На головну

Поняття світогляду та його історичні форми . Структура світогляду. Світогляд і філософія.

Людина - єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе. Знання в свою чергу може матеріалізуватися, опредметнюватися і як найважливіша складова входить до світогляду. Світогляд - одна з форм свідомості людини. Філософія - це теж світогляд: послідовно раціональний, теоретичний. Оскільки з самою філософією, її ідеями, змістом її положень погоджуються, остільки вона не тільки обґрунтовує себе раціональними аргументами, а й породжує переконання, вірування в неї. Тому окремі філософи дотепно називають її вірознанням.

Проте зв'язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності. Однак світогляд не є лише сукупністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не виший процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття. Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є "само", тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження.

Світогляд - це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, поглядів на сенс і мету життя, які визначають діяльність суб'єкта. Це результат і наслідок виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, освіти і самоосвіти. Світогляд - форма суспільної самосвідомості людини, духовне резюме індивідів, груп. Це спосіб духовно-практичного освоєння людиною дійсності. Єдність суспільної і індивідуальної свідомості, результат духовного розвитку епохи. Це система поглядів людини несе в собі знання і взаємовідносини людини і світу. Світогляд звести до поглядів про світ неможливо. Центр світогляду не знання а свідомість.

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія. Зараз виділяють також науковий - грунтується в таких формах: поняття, судження, умовивід, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, ідея.

Структура світогляду: ідеї, ідеали, теорії, оцінки, почуття, переконання, вірування.

У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

Структура світогляду підрозділяється на рівні:

-світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення - чуттєва сторона

-світорозуміння, світотлумачення, світобачення - раціональна сторона

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд - у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обгрунтувань.

Будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це - ядро світогляду, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність. Саме тому світогляд - не лише знання й усвідомлення, це ще й світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Зв'язок між світоглядом і філософією

Вони не однакові: філософія надає світоглядній свідомості теоретичну форму. Філософія - це теорія світогляду.

У світогляді одне з головних питань - це питання життя, у філософії - це питання буття. Світоглядна свідомість вбудована в життєвий процес і виражає свою позицію в регулюванні життя, а філософія думає суттєвостями, проблемами.

Світоглядна свідомість вирішує - тут і зараз, філософія - запитує. Світоглядна свідомість стає переконаннями, а філософія - є переконання, знання.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві-Брюль.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка - тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемнийпредок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок - панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, гарний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обгрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії. Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але в тому й полягає особливість і привабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Якщо для міфа головним є обгрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії - досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія - на вірі, міфологія - на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія - абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.



Структура філософського знання. | Міфологія як тип світогляду. Класичний та соціальний міф. Особливості міфологічного світогляду давніх слов'ян

Філософія. Проблема предмету філософії. Специфіка філософських проблем. | Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні. | Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні. | Основні риси давньоіндійської філософії. Брахманізм, буддизм, індуїзм. | Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство. | Антична філософія. Схожість та відмінності від східної філософської традиції. Основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. | Філософія Платона: теорія ідей вчення про суспіство та державу. | Особливості культури та філософії доби середньовіччя. Роль Біблії в європейській культурі. Теоцентризм. Основні праці Августина, Абеляра, Фоми Аквінського, У. Оккама | Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм | Особливості філософії Нового Часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у Ф. Бекона і Р. Декарта. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати