Головна

Матеріалістичний сенсуалізм Дж. Локка

  1. Английский эмпиризм 17 в.: проблемы познания и теории государства в учениях т. Гоббса, Дж. Локка.
  2. Глава XIII. ТЕОРИЯ ПОЗНАНИЯ ЛОККА
  3. Глава XV. ВЛИЯНИЕ ЛОККА
  4. Матеріалістичний сенсуалізм Дж. Локка
  5. Социальные взгляды Т. Гоббса и Дж. Локка.
  6. Философия Т. Гоббса и Дж. Локка. Учение о первичных и вторичных качествах

1. Загальна характеристика філософії Нового часу.

Новим часом називають епоху, яка розпочалася буржуазними революціями в Західній Європі (наприкінці XVI - на початку XVII ст. в Нідерландах, у середині XVII ст. - в Англії). Ідеологією ранніх буржуазних революцій був протестантизм, а в XVIII ст. нею стає значно радикальніше та матеріалістичне за своєю суттю Просвітництво.

Проблематику філософії Нового часу визначили такі фундаментальні чинники, як наукова революція, що тривала протягом XVI-XVII ст., та формування буржуазного громадянського суспільства (XVIII ст.). Цим зумовлене домінування гносеології, зокрема проблеми методу пізнання на першому етапі (XVII ст.) розвитку тогочасної філософії і соціально- політичної проблематики на другому (XVIII ст.), в епоху Просвітництва.

Відрізок часу приблизно від опублікування праць М. Коперника «Про обертання небесних сфер» (1543) до виходу «Математичних засад натуральної філософії» Ісаака Ньютона (1687) називають епохою наукової революції. Суть цієї революції визначали такі особливості: 1) Відмежування наукового знання від релігії та філософських вчень минулого; 2) Піднесення досвіду до рангу експерименту; 3) Проголошення математики мовою науки; 4) Виокремлення проблеми методу в самостійну сферу знання, що свідчить про зрілість науки.

Чильне місце у філософії XVII ст. посідала гносеологія. Для підтвердження достатньо навести назви провідних праць мислителів, які започаткували основні напрями розвитку філософії того періоду - «Новий органон» (органон-метод) Френсіса Бекона і «Роздуми про метод» Р. Декарта.

Визначальними протилежними напрямами у філософії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Емпіризм (грец. еpeiria -досвід) - філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.

Раціоналізм (лат. ratio - розумний) - філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення.

Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури).

Історичні корені емпіризму та раціоналізму сягають протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній філософії, їх споріднює трактування природи ідей, всезагального.

Не менш принциповим у філософії Нового часу було протистояння матеріалізму та ідеалізму. Ці протилежні течії існували й раніше, але тепер вони набули чіткішої визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти - Бога, душу. Під впливом розвитку науки, яка перетворила світ на самостійний об'єкт, у філософії XVII ст. утворюються проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми - деїзм, дуалізм, пантеїзм. Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали самість природи, вважали її мовби другою субстанцією. Дуалізм виходив з визнання співіснування двох субстанцій - духовної та матеріальної. В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.



Схоластика | Досвідно-індуктивний метод Ф. Бекона

Філософія досократиків | Релятивізм софістів та їхня роль в античній культурі | Сократ як шукач істини. Етика Сократа | Філософське вчення Платона про ідеї | Критика Аристотелем теорії ідей Платона | Вчення Аристотеля про душу та його гносеологія | Логіка Арістотеля | Етичні та соціально-політичні погляди Арістотеля | Неоплатонізм | Патристика |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати