На головну

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

  1. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
  2. Божественна мудрість. Українська філософія XIV-XVI ст.
  3. В. ШИНКАРУК СВІТОГЛЯД І ФІЛОСОФІЯ
  4. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 1648-1654 рр. ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ
  5. Європейська філософія епохи Відродження і Нового часу
  6. ЗО. Філософія XX століття. Феноменологія, буття людини, прагматизм і психоаналіз
  7. Інь-Ян-ці. Філософія китайського народу

Як неможливо двічі ввійти в одну річку і, більше того, як кажуть, навіть і один раз, так неможливо двічі поіме-нувати одну і ту ж складну річ; більше того - поки ЇЇ іменують, вона вже інша.

Дж. Бруно

§ 19. Повернення до людини

Назва епоха Відродження походить від переконання її творців у тому, що вони відроджують класичну античність. Повернення до образу людини в живописі та скульптурі, посилення ролі особи у сфері соціальної діяльності свідчить про спорідненість цих епох. Проте такий підхід не розкриває глибокої внутрішньої сутності, що відрізняє ці два періоди в історії Європи. Античність не знала такого багатства духовного життя людини, ідо стало надбанням епохи Середньовіччя. Тому людина епохи Відродження, в особі її найві-доміших представників, постає як особистість високого духовного виміру.

Це був період пробудження особи, яка хоч і не усвідомлювала меж своїх можливостей, але вже відчула силу внутрішньо сформованої особи. Вона, звільняючись від пут схоластики і догматизму, постала особистістю епохи Відродження. До визначних постатей цієї епохи належать творці, які реалізовувались у всіх видах творчої діяльності - художній, технічній, науковій.

Відродження - це епоха розквіту художньої культури, зародження гуманізму як світської культури, епоха Реформації та Контрреформації, заміни геоцентричної системи геліоцентричною, епоха великих географічних відкриттів. Усі ці фактори визначали її духовний зміст.

Епоха Відродження заклала основи могутності та розвитку Європи, до якої перемістився центр світового лідерства на тривалий період, аж до середини XX ст., адже якраз в епоху Відродження розвивалися промисловість, торгівля, мореплавство, техніка, природознавство, механіка і математика. Це вима-

гало звільнення розуму від догм схоластики й переходу до природничого наукового пізнання природи і людини.

Розквіт художньої культури - Данте Аліг'єрі(1265-1321), Леон Батиста Альберті(1404-1472), Леонардо да Вінчі(1452-1519), Альбрехт Дюрер(1471-1528), Мікеланджело Буонарроті(1475-1564) - набув небувалого розмаху, перетворивши мистецтво на центр духовного життя. Якщо в Середньовіччі стрижнем духовного життя була релігія, то в епоху Відродження релігія, церква перебували під відчутним впливом мистецтва, і навіть глави церкви схилялися перед авторитетом художників. Непросто знайти пояснення цьому феномену. Імовірно, він зумовлений тим, що саме в мистецтві відкрилися перші можливості для реалізації духовної енергії пробудженої особи. А можливо, і тим, що в мистецтві Відродження вперше гармонійно поєдналося тіло, з якого було знято печать гріховності, і душа - серцевина духовності. Митці епохи Відродження були різнобічно розвиненими особистостями. Леонардо да Вінчі був не тільки художником, а й митцем, математиком, механіком та інженером; Альбрехт Дюрер - гравером, скульптором, архітектором, інженером; Джордано Бруно - астрономом і філософом. Це створювало умови для їхнього впливу на сучасників.

В епоху Відродження зароджується світська гуманітарна, тобто людська (про людей і для людей) наука на відміну від "божественного знання", яке панувало в середньовічних університетах. Термін гуманізм спочатку означав світське знання, і великі гуманісти епохи Відродження - Франческо Петрарка(1304-1374), Еразм Роттер-дамський(1466/69-1536) - були гуманістами саме в цьому значенні слова. При дворах феодалів і монархів активно працювали перекладачі; літераторів і філософів підтримувала світська влада. Посилення світської влади, яка протягом усього середньовіччя вела боротьбу за верховенство з духовною владою (церквою), значною мірою зумовило зародження світської науки. Суперечки світської та духовної влади сприяли звільненню філософів від абсолютного впливу релігії. В цей період набула поширення концепція двох істин - релігійної та філософської. Релігійна вважалася даною Богом через Біблію як одкровення. Філософська є знанням, отриманим на основі вивчення природи, - Божого творіння. Ці відмінні за формою істини повинні збігатися за змістом. Завдяки концепції двох істин філософія набула відносної незалежності від релігії.

Новаторський дух цієї епохи виявився у сфері релігії. Саме в цей час виникла і поширилася Реформація -релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Воно вимагало спрощення релігійних обрядів, заперечувало роль церковних ієрархів як посередників між людиною і Богом, відкидало монашество як релігійний інститут. Однією зі сторін Реформації було здешевлення церкви. Буржуазія, що народжувалася, рахувала гроші й не хотіла нести тягар витрат на розкішне життя діячів церкви. З іншого боку, Реформація

сприяла поглибленню духовного життя, перенесенню уваги із зовнішнього контролю офіційної церкви на внутрішній контроль. Протестантизм можна розглядати і як реакцію на "безмірність", "відв'язаність" (у тому числі й від моральних норм) особи епохи Відродження.

Очевидно, цим зумовлена така жорсткість моральних норм у протестантів. Німецький мислитель Макс Вебер уважав, що протестантизм відіграв вирішальну роль у становленні капіталізму, оскільки творець німецької Реформації Мартін Лютер(1483-1546) проголосив працю богоугодною справою та

осудив неробство, наголошуючи, що в праці людина подібна до Творця всього сущого. Протестантизм засудив пияцтво і розпусту, через які розтринькувалися здобутки праці, визнав добробут людини свідченням її богоугодної поведінки. Бідність стала вадою (якщо ти бідний, то ведеш небогоугодне життя), багатство вважалося чеснотою. Цим пояснюється те, що капіталізм зародився в країнах, де переміг протестантизм. Сучасні дослідники погоджуються з тим, що протестантська етика найбільше відповідає духу капіталізму. Епоха Відродження відзначається стрімким розвитком промисловості, торгівлі, мореплавства, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а відтак - розвитком техніки, природознавства, механіки, математики. Це вимагало вивільнення розуму від догматичних принципів схоластичного мислення й повороту від суто логічної проблематики до природничо-наукового пізнання світу і людини. Винаходи і відкриття, що супроводжували перехід до Нового часу, відкриття Америки, установлення нової астрономічної системи змінили погляди людей на світ та їхнє місце в ньому, наклали глибокий відбиток на весь характер подальшого розвитку науки й філософії, про що свідчать погляди філософів цієї епохи.

Духовне життя епохи Відродження та її історичний досвід, гуманістичні прагнення знайшли відображення в працях "Досвіди* Мішеля де Монтеня(1533-1592). Він уважав, що людське мислення необхідно постійно вдосконалювати на основі об'єктивного пізнання закономірностей розвитку природи, яким підпорядковане життя ідіяльність людини.

Монтень проголошував ідею рівності людей, яка була втрачена внаслідок матеріальної та станової нерівності. Погляди філософа набули особливої популярності в епоху Просвітництва.

. 111

Мислитель-гуманіст Піко делла Міран-дола(1463-1494) основною ідеєю вважав возвеличення людини в силу її причетності до всього земного й небесного. Наявність у людини свободи вибору робить її не закріпленою, стверджуючи її творчу здатність самовизначення. Він був прихильником ідеї платонізму та неоплатонізму про "серединне" місце людини між світом земним, матеріальним і божественним. Ці ідеї філософ висловив у трактаті "Промова про достоїнство людини".

Один із найцікавіших представників філософії епохи Відродження - Микола Ку-занський(1401-1464). Філософ, теолог, учений, зокрема в галузі математики, астрономії та географії, церковно-політичний діяч належав до ордену августинців, висував ідею про єдність Бога та його прояви в природі, про шлях до пізнання Бога та Всесвіту. Він буквально здійснив революцію в астрономії, зруйнувавши космологічну систему Платона, Арістотеля та Птоломея і обґрунтувавши систему геліоцентризму. Кузанський розвинув ідею взаємозв'язку всіх природних явищ, ідеї діалектичного збігу протилежностей, протиріччя, учення про безкінечність Всесвіту та про людину як мікрокосмос. Він стверджував силу людського пізнання; людина через творчу діяльність власного розуму ("людина є розум її") немов уподібнювалася до Бога.

Якоб Бьоме(1575-1624) - селянин за походженням, швець за професією, філософ за покликанням. Головним стимулом філософської творчості Бьоме була проблема зла. Він знаходить розгадку зла в тому, що все для свого проявлення потребує контрасту, кожне "так" потребує свого "ні".

Усіляке одкровення є протиставленням. Воно реалізується в троякому акті: стихійна воля "по той бік добра ізла"; просвітлення

волі розумом, який повідомляє їй про спрямування до певного добра, - божественний початок; дійсний синтез волі й розуму - у силі Святого Духа. В часовому процесі історії відбувається боротьба добра зі злом, що підготовляє пришестя Ісуса Христа. Людина вільна і власною палкою вірою та молитвою створює для себе можливість спасіння, а з її набуттям починається дійсна перемога над злом. У творчості Бьоме філософсько-релігійний погляд звернений до людини та її сутності.

До видатних діячів цієї епохи належить Ніколло Макіавеллі(1469-1527) - дипломат, управлінець, історик, письменник, поет, соціолог і політичний мислитель, який сформував новий погляд на політику як мистецтво управління державою, роль людської активності, політичних інтересів та пристрастей у цьому процесі.

Дух епохи Відродження то є спадок, переданий генієм Вільяма Шекспіра(1564-1616).

Позиції Джордано Бруно(1548- 1600), який був філософом і поетом, характеризуються як пантеїзм - філософське вчення, що ототожнює Бога і світ.Поділяючи космологічну теорію Н. Коперника, що справила на нього великий вплив, Дж. Бруно висунув ідею безкінечності природи та множинності світів у Всесвіті. На його думку, Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і одночасно є піщинкою в безмежному просторі. Він розглядав ідеї про внутрішню спорідненість і збіг протилежностей. У безкінечності, за словами Бруно, ототожнюються, зливаються пряма і коло, центр і периферія, форма і матерія. Основною одиницею сущого є

монада, у результаті діяльності якої зливаються тілесне і духовне, об'єкт і суб'єкт.

Етичні погляди Бруно покладені в основу твердження "героїчного ентузіазму", безмежної любові до безкінечного.

Як ми могли переконатися, для філософій епохи Відродження були характерними: гуманізм, як широке, загальне і вільне відчуття людяності; звільнення людського розуму від павутини безсумнівних догм; розвиток творчості людського генія. Епоха Відродження підготувала умови для нового етапу розвитку філософії в Новий час.

)апитання і..
)авдання -

^ 1. Звідки пішла назва епоха Відродження?

2. Назвіть найважливіші риси епохи Відродження.

3. Які особливості філософії цієї епохи?

4. Назвіть найвідоміші постаті епохи Відродження та їхній унесок у розвиток людства.

5. Як Реформація змінила Європу? У чому її прогресивність?

6. Яке бачення людини відповідає філософії Піко делла Мірандоли?

7. У чому прогресивність поглядів М. Казанського?

8. Розкрийте діалектичність світогляду Я. Бьоме.

9. У чому полягає сутність пантеїзму Дж. Бруно?

) апам'ятайте, J Відродження, Ренесанс, Реформація, гуманізм, пантеїзм, геоцентрична система, геліоцентрична система.

у/загальнення

Епоха Відродження (XIV-XVI ст.), або Ренесанс, отримала свою назву від переконання її творців у тому, що вони відроджують класичну античність. Це був період пробудження особи, яка, звільняючись від пут схоластики й догматизму, постала особистістю епохи Відродження. Тому можна назвати такі напрями у філософії епохи Відродження:

1) гуманістичний (XIV-XV ст.) - вирішувалися проблеми людини, стверджувались її велич і могутність;

2) натурфілософський (XVI - поч. XVII ст.) - шлях до пізнання Бога та Всесвіту. Революція в астрономії, обґрунтування системи геліоцентризму;

^реформаційний (XVI-XVII ст.) - релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви.

Розділ VI



Між патристикою і схоластикою | І ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

Конфуціанство | АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ | Пошук першооснови. Мілетці та Піфагор | Суперечки про природу буття | Тільки атоми і порожнеча..." Демокріт | Скільки існує істин? Софісти і Сократ | Речовина без ідеї - ніщо". Платон і Арістотель | Як можна досягти щастя? Епікурейці, стоїки, скептики, кініки | СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ | Філософія Святого Августина |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати