Головна

Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.

Сам термін «р е л і г і я» походить від латинських слів «релігіо» (святиня, поклоніння), «релігаре» (зв'язувати, поєднувати) і «релятіо» (ставитись). Інакше кажучи, релігія - це спосіб ставлення людини до світу, віра у всезагальний зв'язок усіх явиш під впливом певної вищої сили, якій треба поклонятися, щоб здобути її прихильність. Тобто усі три поняття можуть бути етимологічним витоком релігії. У релігійній свідомості духовність постає як відчуття Бога як морального чинника та духовного Абсолюту, але не тільки. Це ще й відчуття особистого внутрішнього зв 'язку з Абсолютом як найсуттєвішого чинника людської духовної дії. Божественний Абсолют постає для віруючого як виший моральний закон, як головний критерій розрізнення добра і зла, а також верховний Суддя, котрий визначає особисту відповідальність за вчинки віруючого.

Отже, можна визначити релігію як специфічне переломлення в людській свідомості буття, в основі якого лежить сокровенна Божественна Сутність. Релігія усвідомлює себе як відповідь на прояв цієї сутності. Особливістю цього усвідомлення є віра як вищий прояв відкритості людського буття Абсолютові. Релігійна людина (віруючий) вірить не лише в реальність надприродної Божої Сутності, світу її безпосереднього перебування і в свою залежність від нього, а й у можливість певним чином впливати на надприродне. Отже, віра в надприродне і можливість контакту з ним - головна визначальна риса релігії. Вона складає основу релігійного світогляду, виражає спосіб існування релігійної свідомості, тісно переплітаючись з усіма елементами релігійного світогляду: релігійною картиною світу, релігійною мораллю, релігійною філософією, соціологією, естетикою. На її основі формуються всі елементи й аспекти релігійної свідомості: буденний і теоретичний, релігійні психологія та ідеологія, анімізм, фетишизм, магія та міфологія. У структурі релігійного світогляду на підставі віри формуються богослов'я (теологія), релігійна правосвідомість, аксіологія (система цінностей), релігійні норми та приписи.

Релігійний світогляд у своїх визначеннях світу виходить із створеності світу Богом - надприродною потойбічною силою. Сама ж людина постає двояко, складаючись із безсмертної душі та тимчасового смертного тіла (плоті, що зосереджує в собі не лише речовинне тіло, а й його «тваринні» інстинкти, потяги тощо). Після смерті душа вивільняється з тіла і, нарешті, одержує очікувану свободу в єднанні з Богом. Доля людини залежить від її поведінки в земному світі, від дотримування нею релігійних приписів.

Структура релігії. Релігія постає як досить складне формування, до якого входить низка елементів: 1) релігійні уявлення (сукупність ідей та образів, породжених вірою в надприродне, зокрема уявлення про походження світу й людини та її загробне життя);

2) релігійні настрої (почуття та емоційно-психічні стани свідомості внаслідок віри у надприродне: релігійний страх, благоговіння, замилування тощо);

3) релігійні дійства (суворо регламентовані дії і вчинки, спрямовані на досягнення стану контакту з Абсолютом: обряди або культ, які включають заклинання, молитви, піст тощо, а також поклоніння певним особам, речам і святим місцям); 4) релігійні організації (об'єднання прихильників якоїсь релігії, церкви, конфесії, храми, релігійні напрями і таке інше).

За Гегелем філософія і релігія тотожні. Адже філософія також є релігією, оскільки вона за своєю суттю є відмовою від суб'єктивних домислів і думок у своєму занятті богом. З іншого боку релігія, як вважає Ясперс, назавжди залишається філософією звичайної людини, єдиним авторитетом, який визначається нею у світоглядних питаннях. Тому, незважаючи на відмінності в особистостях і методах досягнення ними бога, філософія і релігія взаємопов'язані. Впродовж багатьох століть філософія не лише вносила раціонально-дискурсивний аспект у теологію, а й була єдиною інстанцією, у межах якої релігія поставала як об'єкт дослідження. Гегель вважав, що завдання філософії полягає в тому, щоб розглянути, дослідити, пізнати природу релігії. Предметом філософії як і релігії є вічна істина в її об'єктивності, бог і його пояснення.

Філософія релігії - сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу.

Типи і форми релігій. За час своєї історії релігія здолала шлях від первісних культів та багатобожжя (політеїзму) до національних (полі- та монотеїстичних) і світових релігій. Історії відомі такі форми релігії, як племінні (магія, анімізм - віра у взаємозв'язаність та одухотвореність світу, фети ш й зм - поклоніння речам - носіям надприродної сили), національні (індуїзм, іудаїзм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм тощо), світові релігії (буддизм, християнство та іслам).

Світовим релігіям властиві такі риси: 1) зв'язок їх виникнення зі значними поворотами історії, що охопили великі маси людей; 2) космополітичний (наднаціональний та інтернаціональний) характер; 3) відмова від розділяючої людей національно-специфічної обрядовості (уніфікація культу). Головним же змістом світових релігій є вчення про єдине божество - першооснову сущого, про людину - його творіння та про Ті стосунки з Богом. (39)У цих стосунках важливу роль відіграють ідеї служіння людини Богові заради особистого спасіння.

Найдавнішою світовою релігією є буддизм (виник понад дві з половиною тисячі років тому), який був заповіданий людям Буддою (санскр.: пробуджений, просвітлений вищим знанням), що явився у світ принцем Сіддхартхою, котрий у двадцятидев'ятирічному віці покинув свій палац і шість років жив самітником. Під час роздумів - медитацій - він досяг просвітлення (став Буддою) і сорок п'ять років проповідував своє вчення, суть якого - в чотирьох істинах: сутність життя - страждання; причина страждань - бажання і пристрасті; уникнути страждань можна, приборкавши бажання і пристрасті; зробити ж це можна, лише йдучи шляхом Будди, тобто восьмеричним шляхом спасіння. Його ступені: 1) праведні погляди; 2) праведні прагнення; 3) праведна мова; 4) праведна поведінка; 5) праведний спосіб життя; 6) праведні зусилля; 7) праведна пам'ять; 8) праведне самозаглиблення. Тільки тоді можна переродитись і досягти вічного блаженства (нірвани), яке залежить не лише від особистого життя, а й від попередніх етапів перевтілення.

Друга світова релігія - християнство, яке виникло в 1 столітті н. е. у східних провінціях Римської імперії на грунті іудаїзму, увібравши в себе попередній досвід буддизму та античної філософії. Для християнства характерним є: монотеїзм, месіанізм - віра в прихід Спасителя, есхатологія - ідея кінця світу внаслідок сходження Бога на землю. Початкове християнство формується як «підпільна» релігія, зазнаючи переслідувань і гонінь з боку імперії, але вже з початку IV століття стає державною релігією Риму. В 1054 році християнство, яке розвивалося паралельно і в Візантії, розділяється на римо-католицизм і православ'я.

Спільним для цих віровчень є грунтування на текстах Біблії (Старого й Нового Заповітів), догмат про церкву як посередника між людиною і Богом. Обидві вчать, шо для спасіння слід дотримуватися релігійних вимог, свят, обрядів і особливо семи таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, причастя, шлюбу, свяшенства і єлеєосвячення. У православ'ї Ісус Христос постає боголюдиною, народженою від земної жінки та небесного батька; він є втіленням чистої любові до людей, заради яких зазнав тортур і приніс себе в спокутувальну жертву через смерть на хресті. Хрест як головний символ християнства означає страждання й прощення, любов і свободу, спасіння й перемогу життя над смертю. Католицизм упроваджує деякі не схожі з православними догмати: про Христа як носія Святого Духа, про заступницю-Бо-городицю, про чистилище тощо. У XVI столітті, в епоху буржуазних революцій, виникає християнський протестантизм, змістом учення якого є особиста віра людини в спокутувальну жертву Христа й прийняття його душею як особистого Спасителя. Обрядова частина в протестантизмі значно спрощена, священиків обирає сама громада. У XVI столітті виникають три основні протестантські течії: англіканство, кальвінізм і лютеранство. Сьогодні до протестантизму належать: баптизм, адвентизм, методизм, єговізм та інші.

Наймолодша світова релігія - іслам (VII століття), що виник на Аравійському півострові. Засновником його вважають пророка Мухаммеда, котрий близько 610 року оголосив, що Аллах (Бог) обрав його своїм пророком. Послідовники ісламу (мусульмани) захопили місто Мекку, яке стало центром нової релігії. Основою віровчення ісламу є священна книга Коран та С у н н а - збірник переказів про життя Мухаммеда та його повчань. Іслам - монотеїстична релігія, основа якої - віра в єдиного Бога - Аллаха - та єдиного праведного пророка Мухаммеда. Культ ісламу полягає у виконанні п'яти вимог («стовпів віри»): 1) проголошення символу віри; 2) щоденна п'ятиразова молитва (намаз); 3) дотримання посту в місяць рамадан; 4) податок на користь бідних; 5) проща, паломництво в Мекку (хадж). Мусульманин відвідує мечеть. В ісламі є ціла система норм, що регламентують не лише економічне, а й сімейне та особисте життя мусульман, внаслідок чого релігія глибоко вкорінена в побут і духовні традиції Сходу.

Сьогодні в Україні функціонують три незалежні православні церкви: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП), Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Кожна із цих церков претендує на особливу роль у становленні єдиної православної конфесії в Україні, і через це вони перебувають у взаємному конфлікті, який негативно позначається на політичних завданнях творення української державності і на іміджі України у світовій співдружності. Окрім того, в Україні діють також самостійні Греко- і Римсько-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ).

Догматичні відмінності між католиками і православними не суттєві. Одним із таких, зокрема, є питання про співвідношення осіб трійці, або так зване питання про"філіокве" (з лат. - "і від сина"). Йдеться про внесення західною церквою доповнення до символу віри: святий дух походить не тільки від Бога-отця (як вчили східні теологи), а й "від сина". Ця поправка богословською мовою означала не що інше, як те, що "дух" (влада) походить і від Ісуса Христа, а практично від його намісника, що ним проголошено Папу Римського. Ця відмінність між католиками і православними не є догматично принциповою і за доброї волі вищих релігійних правителів обох церков могла б бути подолана.

Щодо причин відсутності єдності всередині православ'я, то між різними православними церквами немає жодних догматичних відмінностей. Виною роз'єднаності, а часом і конфліктів є лише амбіції окремих ієрархів, які не хочуть поступитися владою.

В умовах державної незалежності України зазнала суттєвих змін як стратегія, так і тактика основних носіїв релігійної політики. Зокрема, українські автокефалісти основне своє завдання вбачають у переході від інерційного існування українського православ'я до його відродження в повному об'ємі і створення єдиної помісної православної церкви.

Прихильники ж єдиної канонічної проросійсько налаштованої православної церкви в свою чергу не відмовилися від наступальної тактики і намагаються за всяку ціну утримати українські парафії під своїм впливом. Для цього єдино-неподільники Російської православної церкви поглиблюють взаємозв'язки з окремими українськими політиками.

Можновладці Росії всіма засобами допомагають утримувати українські парафії під впливом Московської патріархії як на терені України, так і за її межами. Зокрема, на території Російської Федерації державні мужі організовують переслідування парафій Київського патріархату.

З проголошенням державної незалежності України національно свідомі релігійні діячі активізували роботу з подолання міжконфесійних суперечностей і налагодження братерських стосунків на основі принципів християнської моралі. Однак така робота наштовхується на відчайдушний спротив деяких ієрархів, від яких власне і залежить православна єдність в Україні.

За активного сприяння Української держави і у зв'язку з наближенням двохтисячолітнього ювілею християнства останнім часом пошуки взаємоприйнятних компромісів і подолання міжконфесійних суперечностей в українському православ'ї дещо активізувалися. Однак, і це розуміють і самі ієрархи, процес зближення їх позицій, а тим більше створення єдиної Помісної Церкви в Україні залежить від доброї волі усіх, хто в ньому бере участь, від їх бажання йти на компроміси.

Останнім часом у світовому православ'ї склалася нова політична ситуація, яка пов'язана з загостренням стосунків між Москвою і Константинополем.

У березні 1995 р. Константинополь прийняв від свій омофор Українську Православну Церкву США і діаспори, а також Естонську Православну Церкву. Такий крок викликав обурення з боку Московської патріархії, яка заявила згодом, що припиняє всякі стосунки з Вселенською патріархією.

Налякані розвитком подій у світовому православ'ї ієрархи УПЦ-МП почали заявляти про недоцільність найближчим часом піднімати питання про надання УПЦ автокефалії.

Такий крок є гальмом на шляху об'єднання православних церков України в одну Помісну Автокефальну Церкву і дестабілізує громадсько-релігійну ситуацію в Україні.



Міфологія як тип світогляду. Класичний та соціальний міф. Особливості міфологічного світогляду давніх слов'ян | Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні.

Філософія. Проблема предмету філософії. Специфіка філософських проблем. | Структура філософського знання. | Поняття світогляду та його історичні форми . Структура світогляду. Світогляд і філософія. | Основні риси давньоіндійської філософії. Брахманізм, буддизм, індуїзм. | Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство. | Антична філософія. Схожість та відмінності від східної філософської традиції. Основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. | Філософія Платона: теорія ідей вчення про суспіство та державу. | Особливості культури та філософії доби середньовіччя. Роль Біблії в європейській культурі. Теоцентризм. Основні праці Августина, Абеляра, Фоми Аквінського, У. Оккама | Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм | Особливості філософії Нового Часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у Ф. Бекона і Р. Декарта. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати