Головна

Показники використання основних засобів

При аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства досліджуються показники стану та ефективності використання основних засобів.
 До показників стану основних засобів відносяться:

Ступінь використання основних фондів в грошовому вираженні визначають наступні показники:

коефіцієнт зносу основних засобів - показник, що характеризує середню зношеність засобів праці. Він визначається як відношення суми амортизації основних засобів до первісної їх вартості.
коефіцієнт придатності основних засобів - показник, що характеризує їх стан на певну дату. Він обчислюється відношенням залишкової вартості основних засобів до первісної їх вартості та є величиною, обернено-пропорційною величиною коефіцієнта зносу основних засобів.
коефіцієнт оновлення основних засобів - показник, що характеризує частку введених в дію в даний час нових основних засобів у загальній їх вартості. На кінець періоду він визначається відношенням вартості знову введених в дію основних засобів за аналізований період до вартості всіх основних засобів на кінець періоду при припущенні, що за аналізований період всі новоприйняті основні засоби збереглися.
коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів розраховується, як відношення вартості вибулих протягом року основних засобів до вартості основних засобів на кінець року.
 Показник фондомісткості обладнання розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до обсягу виробництва продукції.
 Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача: відношення обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) до середньорічної балансової вартості основних виробничих засобів.
фондоозброєність робітників - Це вартість основних засобів, що припадають на одного робітника. Цей показник обчислюється відношенням середньорічної вартості діючих виробничих основних засобів до середньооблікової чисельності робітників у найбільшу зміну.

24. Оборотні кошти підприємства, їх структура та оборотність

Поняття "оборотний капітал" відноситься до всіх поточних активів, постійно беруть участь в господарських операціях в період, що не перевищує одного року. Походження цієї назви відомий американський вчений Е. Брігхман виводить з дій старого дрібного торговця, який навантажував свій візок товарами, придбаними в борг, і їздив по містах і селах, щоб їх продати. Ці товари і стали називати оборотним капіталом, оскільки торговець перетворював їх в гроші, потім частина повертав їх власникам (погашав позику), решту вкладав в нові товари. Ці кошти і знаходилися в постійному обороті, приносили певну прибуток.

оборотний капітал - це активи підприємства, поновлювані з певною регулярністю для забезпечення поточної діяльності, вкладення в які як мінімум одноразово обертаються протягом року або одного виробничого циклу.

Фінансове становище будь-якого підприємства знаходиться в безпосередній залежності від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

Окремі види активів підприємства мають різну швидкість обороту. Так, найбільший період мають нерухоме майно та інші поза оборотні активи (основні засоби, нематеріальні активи).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується насамперед їх оборотністю. Під оборотністю коштів розуміється тривалість проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях або кількістю оборотів за звітний період - коефіцієнт оборотності. Ці показники визначаються в такий спосіб:

1. Тривалість одного обороту в днях - визначається як відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної виручки за аналізований період:

До = ОС * Дк / ВРП, (4)

де: До - тривалість одного обороту, дн .;

ОС - середній залишок оборотних коштів;

Дк - число днів періоду, що аналізується (90,180,360);

ВРП - виручка від реалізації продукції за аналізований період.

Середній залишок оборотних коштів визначається як середня величина:

ОС = (ОСнг + ОСкг) / 2, (5)

де: ОСнг і ОСкг - залишок оборотних коштів на початок і кінець року.

2. Коефіцієнт оборотності коштів - визначається шляхом відношення кількості днів аналізованого періоду до тривалості одного обороту в днях:

Ко = Дк / До, (6)

Зростання даного коефіцієнта свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів.

3. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті - визначається як відношення середнього залишку оборотних коштів до суми виручки від реалізації продукції:

Кз = ОС / ВРП, (7)

Даний коефіцієнт характеризує суму оборотних коштів, авансованих на 1 карбованець виручки від реалізації продукції, тобто витрати оборотних коштів для отримання 1 рубля реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів в обороті - величина, зворотна коефіцієнту оборотності засобів. Чим менше коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

24. Нормування оборотних коштів.

Нормування оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатах обчислюється на підставі середньоденного їх витрати (Р) і середньої норми запасу в днях.

Середня норма оборотних коштів, в свою чергу, визначається як середньозважена величина виходячи з норм оборотних коштів на окремі види або групи сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів і їх одноденної витрати.

Норма оборотних коштів по кожному виду або однорідної групи матеріалів враховує час перебування в поточному (Т), страховому (С), транспортному (М), технологічному (А) запасах, а також час, необхідний для вивантаження, доставки, приймання та складування матеріалів (Д).

Таким чином, норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (Н) визначається за формулою:

Н = Р (Т + С + М + А + Д)

Поточний запас (Т) - основний вид запасу. Тому норма оборотних коштів у поточному запасі є основною визначальною величиною всієї норми запасу в днях. На розмір поточного запасу впливають періодичність поставок сировини і матеріалів за договорами, а також обсяг їх споживання у виробництві. Норма оборотних коштів у поточному запасі приймається, як правило, в розмірі 50% середнього циклу постачання.

Страховий запас - другий за величиною вид запасу, що визначає загальну норму. Страховий, або гарантійний, запас необхідний на кожному підприємстві для гарантії безперервності процесу виробництва у випадках порушень умов і термінів постачань сировини контрагентами, транспортом або відвантаження некомплектних партій. Страховий запас приймається, як правило, в розмірі 50% поточного запасу.

Транспортний запас створюється в разі перевищення строків вантажообігу в порівнянні з термінами документообігу. Транспортний запас не створюється, якщо термін вантажообігу збігається з терміном документообігу або менше його. У разі поставки сировини на далекі відстані, термін оплати розрахункових документів випереджає термін прибуття матеріальних цінностей. На час перебування сировини в шляху після оплати розрахункових документів у покупця виникає необхідність в коштах.

26. Потреба в оборотних коштах підприємства.

Потреба в оборотному капіталі для сфери виробництва і для сфери обігу неоднакова для різних видів діяльності і навіть для окремих підприємств однієї галузі. Ця потреба визначається речовим змістом і швидкістю обороту оборотних коштів, обсягом виробництва, технологією і організацією виробництва, порядком реалізації продукції і закупівель сировини і матеріалів та іншими факторами.

27. Склад і структура джерел надходження оборотних коштів на підприємство.

Оборотні фонди охоплюють рух предметів праці від моменту надходження на склад підприємства до перетворення їх в готову продукцію і переходу в сферу обігу. У зв'язку з тим, що випуск продукції йде безперервно, в сфері виробництва постійно функціонує певна частина оборотних фондів, що знаходяться на різних стадіях кругообігу і представлених наступними порівняно однорідними групами:

1. Виробничі запаси, що становлять основну частину оборотних фондів. Вони включають сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо, пальне, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, тару і тарні матеріали, запасні частини для ремонту основних фондів, малоцінні та швидкозношувані предмети: інструменти і господарський інвентар вартістю до 100 мінімальних оплат праці за одиницю і терміном служби до року.

2. Незакінчена продукція, тобто предмети праці, що надійшли в процес виробництва і підлягають подальшій обробці на наступних стадіях технологічного процесу. Вона може бути у вигляді незавершеного промислового виробництва і напівфабрикатів свого виробника.

3. Витрати майбутніх періодів не служать речовим елементом оборотних коштів, а представляють витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, проведення гірничо-підготовчих робіт на підприємствах добувної галузей промисловості, організований набір на сезонних підприємствах та інші. Ці витрати здійснюються в даний час, а погашаються частинами за рахунок собівартості в наступні. Виготовлена ??продукція надходить у сферу обігу, і після реалізації її вартість приймає грошову форму. Отже, для нормальної діяльності підприємства, крім оборотних виробничих фондів потрібні кошти, які обслуговують сферу обігу - фонди обігу. До них відноситься готова, але нереалізована продукція і грошові кошти, необхідні для придбання матеріалів, виплати заробітної плати, виконання фінансових зобов'язань перед постачальниками і фінансовими органами та інші.

Таким чином, сукупність грошових коштів промислових підприємств призначених для утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, складають їх оборотні кошти.

У оборотних коштах промисловості основну частину займають оборотні виробничі фонди. Їх питома вага в загальній сумі оборотних коштів в запасах товарно-матеріальних цінностей становить близько 85%.

Співвідношення між складовими елементами оборотних фондів в їх загальній вартості представляє структуру оборотних фондів. Їх структура в різних галузях промисловості визначається технологічним рівнем виробництва, ступенем спеціалізації, тривалістю циклу, складом споживаних матеріалів, географічним розміщенням по відношенню до постачальників.

28. Показники використання оборотних коштів

Найважливішими показниками ефективності використання оборотних коштів є:

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт оборотності;

-тривалість одного обороту, в днях;

коефіцієнт завантаження оборотних коштів;

рентабельність оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує число оборотів, які оборотні кошти роблять за плановий період і визначається за формулою:

Коборотності= Виручка від реалізації / Середня величина оборотних коштів

Середня тривалість обороту оборотних коштів (оборотність в днях) визначається відношенням твори середнього залишку оборотних коштів і числа днів в періоді до суми реалізації продукції за цей період:

Продолжітельность обороту= 360 / Оборотність активів

Також для оцінки ефективності використання оборотних коштів розраховується коефіцієнт завантаження оборотних коштів. Він характеризує їх суму, що припадає на 1 рубль реалізованої продукції.

Кзавантаження= Середня величина оборотних коштів / Виручка від реалізації

Рентабельність оборотного капіталу показує скільки прибутку за розрахунковий період часу підприємство отримує на рубль свого оборотного капіталу.

Рентабельность обор. кап. = Чистий прибуток / Середня величина оборотних коштів

Аналіз ефективності використання оборотних коштів представлений в табл. 4.

Найбільш загальний метод розрахунку потреби в оборотному капіталі підприємства заснований на обсязі реалізованої продукції, визначеному в бізнес-плані на майбутній період і рівні коефіцієнта закріплення оборотних коштів за попередні періоди.

З формули, за якою розраховується цей коефіцієнт, безпосередньо випливає:

Осередня велич. обор. кап. = Виручка від реалізації * Коефіцієнт закріплення

Таким чином, загальна потреба в оборотному капіталі визначається множенням наміченого на планований період коефіцієнта закріплення на планований обсяг реалізації.

Знаючи потреба в оборотному капіталі і наявність на початок планованого періоду, нескладно потім розрахувати додаткову потребу в оборотному капіталі і визначити джерела покриття цієї потреби (за рахунок власних або позикових фінансових ресурсів).

Якщо вважати, що планований обсяг реалізації власної продукції підприємства визначається на основі маркетингових досліджень, аналізу сформованої структури і вимог споживачів, зафіксованих в уже укладених і передбачуваних до підписання договори поставки, то головну проблему представляє обгрунтоване визначення планованого рівня коефіцієнта закріплення оборотного капіталу.

Зрозуміло, можна виходити з фактично склалася величини коефіцієнта закріплення в найближчому до планованого звітному періоді; проте доцільніше попередньо проаналізувати нинішній рівень оборотного капіталу та виявити можливі резерви скорочення потреби в ньому.

28. Кадри підприємства. Структура кадрів. Кількісні та якісні характеристики персоналу.

Робоча сила являє собою сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. В умовах ринкових відносин "здатність до праці" робить робочу силу товаром.

Основною характеристикою трудових ресурсів, які використовуються на підприємстві, є кадри.

кадри підприємства являють собою сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і входять до його облікового складу. Склад і кількісні співвідношення окремих категорії і груп працівників підприємства характеризують структуру кадрів. чисельність працівників є найважливішим кількісним показником, що характеризує стан і рух трудових ресурсів підприємства.

Стан кадрів і персоналу підприємства не є постійною величиною, змінюється відповідно до змін умов господарювання. Зміна складу і структури трудових ресурсів підприємства характеризується показниками руху трудових ресурсів: коефіцієнта обороту з вибуття; коефіцієнта обороту по прийому; коефіцієнта стабільності; коефіцієнта плинності кадрів.

Залежно від характеру трудової діяльності кадри підприємства поділяються за професіями, спеціальностями і рівнями кваліфікації.

Професія має на увазі особливий вид трудової діяльності, що вимагає певних теоретичних знань і практичних навичок. Спеціальність - це вид діяльності в межах професії, що має специфічні особливості і вимагає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок.

За рівнем кваліфікації фахівців кожної категорії можна розділити на чотири групи. Так для робітників ці групи будуть, в міру зростання кваліфікації, називатися:

- Некваліфіковані робітники, які не мають спеціальної підготовки;

- Малокваліфіковані, тобто робочі пройшли підготовку протягом короткого часу;

- Кваліфіковані робітники пройшли підготовку, як правило, з відривом від виробництва, протягом двох - трьох років;

- Висококваліфіковані, тобто пройшли тривалу підготовку і мають великий досвід роботи.

іншими якісними характеристиками трудових ресурсів є:

· освіта;

· вік;

· кваліфікація;

· професійна компетентність;

- інтелектуальний потенціал.

У сучасних умовах до праці працівників пред'являються також ширші вимоги, Серед яких особливе значення набувають:

- Винахідливість, раціоналізація, новаторство;

- Різнобічність;

- Швидке оволодіння новими знаннями і постійний саморозвиток;

- Почуття обов'язку і відповідальності;

- Бажання працювати прагнення до отримання морального задоволення від роботи;

- Висока самодисципліна;

- Прагнення до професійного зростання;

- Вміння працювати в колективі та ін.

Підвищення якісного рівня трудових ресурсів здійснюється шляхом розробки і реалізації виваженої кадрової політики

Під продуктивністю праці, як відомо, в економічній літературі розуміють ступінь ефективності живої праці, його фактична здатність виробляти в одиницю часу певну кількість споживчих цінностей або кількість витраченого часу на виробництво одиниці продукції.

Існує 2 аспекти статистичного вивчення продуктивності праці:

- Продуктивність живого праці (на мікрорівні - на підприємстві, або на групі підприємств, що випускають однорідну продукцію, наприклад, філії та представництва підприємства) визначається витратами часу в даному виробництві;

- Продуктивність суспільної праці (на макрорівні - наприклад, в рамках окремої галузі) визначається витратами живої і минулої праці, виробленими на попередніх стадіях суспільного виробництва і яка виражена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, знаряддя праці, які споживаються в процесі виробництва.

Все різноманіття чинників можна умовно розділити на наступні групи:

- Фактори, які стосуються самому живому праці або особисті фактори («людський фактор»);

- Фактори, які стосуються технічного і організаційного рівня виробництва (техніко-виробничі фактори);

- природні умови.

Фактори продуктивності праці діють постійно, оскільки прості елементи процесу праці залишаються одними і тими ж. З розвитком виробництва змінюється взаємовідношення між ними: посилюється роль одних і слабшає роль інших. Якщо на ранніх етапах суспільного розвитку провідна роль належала особистісним чинникам, то з розвитком продуктивності сил співвідношення факторів змінилося: зросла роль організаційно-технічних факторів у підвищенні продуктивності праці.

Створення виробництва завжди пов'язане з людьми, які працюють на підприємстві. Правильні принципи організації виробництва, оптимальні системи і процедури грають важливу роль. Однак виробничий успіх залежить від конкретних людей, їх знань компетентності, кваліфікації, дисципліни, мотивації, здатності вирішувати проблеми, Зазвичай трудової персонал підприємства підрозділяють на виробничий персонал і персонал, зайнятий в невиробничих підрозділах. Виробничий персонал - працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні, - складають основну частину трудових ресурсів підприємства.

Найчисленніша і основна категорія виробничого персоналу - робітники підприємства - особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами по наданню виробничих послуг та переміщенні вантажів.

Робітники підрозділяються на основних і допоміжних.

До основних відносяться працівники, які безпосередньо створюють товарну продукцію підприємства і зайняті в технологічних процесах, т. Е. Змінюють форми, розміри, положення, стан, структуру, фізичні, хімічні та інші властивості предметів праці.

До допоміжних відносяться робітники, які обслуговують обладнання та робочі місця у виробничих цехах, а також всі робочі допоміжних цехів і господарств.

У свою чергу, допоміжні робітники можуть підрозділятися на функціональні групи: транспортну і вантажну, контрольну, ремонтну, інструментальну, господарську, складську та т. Д.

У групі службовців виділяють такі категорії працюючих, як керівники, фахівці і власне службовці.

До керівників належать працівники, що займають посади керівників підприємства, його структурних підрозділів та їх заступники за посадою.

До фахівців відносяться працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними роботами.

Службовці - працівники, складові підготовку та оформлення документів, облік і контроль, господарське обслуговування.

Співвідношення різних категорій працівників у їхній загальній чисельності характеризує структуру кадрів підприємства. Структура кадрів також може визначатися за такими ознаками, як вік, стать, рівень освіти, стаж робіт, кваліфікація і т. Д.

Професійно - кваліфікована структура персоналу складається за принципом професійного і кваліфікованого поділу праці. Під професією розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певних знань і практичних навичок.

В межах професії виділяють спеціальності - вид діяльності, що вимагають додаткових знань і навичок для виконання роботи на конкретній ділянці виробництва.

Працівники кожної професії і спеціальності розрізняються рівнем кваліфікації. Кваліфікація характеризує міру оволодіння працівниками даною професією або спеціальністю і відображається в кваліфікованих розрядах, категоріях. Тарифні розряди і категорії також є і показниками, що характеризують рівень складності робіт.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на некваліфікованих, малокваліфікованих, середньокваліфікованої і висококваліфікованих.

сприйнятливості до навчання.

Керівники поділяються за структурам управління - на лінійних і функціональних, по ланках управління - вищого, середнього і нижчого.

Організація оплати праці на підприємстві визначається трьома взаємопов'язаними елементами: нормуванням праці, тарифної системою, формами і системами заробітної плати.

Нормування праці дозволяє встановити всебічно обґрунтовані норми його витрат, які застосовують для вивчення результатів праці. Норми служать базою для оплати і матеріального заохочення з урахуванням внеску працівника в загальні результати колективної праці. Виконання норм перерахованих функцій дозволяє обгрунтовано встановлювати розміри оплати праці.

Організація заробітної плати в умовах ринкових відносин здійснюється при дотриманні підприємством ряду принципів:

1) постійна підтримка повної залежності заробітної плати від кількості і якості праці; при цьому кошти на оплату праці повинні бути зароблені колективом підприємства;

2) матеріальне стимулювання колективом підприємства окремих працівників в реалізації ними своїх можливостей;

3) підвищення рівня оплати праці на основі зростання його продуктивності;

4) посилення ролі премій, що залежать від величини отримуваного прибутку;

5) вдосконалення критеріїв оцінки праці фахівців, керівників в залежності від їх ініціативності, термінів виконання робіт, ефективності прийнятих рішень;

6) забезпечення правильного співвідношення між рівнем оплати праці робітників, фахівців, службовців, керівників;

7) простота побудови оплати праці кожного працівника підприємства.

Оплата праці конкретного працівника підприємства складається з кількох елементів:

- Тарифної частини, що включає оплату за тарифними ставками і окладами відповідно до складності, відповідальністю і результативністю праці;

- Доплат, що представляють собою відшкодування додаткових витрат робочої сили з-за об'єктивних відмінностей в умовах (шкідливі, небезпечні) і тяжкості праці, особливостей виробничого середовища, режиму роботи;

- Компенсацій, які враховують вплив не залежать від підприємства факторів;

- Надбавок, що представляють собою регулярну протягом встановленого періоду в однаковому розмірі оплату за сумлінне ставлення до праці, підвищення якості продукції та ефективності виробництва, виконання відповідальних завдань;

- Премій, що представляють собою нерегулярну (разову) і змінну плату, що враховує особисті досягнення у праці при виконанні конкретних робіт або функціональних обов'язків.

Організація заробітної плати має важливе значення для ефективної діяльності підприємств, вона повинна забезпечувати:

- Залежність оплати праці від його кількості, якості, складності та важливості;

- Орієнтацію на кінцеві показники виробництва, підвищення якості продукції, ресурсозбереження;

- Посилення зацікавленості працівників у використанні виробничих резервів, впровадження науково-технічних досягнень, зниженні собівартості продукції, підвищення кваліфікації.

Заробітна плата ділиться на номінальну і реальну.

під номінальною заробітною платою розуміється величина отриманої працівником за певний період заробітної плати в діючих грошових одиницях.

під реальною заробітною платою розуміється сукупність матеріальних благ і послуг, які працівник на отриману заробітну плату може придбати за певного рівня цін на товари і послуги.

Показники використання основних засобів. | Поняття і види собівартості.


Альтернативні способи ліквідації | Товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю. Сутність, види, відмінні риси. | Цивільно-правові аспекти | ФОРМИ УПРАВЛІННЯ найбільша диверсифікована ОБ'ЄДНАННЯМИ | Статутний капітал підприємства | Види вартісних оцінок основних засобів. | Фізичний і моральний знос основних фондів. Визначення зносу основних засобів. | Амортизація основних засобів та способи її нарахування. | Надходження основних засобів в організацію. | Способи відновлення основних засобів і джерела їх проведення. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати