ТЕМА 6. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ | ТЕМА 7. ОСНОВНІ ПРАВОВІ ФОРМИ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ | ТЕМА 8. ПРАВО НА ЗЕМЕЛЬНУ ЧАСТКУ ( ПАЙ). | ТЕМА 9. ПРАВА НА ЗЕМЛЮ НЕВЛАСНИКІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК | ТЕМА І 2. ОБМЕЖЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ | ТЕМА 13. УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ | ТЕМА 15. ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ | ТЕМА 19. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА | ТЕМА 20. ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ. | ТЕМА 21. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 1 страница |

загрузка...
загрузка...
На головну

ТЕМА 21. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 3 страница

  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

подарська продукція, яка видається орендодавцеві в розрахунок орендної плати, відпускаєть-

ся, зазвичай, за собівартістю. В інтересах соціального захисту селян, особливо пенсіонерів, це

питання потребує більшої обґрунтованості. За рахунок селян-орендодавців не можуть вирішу-

ватися питання прибутковості господарств-орендарів, тобто рівень доходів підприємців. На-

туральна форма розрахунків вигідна селянам лише у тому разі, коли одержана продукція ви-

користовується ними для сільськогосподарського споживання, частково - для годівлі худоби,

адже можливості для реалізації частини продукції на ринку, особливо для людей пенсійного

віку, досить обмежені, і таке явище не повинне поширюватися, бо в крамницю з кілограмом

пшениці «останнього класу» не підеш. Грошова форма орендної плати для них має бути пере-

важаючою

Варто зауважити, що сьогодні існує потреба й у вдосконаленні правового регулювання

оренди земельних часток (паїв), як різновиду оренди земель сільськогосподарського призна-

чення. Особливої уваги заслуговує питання оренди так званих нерозподілених (невитребува-

них) земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості)

земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», нерозподілені земельні ділянки за рі-

шенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації (в

залежності від місця розташування земельної ділянки) можуть передаватися в оренду для ви-

користання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками держав-

них актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди зе-

мельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у

розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати розподілу земельних ділянок у

письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження. Як випливає із змісту наведеної

статті Закону, особливістю договорів оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних ді-

лянок є те, що їх чинність припиняється з моменту одержання власником земельної ділянки

(його спадкоємцем) документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, що необ-

хідно обумовити у правочині. У зв'язку із чим укладається новий договір оренди з повноваж-

ним власником цієї земельної ділянки.

Необхідно звернути увагу на те, що оренда сільськогосподарських земель є переважно

короткостроковою: близько 80% договорів оренди укладені на термін1-5 років.

Короткострокова оренда не сприяє ефективному використанню земель, збереженню і

зростанню родючості ґрунтів, оскільки строки оренди повинні бути пов'язані із періодами ро-

тації сівозмін. Також виникає проблема збереження орендованих земель в єдиному масиві го-

сподарюючого суб'єкта.

Для підвищення ефективності використання орендованих земель необхідно посилити

контроль держави за їхнім раціональним використанням, запровадити стимулювання власни-

ків і користувачів до покращання якісних характеристик ґрунтів, провести паспортизацію й

інвентаризацію земель і вивести з обороту або трансформувати в інші угіддя деградовані та

малопродуктивні землі.

Важливою умовою, що сприятиме підвищенню ефективності землевикористання є регу-

лярне проведення спостережень за якістю орендованих земель через агрохімічне обстеження

ґрунтів, яке має проводитись на початку і по закінченню терміну оренди, а характеристика

якісного стану земельної ділянки повинна стати обов'язковою умовою договору оренди.

Для вдосконалення орендних земельних відносин важливе значення матиме завершення

процесу приватизації земельних ділянок і запровадження сталого землекористування, ство-

рення єдиної системи державної реєстрації прав на землю, адекватне економічному зростанню

підвищення орендної плати, збільшення термінів договорів оренди, формування умов для ра-

ціонального використання земель.

7). Жиравецький Т. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ХIІI регіональної науково-практичної конференції (8-9 лютого 2007 р.)

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Це положення Основного Закону країни відображено і деталізовано у Земельному кодексі, та інших

актах земельного законодавства України.

Подальшого розвитку правовий інститут охорони земель отримав у Законі України "Про

охорону земель", який визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою

забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших

корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони

довкілля. Аналіз Закону України "Про охорону земель" свідчить, що більшість норм присвячені

охороні земель сільськогосподарського призначення, як найбільш цінної і суспільно важливої

категорії земель.

Основним завданням охорони землі є забезпечення збереження та відтворення земельних

ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно

важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни.

В умовах сучасного розвитку виробничих сил правова охорона земель сільськогосподарського

призначення набуває особливо важливого значення. Це обумовлено наступними причинами: по -

перше, сільське господарство потребує для свого розміщення більш значних територій, ніж

промисловість. По-друге, земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва, тому її

властивість незамінності виступає на перше місце і пріоритет сільськогосподарського

землекористування стає основним принципом землекористування.

Існують істотні відмінності охорони земель сільськогосподарського призначення від охорони

інших категорій земель, що пов'язано з виконанням землями сільськогосподарського призначення

ролі головного засобу виробництва. Це проявляється в законодавчому закріпленні вимог встановлення

спеціальної охорони саме сільськогосподарських угідь. Правова охорона земель

сільськогосподарського призначення має два основні аспекти: кількісний та якісний.

Кількісний критерій правової охорони земель виражається в таких параметрах:

- Економне використання землі, яке зумовлене необхідністю вирішення протиріч між

зростаючими потребами в земельних ділянках для розміщення промислових та інших

об'єктів, розширення розорюваних площ для задоволення продовольчих потреб і

природною обмеженістю земельного фонду держави.

- Економне використання земель сільськогосподарського призначення повинно досягатися не

тільки економією земельних площ, але й раціональним суміщенням розташовуваних

об'єктів. Наприклад, шляхом встановлення земельних сервітутів.

Якісний критерій правової охорони земель полягає у збереженні, насамперед їх родючості і

полягає в наступному:

- Обмеження використання сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських

потреб.

- Надання для несільськогосподарських потреб земель, не придатних для сільського

господарства або земель гіршої якості.

- Встановлення загального обов'язку всіх осіб, які використовують землю, підвищувати

рівень родючості земель, незалежно від природних якостей.

- Встановленні загального обов'язку з недопущення ерозії, забруднення та інших негативних

наслідків як антропогенної діяльності так і природних процесів (наприклад, змив ґрунту

дощовою масою).

- Встановлення обов'язків для всіх землекористувачів, які порушють цілісність ґрунтового

покриву по знімати, складувати, зберігати поверхневий шар ґрунту та наносити його на

ділянку, з якої він був знятий або на іншу земельну ділянку для підвищення її

продуктивності та інших якостей.

При регламентації господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення

визначальними та обмежувальними факторами є: економічні і екологічні закони, і якщо перші,

стосуються, в першу, чергу раціонального використання земель, то другі - ставлять вимоги щодо

охорони земель, але разом з тим вони тісно взаємопов'язані між собою та взаємодіють. Саме

екологічний фактор охорони відіграє визначальне значення для даної категорії земель. Розораність

земель є екологічно небезпечною для навколишнього природного середовища, оскільки порушує

загальний природний баланс в екологічній мережі. Для нейтралізації негативних наслідків в процесі

господарського використання земель сільськогосподарського призначення необхідно чітко визначити

правила ландшафтного підходу до експлуатації ріллі.

В.І. Андрейцев, зазначає, що забезпечення екологічної безпеки агроландшафтів тісно пов'язане

із здійсненням сільськогосподарського виробництва, соціального благоустрою сільських населених

пунктів, здійсненням іншої діяльності, яка безпосередньо впливає на формування структури та

системи агроландшафтів та визначення їх безпеки чи небезпеки для стану навколишнього природного

середовища. Варто погодитись з В.І. Андрейцевим у тому, що проблема забезпечення екобезпеки

агроландшафтів потребує негайного теоретичного осмислення і наступного законодавчого вирішення.

І кількісний і якісний критерії охорони земель мають надзвичайно важливе значення для сфери

сільського господарства, бо, якщо дефіцит земель в несільськогосподарській сфері може бути

компенсований технічними рішеннями (наприклад, у транспорті чи промисловості - розміщенням

підземних споруд), то дефіцит земель сільськогосподарського призначення подолати, як правило, не

можна. Слід мати на увазі, що в результаті використання території для несільськогосподарських

потреб в багатьох випадках значно змінюється стан сільськогосподарських угідь, які прилягають до

несільськогосподарських землекористувачів, в основному до промислових підприємств. Причому

кожна галузь промисловості може здійснювати специфічний вплив на якісний стан прилеглих до

таких підприємств земель.

Тому в кожному конкретному випадку, вирішуючи питання про місце знаходження

промислового об'єкта, який здійснює вплив на якість сусідніх земель, необхідно брати до уваги, які

землі і якому об'ємі можуть при цьому постраждати від його негативного впливу. Тут слід перш за все

використовувати внутрішні територіальні резерви, наявні в межах існуючих підприємств, населених

пунктів, непридатні до сільськогосподарського використання земельні ділянки.

Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 -

2015 роки передбачені сприятливі умови для збільшення площі земель з природними ландшафтами,

що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, які забезпечуються:

- вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних

земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;

- збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь.

8). Гребенюк М. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського

призначення: проблеми, перспективи, зарубіжний досвід / М. Гребенюк // Право

України. - 2007. - № 9. - С. 41-45. // http://hklib.npu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_71/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=KST_PRINT&P21

9). Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі

сільськогосподарського призначення / Гуревський В. К. - Одеса: Астро Принт,

2000.-136 с. // http://www.bestreferat.ru/referat-112504.html

10). Жиравецький Т. М. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

/ Т. М. Жиравецький // Вісник Львівського університету. - Серія юридична. - 2001.

- Випуск 36. - С. 423-427. // http://revolution.allbest.ru/law/00261924_0.html

11). Жиравєцький Т М. Пріоритетний характер правового режиму земель сільськогосподарського призначення / Т. М. Жиравєцький // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2000. - Випуск 35. - С. 361-364. // http://revolution.allbest.ru/law/00261924_0.html

12). Т. Жиравецький СУБ'ЄКТИ ПРАВА НА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.)

Перетворення у структурі земельних відносин в Україні в зв'язку з проведенням земельної та

аграрної реформи зумовило перегляд відносин власності на землі сільськогосподарського

призначення. Становлення селянина як господаря землі через структурну перебудову

сільськогосподарського виробництва, створення багатоукладного сільського господарства на підставі

різних форм власності та засоби виробництва і форм сільськогосподарського землевикористання в

умовах дії нового Земельного кодексу України показує, що в сільському господарстві поступово

формується клас реальних власників.

Землі сільськогосподарського призначення мають пріоритетне значення серед інших категорій

земель з огляду на своє природне, економічне та соціальне значення. Головною особливістю цієї

категорії земель є те, що земля тут виступає як основний засіб виробництва продуктів харчування,

кормів для тварин, а також сировини для промисловості.

Унікальність цієї категорії земель зумовлює особливий правовий режим їх охорони та

використання, який полягає насамперед у їх охороні від несільськогосподарського використання. Це

підкреслюється також закріпленим на законодавчому рівні принципу пріоритетності земель

сільськогосподарського призначення (ст. 23 ЗК України), який є одним з основних принципів

земельного права України.

Фактично ж реалізація правового режиму земель сільськогосподарського призначення

здійснюється у сфері правомочностей суб'єктів з безпосереднього використання

сільськогосподарських угідь.

Земельним кодексом України передбачено (ст. 22), що землі сільськогосподарського

призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва,

сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського

виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським

професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для для дослідних і навчальних цілей,

пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним об'єднанням

громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Цей перелік суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призначення не є вичерпним.

Великі масиви таких земель можуть знаходитись у віданні державних органів та органів місцевого

самоврядування. Це землі запасу, придбані ними у власність або передані після припинення прав

попередніх власників, користувачів, зокрема в порядку конфіскації.

Відповідно до Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть

набуватись у приватну власність лише громадянами України та юридичними особами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави

такого права не мають. Із цього правила є виняток, передбачений ст. 81 Земельного кодексу. Згідно з

цією статтею, іноземні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть

набувати право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у випадку її

успадкування. Однак, набувши земельну ділянку у власність таким шляхом, такі особи зобов'язані

протягом одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку здійснити її відчуження

іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно із законодавством України має право володіти

земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності.

Що стосується юридичних осіб України, які мають право на набуття земельних ділянок

сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) відносить до

них лише ті з них, які засновані громадянами України та юридичними особами України. Створені і

зареєстровані в Україні юридичні особи, до складу засновників яких входить хоча б одна іноземна

юридична особа, іноземний громадянин чи особа без громадянства, не мають права набувати земельні

ділянки сільськогосподарського призначення у власність. Однак вони можуть користуватися у Україні

земельними ділянками сільськогосподарського призначення на праві оренди відповідно до вимог

Закону України "Про оренду землі".

Усі суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення повинні володіти загальною, а

деякі спеціальною правоздатністю та дієздатністю. Так, усі юридичні особи, виключаючи відповідно

органи державної влади та місцевого самоврядування, повинні бути підприємствами, установами,

організаціями сільськогосподарського профілю, - це фіксується у їх статуті. Це не означає, що вони не

вправі займатися іншими видами підприємництва, зокрема переробкою сільськогосподарської

продукції, виробництвом промислової продукції із власної чи давальницької сировини тощо. Важливо,

щоб ці види несільськогосподарської діяльності не займали в загальному об'ємі реалізації виробленої

продукції більше 50 %, виключаючи прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції.

Спеціальною право- та дієздатністю повинні володіти також і деякі фізичні особи. Відповідно

до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" земельна ділянка може бути надана

для ведення фермерського господарства громадянину, якщо він досяг 18-річного віку, володіє

необхідною кваліфікацією або досвідом роботи в сільському господарстві.

Особливі вимоги до юридичних та фізичних осіб, які можуть бути покупцями земельних

ділянок сільськогосподарського призначення, встановлені у ст. 130 Земельного кодексу України.

Зокрема, такими покупцями можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту

або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного

сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких

передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Для інших суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призначення з числа фізичних осіб,

які займаються садівництвом, городництвом, ведуть товарне сільськогосподарське виробництво,

законодавство не передбачає будь-яких спеціальних умов при наданні земельних ділянок.

Аграрне виробництво можуть вести і деякі несільськогосподарські підприємства і організації,

для чого їм надаються землі сільськогосподарського призначення. Передусім це ті промислові

підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію переважно для

працівників цих підприємств. Такі підсобні господарства можуть як входити складовою частиною в

підприємство, не маючи прав юридичної особи, так і зберігати юридичну самостійність, але в

останньому випадку землі надаються безпосередньо їм, залежно від їх організаційно-правової форми.

Певну кількість земель сільськогосподарського призначення займають релігійні організації,

зокрема монастирі, які теж традиційно займаються вирощуванням сільськогосподарських культур.

Сільськогосподарські землі надаються також у користування установ аграрного профілю -

науково-дослідних, наукових та навчальних. Вони використовують надані земельні ділянки для

наукових, дослідних цілей, пропагування передового досвіду і для ведення сільськогосподарського

виробництва.

Таким чином, суб'єктами прав на землі сільськогосподарського призначення є фізичні та

юридичні особи України, наділені відповідною земельною та аграрною правосуб'єктністю.

Закріплення землі у власність або у користування окремих суб'єктів повинно здійснюватися за

особливою процедурою, з урахуванням природних якостей землі як об'єкта господарювання, чинного

земельного законодавства, статуту сільськогосподарської організації, стану сільськогосподарських

угідь.

В умовах проведення земельної реформи спостерігається розширення кола суб'єктів

використання земель сільськогосподарського призначення, що зумовлює необхідність посилити

контроль за наданням та використанням згаданої категорії земель як основного національного

багатства України.

13). Жиравецький Т. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ДЛЯ САДІВНИЦТВА//ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ/ Матеріали XVІ регіональної науково-практичної конференції (8-9 лютого 2010 р.)

Нові організаційно-правові форми господарювання у сільському господарстві, запрова-

дження яких є одним з основних завдань земельної реформи в Україні, поки-що не не набули

достатнього розвитку та стабільності. Відсоток вирощеної ними сільськогосподарської проду-

кції ще невеликий. В таких умовах не втрачають актуальності вже існуючі традиційні види

сільськогосподарського землевикористання, серед яких важливе місце займає садівництво.

Згідно із Земельним кодексом України (ст. 35), садівництво може вестися громадянами як

у складі садівницького товариства, що є юридичною особою (колективне садівництво), так і

індивідуально, коли громадянин займається даним видом діяльності окремо і незалежно від

інших громадян. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки

для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Основним джерелом отримання громадянами земельних ділянок для садівництва є землі

сільськогосподарського призначення, які знаходяться у державній або комунальній власності.

Однак ця стаття не забороняє використання земельних ділянок для ведення садівництва, взя-

тих в оренду у громадян та юридичних осіб. Власники земельних ділянок, наданих їм для са-

дівництва, мають право передавати їх в оренду іншим громадянам, але без зміни цільового

призначення таких ділянок, тобто тільки для садівництва.

Чинне законодавство не закріплює конкретного переліку багаторічних плодових наса-

джень і сільськогосподарських культур, що можуть вирощуватися громадянами на садових ді-

лянках, і не встановлює норм виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці площі на

земельній ділянці для садівництва. Основним цільовим призначенням таких земельних діля-

нок є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень).

Частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовувати-

ся для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних

для сезонного проживання громадянина та членів його сім'ї, а також для зберігання господар-

ського інвентарю, вирощеної продукції тощо. Проте садовий будинок не може використовува-

тися для реєстрації постійного місця проживання його власника, оскільки, як правило, земель-

ні ділянки для садівництва надаються за межами населених пунктів і не мають поштової

адреси.

Член садівницького товариства, якому виділена земельна ділянка для садівництва у по-

стійне користування, має право на її безплатну приватизацію за умови, що її розмір не пере-

вищує 0,12 гектара стаття 121 ЗК. Приватизація земельної ділянки членом садівницького това-

риства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання заяви до

правління товариства або до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого само-

врядування.

Землі садівницького товариства поділяються на землі загального користування і земельні

ділянки, закріпленні за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального корис-

тування садівницького товариства є об'єктом його приватної власності як юридичної особи. До

таких земель належать ділянки під захисними смугами, дорогами, проїздами. будівлями і спо-

рудами та іншими об'єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького това-

риства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування бага-

торічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації житлового будинку та

господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам - членам товариства у

власність.

Садівницьке товариство є юридичною особою, яка діє відповідно до Земельного кодексу,

іншого законодавства України та статуту товариства. Статутом товариства можуть встановлю-

ватися правила щодо користування його членами землями загального призначення товариства,

а також обов'язки членів щодо охорони земель, боротьби з хворобами рослин тощо.

Разом з тим, слід маги на увазі, що громадянин, якому земельна ділянка для садівництва

належить на праві власності, мас право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися

нею на власний розсуд.

Одним із недоліків чинного законодавства є відсутність норм щодо діяльності садівни-

чих товариств. Це робить неможливим повноцінне їх функціонування: більшість з них. не ма-

ючи законодавчо визначених повноважень, лише формально існує. Раніше діяльність таких то-

вариств регулювалася відповідними нормативно-правовими актами. До кінця 80-х років

минулого століття порядок створення та діяльності садівницьких товариств був достатньо по-

вно врегульований постановами Ради Міністрів УРСР. Так, наприклад, постановою Ради Міні-

стрів УРСР і Української республіканської Ради професійних спілок від 2 грудня 1986 р. був

затверджений Типовий статут садівницького товариства, проте 7 липня 1989 р. дана постанова

була скасована. Все це викликало істотні труднощі у створенні нових садівницьких товариств,

зокрема труднощі щодо визначення організаційно-правової форми садівницького товариства

як юридичної особи, прав та обов'язків членів товариства тощо.

Доцільним було би застосування з цього приводу досвіду інших держав, наприклад. Ро-

сійської Федерації. Так, Федеральний Закон «Про садівничі, городницькі та дачні не комерцій-



ТЕМА 21. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 2 страница | ТЕМА 21. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 4 страница
загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати