Головна

Фабульна образність як один з рівнів художнього образу.

  1. Композиція художнього твору. Поняття змістовної композиції. Типи композиційної організації художнього твору та літературний рід.
  2. Специфіка художнього мовлення. Різномовлення й «чуже» слово в художній оповіді.
  3. Художній образ як форма художнього мислення. Образ і знак.
  4. Художньо-мовленнєва організація художнього твору. Специфіка художньої мови.

Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений». У найзагальніших рисах літературно-художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Від інших словесних творів літературно-художній твір відрізняється тим, що предметом його розповіді є умовно-, а не реально-життєва подія, яка існує виключно в суб'єктивній, авторській або його оповідача уяві, а завдяки їхньому посередництву в такій же суб'єктивній читацькій уяві, але не в об'єктивній реальності, навіть у тому випадку, коли в основу предмета розповіді покладені якісь реальні життєві факти (історії, біографії і т. п.). На відміну, скажімо, від історика, письменника більше цікавить не те, як було насправді, а як мало б чи могло б бути. Об'єктивна дійсність, що відображена у творі, - це не сама життєва реальність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, яка в кінцевому підсумку становить не самостійний інтерес, цікава не сама по собі, не з точки зору пізнання та розуміння сутнісних об'єктивних закономірностей і механізмів її існування (в чому, власне, полягає кінцева мета наукових, побутових - не художніх словесних творів), а у її здатності створювати передумови для естетичного враження, з розрахунку на яке твір, зрештою, і пишеться. Естетично виразним, тобто здатним викликати емоційно-інтелектуальні переживання ціннісного порядку при його сприйнятті, твір, у свою чергу, може стати за умови наявності в ньому сукупності певних чинників, серед яких найважливішими є:

1) Яскраво-індивідуальна, підкреслено-особистісна форма емоційно-інтелектуального переживання світу 2) Актуальність, вагомість проблематики, з якою пов'я заний предмет розповіді у творі і яка є свого роду нервовим його центром, 3) Емоційна виразність і точність вислову, відповідність ужитих у творі мовних засобів змістові. 4) Цілісність твору, тобто взаємовідповідність і підпорядкованість усіх його окремих і розрізнених елементів тій художній та ідейній меті, яку ставить перед собою автор і виразом якої виступає ввесь твір. Художній твір - це не хаотичне нагромадження слів, образів, ідей, а упорядкована система їхніх зчеплень, в якій - в ідеалі - усе так тісно «підігнане» одне під інше і одне з іншого випливає, що з нього, без відчутних втрат для розуміння його ідейно-художньої суті, не можна вилучити жодного слова (особливо у віршових творах), жодної сцени (в прозових творах), оскільки у справжньому - довершеному художньому творі немає нічого випадкового й зайвого, усе в ньому, до найменших, здавалося б, «дрібниць», має свій внутрішній, мотивований змістом цілого сенс і виконує певне смислове навантаження. Цілісність твору забезпечується єдністю авторського погляду на речі, про які він пише, взаємовмотивованим співіснуванням усіх значущих елементів його твору.

28 Сюжет та його основні елементи. Типи сюжетів та їхні функції у творі. Співвідношення понять сюжет і фабула в працях структурно-семіотичної школи.

Сюжетом (франц. sujet - предмет, тема) називають перебіг дії та послідовність її розвитку, що служить у творі формою розгортання й конкретизації його фабули. Категорія сюжету з'являється у зв'язку з необхідністю якось позначити специфічність предмета зображення у словесному мистецтві, який, на відміну від просторових мистецтв, даний не в статиці, а в динаміці, в дії, яка невпинно розвивається. Динаміку розгортання зображуваних у творі подій у свою чергу має на увазі й категорія фабули. Необхідність введення до літературознавчої термінології паралельного ряду понять (сюжет - фабула) пояснюється тим, що сам динамічний аспект твору виступає у ньому водночас і як предмет зображення, тобто компонент змістової організації твору, а саме об'єктивного його змісту, і як спосіб, через який зображується предмет, тобто компонент художньої форми твору. Фабулу ми сприймаємо насамперед як подієву основу твору, тобто як фактологічну (умовно-реальну) суму подій, про які розповідається у творі і які становлять у ньому свого роду кістяк, або каркас, на якому кріпиться вся представлена у творі дія і який більшою чи меншою мірою може бути абстрагований від її чуттєво (у масі живих подробиць і конкретних деталей) даної безпосередності (сюжету). Фабула - це те, що, хоча й існує в сюжеті, але повністю з ним не збігається. Так, фабула може передувати творові у вигляді тієї абстрагованої від нього події, що мала чи теоретично могла б мати місце в чиємусь. Сюжет - це той же ланцюжок дій та змін, але взятий в авторському висвітленні, у розвиткові авторського погляду від початку і до кінця твору. Сюжет - це мета автора, а фабула - засіб досягнення цієї мети. Сюжет як художня форма зв'язування та конкретизації фабульної основи твору виконує дві основні функції, першу з яких умовно можна назвати перипетійною, другу - характерологічною. Перипетійна. функція сюжету виявляє себе в такій формі конкретизації та розгортання фабули твору, яка акцентуєувагу читача переважно на самому перебігу подій. Характерологічна - розкриття хааркттерівВ основі внутрішньої організації сюжету як певної послідовності перебігу тарозгортання дії лежить конфлікт, колізія або інтрига (від лат. conflictus - зіткнення), тобто певна суперечність у стосунках між героями, проблема, що окреслюється темою твору і, потребуючи свого вирішення, мотивує той чи інший розвиток дії. Внутрішня структура сюжету: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію та розв'язку.Сюжети окремих художніх творів можуть включати в себе й додаткові елементи, серед яких розрізняють: передісторію - розповідь про життя чи епізоди з життя героїв твору, що не включаються безпосередньо в зображувану дію; подальшу історію - більш-менш розгорнуту розповідь про долю героїв після завершення безпосередньо зображуваної дії;пролог - «початковий епізод епічного або (частіше) драматичного твору, в якому щось повідомляється про наміри та завдання автора, епілог - автор звертається до публіки,висловлює якісь узагальнюючі судження, дякує за увагу. В окремих випадках сюжетна будова твору може ускладнюватися введенням до неї так званих вставних епізодів, що даються звичайно у формі розповіді одного з героїв твору про певні життєві події, які до зображуваної в самому творі дії не мають безпосереднього відношення.

 

 



Речі та предмети в художньому світі. | Композиція художнього твору. Поняття змістовної композиції. Типи композиційної організації художнього твору та літературний рід.

Вторинна, або відкрита умовність. Фантастика та гротеск як два типи відкритої умовності. | Символ, алегорія, гіпербола. Співвідношення понять. Приклади. | Художній образ як форма художнього мислення. Образ і знак. | Категорія текст. Текст як поняття філології, семіотики і культурології. | Текст в постмодерністських концепціях. | Літературний твір. Найважливіші складники його змістової організації (тема, фабула, характер, пафос, ідея). | Художньо-мовленнєва організація художнього твору. Специфіка художньої мови. | Специфіка художнього мовлення. Різномовлення й «чуже» слово в художній оповіді. | Портрет його функц я у художньому св т . Приклади. | Природа, пейзаж, їх функція в художньому світі. Приклади. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати