Головна

Філософія Святого Августина

  1. II. История святого Бруно
  2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
  3. Божественна мудрість. Українська філософія XIV-XVI ст.
  4. В. ШИНКАРУК СВІТОГЛЯД І ФІЛОСОФІЯ
  5. Глава XXXIV Продолжение восьмого крестового похода. - Болезнь и кончина Людовика Святого. - Мирный договор с князем Тунисским. - Возвращение французских крестоносцев во Францию 1 страница
  6. Глава XXXIV Продолжение восьмого крестового похода. - Болезнь и кончина Людовика Святого. - Мирный договор с князем Тунисским. - Возвращение французских крестоносцев во Францию 2 страница
  7. Глава XXXIV Продолжение восьмого крестового похода. - Болезнь и кончина Людовика Святого. - Мирный договор с князем Тунисским. - Возвращение французских крестоносцев во Францию 3 страница

Предтечами Святого Августина була значна когорта філософів післянікейської патристики та латинської богословської школи, яка сприяла відтворенню неоплатонічних філософських ідей у філософії християнства. Каппадокійці - Василій Кесарійський (бл.329-379), Григорій Назіанзин (бл. 330-390), Григорій Ніський(бл. 335-бл. 394), які перебували під впливом Плотіна та Орігена, - продовжили роботу над дослідженням християнських положень. Вони прагнули створити довершену та логічну концепцію християнства. Наприкінці IV ст., тобто із завершенням процесу формулювання догматів християнства і з посиленням церкви, патристика набирає політичного характеру. Святий Августин став одним із найвідо-міших мислителів і релігійних діячів цього періоду, який на перше місце поставив практичну церковну теологію та її претензії на керівництво людськими душами й святе посередництво.

Святий Августин,або Августин Блаженний,(354-430) - мислитель, творчість якого відобразила основну суперечність раннього Середньовіччя. Августин народився на півночі Африки в місті Тагасті в християнській родині. Хоча сім'я була середнього достатку, батьки не пошкодували грошей, щоб відправити сина вчитися до Карфагена.

Навчаючись на ораторському відділенні, Августин захопився працями Цицерона. Він вивчав скептицизм, неоплатонізм, а потім маніхейство та інші течії гностицизму. Наслідком цих духовних пошуків стало прийняття християнства. Цьому певною мірою сприяли особисті переживання Августина, пов'язані з ранньою смертю його сина. Аврелій Августин став правовірним батьком церкви і, відповідно до біблійної притчі про блудного сина, найавторитетнішим представником патристики.

Мислитель був джерелом численних і різноманітних ідей та течій не лише в богослов'ї та загальній філософії, а й у науці, в етичних, естетичних та історіософських поглядах.

Цікавим є вчення Августина про буття, що за своєю сутністю було близьким до неопла-

тонізму. За філософом, усе існуюче (суще), оскільки воно існує й саме тому, що воно існує, є благо. Зло - не субстанція, а недолік, руйнація субстанції, пошкодження форми, небуття. Благо, навпаки, є субстанцією, формою з усіма її елементами: видом, мірою, числом, порядком. Бог є джерелом буття, чистою формою, найвищою красою, джерелом блага. Підтримання буття світу є постійним відтворенням його Богом. Якби творча сила Бога зупинилась, світ повернувся б у небуття. Світ один, визнання багатьох послідовних світів - гра уяви. У світовому порядку будь-яка річ має своє місце. Матерія теж має своє місце в ряді цілого.

Августин уважав достойними пізнання таких об'єктів, як Бог і Душа: буття Бога можна вивести із самопізнання людини, тобто шляхом розуміння, а буття речей - із загального досвіду. Він аналізував ідею Бога в співвідношенні до людини, а людини - у ставленні до Бога. Душа, за Августином, - нематеріальна субстанція, відмінна від тіла, а не проста властивість тіла, вона безсмертна. У вченні про походження людських душ Августин вагався між ідеєю передачі душі батьками разом із тілом та ідеєю креаціонізму - творення душ новонароджених Богом.

Окремої уваги заслуговує вивчення поглядів мислителя про Бога, світ і людину. Його світогляд глибоко теоцентричний: у центрі духовних устремлінь - Бог як початковий і кінцевий пункт міркувань. Як і філософ Плотін, Августин розглядає Бога як позаматеріа-льний Абсолют, співвіднесений зі світом і людиною як своїм творінням. Бог, за Августином, надприродний. Світ, природа і людина, будучи результатом творіння Бога, залежать від Творця. Філософ усіляко підкреслює абсолютну всемогутність Бога.

Для нас є цікавим бачення Августином таких понять, як "вічність" і "час". Роздуми про творення світу Богом привели його до розгляду проблеми вічності та часу. В результаті глибоких роздумів Августин дійшов висновку: світ обмежений у просторі, а його буття обмежене в часі. Час і простір існують лише у світі та зі світом. Початок творення світу є разом із тим і початком часу. Ось надзвичайно точне визначення часу: час - це міра руху і змін. Це визначення правильне та достатньо наукове й донині.

Минуле зобов'язане своїм існуванням нашій пам'яті, а майбутнє - нашій надії. Характерна риса теперішнього - стрімкість його плину: людина не встигне озирнутися, як змушена згадати про минуле, якщо в ту хвилину не покладає надії на майбутнє. Однак у вічному немає ні скороминущого, ні майбутнього, адже все, що проходить, перестає існувати, а те, що буде, ще не почало існування.

Маючи на увазі тривалість як атрибут часу, Августин говорить: "Час є дійсно якоюсь тривалістю". Теперішнє залишається дійсним часом лише за умови, що через нього переходить майбутнє в минуле.

"Отже, прийдешність і минувшина, мабуть, існують... - писав Августин у "Сповіді", переймаючись пошуком істини з цього питання, але в результаті підсумовує: - Тепер мені видається ясним і очевидним той факт, що ні прийдешність, ні минувшина не існують. Отже, неправильно казати: "Є три часи: минулий, теперішній і майбутній"; краще вже б сказати так: "Є три часи: теперішній минувшини, теперішній теперішності й теперішній майбутності". Ці три способи є в нашому дусі, однак деінде ¦Я UC гіЄ бачу. Теперішність речей минулих- пам'ять; теперішність речей теперішніх - їх пряме бачення; теперішність прийдешності - це сподівання".

Не оминув мислитель і вічну проблему добра і зла. Бог, за Августином, причина всього. Бог створив світ і продовжує його творити, філософ розробив у християнському богослов'ї проблему теодицеї (грец. theos - Бог і dike - справедливість) - проблему існування злау світі.За вченням Августина, добро - це прояв Бога на землі, а зло - це відсутність добра.

У ранньому Середньовіччі найавторитетнішим серед античних мислителів є Платон. Матеріальний світ - це спотворення ідеального образу творіння, що і виступає причиною зла на землі. Бог же всеблагий, що відповідає ідеї блага в платонівському царстві вічних довершених ідей і принципово вирізняє Єдиного Бога від богів політеїзму. Августин Блаженний писав, що ідеї Платона - це "думки Творця перед актом творіння". Ввівши у філософський ужиток поняття "внутрішня людина", мислитель розкрив, що життя душі - це неймовірно складний і до кінця не визначений світ: "Велика безодня сама людина... легше порахувати її волосся, аніж її відчуття і порухи серця".

У неоплатонізмі зло розглядалося як протилежний ступінь добра. Спираючись на тексти Священного Письма, де йшлося про доброту Творця, Августин доводив, що все, створене Ним тією чи іншою мірою, стосується цієї абсолютної доброти: адже Всевишній, здійснюючи творіння, відобразив в утвореному певну міру, вагу і порядок; у них закладені неземний образ і смисл. У міру цього в природі, людях, у суспільстві закладене добро. Подібно до того, як тиша є відсутністю шуму, оголеність - відсутністю одягу, хвороба - відсутністю здоров'я, а темнота - відсутністю світла, так і зло - відсутністю добра, а не щось, що існує само собою як якась особлива сила. Хоча ця квола спроба Августина зняти з Бога відповідальність за зло у світі є непереконливою. В діалектиці буття досить важко

97 -

навіть з'ясувати, що є добро, а що зло. Так нерідко розмірковують діалектично мислячі моралісти: адже без зла ми б і не знали, що таке добро.

Без наперед визначеної божественної благодаті, тобто перебігу подій, людина не може мати доброї волі. Цю позицію Августин відстоював у запеклій полеміці з одним із церковних письменників - Пелагієм, який стверджував, що порятунок людини залежить від її власних моральних зусиль. Учення Августина про зумовленість можна назвати релігійним фаталізмом.

Звернення мислителя до проблем знання і пізнання хоч і мало відбиток часу, але не було позбавлене власного доробку. На думку Августина, найвірогідніше знання - це знання людини про своє власне буття і свідомість: ""Чи знаєш ти, що ти існуєш?"- "Знаю..." - "Чи знаєш ти, що ти мислиш?" - "Знаю..." - "Отже, ти знаєш, що існуєш; знаєш, що живеш; знаєш, що пізнаєш "".

Пізнання, за Августином, грунтується на внутрішньому почутті, відчутті та розумі. Людина, стверджував філософ, має пізнання (уявлення) про доступні розумінню предмети, хоч і невелике, але абсолютно достовірне, і жалюгідно вводить себе в оману той, хто думає, що почуттям не варто вірити. Нормою ж пізнання є істина. Незмінна, вічна істина, згідно з Августином, це те, що джерелом усіх істин є Бог.

Новим у теорії пізнання було твердження Августина про участь волі в усіх актах пізнання, тобто розуміння пізнання як енергійно-вольового процесу. Філософ по-новому ставить проблему співвідношення віри і знання порівняно з апологетикою: "Вірую, щоб розуміти". Боротьба патристики й гностицизму зробила свою справу, пом'якшивши догматизм ранньої патристики та сприяючи формуванню схоластики, яка виступає "візитною карткою" середньовічної філософії.

Розум, за Августином, є поглядом душі, котрим вона сама по собі, без посередництва тіла, споглядає істинне. Істина ж міститься в нашій душі, а душа наша безсмертна, і людина не має права забувати про неземну ціль свого життя. Вона повинна підкоряти свої знання мудрості, адже в порятунку душі - її найвище призначення. Душа не може згаснути, якщо не буде відділена від розуму. Відокремитися ж вона ніяк не може. Августин розглядає розум як надзвичайно важливу функцію душі: "Я вважаю, - писав він, - що душа живиться не чим іншим, як розумінням речей та знанням, розмірковуваннями та роздумами, якщо можна через них пізнати щось. До вивчення наук нас веде двоякий шлях - авторитет і розум: відносно до часу превалює авторитет, а відносно сутності справи - розум".

Міркувавання мислителя про суспільство та історію назавжди вписали його ім'я до когорти філософів історії. Розмірковуючи про соціальну реальність, зокрема про багатство та бідність, Августин стверджував, що майнова нерівність людей - неминуче явище соціального життя. Тому безглуздо прагнути прирівняти багатства: нерівність існуватиме протягом віків, доки існуватиме земне життя людства. Августин утішав людей тим, що людина доброчесна, хоч і перебуває в рабстві, і гола, у душі вона вільна, і навпаки, зла людина, хоча й царює, - жалюгідна рабиня своїх пороків. Філософ, спираючись на одну з основних християнських ідей - ідею принципової рівності всіх людей перед Богом (адже вони походять від одного праотця), закликав їх до того, щоб усі жили в мирі.

Учений спробував охопити всесвітньо-історичний процес, поєднати історію людства з планами та намірами Божества. За Августином, людство утворює в історичному процесі два гради: з одного боку, світську державу - царство зла, гріха, диявола, а з іншого - християнську церкву - царство Боже на землі.

Це була перша спроба філософського осмислення християнської історії. Філософська спадщина Святого Августина і донині не втратила свого значення.

З

апитання і

яе"-авдання

1. Сформулюйте провідну ідею й головний принцип середньовічної філософії.

2. Які основні етапи можна визначити в розвитку середньовічної філософи?

3. У чому полягає суперечність між патристикою і гностицизмом?

4. Що нового вніс Святий Августин у теорію пізнання?

5. У чому сутність учення філософа про буття?

6. Яку роль відіграє Бог у світогляді Августина?

7. Чи залишаються актуальними погляди мислителя на вічність і час?

8. Як співвідносяться добро і зло в поглядах ученого?

9. Філософська класика.Святий Августин в одному зі своїх творів стверджував: "...існувало завжди не більш, як два роди людського спілкування, які ми справедливо можемо назвати двома градами. Один із них складається з людей, охочих жити у світі свого роду по плоті; інший - з охочих жити також по духу. Два гради створені двома родами любові: земний - любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, а небесний - любов'ю до Бога, доведеною

до презирства до самого себе. Перший потім уважає славу свою в самому собі, другий - у Господі".

Що називає святий Августин земним градом, а що - небесним? Які принципи, з його точки зору, узято за основу існування першого й другого градів?



СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ | Між патристикою і схоластикою

Інь-Ян-ці. Філософія китайського народу | Лаоцзи. Осягнення шляху. Даосизм | Конфуціанство | АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ | Пошук першооснови. Мілетці та Піфагор | Суперечки про природу буття | Тільки атоми і порожнеча..." Демокріт | Скільки існує істин? Софісти і Сократ | Речовина без ідеї - ніщо". Платон і Арістотель | Як можна досягти щастя? Епікурейці, стоїки, скептики, кініки |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати