Головна

Лірика Ф. Гельдерліна, її філософський характер та художнє новаторство.

  1. A. Общие характеристики
  2. Homo erectus характеризовался
  3. I ТЕХНИКО-ЭКСПЛУАТАЦИОННАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГИОНА ДОРОГИ
  4. I часть. Измерение характеристик электрического тока.
  5. I-d диаграмма влажного воздуха, ее структура. Характерные случаи изменения состояния воздуха и их изображение на I-d диаграмме.
  6. I. Конституционный строй РФ: понятие, структура и базовые характеристики.
  7. I. Общая характеристика

Світогляд Гельдерліна, зокрема така його характерна риса, як універсалізм мислення, схильність бачити життєві явища та проблеми в найширших, «космічних» масштабах формувався у Тюбінгені, в час загального піднесення і великих надій. Він посилено вивчав філософію, зокрема давньогрецьких натурфілософів і Платона, а також Б. Спінозу, Ж. Ж. Руссо, І. Канта. У цей період склалася оригінальна поетична філософія Гельдерліна, якою пройнята вся його творчість. Характерним явищем ранньої творчості Гельдерліна стали «тюбінгенські гімни». У них оспівуються ідеї та поняття, які Французькою революцією були підняті до рангу найвищих громадсько-політичних і моральних цінностей, стали її символами віри. Так на німецькому ґрунті постали два «Гімни свободі», «Гімн людству», «Гімн дружбі», «Гімн красі» - як своєрідні відлуння Французької революції, її високих прагнень і поривів. Оспівуючи ідеали і пафос Французької революції, Гельдерлін почасти запозичував і її мову та образно-стильову систему. У «тюбінгенських гімнах» він широко вдається до античних образів і ремінісценцій, причому його міфологічні боги й історичні герої тут ототожнюються з алегоричними образами та поняттями Французької революції, теж стилізованими під античність. Головні теми його поезії франктфурсько-гамбурзького - природа, Еллада, Діотима, кохання до неї, причому виступають вони не розрізнено, а в органічній єдності. Однак провідною, організуючою є в поезії Гельдерліна тема природи. Одним із головних завдань поезії Гельдерліна. вважав виявлення цих зв'язків людини з природою, їхньої єдності. Вся його поезія пройнята глибокою та животрепетною любов'ю до природи, але водночас їй чужий ідилічний, сентиментально-споглядальний підхід до природи.

69. Образ Чайльд-Горольда.
Найвідоміша з поем Байрона - "Паломництво Чайльд Гарольда". Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809-1811). Третя пісня - на березі Женевського озера після остаточного від'їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року. Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. "Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий", - згадував Байрон. Усі чотири пісні об'єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя "таким, як він є" тепер і в даній дійсності, хоч "було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу". Хто ж такий "паломник" Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:
Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод - чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:
Наследство, дом, поместья родовые Прелестных дам, чей смех он так любил... Он променял на ветры и туманы,На рокот южных волн и варварские страны.
Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між "покірністю або могилою", наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні - це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні З моменту виходу друком "Паломництва Чайльд Гарольда" читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой - вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної "лінії" між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. "В останній пісні пілігрим з'являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто", - зізнався Байрон. Чайльд Гарольд - це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням "байронічного" героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.

70. Філософський напрямок творчості С. Т. Колріджа. Поетична майстерність англіського романтика
Поетична спадщина Колріджа на відміну від сотень віршів, написаних Вордсвортом, була відносно невеликою, все найкраще вміщується в один невеличкий том. А літературознавчих книг і розвідок, присвячених йому__Як гїоету, ціла бібліотека. Лише довкола "Старого Мореплавця'г плескотить ціле море інтерпрета-ційГВсе притягує до автора "Крістабелі", як магнітом, до-слідників і минулого, і нашого століть, насамперед останніх: креативна сила примхливої, істинно "романтичної" фантазії поета, таємничість, непроясненість, багатозначність його образів, гарних і страшних, як сни або маячення, його складні й суперечливі філософські коментарі до власних творів, які допускають багато тлумачень, як і його філософствування взагалі, його нещасливе і заплутане життя, життя хворобливої людини, наркомана, геніально обдарованого митця з паралізованою волею, що більшість творів залишив у фрагментах (щоправда, незавершеність, фрагментарність вписується в романтичну концепцію літературного твору), не здійснив і сотої долі задумів. Все це не могло не привабити зацікавлених дослідників.
Поезія і філософські твори Колріджа в нашому столітті інтерпретувалися як модерністські, близькі до сюрреалізму або екзистенціалізму. Особливо охоче художній світ англійського поета аналізувався з точки зору фрейдизму. В цих інтерпретаціях є часточка істини. Колрідщ був романтиком у повному розумінні цього слова - в небуденній, суперечливій вдачі, у творчості, в безмежно багатій і примхливій уяві; шукачем у царині ідей, емоцій, поетичних прийомів й образів. В його могутньому і хаотичному романтизмі можна знайти, як у чарівній скрині, елементи багатьох пізніших напрямів і течій, впізнати відкрите ним у творах художників наступних генерацій. Однак, якими б ефектними та парадоксальними не були порівняння Колріджа з Кафкою або Андре Бретоном, ці порівняння досить натягнуті, хоча, звичайно, у англійця можна знайти прозріння у тотальний трагізм людської долі в дусі Кафки або в алогічному нагромадженні його фантастичних образів з їх складною символікою побачити близькість до сюрреалістичного сновидства. Не кажучи вже про легкість віднайдення в його романтичних обра-зах-снах чи образах-наркотичних видіннях втілення прихованих у підсвідомості комплексів за Фрейдом.

71. Моральна Проблематика роману В. Гюго "Собор Паризької Богоматері"

Цим твором Гюго завершується короткий період яскравого розквіту історичного роману в французькій романтичній літературі. Задуманий роман був наприкінці 20-х років, а написаний зразу ж після Липневої революції 1830 р. й вийшов у світ на початку 1831 р. Згадана революція позначилася на романі, але вона лише загострила, чіткіше визначила Проблеми, що хвилювали Гюго й раніше і входили в первісний задум роману. Це насамперед проблеми історичного прогресу й соціальної справедливості, а також нерозривно пов'язана з ними проблема "демократії", її зародження і розвитку в надрах феодального середньовіччя. Не менше хвилювали письменника вічні проблеми добра і зла та їхньої боротьби, внаслідок чого ті переключаються в сим-волічний план і отримують символічне художнє вираження.

72. Образи "ентузіастів" в творчості Е. Т. Д. Гофмана
З поділом світу на два світи тісно пов'язаний у Гофмана поділ усіх персонажів на дві нерівні половини - філістерів і ентузіастів. Філістери - це ті, які живуть у наявній дійсності і цілком задоволені всім, які не мають ніякого уявлення про "вищі світи" і не відчувають ніякої потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складається суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій", які приносять вигоду й достаток, люди з твердо встановленими поняттями й цінностями, що базуються на утилітарному підході до всього сущого. В цьому світі сповна панують обивательська житейська проза й бездуховність.
Філістерам протиставлені у Гофмана ентузіасти, які живуть в іншій системі координат. Над ними не мають сили ті поняття й цінності, за якими ведеться життя у світі філістерів. Наявна дійсність викликає у них відразу, до її благ вони байдужі, живуть же духовними інтересами й мистецтвом. В цілому притаманний романтизмові захист духовності, її абсолютної цінності складає суть і пафос образів гофманівських ентузіастів: вони - її захисники й поборники в світі, де торжествує буржуазна проза й меркантильність. Ентузіасти у Гофмана - це майже всі без винятку митці: поети, художники, актори і особливо музиканти.



Подорожні картини» Г. Гейне як зразок ліричної прози доби романтизму. | Вопрос 2

Становлення і розвиток німецького романтизму. | Книга пісень» Г. Гейне. Композиція. Теми і образи. | Становлення і розвиток американського романтизму. | Малюк Цахес» Е. Т. А. Гофмана. Головна ідея і художнє втілення. | Жанр балади у творчості Р. Сауті | Еволюція світогляду та творчості Г. Гейне. | Система образів роману В. Гюго «Знедолені». | Художнє новаторство Г. Гейне у вірші «Лорелея». | Італійський період творчості Д. Н. Г. Байрона. | Жанр національно-героїчної поеми у творчості А. Міцкевича. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати