На головну

Значення прогнозування потреби в продукції основних галузей матеріального виробництва для підвищення якості соціальних прогнозів.

  1. Amp; 51. Буржуазні реформи 60-70-х років XIX століття і. їх значення.
  2. Corpus Areopagiticum. Склад, значення для східного і західного богослов'я, проблема авторства. Поняття про божественне походження, про зло, про молитву.
  3. D - тригери, позначення на схемах, призначення входів, діаграма роботи.
  4. D) в межах санкції, що передбачає призначення особи, яка вчинила вказане дію (бездіяльність), більш суворого адміністративного покарання
  5. D. Оброблювальні виробництва
  6. DFD -діаграмми (призначення, складові елементи, правила побудови).
  7. DMA. Призначення. Структурна схема контролера

Методика визначення потреби в продукції. Потреби в матеріально-технічних ресурсах повинні визначатися в усіх напрямках їх використання: для основного виробництва, капітального будівництва, на ремонтно-експлуатаційні потреби, науково-дослідні роботи, експорт, створення виробничих запасів і резервів. Забезпечення цехів і виробничих ділянок матеріальними ресурсами є завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Форми організації цього процесу залежать від конкретних виробничих умов, особливостей споживаних матеріалів, типу виробництва та інших чинників. Раціональна організація зводиться до визначення потреби цехів у матеріалах і встановлення лімітів, підготовку матеріалів до виробничого споживання, відпуску і доставки їх на робочі місця, контролю за витрачанням матеріальних ресурсів. Потреба в основних матеріалах в умовах масового і великосерійного виробництва розраховується плановими групами відділу матеріально-технічного забезпечення, на підприємствах з дрібносерійним і одиничним виробництвом - планово-виробничими відділами; по допоміжних матеріалах - підрозділами-споживачами [ист. 1, стр.201-202]. Забезпечення матеріальними ресурсами виробничих цехів, дільниць та інших підрозділів підприємства передбачає виконання таких функцій: - встановлення кількісних і якісних завдань з постачання (лімітування); - Підготовка матеріальних ресурсів до виробничого споживання; - Відпустка і доставку матеріальних ресурсів зі складу служби постачання на місце її безпосереднього споживання або на склад цеху, ділянки; - Оперативне регулювання постачання; - Облік і контроль за використанням матеріальних ресурсів в підрозділах підприємства [іст. 3, стор. 265]. Функції матеріально-технічного постачання на підприємстві виконують два відділи: матеріально-технічного постачання і зовнішньої кооперації. Перший забезпечує поставки сировини і матеріалів, другий - комплектуючих виробів і напівфабрикатів. Обидва відділу підпорядковуються заступнику директора з комерційних питань. В їх підпорядкуванні знаходяться склади загальнозаводського призначення. У структурі служб постачання підприємств переважають товарні (матеріальні) відділи, групи, бюро, що спеціалізуються на постачанні виробництва окремими видами ресурсів. Крім товарних, у відділі є планова і диспетчерська групи. Перша планує економічні показники і визначає ефективність поставок, друга забезпечує транспортне обслуговування [ист. 1, 203]. У справі організації матеріально-технічного постачання підприємства важливу роль відіграють так звані ліміти, які представляють собою своєрідну норму витрат сировини, матеріалу, необхідну і достатню для виробництва якісної продукції. Ліміти на всі види сировини і матеріалів, які споживаються на підприємстві, складають відповідні технічні служби підприємства спільно з відділом головного технолога та представниками органів матеріально-технічного постачання. Ліміт завжди встановлюється з урахуванням величини виробничої програми підприємства та технічного стану виробництва. Розроблені ліміти знаходять відображення у зведеній відомості відповідно до номенклатури споживаних матеріалів і затверджуються керівництвом підприємства. В силу сказаного цей документ набуває статусу розпорядження, які є обов'язковими до виконання всіма виробничими службами. На основі лімітів і норм витрат сировини і матеріалів на підприємстві організовується система забезпечення цехів і підрозділі матеріально-технічними ресурсами [іст.2, 230]. Розрахунок ліміту здійснюється за формулою: Л = Р + Рнз.п + Нз - О, де Л - ліміт даної номенклатури продукції; Р - потреба цеху в матеріалах для виконання виробничої програми; Рнз.п - потреба цеху в матеріалах для зміни незавершеного виробництва (+ збільшення, - зменшення); Н3 - норматив цехового запасу даної продукції; Про - розрахунковий очікуваний залишок цієї продукції в цеху на початок планового періоду [ист. 3, 266]. Ліміт повинен відповідати фактичній потребі цехів в матеріалах, встановлюватися на основі прогресивних норм витрати, розмірів цехових запасів, носити строго цільовий характер [ист. 2, 230]. На початкових етапах при розробці короткострокових прогнозів доцільно використовувати методи екстраполяції, серед яких слід виділити метод підбору функцій, що передбачає виявлення основної тенденції споживання ресурсів у часі з использ Для прогнозування потреби в матеріалах А можна скористатися одно- і багатофакторним моделями. За допомогою однофакторний моделі можна встановити залежність споживання матеріальних ресурсів від обсягу виробництва продукції: А = а0 + а1х1 (1), де: а0 і а1 - коефіцієнти; х1 - обсяг виробництва .. З метою підвищення точності прогнозу можна ввести в модель фактор часу (t): А = а0 + а1х1 + а2t (2) Така двухфакторная модель може більш точно описати зміна потреби в матеріально-технічних ресурсах в прогнозованому періоді, так як вона враховує не тільки обсяг виробництва, безпосередньо впливає на кількість необхідних для виробництва ресурсів, але і фактор часу, що враховує тимчасові тенденції. У модель можна включати і інші чинники, наприклад зміна норм витрати ресурсів під впливом НТП. Методи моделювання в поєднанні з експертними оцінками доцільно використовувати і при прогнозуванні потреби в ресурсах на перспективу [8, с.218]. Найбільш широке поширення в діючій практиці для визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах отримав нормативний метод. Він застосовується на всіх рівнях управління економікою: макро-, мезо- і мікрорівнях. На макрорівні застосовується метод укрупнених нормативів, який передбачає використання середньогалузевих нормативів витрат продукції i-й галузі-виробника на одиницю продукції i-й галузі-споживача аi j. На їх основі при розробці міжгалузевого балансу визначаються міжгалузеві поставки і потреби кожної галузі в продукції інших галузей (Аi): А i = аijхj- обсяг виробництвами j-й галузі-споживача. На мезорівні (регіональному та галузевому) застосовуються групові норми витрат матеріальних ресурсів, наприклад норма витрати цукру на 1 т кондитерських виробів. Знаючи прогнозовані обсяги виробництва продукції в груповому асортименті та групові норми витрат, можна розрахувати потребу в конкретному ресурсі на певний період. На мікрорівні нормативний метод визначення потреби в ресурсах носить назву "метод прямого рахунку". Він заснований на використанні обсягу виробництва продукції (виконуваних робіт) і норм витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції (робіт). Потреба в конкретному матеріальному ресурсі (Аi) визначається за формулою: А i = S Нij q j, I = 1, m. j = 1 де: п - кількість різновидів продукції або робіт, на які використовується даний матеріал; Н ij - норма витрати i-го матеріалу на одиницю j-ro виду продукції або робіт; q j - прогнозований обсяг виробництва j-го виду продукції [8, с.219]. При визначенні норм витрат матеріалів на одиницю продукції і робіт виходять зі складу та структури норми по нормотворча елементам. Як правило, норма включає три елементи: - чистий витрата - безпосереднє корисне споживання матеріалів, енергії на одиницю продукції; - Технологічні відходи і втрати - витрати, які залежать від особливостей технології виробництва (стружка, сливи, угар, інші відходи); - Інші техніко-організаційні відходи і втрати, які не можуть бути усунені на нинішньому рівні розвитку науки і техніки і при застосовувані методи господарювання. По кожному з основних елементів норм повинні виявлятися можливі резерви їх зменшення та вирішуватися завдання застосування прогресивних норм. Залежно від об'єкта, на який встановлена ??норма витрати, розрізняють поіздельний і подетальні норми. У першому випадку потреба визначають виходячи з програми виробництва виробів і норми витрати конкретного матеріалу на один виріб, у другому - на основі програми виробництва деталей і норми витрати на одну деталь. Перший метод використовується переважно на початковій стадії планування, коли розрахунки потреби в ресурсах виробляються в укрупненої номенклатурі, другий - на наступних стадіях, при розрахунку потреби в ресурсах по специфікації для встановлення ліміту на відпустку матеріалів цехам [1, с.174]. У практиці прогнозування і планування застосовую модифікації методу прямого рахунку. Зокрема, потреби в матеріальних ресурсах можуть визначатися по аналогії (за типовими представникам). Розрахунок необхідної кількості матеріалів за методом аналогії здійснюється в тому випадку, коли на заплановане до виробництва новий виріб ще немає норм витрати. У цьому випадку даний виріб прирівнюється до якогось іншого аналогічного виробу, на яке норми витрати вже затверджені. При цьому враховуються особливості споживання матеріалу при виробництві нового виробу, а також особливості самого виробу в порівнянні з аналогічним шляхом введення поправочного коефіцієнта. Для розрахунку потреби в i-м ресурсі (Аi) використовується наступна формула: А i = Нai q j Кj Де: Hаi - норма витрати i-го матеріалу на виробництво аналогічного вироби; q j - план виробництва j-го виробу, для якого розраховується потреба в i-м матеріалі; Кj - поправочний коефіцієнт. При великій різноманітності виробів програма виробництва може встановлюватися по групі виробів в цілому. У разі істотних відмінностей матеріаломісткості окремих виробів використовується типовий представник групи виробів, норма витрати якого найбільш близька до середньозваженої [8, 219]. Метод типових представників отримав поширена в радіотехнічної, електротехнічної, інструментальної та деяких галузях легкої промисловості. Потреба і конкретному матеріалі за цим методом визначається шляхом множення норми витрат матеріалу типового представника на загальну програму виробництва всіх виробів: А i = Нiт Q Де: Нiт - норма витрати i-го матеріалу на одиницю типового представника даної групи виробів; Q - план виробництва даної групи виробів. Слід зазначити, що точність розрахунків за цим методом знижується при зміні структури виробництва (співвідношень окремих типорозмірів) в плановому періоді в порівнянні з базисним. На всіх рівнях управління економікою може застосовувати індексний метод визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах. Розрахунок проводиться за такою формулою: Апi = Абi j Q jнi Де: Апi Абi - потреба в i-м матеріалі в плановому періоді і його фактичне споживання в базисному періоді відповідно; j Q - індекс зміни обсягу виробництва продукції в плановому періоді; jнi - індекс зміни норм витрати i-го матеріалу в плановому періоді. Індексний метод характеризується винятковою простотою розрахунків потреби в матеріальних ресурсах і оперативністю. Він дозволяє в короткі терміни отримати необхідну інформацію про потреби в тому чи іншому ресурсі, як на рівні підприємства (організації), так і на інших рівнях з метою оперативного прийняття управлінських рішень. Недоліком даного методу є те, що не можна врахувати всі особливості споживання матеріальних ресурсів в плановому періоді, в зв'язку з чим всі недоліки у використанні матеріалів базисного періоду автоматично переносяться на плановий [8, с.221]. У ряді галузей харчової промисловості, металургії, промисловості будівельних матеріалів для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовується метод рецептурного складу, т е. На кожен вид продукції відповідно до встановленої рецептурою виготовлення продукції і плану випуску проводиться розрахунок необхідної кількості та конкретного матеріалу. Наприклад, за рецептурою витрата борошна 1т хліба і хлібобулочних виробів становить а кг. При обсязі виробництва цієї продукції в плановому періоді Q потреба в борошні А складе: А = а * Q / Кв (6) Де: Кв - коефіцієнт виходу продукції. У сучасних умовах для визначення потреби в сировині, матеріалах і паливно-енергетичних ресурсах доцільно застосовувати методи оптимізації, що дозволяють формувати структуру асортиментного випуску продукції з урахуванням раціонального використання ресурсів. Їх застосування передбачає формування економіко-математичної моделі, яка повинна обов'язково включати обмеження по особливо важливим, дефіцитних ресурсів. Потреба в i-м матеріалі визначається на основі норм витрати аij і шуканого кількості продукції в оптимальному варіанті плану хj.ованіем Класифікація матеріалів служить відправною точкою для нормування витрат матеріалів по кожній позиції номенклатури. У свою чергу норми витрати матеріалів закладають основу для визначення потреби в матеріалах на виготовлення одиниці продукції з подальшим складанням плану постачання підприємства, розрахунку собівартості продукції, вироблення стратегії економного використання матеріальних ресурсів. Під нормою витрати матеріалу слід розуміти достатню і необхідну його кількість для виготовлення одиниці продукції. Іншими словами, норма витрати матеріалу - це певна міра витрат, яка відображає не сформовану ситуацію у виробництві продукції, а дає орієнтир, надає цілеспрямований характер у вдосконаленні виробництва, техніки, технології, виду, фасону, що випускається. У практиці нормування витрат матеріалів знайшли застосування наступні методи встановлення норм: розрахунковий і графо-аналітичний. Розрахунковий метод заснований на подетально розрахунку витрати матеріалів по кресленнях і в цілому за технологічною документацією; графо-аналітічсскій метод полягає в зіставленні фактичних витрат матеріалів і даних протоколів, що відображають кількість витраченого матеріалу при виготовленні дослідних зразків з подальшим графічним представленням і аналізом із застосуванням спеціальних електронних програм [ист. 2, 227]. У сучасній практиці обґрунтування плану матеріально-технічного забезпечення при нормуванні матеріальних ресурсів використовуються розрахунково-аналітичний, досвідчений і статистичний методи. Найбільш прогресивний - розрахунково-аналітичний. Він грунтується на використанні передової технічної і економічної документації - креслень, технічних карт, плану організаційно-технічних заходів. Досвідчений метод передбачає встановлення норм на основі даних виміру, досвіду в лабораторних і виробничих умовах. При статистичному методі норми витрати визначають на основі середньостатистичних даних про витрати матеріалів за минулий період. Норми витрати матеріальних ресурсів розробляються, як правило, на підприємствах в спеціалізованому і укрупненому асортименті. Відповідальність за них покладається на головних інженерів і головних технологів. При нормуванні встановлюється структура норми - її склад і співвідношення окремих елементів. Більшість норм витрати Нр включають: корисний витрата матеріалів (чиста вага виробу) Рп; неминучі технологічні відходи (стружка, чад) отех; втрати, зумовлені порушенням технології виробництва і зберігання П: Нр = Рп + отех + П Норми витрати диференціюються: за періодом дії - на річні та перспективні; за ступенем деталізації номенклатури матеріальних ресурсів - на зведені і специфіковані; за масштабом дії - на індивідуальні та групові [ист. 1, 198]. Розробляючи норми витрати матеріалів, слід враховувати не тільки так званий корисний витрата матеріалу, а й безповоротні втрати і неутілізіруемие відходи, обумовлені недосконалістю технології, організаційними причинами, низькою кваліфікацією працюючих. Якість встановлених норм можна оцінити наступними показниками: питома вага відходів виробництва шляхом зіставлення маси виробу до обробки і після, коефіцієнт використання матеріалу по деталі і виробу в цілому, відсоток виходу придатних виробів. Розроблені норми витрат матеріалів фіксуються в спеціальних документах по витраті матеріалів: в картах подетальних норм витрати матеріалів, в картах розкрою матеріалів і у відомостях зведених норм витрат матеріалів на виріб. Крім цих документів окремо розробляється форма повідомлення про зміну норм витрати матеріалів і правила їх введення в технологічний процес [ист. 2, 227-228]. На основі норм витрати встановлюються норми виробничих запасів, які потрібні для забезпечення безперервності і ритмічності виробництва. Запаси визначають для кожного виду матеріальних ресурсів у натуральному (маса, кількість), відносному (у днях) і грошовому вираженнях [ист. 1, 199]. Величина запасу повинна забезпечувати підприємству стійку, стабільну роботу протягом певного часу і при цьому не чинити відчутного впливу на оборотність вкладених в них оборотних коштів.

 



Основні розділи та показники Програми соціально-економічного розвитку Російської Федерації на рік. | Прогнозування соціальних аспектів розвитку промислового вироб-ництва.

Сутність і способи використання номінальної, інтервального і рангової шкал вимірювання. | Основні прийоми і показники, які використовуються для дослідження розподілу частот соціальних характеристик. | Дослідження ступеня передбачуваності соціальних систем методом оцінки транзитивності переваг. | Рівні і аспекти соціального прогнозування. | Програмно - цільовий підхід, його використання в соціальному прогнозуванні. | Використання методів експертної оцінки для прогнозування соціально-економічних процесів. | Використання методу екстраполяції в прогнозуванні соціальних процесів. | Використання кореляційного аналізу в прогнозуванні соціальних процесів. | Роль оптимізаційних розрахунків в розробці цільових прогнозів. | Основи організації розробки прогнозів і програм соціально-економічного розвитку Росії на середньострокову перспективу. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати