На головну

Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм.

  1. L-формы бактерий, их особенности и роль в патологии человека. Факторы, способствующие образованию L-форм. Микоплазмы и заболевания, вызываемые ими.
  2. Автоматизированные информационные системы и технологии в предприятиях и организациях различных организационных форм.
  3. Александр П. Попытка модернизации России А. Необходимость реформ.
  4. В2. Влиян. налогов на форм.чистой приб. Взаимосвязь выр., расх. и приб.от реал.продукции.
  5. Вопрос 47. Социально-экономическая политика в 1953 - 1964 гг. Попытки осуществления политических и экономических реформ. НТР и ее влияние на ход общественного развития.
  6. Вопрос 8. Дайте краткую характеристику идей управления Петра I исходя из его реформ.
  7. Впрс 13. Напряж. и деформ. при равномерном нагреве.

Дієслово в діловому мовленні

Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.
Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм:
1. Інфінітив.
2. Власне дієслово (особово-родові форми).
3. Дієприкметник.
4. Дієприслівник.
5. Предикативні форми на -но (-єно), -то.
Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану.
Формальною ознакою інфінітива є фіналь -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).
Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиціях двох протиставлених одна одній частин мови - іменника та дієслова.
Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівники) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Працівники готові докласти максимум зусиль для покращення діяльності банку; Треба ліквідувати безробіття.
Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне значення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в дію з часу прийняття.
Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до відома: допустити до участі в конкурсі; позбавити пільг; встановити доплату в розмірі...; вважати увалу зборів трудового колективу недійсною; запропонувати ректорові кандидатуру ... для ...; вважати таким, що обраний за конкурсом.
Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи роль означення, додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самоповага, впевненість у собі, здатність повірити в свої сили пов 'язані з бажанням досягти мети; Вміння працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінити результати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності; У конкурентів завжди є чому повчитися; Головне завдання - всією діяльністю заслужити та виправдати довіру клієнтів.
2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.



Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах | Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні.

Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія. | Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів. | Запозичення в юридичній термінології. | Труднощі, що виникають при перекладі з української на російську мову. Синоними, омоніми та пароними в юридичній термінології. | Пароніми у ділових паперах | Міжмовні пароніми. | Особливості використанняя різних частин мови у професійному спілкуванні. | Іменники на позначення професій, посад, звань, їх рід та правильність вживання. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій. | Відмінювання, імен, по батькові, прізвищ, географічних назв. | Особливості відмінкових закінчень іменників у документах |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати