Головна

Розвиток кримінального права. Розробка і прийняття кримінального кодексу РРФСР 1922 р

  1.  Crisco: товар, який підштовхнув розвиток маркетингу
  2.  I Соціально-економічний розвиток США на рубежі XX-XXI ст.
  3.  II Політичний розвиток США на рубежі XX-XXI ст.
  4.  II. Розвиток теорії лідерства (керівництва) в організації.
  5.  III етап. Проведення внутрішньокорпоративного конкурсу серед кандидатів і прийняття рішення
  6.  IX. Розвитку лісопромислового І БУДІВЕЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
  7. " Розвиток інформаційного суспільства в УР (2011-2015 рр.) ".

Ухваленню КК РРФСР 1922 р передувала копітка законопроектна робота.

Уже в червні 1920 р питання про розробку Кримінального кодексу виноситься на розгляд III Всеросійського з'їзду діячів юстиції. Було розроблено кілька варіантів офіційних проектів КК. З принципових питань, наприклад, про підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину, інституті аналогії, в них містилися протилежні рішення.

Існувало кілька проектів:

1. КК Общеконсультатівного

2. КК, складений секцією права та кримінології Інституту радянського права.

Проекти КК обговорювалися в січні 1922 року на IV Всеросійському з'їзді діячів радянської юстиції, в якому взяли участь 5500 делегатів.

Прикро, що в подальшому ніколи проекти кодексів не обговорювалися на такому високому професійному рівні. Створена з'їздом комісія розробила новий варіант проекту КК.

Розглядом проекту КК займалася спеціальна комісія при Малому Раднаркомі у березні 1922 р, яка зробила в проект КК понад 100 поправок. Проект Малого Раднаркому відмовився від соціального (матеріального) поняття злочину, замінивши його формальним (юридичним). Мінімальний вік кримінальної відповідальності в проекті встановлювався в 16 років. Максимальний термін позбавлення волі підвищений з п'яти до шести років.

В результаті ретельного і демократичного обговорення проектів КК останній варіант проекту істотно відрізнявся від першого, представленого Наркомюстом.

На травневій сесії ВЦВК IX скликання проект КК обговорювалося на чотирьох пленарних засіданнях, а також на трьох засіданнях комісії, спеціально створеної сесією для доопрацювання КК. Найгостріші дебати розгорнулися навколо поняття злочину (має воно бути формальним або матеріальним), про аналогії (потрібна вона чи ні), про умовне засудження, підстави кримінальної відповідальності і багатьох інших питаннях.

На пленарному засіданні ВЦВК 23 травня 1922 року в результаті постатейного обговорення проекту було схвалено більшість зауважень до нього і внесені нові поправки, зокрема, збільшено термін позбавлення волі до десяти років, декриміналізовані багато дрібні злочини (наприклад, куріння в недозволених місцях, перевищення швидкості їзди, пияцтво в громадському місці).

Звертає на себе увагу незвичайна оперативність законопроектної роботи, і це в надзвичайно важких умовах життя країни на початку 20-х рр .: кілька альтернативних проектів КК, сотні поправок на різних етапах обговорення його, справжня демократичність обговорення, перш за все професійними юристами, кілька пленарних засідань ВЦВК у проекті КК, нарешті, постатейне обговорення КК. Досвід настільки ґрунтовного процесу прийняття республіканського КК, на жаль, пізніше жодного разу не повторився.

1 червня 1922 р КК РРФСР вступив в силу. Це був самий короткий з усіх відомих світовій історії кодекс: всього 218 статей.

Одну чверть займали норми Загальної частини. А це найвірніший показник змістовності всякого КК; його наукового рівня, бо саме в нормах Загальної частини виражаються принципи і загальні положення відповідальності за злочини. Від їх соціально-правової точності і повноти залежить змістовність кодексу в цілому.

Загальна частина КК мала таку систему:

розділ I - межі дії Кримінального кодексу;

II - загальні початку застосування покарання;

III - визначення міри покарання;

IV - пологи і види покарань та інших заходів соціального захисту;

V - порядок відбування покарань.

Принциповою особливістю першого соціалістичного КК стало розкриття матеріальної, тобто соціальної, сутності та призначення інститутів і норм Загальної частини.

Захист робітничо-селянської держави і суспільства від злочинних посягань чітко і відкрито оголошувалася завданням КК (ст. 5 КК).

Злочин визначалося як суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, небезпечне не для абстрактної системи благ, а для робітничо-селянського правопорядку. У дефініції злочину, можна сказати, присутній і правової ознака - протиправність, бо йдеться про небезпеку злочинів правопорядку, тобто порядку, що охороняється правом. Однак забороненої злочинів кримінальним законом не могла бути включена в поняття злочину через норми про аналогії

Щодо норми про аналогії, як зазначалося, відбулися бурхливі дискусії. Голова Малого Раднаркому, наприклад, категорично висловився проти неї: аналогія - відступ від принципу законності, шлях до судового свавілля, "вибух" Особливої ??частини КК. Перемогли доводи "за": аналогія потрібна, так як чотири роки Радянської влади, особливо з урахуванням поспіху прийняття КК, - термін занадто малий для правильного прогнозу можливих форм злочинів за відсутності історичних аналогів соціалістичного КК.

Два роки дії КК 1922 р показали, що норма про аналогії судами застосовувалася рідко, частіше в порядку розширювального тлумачення норм КК і до реально небезпечних злочинів. Цьому сприяло і кримінально-процесуальне законодавство. Великим досягненням КК 1922 р з'явилася норма про умисел і необережність. Законодавча формулювання провини виявилася настільки вдалою, що пройшла випробування часом і з невеликими змінами увійшла в сучасне російське кримінальне законодавство.

КК зайняв позицію абсолютної некараності готування до злочину. У співучасті уточнено порівняно з Керівними началами, що карність співучасників визначається ступенем участі їх у злочині. Розширена в порівнянні з Керівними началами система обставин, що виключають кримінальну відповідальність: необхідна оборона доповнена крайньою необхідністю.

Система покарань включала: а) вигнання з меж РРФСР на строк або безстроково; б) позбавлення волі з суворою ізоляцією або без такої; в) примусові роботи без утримання під вартою; г) умовне засудження; д) конфіскацію майна, повну або часткову; е) штраф; ж) ураження прав; з) звільнення з посади; і) громадський осуд; к) покладання обов'язку загладити шкоду. Смертна кара не включалася в систему покарань, що підкреслювало її винятковий і тимчасовий характер "аж до скасування Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом".

КК зайняв позицію принципової незамінності штрафу позбавленням волі. Тим самим виключалася можливість незаможним засудженим позбавляться волі тільки тому, що вони не мали коштів для оплати штрафу, а імущим відкупитися грошима від позбавлення волі. При неможливості оплатити штраф КК ставив штраф примусовими роботами без утримання під вартою.

Позбавлення прав полягало в позбавленні активного і пасивного виборчого права, права займати відповідальні посади, бути народним засідателем, захисником на суді, піклувальником і опікуном. Треба зауважити, що радянське кримінальне законодавство в подальшому відмовилося від даного виду покарання, що не безперечно.

Найлегше покарання - громадський осуд - полягала в публічному (на зборах, сільському сході і т.д.) оголошенні винесеного судом осуду цій особі або опублікування вироку у пресі за рахунок засудженого або без опублікування.

КК передбачав заходи захисту двох видів: За діяння, які є злочином, і як додаткові покарання. До перших ставилося приміщення в установу для розумово і морально дефективних і примусове лікування, до других - заборона займати ту чи іншу посаду або займатися тією чи іншою діяльністю, а також видалення з певного місця (висилка). Доречно зазначити, що додаткові за змістом міри покарання невірно було об'єднувати з заходами, покараннями не є і застосовуються до осіб, які не здійснювали злочинів.

Стаття 49 КК про висилку соціально небезпечних осіб послужила у наступних репресіях вкрай негативну службу. Не випадково за цією нормою при обговоренні проектів КК палко сперечалися, чи треба її залишати в КК або передати адміністративним законодавством, правильно чи поряд з покаранням мати заходи соціального захисту, чи слід в ст. 5 КК крім завдання правового захисту держави трудящих від злочинів включати вказівку на боротьбу з суспільно небезпечними елементами.

Настільки серйозні прорахунки в КК, як двоїстість підстав кримінальної відповідальності: і злочин, і соціально небезпечні елементи; роздвоєння наслідків скоєння злочинів на покарання і заходи соціального захисту з невизначеною природою висилки за "зв'язок із середовищем" і минулі судимості, зіграли в подальшому фатальну роль.

Введення в ст. 49 поняття "соціально небезпечні елементи" у вигляді їх висилки знаходилося в кричущому протиріччі з радянським законодавством 1917-1922 рр., З декретами, де подібні терміни не вживалися, говорилося виключно про покарання і незмінно "за ступенем провини".

Встановивши мінімальний вік кримінальної відповідальності в 14 років, КК 1922 р в тому ж році зазнав подальші зміни в бік гуманізації. Покарання неповнолітнім у віці від 14 до 16 років судом пом'якшується наполовину, від 16 до 18 - на одну третину проти вищого розміру санкції, встановленої відповідними статтями КК. Смертна кара до неповнолітніх не застосовувалася, так само як і до вагітних жінок.

Таким чином, основними позитивними рисами першого радянського Кримінального кодексу є:

а) ясне розкриття соціальної природи радянського кримінального законодавства, його завдань, поняття злочину, обставин, що виключають кримінальну відповідальність, цілей покарання;

б) реалізація принципу провини відновленням (порівняно з Керівними началами) норм про умисел і необережність; в) гуманність і справедливість системи покарання.

негативні риси: А) помилкове введення в КК поняття "соціально небезпечний елемент" як самостійного крім злочину підстави кримінальної відповідальності; б) включення замість додаткових покарань термінологічно неясних "заходів соціального захисту" за злочини; в) введення висилки по ст. 49 з некримінальних-правовими підставами її застосування.

 



 Розвиток трудового права. Кодекс законів про працю РРФСР 1922 р, його основні положення. |  Розробка і прийняття кримінально-процесуального кодексу Української РСР. Основи кримінального судочинства СРСР.

 судоустрій |  реорганізація прокуратури |  Суд присяжних |  Цивільний процес за Статутом цивільного судочинства. |  У Статуті цивільного судочинства отримала закріплення система, що надає усній і письмовій формах змагання сторін однакове значення. |  Кримінальний процес за Статутом кримінального судочинства. |  Контрреформи 1880-1890-х років. |  Необхідність кодифікації радянського права. Передумови кодифікації. |  Кодифікація основних галузей радянського права. Загальна характеристика. |  Розвиток громадянського права в перші роки радянської влади і видання цивільного кодексу РРФСР, його основні положення. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати