти читати і розуміти написане і навіть ненаписане, читач повинен уміти розрізняти літературні жанри. Визначити до якого жанру належить твір, значить глибше і точніше зрозуміти твір. Письменник, обмірковуючи задум і працюючи над його втіленням, співвідносить його з тим чи іншим жанром. Інакше і бути не може, адже прийоми побудови твору характерні для кожного жанру.

Ознаки жанру можуть бути самими різними і відноситися до будь-якої сторони художнього твору. Ці ознаки, тобто прийоми, що організують композицію твору, є прийомами домінуючими, що лагодять собі всі інші прийоми, необхідні в створенні художнього цілого. Такий чільний прийом іноді називають домінантою. Сукупність домінант є визначальним моментом в утворенні жанру.

Не варто вважати, що жанри раз і назавжди жорстко визначені. Вони живуть і розвиваються. Причина, що висунула даний жанр може відпасти, основні ознаки жанру можуть змінюватися, але жанр продовжує жити генетично. Так сучасний роман еволюціонував із середньовічного лицарського роману. Буває, що жанри розпадаються, як трапилося в літературі XIII ст. з комедією, що розпалася на чисту комедію і "слізну комедію", з якої виросла сучасна драма.

Ніякої твердої класифікації жанрів провести неможливо. Їхнє розмежування завжди справедливе тільки для визначеного історичного моменту; крім того, їхнє розмежування відбувається відразу по декількох ознаках, причому ознаки одного жанру можуть бути зовсім іншої природи, чим ознаки іншого, і зовсім не виключати один одного.

Найцікавішими нам видаються підходи до жанру в естетиці Гегеля та І. Франка, хоча вони й не вживали саме цей термін. Л. Чернець зазначає, що в «огляді Гегелем провідних жанрів світової літератури яскраво проявився історизм його мислення. Жанри розглядаються перш за все як художня проекція певної стадії розвитку суспільства» [57, 29]. Якщо для поділу на роди Гегель користується різним співвідношенням об'єкта й суб'єкта, то в жанровій теорії він застосовує інші поняття - субстанціальне та суб'єктивне. Кожний з трьох родів літератури може виражати як субстанціальний, так і суб'єктивний зміст. Субстанціальне для Гегеля - це справжній, розумний зміст мистецтва. Це не чиєсь індивідуальне бажання, а ідеї, що мають загальний інтерес. Суб'єктивне є протилежним субстанціальному.

Продуманою є жанрова концепція І. Франка. Досліджуючи явища світової культури, він зазначив, що протягом віків поетичні форми не залишалися сталими, отож він запропонував відмовитися від оперування сталими на всі віки ознаками для визначення того чи іншого жанру. «Те, що нам донедавна (ба ще й досі) у школах подавано як правила та дефініції епопеї, драми, балади і т. ін., - повна нісенітниця, а властиво недокладний опис одного якогось твору або вираз поглядів на творчість в однім якімсь моменті історичнім, і вже зовсім не надається до дефініції подібних творів других і з других часів» [53, XXX, 216].

І. Франко вважав за необхідне підходити до вивчення жанрів з конкретно-історичних позицій. Він же дав блискучі зразки застосування своєї методології стосовно розвитку роману у світовій літературі та обгрунтування появи психологічної новели наприкінці XIX століття. Близькі Франковим позиції обстоювала й Леся Українка, подавши блискучий аналіз розвитку європейської драми протягом віків [51, 224-252].

У літературознавстві XX століття склалася відносно усталена в межах кожного з літературних родів жанрова система, про яку варто поговорити детальніше.

ДРАМАТИЧНІ ЖАНРИ

Ведучі жанри драми: трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама.

ЛІРИЧНІ ЖАНРИ

Цей рід літератури охоплює безліч віршованих жанрів, наприклад: елегія, романс, газель, сонет, пісня, вірш і т.д. Усі жанри ліричної поезії розрізняються з великою часткою умовності, хоча в минулому критика рекомендувала поетам строго дотримувати їхні внутрішньовидові, жанрові ознаки. Більше поширення одержало членування лірики на жанри по тематичній ознаці - лірика пейзажна, філософська, любовна і т.п.

ЕПІЧНІ (ОПОВІДАЛЬНІ) ЖАНРИ

Епопея, роман, повість, новела, оповідання, есе, нарис, ін.

 



Літературний рід як категорія. Поділ літератури на роди як теоретична проблема. Взаємодія родів. | Епос як рід літератури. Наративна структура епічного твору.

Текст в постмодерністських концепціях. | Літературний твір. Найважливіші складники його змістової організації (тема, фабула, характер, пафос, ідея). | Художньо-мовленнєва організація художнього твору. Специфіка художньої мови. | Специфіка художнього мовлення. Різномовлення й «чуже» слово в художній оповіді. | Портрет його функц я у художньому св т . Приклади. | Природа, пейзаж, їх функція в художньому світі. Приклади. | Речі та предмети в художньому світі. | Фабульна образність як один з рівнів художнього образу. | Композиція художнього твору. Поняття змістовної композиції. Типи композиційної організації художнього твору та літературний рід. | Образ автора як естетична категорія. Концепція В. В. Виноградова про образ автора як мовний, стильовий образ. Концепція «смерті автора» Р. Барта. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати