Головна

Модерн й постмодерн.

Модерн розпочинається з грандіозної революції в науці та філософії Копеника-Декарта і завершується початком теперішньої кризи антропності, ознаменованої занепадом неподільної віри в науку, раціональність, науково-тхнічний поступ.

Людина модерну - це культуротворець, сповнений віри у Розум, Науку, Техніку. Вона відчуває себе такою, що стоїть віч-на-віч зі Всесвітом, їй приступні усі його ресурси, усі джерела буття. Фінальна перемога антропності у Всесвіті неминуча. Одним словом, людина модерну приречена на перемогу, на безмежну владу над усім сущим; її буття гарантоване у Всесвіті; несталість, нестабільність, колапс життєвого простору не загрожує людському буттю.

Ідея загального прогресу базувалася на твердій впевненості, що розвиток мистецтв, технологій, наук, розширення горизонтів свободи абсолютно необхідні, життєво важливі, корисні планетарному людству у всій його тотальності. Найрізноманітніші політичні течії об'єднувала загальна віра в те, що всі починання, відкриття, встановлення правомочні лише в тій мірі, в якій вони сприяють емансипації людства.

Світові війни, Голокост, екоцид підірвали віру людини модерну у саму себе, у свій розум, в НТП.

Людина, за влучним зауваженням Ніцше, втратила гідність у своїх же власних очах. Зазнали занепаду навіть такі одвічні очевидності, як "Істина", "Благо", "Обов'язок", "Краса". Акцентуючи увагу на цих катаклізмах епохи модерну, постмодерністи риторично запитують: хто ще є спроможним самовіддано вірити у всеблагого, всемогутнього Бога, берегти відданість системі святинь, ідеалів, цінностей модерну? Чи може хто-небудь сьогодні фанатично вірити у духовний поступ? Чи не підірвана віра у

Розум, НТП, у велику мрію Просвітництва? Хто сьогодні вірить у можливість ціннісно-нейтральної науки, у те, що вона є безперечним благом? Хто сьогодні з абсолютною вірогідністю знає, що таке "гарне життя" і як досягти його? Хто сьогодні знає, як розв'язати глобальні проблеми, що дісталися нам у спадок від модерну: забруднення атмосфери, потепління планетарного клімату, вичерпання непоновлюваних енергоджерел, нуклеаризм, перенаселення планети, расизм, войовничий націоналізм, СНІД, проблеми збереження стабільності біосфери, антропосфери, сфери культури?

Наукові революції другої половини XX ст. - нелінійна, ймовірнісна, комп'ютерно-інформаційна, квантовопольова та ін. - кардинально перетворили фундаментальні основи не лише наук про природу, а й наук про людину, культуру, історію, мову. Вони спростували нарцисистські міфи модерну про унікальність, центральність, привілейованість становища нашого Всесвіту, нашого біологічного виду (Гомо сапіенс), нашої психіки "Доба Модерну" для до-ніцшевського періоду була добою безмежної, віри в реформасторську міць сил епохи Модерну : Природознавства, Техніки, Індустрії та Демократії.

В новому (тобто, після-ніцшевському) дискурсі оцінювання Модерну змінюється чи не на протилежне.

"Доба Модерну" проголошується часом війни світоглядів за володіння планетою, війни індустріальної цивілізації проти беззахистної природи, війни тоталітарних режимів, проти особистості. Модерн звинувачується тут в найтяжких злочинах проти, людства. На нього покладається відповідальність, за всі світові катастрофи XX століття (починаючи від двох ситових війн і закінчуючи екоцидом, що наближається).

Застереження, світового співтовариства, про те, що подальше здійснення "Проекту Модерну" невідворотно приведе людство до самознищення, - характерна особливість після-ніцшевського дискурсу про Модерн.

Людина постмодерну знає, що минуле здатне найнесподіванішим чином нагадати про себе, особливо у тих випадках, коли воно ігнорується. Саме тому вона вдивляється у майбутнє без самовпевненості модерністів, без їхньої волі до влади. Вона зустрічає це майбутнє з великою невпевненістю, розгубленістю, скепсисом. Для неї воно подібне до безодні, хаосу утопічних надій, мрій, сподівань, страхів, загроз. Таке бачення майбутнього, мабуть, є одним з найхарактерніших поглядів постмодернізму, найвластивішим для нього сприйняттям теперішньої екзистенційної ситуації.



Понятие культуры. Культура как реализация творческих сил человека (гуманизма). Культура и цивилизация. Массовая культура. | Проблема свідомості (марксизм, фрейдизм, феноменологія, екзистенціалізм про свідомість). Свідоме, несвідоме, підсвідоме.

Релігійні філософські течії ХІХ-ХХ ст. Характеристика одного з спрямувань. | Тейяр де Шарден. Феномен человека. | Антропологічний рнесанс у філософській думці ХХ ст. | Макс Шелер. "Положение человека в космосе". | Людське існування як фундаментальна проблема екзистенціальної філософії | Работа Ж.-П. Сартра "Экзистенциализм - это гуманизм". | Комунікативна філософія. Юрген Хабермас. | Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм. | Материальное битие. Эволюция представлений о битии. Атрибуты материи. Битие, субстанция, универсум. | Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Діяльність і культура. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати