Головна |
Колективний договір, на відміну від трудового договору, є інструментом регулювання колективних відносин, що виникають у сфері праці, а також локальним джерелом трудового права.
Відповідно до ст. 2 Закону під колективним договором розуміється правовий акт, що регулює соціально-трудові відносини між роботодавцем і працівниками підприємства, установи, організації або їх філії та представництва.
Сторонами колективного договору є:
працівники в особі їх представників - органів профспілок та їх об'єднань, уповноважених на це статутами, органів громадської самодіяльності, що створюються і уповноважених загальними зборами (конференцією) трудового колективу. При цьому профспілки представляють інтереси всіх працівників, а не тільки своїх членів;
роботодавець або уповноважений ним керівник підприємства, інші особи, визначені статутом або іншим правовим актом, в тому числі повноважні органи об'єднань роботодавців та інші органи.
Статтею 4 Закону передбачені наступні основні принципи укладання колективних договорів:
дотримання законодавства;
рівноправність сторін;
повноважність представників сторін;
свобода вибору і обговорення умов, які є змістом договорів і угод;
добровільність прийняття зобов'язань;
реальність забезпечення прийнятих зобов'язань;
систематичність контролю і невідворотність відповідальності.
Трудові відносини. | Регулювання трудових відносин державою
Фінанси підприємств. | Економіка оподаткування. | Проблема економічної свободи. | Факторні ринки, їх сутність. | Праця, капітал, земля і підприємництво як фактори виробництва. | Виробнича функція. | Теорія граничної продуктивності (дохідності). | Похідний попит на фактори виробництва. | Рівновага у виробництві. | Ринок праці та заробітна плата, її економічна природа. |