Головна

поняття споживача

  1.  A. Поняття про корреляционном аналізі
  2.  Amp; 1. Соціологічне та правове поняття сім'ї. Склад сім'ї з питань сімейного права.
  3.  Amp; 16. Поняття і правова природа шлюбу.
  4.  Amp; 19. Поняття недійсності шлюбу. Підстави визнання шлюбу недійсним.
  5.  Amp; 32. Спільна власність подружжя: поняття, об'єкти. Володіння, користування, розпорядження.
  6.  B. Поняття про регресійного аналізу
  7.  Cent; Поняття випадкової величини

Проблеми цивільно-правового захисту прав споживачів досить далеко виходять за рамки правового регулювання відносин з купівлі-продажу. Однак з урахуванням однотипності правових механізмів, що забезпечують захист їх прав, представляється можливим проаналізувати специфіку цивільно-правового регулювання захисту прав споживачів в рамках цієї глави. Це дозволить уникнути необхідності повертатися до цих питань під час розгляду інших видів договірних (зобов'язальних) відносин за участю споживачів * (239).

Перш ніж перейти до аналізу цивільно-правових засобів, що надаються споживачам для охорони їх прав, необхідно дати деяку конкретизацію тим загальним положенням, що характеризує фігуру споживача, які були дані в рамках специфіки суб'єктного складу в зобов'язаннях з договору роздрібної купівлі-продажу. Споживачем за змістом закону є тільки такий громадянин, який набуває і використовує товари, замовляє роботи (послуги) саме для цілей особистого споживання, а не для систематичної перепродажу або постійного використання виключно з метою отримання прибутку * (240).

Однак це зовсім не означає, що такий громадянин, купуючи товари, не може використовувати їх як знаряддя продуктивної праці (сінокосарка або трактор, слюсарний верстат або вантажний автомобіль). Таким чином, для застосування законодавства про захист прав споживачів важливо лише, щоб плоди і доходи, отримані громадянином в результаті його продуктивної праці, не могли розглядатися як постійно яку видобувають прибуток. Аналіз абз. 3 п. 1 ст. 2 ГК і поняття "споживач" в Законі про захист прав споживачів дає підстави вважати, що термін "прибуток" використовується законодавцем не в широкому економічному сенсі (як перевищення доходів над витратами), а у вузькому сенсі, т. Е. Як один із суттєвих ознак підприємницької діяльності. Це означає, що при застосуванні норм цього закону необхідно лише визначити, чи не є громадянин підприємцем, оскільки здійснює за допомогою придбаних товарів самостійну на свій ризик діяльність, спрямовану на систематичне отримання прибутку від продажу товарів і зареєстрований в цій якості у встановленому законом порядку * (241).

Крім того, слід звернути увагу на те, що громадянин розглядається як споживача не тільки, якщо він купує товари, але і має намір придбати їх. Це означає, що деякі норми закону повинні застосовуватися і до того, як між сторонами виникнуть договірні відносини. Іншими словами, ряд норм закону поширюється і на переддоговірні зв'язку. Це особливо стосується ст. 8-12 Закону про захист прав споживачів, що регулюють надання споживачам інформації.

У літературі справедливо зазначається, що споживачем за змістом Закону про захист прав споживачів визнається не тільки громадянин, який придбаває товари для власних особистих, сімейних, домашніх і інших потреб, а й громадянин, який користується ними безпосередньо. Таким чином, споживачем є і громадянин, який купив товар, і громадянин, який користується цим товаром (члени сім'ї громадянина, який купив товар, громадянин, якому він подарований, і т. П.) * (242). У зв'язку з цим слід мати на увазі, що зобов'язання між виробниками, продавцями і споживачами, що виникають з приводу придбання або використання товарів (робіт, послуг) для особистих, сімейних, домашніх і інших потреб, не є зобов'язаннями строго особистого характеру (за винятком зобов'язань , що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю споживача товарами, роботами або послугами неналежної якості), тому, зокрема, не припиняються смертю громадянина-споживача (ст. 418 ЦК).

При застосуванні норм законодавства про захист прав споживачів, пов'язаних з безпосередньою участю виробника у відносинах зі споживачем, необхідно мати на увазі, що в якості виробника може визнаватися тільки така організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації споживачам. Отже, що розглядається законодавство не може застосовуватися, якщо ці особи доведуть, що випускають продукцію, не призначену для споживача, або не передавали споживчі товари для реалізації.

2. Права громадян-споживачів і особливості
 їх цивільно-правового захисту

Закон про захист прав споживачів врегулював систему фундаментальних прав споживачів, встановлених "Керівними принципами в захист інтересів споживачів", одноголосно прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН в 1985 році * (243). Разом з тим в цьому законі містяться правові механізми реалізації зазначених прав. У преамбулі закону перераховані найбільш важливі, визнані в усьому світі права споживачів:

право на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості;

право на безпеку товарів (робіт, послуг) для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього середовища;

право на інформацію про товари (роботи, послуги) і їх виробників (виконавців, продавців);

право на освіту споживачів і компетентний вибір необхідних товарів (робіт, послуг);

право на державну і громадський захист прав споживачів;

право на об'єднання споживачів в добровільні громадські організації.

Всі перераховані права реалізуються через механізми, закріплені в конкретних статтях Закону про захист прав споживачів та інших нормах російського законодавства. Зрозуміло, не всі права і далеко не в однаковій мірі отримують цивільно-правову охорону. У зв'язку з цим в подальшому будуть розглянуті тільки ті цивільно-правові конструкції, які покликані забезпечити підвищену охорону прав споживачів як учасників договірних відносин взагалі.

Пунктом 1 ст. 16 Закону про захист прав споживачів передбачається загальне правило, за яким умови договору, що ущемляють права споживача в порівнянні з правилами, встановленими законами або іншими правовими актами Російської Федерації у сфері захисту прав споживачів, визнаються недійсними. Дане положення закону кореспондує і п. 1 ст. 422 ГК, згідно з якою договір повинен відповідати законам і іншим правовим актам (імперативним нормам), які у час його ув'язнення. При цьому необов'язково весь договір в цілому повинен визнаватися недійсним. Якщо договір міг бути виконаний і без включення в нього недійсної частини, недійсна частина угоди (договору) не тягне недійсність інших її частин (ст. 180 ЦК).

Недійсними можуть бути визнані не тільки умови договору, які прямо суперечать законодавству, а й умови, що ущемляють права споживачів в цілому, т. Е. Які погіршують становище споживача, що роблять його менш сприятливим у порівнянні з передбаченим законодавством. Збитки, що виникли у споживача внаслідок виконання договору, в якому є умови, що порушують чинне законодавство або є менш сприятливими, ніж встановлені в ньому, підлягають відшкодуванню виробником (продавцем) в повному обсязі.

У п. 2 і п. 3 ст. 16 Закону про захист прав споживачів наводяться варіанти можливого порушення (обмеження) прав споживачів, які тягнуть недійсність договірних умов. Перш за все забороняється обумовлювати набуття одних товарів обов'язковим придбанням інших товарів. Мається на увазі нав'язування споживачу товарів "в наборі", "замовлення" і т. П. Продавець не має права нав'язувати споживачу придбання товару, який не є єдиною асортиментної одиницею - "комплектом" згідно п. 1 ст. 479 ГК (набір посуду або меблів). Комплектність товару повинна відповідати умовам договору про комплектність (п. 1 ст. 478 ЦК), в іншому випадку приєднання іншого додаткового товару до необхідного споживачеві фактично призводить до збільшення ціни одних товарів за рахунок інших, що не користуються попитом і не можуть бути реалізованими в інший спосіб. Подібні дії і складають обмеження прав споживачів.

Встановлюється заборона обумовлювати задоволення вимог споживачів, що пред'являються протягом гарантійного терміну, умовами, не пов'язаними з недоліками товарів. Нарешті, продавцю забороняється без згоди споживача надавати додаткові роботи і послуги за плату. В даному випадку закон дає право споживачу відмовитися від оплати таких робіт (послуг), а якщо вони оплачені, споживач має право вимагати від продавця повернення сплаченої суми.

Згідно ст. 13 Закону про захист прав споживачів за порушення прав споживачів продавець (виробник, уповноважена організація, уповноважений індивідуальний підприємець, імпортер) несе відповідальність, передбачену законом чи договором. Збитки, завдані споживачеві у зв'язку з порушенням його прав, підлягають відшкодуванню в повному обсязі і стягуються понад неустойку (пені), встановленої законом або договором. Таким чином, встановлена ??законом неустойка в даному випадку має штрафний характер. Відшкодування збитків і сплата неустойки не звільняє продавця (виробника, уповноваженої організації, уповноваженого індивідуального підприємця, імпортера) від виконання в натурі покладених на нього зобов'язань перед покупцем (ст. 505 і п. 3 ст. 13 Закону про захист прав споживачів).

Згідно ст. 23 Закону про захист прав споживачів за порушення термінів, передбачених ст. 20, 21 і 22 цього закону, а також за невиконання (затримку виконання) вимоги споживача про надання йому на період ремонту (заміни) аналогічного товару продавець (виробник, уповноважена організація, уповноважений індивідуальний підприємець, імпортер), який допустив такі порушення, сплачує споживачеві кожен день прострочення неустойку (пеню) в розмірі одного відсотка ціни товару. Ціна товару визначається, виходячи з його ціни, що існувала в тому місці, в якому вимога споживача повинно було бути задоволено продавцем (виробником, уповноваженою організацією, уповноваженою індивідуальним підприємцем, імпортером), в день добровільного задоволення такої вимоги або в день винесення судового рішення, якщо вимога добровільно задоволено не було.

Крім того, в разі невиконання вимог споживача в терміни, передбачені ст. 20-22 Закону про захист прав споживачів, споживач має право за своїм вибором пред'явити інші вимоги, встановлені ст. 18 цього закону. В цьому випадку неустойка (пеня) за порушення названих строків стягується до пред'явлення споживачем нової вимоги з числа передбачених ст. 18 закону. При цьому слід мати на увазі, що в разі прострочення виконання нової вимоги також стягується неустойка (пеня), передбачена п. 1 ст. 23 даного закону. Остання стягується з відповідача по день фактичного виконання судового рішення.

У разі, коли порушені терміни усунення недоліків товару або терміни заміни товару з недоліками, а також не виконана або несвоєчасно виконана вимога споживача про надання в тимчасове користування аналогічного товару тривалого користування, неустойка (пеня) стягується за кожне допущене порушення. Разом з тим суд відповідно до ст. 333 ГК має право зменшити розмір неустойки, якщо вона явно не відповідає наслідків порушення зобов'язань * (244).

Згідно п. 1 ст. 13 Закону про захист прав споживачів законодавством Російської Федерації, а також договором між споживачем і продавцем може передбачатися відповідальність за порушення останнім зобов'язань, за які Законом про захист прав споживачів відповідальність не передбачена або встановлений вищий розмір відповідальності.

 Наслідки продажу покупцеві (споживачеві) |  Право споживачів на інформацію


 Передача права власності на товар |  Кількість товарів |  Асортимент товарів |  Якість товару |  комплектність товару |  Тара та упаковка |  Повідомлення продавця про невідповідності товару |  Обов'язок покупця щодо прийняття товару |  Обов'язок покупця по оплаті товару |  Визначення і специфіка договору роздрібної купівлі-продажу |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати