На головну

ЗО. Філософія XX століття. Феноменологія, буття людини, прагматизм і психоаналіз

  1. Американский прагматизм (Ч. Пирс, У. Джеймс, Д. Дьюи).
  2. Американский соц. прагматизм и символический интеракционизм.
  3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
  4. Божественна мудрість. Українська філософія XIV-XVI ст.
  5. В. ШИНКАРУК СВІТОГЛЯД І ФІЛОСОФІЯ
  6. Діапазон частот та звукового тиску, що сприймаються органами слуху людини, нижній поріг сприйняття, поріг больового відчуття.
  7. ДІЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ РАДІОЧАСТОТ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ, РІВНІ ДОПУСТИМОГО ОПРОМІНЕННЯ

Наприкінці XIX - на початку XX ст. зароджується новий напрям філософії - феноменологія. Сучасна феноменологія пов'язана з концепцією Едмунда Гуссерля(1859-1938), що розробив основні принципи феноменологічної філософії. До нього феноменологію розуміли як описове дослідження, яке повинне передувати будь-якому поясненню явища, що цікавить дослідників. Гуссерль уперше розглянув феноменологію як нову філософію з властивим їй новим, феноменологічним методом, фундаментом наявної науки.

Основні цілі феноменології - побудувати науку про науку, науковчення і розкрити життєвий світ, світ повсякденного життя як основу всього пізнання, зокрема наукового. Гуссерль уважав, що розпочинати вивчення життєвого світу і науки потрібно з дослідження свідомості, тому що реальність доступна людям тільки через неї. Важлива не сама реальність, а те, як вона сприймається й осмислюється людиною. Свідомість повинна вивчатися не як засіб дослідження світу, а як основний предмет філософії. Тоді закономірно постають такі запитання: що є свідомість і чим вона відрізняється від того. Що не є свідомістю?

Феноменологи прагнуть виокремити "чисту", тобто допредметну, досимволічну свідомість, або "суб'єктивний потік", і визначити його особливості. Роблять вони це тому, що свідомість - дуже складне утворення з різними функціями. Визначивши "чисту" свідомість, ми зрозуміємо суть свідомості взагалі. Головна її характеристика - це постійна спрямованість на предмети. Така "наївна" спрямованість свідомості на зовнішні предмети називається інтенційністю.Свідомість завжди інтенційна, тобто спрямована на що-небудь.

У своїй діяльності, як теоретичній, так і практичній, людина "наївна", тобто не бачить тих сенсів, які сама вносить в усвідомлювані нею предмети. Вона вважає, що пізнає об'єкти як щось незалежне від свідомості (своєї та інших людей), але насправді це не об'єкти, а предмети (те, що переді мною). Інакше кажучи, це об'єкти, у які вносяться певні сенси, або "олюднені об'єкти", тобто дані у свідомості. Важливо розрізняти ці сенси свідомості ("чиста" свідомість) і те, що поза нею, тобто власне об'єкти. До всіх наук і теорій

існує життєвий світ (життєсвіт) - наївне повсякденне життя, яке і є джерелом усіх теорій і понять науки. Життєвий світ (життєсвіт) - фундаментальна передумова культури і цивілізації. Він наповнений сенсами свідомості, через які ми сприймаємо об'єкти буття. Проте трагедія полягає саме в тому, що ми цього не розуміємо. Ми" думаємо, що досліджуємо первинне буття поза свідомістю, а наслравді досліджуємо вторинні утворення життєсвіту і з них черпаємо поняття науки. Завдання феноменології - показати, як народилися вторинні утворення цього світу.

Щоб зрозуміти розвиток понять і розкрити природу дійсної, "чистої" свідомості, треба перейти від розгляду конкретних предметів до аналізу їх чистої суті. Для цього ми вдаємося до способі/ епохе - такої операції думки, коли увага вченого спрямована не на предмет, а на те, як він відображений у нашій свідомості. Предмет ніби залишається осторонь, а на перший план виходить стан свідомості. Сфера, де усвідомлюється предмет, - "чиста" свідомість, тобто очищена від догм, схем і стереотипів мислення, а головне - від спроб знайти основу свідомості в тому, що не є нею. "Чиста" свідомість, звільнена від усіх людських установок, що передує досвіду, стає доступною розумінню за допомогою редукції - розумової операції, яка дає змогу спочатку перейти від розгляду предметів до осмислення їх "чистої" суті способом епохе, а потім перейти до осягнення фундаменту всього сущого - "абсолютного "Я"".

Виявляється, що свідомість у чистому вигляді - "абсолютне "Я"" (яке одночасно є центром потоку свідомості людини) - немовби конструює світ, уносячи в нього сенси. Всі види реальності, з якими має справу людина, пояснюються з актів свідомості. Об'єктивної реальності, що існує зовні та незалежно від свідомості, немає. А свідомість пояснюється із самої себе, виявляє себе як феномен. Гуссерль, Брентано, Гайдеггер, Мерло-Понті та інші основоположники феноменології розуміли, що це нова наука про свідомість, новий початок у філософії, який відображає певний рубіж - перехід від конструктивізму й ірраціоналізму до можливості дослідження, рефлексії, нескінченно різноманітних видів людського досвіду. Методи феноменології справили великий вплив на розвиток філософії у XX ст., зокрема на розвиток екзистенціалізму, герменевтики, аналітичної філософії.

Екзистенціалізм як напрям сучасної думки виник на початку 20-х років XIX ст. в Німеччині та Франції.

Дати визначення екзистенціалізму досить складно через величезну кількість філософських проблем, які він порушує, створюючи

можливість його широкого тлумачення. Прийнято розрізняти релігійний екзистенціалізм (Ясперс, Марсель, Бердяев, Жердин, Бубёр) і атеїстичний (Сартр, Камю, Мерло-Понті, Гайдеггер). У новітніх енциклопедіях можна зустріти поділ на екзистенціальну онтологію (М. Гайдеггер), екзистенціальне осяяння (К. Ясперс) і екзистенціалізм (Ж.-П. Сартр). Іноді цей напрям класифікують за країнами - французький, німецький, український тощо. Існують й інші підходи до визначення екзистенціалізму як доктрини та її систематизації. Розглянемо концептуальний підхід.

Для всіх учень екзистенціалістів характерне переконання в тому, що єдиною справжньою дійсністю є буття людської особи. Воно - початок і кінець будь-якого знання, насамперед філософського. Людина спочатку існує, думає, відчуває, живе, а потім уже визначає себе у світі. Вона сама визначає свою суть. Суть людини треба шукати не поза нею (як, наприклад, марксизм шукає її у виробничих відносинах, а томізм - у божественному визначенні). Вона не є якимось ідеальним образом - прототипом, який має "вічні", людські, або антропологічні, якості. Суть людини визначається нею самою, бо вона хоче бути саме такою, а не іншою. Людина прагне до своєї індивідуальної мети, вона творить себе, вибирає своє життя.

Особистість не може домагатися здійснення будь-яких "загальних цілей". Проте в реальному житті людина це робить найчастіше, наприклад бореться за справедливість або за екологічну чистоту. Це відбувається через те, що людина ототожнює себе із "загальною метою", знімаючи тим самим із себе відповідальність за власний вибір, їй здається, що світ раціональний, що в ньому діють якісь загальні закони, що в розвиткові світу, історії, культури є якийсь сенс. Насправді, як уважають екзистенціалісти, її оточує абсурдний, чужий> безглуздий світ, і таким є все людське життя. До того ж, найімовірніше, це і є єдиний світ, і після смерті нікого не чекає замогильна подяка. Справжня людина на відміну від звичайної не ховається за міражами і вигадками "надіндивідуального буття". Вона розуміє, що повністю відповідальна за свої вчинки і, ризикуючи, приймає рішення.

Буття людини - це драма. Свідомість людини вільна, її воля визначає її життєвий шлях. Свій власний вибір і визначає суть буття окремої особи. Це не означає, що людина у своєму виборі абсолютно вільна від суспільства. Навпаки, її існування можливе тільки в рамках колективного "спільного буття", і конкретна людина спілкується тільки з конкретними людьми. Проте вона самотня у своїх відчуттях, перебуває в порожнечі. В спілкуванні з іншою людиною вона або підпорядковує її волю собі, або сама підкоряється її волі

(або "кат", або "жертва"). Зрозуміло, що в описаній ситуації немає ніякої об'єктивної істини. Істин багато - стільки, скільки людей. Істина - це суб'єктивність, її можна знайти, досліджуючи свої переживання. Для живої людини єдиною дійсністю є власна етична дійсність, а справжня реальність - це внутрішнє рішення. Існуючий об'єктивний світ у свідомості кожної людини - свій і лише свій. Світ змінюється, коли ми вносимо дію в його інертність, хаотичність. Світ перетворюється, коли ми його усвідомлюємо крізь призму своєї волі, своїх цілей. У цьому сенсі людина перетворює світ, додає йому значущості.

Прагматизм - філософія справи, дії, учення.Виник у 70-х роках XIX ст. в США. Засновниками прагматизму булі відомі філософи - Чарлз Сандерс Пірс(1839-1914); Вільям Джеме(1842-1910), Джон Дьюї(1859-1952). Ці мислителі звернули увагу на ту обставину, що ефективність наукової теорії не сполучається з її істинністю. Більше того, дії людини можуть бути успішними і на основі помилкових теорій, особливо політичних, культурологічних, філософських. Інший факт, що привернув їхню увагу, полягав у тому, що потреби й інтереси людини багато в чому визначають її пізнання. Інакше кажучи, теоретичне знання ніколи не розвивається незалежно від потреб та інтересів людини і людства.

Виходячи з цих положень, Ч. Пірс у праці "Що таке прагматизм?" писав про два основні стани свідомості та пізнання, а саме: стан нерішучості - невизначеності, неспокою, дратівливості, неможливості діяти і стан віри - ясності, визначеності, задоволення, спокою, готовності діяти в ім'я того, у що віриш.

Людина, за Пірсом, завжди прагне до віри як до більш позитивного стану духу, що спонукає до дії. Перехід від сумніву до віри і є "дослідження". Висновки Пірса прості - ми зацікавлені в прийнятному стані віри, отже, і наше пізнання зацікавлено у вірі, а тому - і в істинності, бо істина - це те, у що я вірю. Отже, емоції, бажання, пристрасті людини не усунені з науки. Вона не містить об'єктивних істин, оскільки істина завжди пов'язана з вірою. Наука - це колективна віра в істині своєї епохи. Наука немовби "примушує" нас вірити у свої догми-істини. У чому ж тоді її цінність для людства? Наука корисна для людини, вона забезпечує досягнення практичної мети. Істини науки перевіряються і підтверджуються практикою. Якщо істини здатні забезпечити, розширити інтереси людини, то

177 *

вони корисні. Звідси знамените твердження: "Істина - те, що корисно", що дало підставу до поєднання прагматизму з практицизмом (прагненням до успіху, що реабілітує "ділків").

Розвиваючи положення Пірса, Джеме і Дьюї дійшли висновку, що істина - це оцінювальна категорія. Якщо якась наукова ідея здатна вести крізь життєвий хаос, допомагає людині жити, це - істинна ідея. Якщо ідея здатна завести в безвихідь, створює труднощі, заважає жити - це хибна ідея. Авторитети тут не потрібні, будь-яка ідея перевіряється практикою. Розум людини відбирає ідеї для використання в житті на благо людині й людству. Знання людини визнане волею, яка керує знанням, визначає мету, організовує досвід, вибирає засоби для досягнення мети.

Наука - це інструмент для здійснення інтересів людей, поставлених ними цілей. Людина, будучи істотою діяльною, творить реальність і те, що називають істиною. Відтак наука не має якихось "своїх", "особливих" цінностей. Цінності мають поліпшувати реальне життя і вносити сенс у соціальний досвід. Прагнення прагматичної філософії поставити в центр пізнання, у центр науки не природу, а людину, її особисту, емоційну сферу, визначило гуманістичну спрямованість цього вчення.

Метод, розроблений Зигмундом Фрейдом(1856-1939) для лікування психічних захворювань, називається психоаналізом. Інше значення терміна - теорія, що пояснює роль несвідомого в житті людини і суспільства. З 20-х років XX ст. спочатку в Австрії, а потім в інших країнах Європи та в Америці розробляється психоаналітична філософія. Найви-датніші послідовники 3. Фрейда - Альфред Адлер(1870-1937), Карл Густав Юнг (1875-1961), Ерік Фромм(1900-1980).

Класична психоаналітична доктрина Фрейда припускала вивчення прихованих основ душі людини. її представники вважали, що величезну роль у житті людини та суспільства відіграє несвідоме - сфера потягів, інстинктів,

неусвідомлених уявлень. Несвідоме складається передусім із: сексуальних інстинктів - лібідо (3. Фрейд); інстинкту переваги над іншими людьми, який дає можливість компенсувати відчуття неповноцінності (А. Адлер); "архетипів" колективного несвідомого, тобто безособових образів, подібних у всіх людей снів, образів і т. п. (К. Юнг); "первинних позивів" життя і смерті, агресивних комплексів, комплексів самоти тощо (Е. Фромм). Увесь цей складний пласт несвідомого, будучи витісненим за поріг свідомості, зумовлює більшість психічних дій людини (у культурі, мистецтві, політиці, науці тощо).

Відтак дії людини набувають ірраціонального забарвлення через те, що вона не керує своїм підсвідомим, яке впливає на свідомі вчинки, ставлення до інших людей, до суспільства тощо. Несвідоме може бути джерелом як творчих, так і руйнівних тенденцій у суспільні стві." Згідно із цим ученням, не тільки більшість дій людини, а й усі історичні, культурні явища залежать від глибинних, підсвідомих потягів, комплексів, які "сублімуються", тобто перетворюються на духовну діяльність, насамперед у сферах релігії, мистецтва, філософії. Існує антагонізм між природним початком людини (сексуальними й агресивними імпульсами) і культурою з її ідеалами та нормами, що суперечать бажанням, які йдуть від несвідомого. Культура, заснована на відмовлянні від задоволення бажань, зменшує щастя людини і збільшує в неї відчуття провини, тривоги через неможливість реалізувати бажання. Методологія психоаналізу вимагала при пізнанні явищ соціуму виходити з позицій несвідомих механізмів, що взято за основу феноменів релігії, мистецтва, науки, політики, моралі.

j jc

1)"~ -

Є

) апитання і )авдання

1. Розкрийте зміст словосполучення філософія життя.

2. Які ідеї XX ст. конкурують зі старою класичною філософською системою?

3. Що є несвідомим у вченні 3. Фрейда? Як співвідносяться свідомість і несвідоме з його точки зору?

4. Що таке психоаналіз? Який його основний принцип?

5. Як екзистенціалізм передбачає осягнення суті індивідуального існування?

6. Подумайте, у чому суть принципу екзистенціалізму.

7. Проаналізуйте філософію прагматизму. В чому її суть?

 



Філософія на роздоріжжі. Посткласична європейська філософія ХІХ-ХХ ст. Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Огюст Конт | Гайдеггер(1889-1976) і Ганс Гадамер

СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ | Філософія Святого Августина | Між патристикою і схоластикою | ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ | І ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА | Природжені ідеї, або "Значення духу досвід не покриє". Рене Декарт | Дійсність - потік відчуттів. Готфрід Лейбніц, Джордж Берклі, Девід Юм | НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ | Не пояснювати світ, а змінювати його". Марксизм | Матеріалізмі називається суспільно-економічною формацією. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати