Головна

Політичний розвиток сучасної Росії

Пік соціальної напруженості кінця 1990-х рр. припав на 1998 року і пов'язаний, перш за все, з дефолтом і породженим їм новим витком економічної кризи. Хоча ще на початку 1998 р в багатьох регіонах країни відбувалися великі акції протесту (Всеросійська акція в апреле1998 р), що не вщухали страйки шахтарів, науковців, студентів, педагогів, лікарів. Злидні, багаторічні заборгованості із зарплати, відсутність соціальної політики породили зростання симпатій до радикальних політичних партій і рухів. Особливе невдоволення викликало олігархічне правління в Росії, тобто входження фінансистів і підприємців до вищих органів влади. На цьому тлі розгорнулася передвиборна боротьба восени 1999 р

Новий склад Державної Думи представляють шість виборчих об'єднань.

Найбільшу кількість голосів отримала КПРФ (24,22%). Це найчисленніша фракція в Думі, яка, однак, не мала опозиційної більшості; проурядовий блок «Єдність» («Ведмідь», лідер С. Ш. Шойгу) - 23,37%; рух «Отечество - Вся Росія» (Е. М. Примаков) - 12,64%; Союз правих сил (лідер - С. В. Кирієнко) - 8,72%; об'єднання «Яблуко» (Г. А. Явлінський) - 6,13%; ЛДПР (В. В. Жириновський) - 6,08%.

Головною сенсацією виборів стала перемога міжрегіонального руху «Єдність», створеного тільки в жовтні 1999 р (т. Е. Напередодні виборів), і слабкі результати об'єднання «Яблуко», яке втратило третину голосів. Не минуло в Державну Думу об'єднання «Наш дім - Росія», яка отримала всього 1,2% (хоча його лідери В. С. Черномирдін і В. Рижков перемогли в одномандатних округах).

Президент Б. М. Єльцин не раз заявляв про свій намір «твердо слідувати Конституції і забезпечити легітимну спадкоємність влади» в країні. 31 грудня 1999 р він заявив про свою відставку і передав повноваження прем'єр-міністру В. В. Путіну. З цього моменту відповідно до Конституції Путін був призначений одночасно виконуючим обов'язки Президента (з січня 2000 року він є також головою Ради глав держав СНД).

26 березня 2000 відбулися вибори Президента Російської Федерації. Згідно з даними Центрвиборчкому на 27 березня, голоси за кандидатів розподілилися наступним чином: В. В. Путін - 52,52% виборців, Г. А. Зюганов - 29,44%, Г. А. Явлінський - 5,85%, М. А. Тулєєв - 3,04%, В. В. Жириновський - 2,72%.

Інші кандидати (К. А. Титов Е. А. Памфілова, С. С. Говорухін, Ю. І. Скуратов, А. А. Подберезкин, У. А. Джабраїлов) отримали від 1,5 до 0,08% голосів. Проти всіх проголосували 1,9% виборців.

Таким чином, В. В. Путін забезпечив собі перемогу в першому ж турі. Підсумки виборів показали падіння довіри до КПРФ і її лідеру серед виборців (у 1996 р Г. А. Зюганов здобув у другому турі 40,3% голосів). Путіну віддала свої голоси частина виборців регіонів, які традиційно вважалися «червоним поясом» (Адигея, Ставропольський і Краснодарський краї, Волгоградська, Білгородська, Челябінська і інші області).

7 травня 2000 року відбулася інавгурація другого президента Росії - В. В. Путіна.

 Коригування реформ в 1992-1998 рр. |  Соціальні протиріччя в сучасній Росії


 І нове загострення світових суперечностей |  економічні реформи |  Реформа політичної системи |  Зовнішня політика СРСР в 1985-1991 рр. |  Посилення відцентрових тенденцій |  Серпневий путч 1991 року і розпад СРСР |  Системна криза початку 1990-х рр. |  Державний переворот восени 1993 р |  Конституція Російської Федерації 1993 р |  Економічні реформи, їх наслідки. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати