На головну

Фізіологічні і мотиваційні аспекти вольових дій. Природа розладів вольової регуляції.

  1. EVA- экономическая природа, методы расчета, преимущества и недостатки.
  2. Sf 25. Природа живая и неживая. Жизнь и разум в контексте
  3. А). Генезис государства и его природа.
  4. А. Природа науки
  5. Автономная область и автономный округ, их юр. природа как национально-государственных субъектов РФ.
  6. Аспирантам. Искусство как форма духовного освоения мира. Природа художественного творчества.
  7. Билет 16. Природа и сущность социально - психологических методов управления. Методы включения человека в организацию, его социально - психологические роли.

Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання

Традиційно у психології власне вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети й пов'язані з подоланням труднощів.

Дослідник В. Іванніков наводить такі характеристики вольової дії:

- усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність, її беруть до виконання за власним свідомим рішенням;

- підстави (соціальні чи особисті) для вольової дії існують завжди;

- її спричинює дефіцит спонукання за активних умов або дефіцит гальмування під час стримування;

- потребує додаткового спонукання (або гальмування) і закінчується досягненням поставленої мети.

Основні ознаки вольових дій виявляються у такому:

- свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;

- конкуруючих мотивах;

- наявності вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій є такі:

- їх виконують на підставі прийняття свідомого рішення;

- спрямовані на подолання як зовнішніх, так і внутрішніх труднощів;

- мають певну суперечність, яка полягає у боротьбі мотивів з початку або в процесі їх здійснення;

- можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати під час конкуренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним мотивом тощо.

Спонукальна (мотиваційна) функція волі забезпечує реалізаційну мотивацію дії, що є необхідним аспектом вольового акту за недостатності (дефіциту) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов'язкового виконання.

Вольові дії людини також породжує навмисна зміна сенсу дії. Наприклад, бажання йти у бій, ризикувати своїм життям виникає тоді, коли бій набуває сенсу захисту Батьківщини, своєї землі, рідних тощо. У вольових діях новий допоміжний мотив (предмет нового спонукання) може діяти тільки своєю сенсотворчою функцією, а не спонукальною. Інакше новий мотив може зруйнувати задану дію, спонукаючи людину діяти за новим мотивом.

Отже, через спеціально організований вплив на людину можна змінити сенс їх дії. Така дія досягається завдяки новому значущому мотиву або за допомогою оцінок і думок інших людей.

Допоміжний сенс дії створюється через постановку більш конкретної мети під час включення запропонованого завдання в іншу умову, що поєднується з наявним у людини бажанням, коли результати дії стають засобом для реалізації іншої дії, тобто коли одна дія стає частиною іншої, ширшої.

Волю розглядають як психічну реальність, що має свідомо-регулятивну природу. Іншими словами, воля - це єдиний, комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольова регуляція поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми мотивації, коли людина зумисно й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну сенсу дії. Вольову регуляцію під час самодетермінації розуміють як останню стадію оволодіння людиною власними процесами, яка полягає в опануванні власного мотиваційного процесу через формування нової вищої психічної функції - волі.

Вольову регуляцію поведінки, всі фази складної вольової дії пов'язують з особливим емоційним станом, який визначають як вольове зусилля. Вольове зусилля пронизує всі фази вольового акту: усвідомлення мети, оформлення бажань, вибір мотиву, плану та способів виконання дії. Виникає вольове зусилля щоразу як стан емоційного напруження, пов'язаний із зовнішніми чи внутрішніми труднощами. Звільнитися від нього можна лише або відмовившись від подолання перешкод, а отже, від мети, або ж подолавши їх шляхом вольового зусилля.

Конкретна вольова дія може реалізуватися в простих і складніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії, спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію.

Простий вольовий акт має дві фази:

- виникнення спонукання та усвідомлення мети;

- досягнення мети.

Інші наукові підходи вказують на чотири фази, а саме:

- усвідомлення мети й бажання досягти її;

- усвідомлення можливостей досягнення мети;

- прийняття рішення;

- виконання рішення.

Перші три етапи можна об'єднати єдиною назвою «підготовча ланка», тоді 4-й етап матиме назву «виконавчої ланки». Для простої вольової дії характерним є те, що ніякої боротьби мотивів тут не відбувається.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування. У складній вольовій дії можна виокремити чотири основні фази:

- виникнення спонукання та попередня постановка мети;

- стадія обмірковування і боротьба мотивів;

- прийняття рішення;

- виконання рішення.

Дослідники також доводять, що складна ВОЛЬОВА ДІЯ охоплює більшу кількість етапів, які реалізуються в такій послідовності;

- усвідомлення мети й бажання досягти її;

- усвідомлення можливостей досягнення мети;

- появу мотивів, які стверджують або заперечують ці можливості;

- боротьба мотивів і вибір;

- прийняття однієї з можливостей рішення;

- здійснення прийнятого рішення.

Процес перебігу вольової дії в реальних умовах завжди залежить від конкретної ситуації, тому різні фази можуть набувати більшої або меншої ваги, інколи сконцентровуючи на собі весь вольовий акт, а інколи зовсім нівелюючись. Насправді будь-яка вольова дія є вибірковим актом, який включає свідомий вибір і прийняття рішення.

Перша фаза вольової дії починається з виникнення спонукання, прагнення. Залежно від ступеня усвідомленості, прагнення диференціюють на потяги, бажання, хотіння.

- Потяги - це мотиви поведінки, що становлять собою не диференційовану, мало-усвідомлювану, безпредметну потребу. Якщо людина не знає, який предмет задовольнить її, не знає, чого вона хоче, не має перед собою свідомої мети, вона відчуває потяг. Доки людина перебуває під владою потягів, поки не піднялася над ними, в неї нема волі. І лише коли виникає усвідомлений зв'язок між потягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг «опредметнюється» і переходить у бажання. Таке «упредметнювання» і є передумовою вольового акту. Предмети стають об'єктами бажань.

- Бажання - це мотиви поведінки, яким притаманна достатня усвідомленість потреб. Бажання є опредметненим цілеспрямованим прагненням. Виникає бажаність предмета, складна взаємозалежність між предметом і бажанням. Така взаємозалежність відіграє суттєву роль у зародженні регуляційного процесу. З цього моменту починається усвідомлення потреб, починається процес мотивації поведінки. Зародження бажань завжди означає виникнення і постановку мети. Бажання переходить у справді вольовий акт, коли до усвідомлення мети приєднуються установка на її реалізацію, спрямованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто коли виникає хотіння.

- Хотіння - це усвідомлений мотив, цілеспрямоване прагнення діяти певним чином, долати зовнішні та внутрішні труднощі заради досягнення поставленої мети.

Друга фаза вольової дії пов'язана з боротьбою мотивів. Обмірковування обраної мети та засобів її досягнення передбачає зважування різних доводів за і проти, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізу обставин тощо. Вибору обраної мети властива боротьба мотивів. Ця боротьба передбачає наявність у людини внутрішніх перешкод, суперечливих спонукань, інтересів, цінностей, які стикаються, конфліктуючи між собою. Вольове обговорення і боротьба мотивів закінчуються прийняттям рішення.

Третя фаза вольової дії пов'язана з прийняттям рішення, тобто остаточною постановкою свідомої мети. Обміркування, усвідомлення мети та її вибір - різні щаблі у вольовому акті. Вибір мети потребує не лише оцінки, а й докладання вольових зусиль. З одного боку, мета є ідеальним образом результатів вольових дій, з іншого - вихідним пунктом рушійної сили поведінки. Завершення вольової дії можливе завдяки реальним діям, переходу до виконання.

Четверта фаза вольової поведінки - це виконання прийнятих рішень і намірів. Коли «боротьбу мотивів» завершено і рішення прийнято, починається справжня боротьба - боротьба за виконання рішення. Це виконання потребує зміни дійсності, людина стикається з реальними труднощами. У подоланні реальних перешкод суттєвого значення набуває здатність до вольового зусилля.

Лише у вольовій поведінці або вчинку визначається ВОЛЯ людини.

Боротьба мотивів є більш складним актом волевиявлення. Мотив є внутрішньою рушійною силою поведінки людини. Він складається з уявлення та почуття, яке насичує його емоційним змістом. Одному уявленню протистоїть інше (або інші), оскільки відповідні їм почуття не завжди сумісні між собою. Душа людини перетворюється на арену для боротьби мотивів, які можуть узгоджуватись у прийнятті рішення, а можуть паралізовувати один одного й спричинювати стан нерішучості. У такій внутрішній боротьбі відбувається більша частина свідомого духовного життя людини.

Вольовий акт у власному сенсі постає як рішення, яке припиняє хитання людини під впливом сил окремих мотивів. Основною властивістю особистості, пов'язаною з виконанням вольового акту, є рішучість. Рішуча людина легше за інших обирає шлях дії, не потрапляючи у пастку неузгодженості мотивів.

С. Л. Рубінштейн виокремлює у вольовому процесі чотири основні стадії (фази), які в складному вольовому акті постають у розгорнутому вигляді, а у простому - в згорнутому:

- виникнення потягу і попереднє встановлення мети;

- розгляду і боротьби мотивів;

- прийняття рішення;

- виконання прийнятого рішення.

Відповідно до певної діяльності людини, вольовий процес можна описати терміном «вольова дія», під якою розуміють той самий вольовий процес, але в діяльнісному контексті. Вольовою є цілеспрямована свідома дія. Власне через неї людина підпорядковує власні імпульси свідомому контролю. Усі ознаки та якості волі виявляються у вольових діях. Вольові дії тоді поділяють на прості й складні, мимовільні та довільні.

Труднощі й перешкоди на шляху досягнення мети бувають двох видів: зовнішні та внутрішні. Під зовнішніми перешкодами розуміють труднощі самої справи, її складність, екстремальні умови діяльності, опір інших людей тощо. Зовнішні перешкоди обмежують свободу дії людини, але майже не впливають на свободу вибору і свободу бажання. Внутрішні перешкоди створюють різноманітні потяги самого суб'єкта, які заважають виконати заплановане, коли, щоб змусити себе працювати, людина повинна долати лінощі, втому, бажання займатись чимось іншим, цікавішим. Подолання перешкод вимагає від людини здійснення вольового зусилля. Вольове зусилля - це особливий стан психічної напруги, який мобілізує фізичні, моральні та інтелектуальні сили людини.

Уміння - освоєний суб'єктом засіб для досягнення дії, заснований на сукупності наявних проблем нього знань і навиків. Уміння реалізується як і звичних, і у змінених умовах діяльності.

Навик -стереотипизированний спосіб скоєння окремих дій - операцій, що сформувався внаслідок багаторазового повторення і який відрізняєтьсясвернутостью (>сокращенностью) його свідомого контролю. [1]

Відрізняються перцептивние, інтелектуальні, рухові навички та навички поведінки. Перцептивние навички - одномоментне,стереотипизированное відбиток розпізнавальних ознак добре знайомих предметів. Інтелектуальні навички -стереотипизированние шляхи вирішення завдань певного класу. Двигательние навички -стереотипизированное використання звичних знарядь дій.

>Навики характеризуються різної ступенем узагальненості - широтою чи різних ситуацій, гнучкістю, готовністю до швидкої реалізації. Дія лише на рівні досвіду відрізняєтьсясвернутостью (зняттям) деякихрегуляционних його компонентів. Тут потреби, мотиви, мети злиті воєдино, а способи виконаннястереотипизированни. Так,навику листи не вимагає обмірковування того, як він здійснювати. Завдяки з того що багато діянь закріплюються як навичок і переходить до фонд автоматизованих актів, свідома діяльність людини розвантажується і можна направляти на дозвіл складніших завдань. [9]

Більшість повсякденних дій - навички. Дія лише на рівні досвіду відбувається швидко і. Принаймні вироблення досвіду послаблюється зоровий контроль за виконанням фізичного руху. Він замінюється м'язовим (>кинестезическим) контролем. Навик характеризується меншою витратою сил, об'єднанням окремих рухів, звільненням від надмірних рухів. Але жоден звичка стоїть повністю автоматично. Зміна звичної обстановки дій, виникнення непередбачених перешкод, невідповідність отриманих результатів раніше поставленої мети негайно включає частково автоматизовані дії сферу свідомого контролю, відбувається свідома коригування дій. [11]

>Навики може бути приватними (навички обчислення, рішення типових завдань тощо.) і загальними (навички порівняння, узагальнення). Раніше сформовані навички ускладнюють формування нових, родинних за змістом навичок - відбувається інтерференція навичок. Сформувати новий звичка легше, ніж переробити раніше сформований; звідси труднощі переучування і перевиховання. Наявність досвіду створює готовність до певної дії -операциональную установку. [37]

>Нейрофизиологической основою навичок є динамічний стереотип - стійка системаусловно-рефлекторних відповіді певні пускові подразники.

У поведінці людини закріплюється йогооперационально-стереотипизированний поведінковий механізм, формуються його цільові іоперациональние установки. Усе це дає можливість ідентифікувати особистість комплексу (синдрому) його поведінкових здібностей.

Кожна людина має притаманні їй концептуальні моделей поведінки - переваги у визначенні цілей, схильність до визначених засобам дій. Одні його дії стають передумовою скоєння інших дій. [17]

Діяльність (поведінка) індивіда - стійка система його взаємозв'язків зі світом, джерело якої в концептуальному образі світу істереотипизированном поведінковому фонді. Цей фонд способів поведінки реалізується у вигляді прості і складні вольових дій.

Серед патологічних змін вольової сфери виділяють гіпобулію, гіпербулію та абулію.

Гіпобулія - стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності. Такі хворі завжди мляві, рухова активність у них виявляється мало, увага ослаблена. Гіпобулія може бути одним із перших симптомів захворювання. Вона також виникає внаслідок виснаження нервової системи і при деяких соматичних розладах у людей, які довго і тяжко хворіють.

Гіпербулія - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності хворого, що виявляється у прожектерстві, рухливості, незвичній для тієї чи іншої конкретної людини. Так, хворі з маніакальним синдромом багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають, наприклад, про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про захворювання людини, її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Детальніше знайомство з цією категорією хворих свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю. Хворі, як правило, не доводячи обрану справу до кінця, беруться за іншу. Разом з тим хворим на параною властива цілеспрямована діяльність. Так, хворі з манією переслідування наперед обмірковують план, як знищити своїх ворогів, і протягом тривалого часу намагаються здійснити його. Гіпербулія супроводжується також інтенсивними емоційними станами, жестикуляцією і мімікою.

Абулія - патологічне порушення психічної регуляції дій. Виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоч необхідність її усвідомлюється. Глибокий прояв абулії характеризується повною відсутністю у хворих зовнішніх рухових реакцій - вони нерухомо сидять або лежать. Тому без допомоги обслуговуючого медичного персоналу вони не в змозі задовольняти елементарні життєві потреби. Загальмовані і мовні реакції. У деяких випадках при глибоких станах загальмованості діяльності немає оборонних рефлексів.

Ступор (від лат. stupor- заціпеніння). При різних психічних захворюваннях виникають тяжкі психопатологічні розлади, які супроводжуються пригніченням психічної активності, що виявляється у повній нерухливості, зниженні всіх видів чутливості, відсутності мовлення.

Розрізняють кілька форм ступору: депресивний, психогенний, кататонічний тощо.

Депресивний ступор здебільшого спостерігається при маніакально-депресивному психозі. Хворі не здатні до будь-яких дій або рухів, на запитання відповідають неохоче, окремими словами, на обличчі застиглий вираз туги і скорботи.

При психогенному ступорі хворі нерухомі, відсутнє мовне спілкування з оточенням, але під час розмови про травмуючу ситуацію, яка зумовила цей стан, хворі виявляють ту чи іншу емоційну і вегетативну реакцію (плачуть, червоніють, бліднуть).

При китатонічному ступорі хворі нерухомі, вони годинами можуть сидіти, лежати або стояти, не міняючи пози. Внаслідок підвищення тонусу м'язів спроба змінити положення тіла не вдасться. Найбільше стан рухової загальмованості виявляється в тому, що хворі спонтанно приймають так звану внутріутробну позу з притиснутими до тулуба кінцівками. Рухова пасивність, при якій тонус м'язів знижений і хворому легко можна надати будь-якого положення, в якому він застигає, називається каталепсією, або восковою гнучкістю.

Кататонічний ступор може супроводитися симптомом негативізму. Хворий чинить немотивовану протидію за будь-якої спроби вплинути на нього, наприклад, при проведенні медичних процедур, годуванні, одяганні. На прохання показати язик, розплющити очі хворий судорожно стискає щелепи, заплющує повіки.

Одним із виявів негативізму, що триває від кількох годин до кількох місяців, є довготривале мовчання (мутизм) - німота при збереженні розуміння мови оточуючих і при відсутності органічних уражень мовних центрів. Іноді кататонічний ступор змінюється кататонічним збудженням. Хворий виконує безглузді рухи, може бути агресивним і небезпечним для оточення. Збудження може виявлятися в одноманітних рухах або у вимовлянні одних і тих же слів.

До порушень волі і потягів належать і порушення у сфері інстинктів - харчового й статевого. Клінічні розлади потягів можуть виявлятися в ослабленні їх, підвищенні і збоченні намагань до задоволення інстинктивних потреб.

Розладами потягів вважають так звані імпульсивні потяги, що виявляються в непереборних намаганнях реалізувати їх. До них належать потяги до бродяжництва (дромоманія), крадіжок без корисливих цілей (клептоманія), підпалювання (піроманія). Здебільшого вони спостерігаються в осіб психопатичного складу характеру.

До розладів рухового акту належить апраксія (від грецьк. арrахіа - бездіяльність)- порушення цілеспрямованої дії при збереженні елементарних рухів, що складають її. Хворий втрачає здатність користуватися предметами за призначенням, наприклад, не може одягтися, запалити сірника тощо.

У практиці до розладів вольової сфери належать і сексуальні збочення, серед яких: мазохізм (бажання відчувати фізичний біль або моральне приниження, яких завдає сексуальний партнер), садизм (статевого задоволення досягають у процесі завдання партнерові фізичного болю), гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі), зоофілія (здійснення статевого акту з тваринами) тощо.

Як зазначав В. М. Бехтєрєв, ці розлади розвиваються рефлекторно, тоді як та чи інша річ або процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу. Подібні патологічні зміни вольової сфери особистості потребують систематичної роботи з хворими. Разом з лікувальними заходами тут потрібний цілий комплекс виховних.

Для вивчення порушення вольової сфери особистості застосовують спеціальні прийоми, за допомогою яких можна виявити ті чи інші патологічні зміни.

У клініці передусім звертають увагу на здатність людини виконувати певні дії з предметами (запалити сірника, показати, як користуватися ключем, розкрити і закрити портфель, пиляти дрова, забивати молотком цвяха). У процесі бесіди з хворим вивчають його здатність впливати на іншу людину. Визначаючи патопсихологічний діагноз, лікар прагне також знати, чи здатний хворий виконувати без об'єктивні дії (свистіти, стрибати) і аутокінетичні рухи (стиснути кулак, висунути язик), чи може він відтворити запропоновані йому рухи. Звертають увагу також і на залежність успішності виконання дії від складності запропонованого завдання.

Ряд порушень волі, і насамперед окремі сексуальні збочення, через цілком зрозумілі причини, розпізнати і вивчити непросто, що ускладнює і відповідну оцінку вольової сфери.

Доведено, що тренуванню піддається не лише система м'язів, а й нервова. Оптимізації психічної діяльності досягають вольовим тренуванням нервових процесів.

Різні психорегулюючі методики, їхні позитивні сторони об'єднує аутогенне тренування, яке є комплексним методом, спрямованим на нормалізацію функцій організму, перебудову особистості, активізацію хворого в процесі лікування. За допомогою аутогенного тренування відновлюється нервова регуляція процесів людського організму. Лікувальний і профілактичний ефект аутогенного тренування ґрунтується на самонавіюванні.

Але дуже важливо враховувати зв'язок функціонального стану центральної нервової системи з тонусом і активністю м'язів. Зовні почуття виявляються в міміці, інтонації мови, пантоміміці, що відбивають стан психіки. Таким чином, принцип рефлекторної діяльності щодо емоційних реакцій зберігається повністю, бо рух є кінцевим виявом будь-якого психічного акту.

Напруження м'язів завжди є зовнішнім виявом негативних емоцій, а розслаблення м'язів - показник позитивних емоцій. Отже, між станом нервової і м'язової систем існує прямий зв'язок. Розслаблення м'язів неначе готує нервову систему до відпочинку. Але існує й зворотний зв'язок: м'язи - нервова система. Цей зв'язок використовують оракули і сектанти, які застосовують у своїй практиці всілякі рухи (сильні і часті) і досягають цим перезбудження нервової системи.

Таким чином, систематичне чергування розслаблення і напруження тренує рухливість нервових процесів (гальмування і збудження). На фоні розслаблення м'язів формуються і закріплюються нові умовні рефлекси, бажані для людини, яка займається аутогенним тренуванням. Нові умовні рефлекси, що утворилися внаслідок аутогенного тренування, можуть перебудовувати діяльність внутрішніх органів. У процесі тренування словесні сигнали багаторазово повторюються і виробляється можливість свідомо регулювати вегетативні функції. Це можна пояснити зокрема тим, що при аутогенному тренуванні виникає фазовий гіпнотичний стан і самогіпноз із самоуправлінням. І. П. Павлов зазначав, що гіпнотичний стан - це розлите гальмування кори великого мозку при збереженні вогнища збудження. При цьому у загіпнотизованого із пам'яті витісняється все, що відбувалося під час сеансу гіпнозу, крім навіяних уявлень.

Підґрунтям фізіологічних механізмів аутогенного тренування є не пасивне гальмування функцій мозку, а, навпаки, активація структур нейронів.

Отже, механізм методу аутогенного тренування не можна зводити лише до впливу самонавіювання і самогіпнозу. Під час занять аутогенним тренуванням людина стежить за своїми відчуттями, оцінює зовнішню і внутрішню ситуацію, керує своїм станом, тримає його під контролем свідомості.

В основі аутогенного тренування лежить не самогіпноз, а вправи, спрямовані на тривале вольове розслаблення м'язів, а також система створення потрібних для того, хто тренується, умовних рефлексів. Важливе місце в аутогенному тренуванні посідають самовиховання і самопереконання. Це означає, що аутотренінг - інтелектуальний і вольовий процес.



До основних вольовим якостям людини можна віднести цілеспрямованість, самовладання, самостійність, рішучість, наполегливість, енергійність, ініціативність, старанність. | Структура вольових дій. Аналіз компонентів вольових дій.

Основні форми мислення: Поняття, судження. Умовивід як вища форма мислення. | Поняття про інтелект. Теоретичні і практичні дослідження інтелекту і мислення у вітчизняній та зарубіжній психології. | Основні види розумових операцій: порівняння, умовивід, аналіз і синтез, абстракція і конкретизація. Суть індуктивного умовиводу. Поняття дедукції. | Індуктивні. | Розвиток мислення. Основні етапи формування мислення | Загальна характеристика мовлення. Основні види мовлення. Основні функції мовлення. | Поняття про увагу. Увага як психічний феномен. Основні характеристики уваги. | Основні види уваги: мимовільна увага, довільна увага,після довільна увага. Їх характеристики,умови формування,значення в діяльності. | Характеристика властивостей уваги та методів її дослідження і розвитку. | Загальна характеристика вольових дій. Воля як процес свідомого регулювання поведінки. Проблема волі в психології |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати