Головна

Від унітаризму до федералізму

У Македонії на багатопартійних виборах у вересні 1990 р боротьба розгорнулася між трьома політичними блоками: лівим, на чолі з Союзом комуністів Македонії - Партією демократичних перетворень (СКМ-ПДП), національно орієнтованим, на чолі з Всемакедонська революційною організацією - Демократичною партією македонської національної єдності (ВМРО-ДПМНЄ) і албанським, очолюваним Партією демократичного процвітання. Так як ні один з блоків не отримав більшості голосів, було створено коаліційний уряд з їх представників. Президентом Македонії в січні 1991 р парламент обрав Кіро Глігорова - комуністичного функціонера, який працював ще в команді І. Броз Тіто.

У вересні 1991 р на референдумі переважна більшість учасників підтримала ідею незалежності, і 17 вересня парламент проголосив Македонію самостійною державою. Через місяць було прийнято нову конституцію.

Згідно з конституцією, глава держави є президент, який може займати цей пост не більше двох п'ятирічних термінів. Він є головнокомандувачем збройними силами, представляє державу за кордоном, відповідає за проведення зовнішньої політики. Президент зобов'язаний протягом 10 днів після установчого засідання новообраного парламенту вручити мандат на формування уряду кандидату в прем'єр-міністри від партії або блоку партій, що мають більшість. Прем'єр-міністр представляє парламенту програму і персональний склад уряду для затвердження простою більшістю голосів. Однопалатний парламент має право приймати всі закони, включаючи конституцію, затверджувати бюджет, встановлювати податки, ратифікувати міжнародні договори, вирішувати питання, пов'язані зі зміною державного кордону і т.д.

У лютому 1992 р керівники Македонії і доживає останні тижні СФРЮ підписали договір про виведення з території республіки частин Югославської народної армії. Македонія вдалося уникнути військових зіткнень під час розпаду федеративної держави. Однак з'явилася інша серйозна проблема. У квітні 1993 р республіка була прийнята в ООН під назвою «Колишня югославська республіка Македонія» (КЮРМ). Це стало наслідком протестів Греції, яка наполягала на тому, що використання назви «Македонія» рівнозначно завуальованим територіальним претензіям сусідньої держави, оскільки існує однойменна грецька провінція. Ще більш гострою була проблема албанської національної меншини, за офіційними даними становить чверть від 2-мільйонного населення Македонії. Самі македонські албанці вважають, що їх значно більше. З огляду на традиційно високу народжуваність в албанських родинах, албанський питання в перспективі здатний перетворитися в реальну загрозу для існування єдиного македонської держави.

У грудні 1993 р на території Македонії уздовж кордону з Сербією був розміщений військовий контингент ООН в складі 1500 осіб. Його мандат продовжувався кілька разів аж до 1998 р У 1999 р сили ООН були замінені 14-тисячний контингент сил швидкого реагування НАТО, спочатку для забезпечення евакуації персоналу ОБСЄ з Косово.

Відбулися восени 1994 р парламентські вибори принесли абсолютна більшість мандатів в законодавчих зборах правлячому блоку «Союз за Македонію», провідну роль в якому грав Соціал-демократичний союз Македонії. Коаліційний уряд склали представники «Союзу за Македонію» і Партії демократичного процвітання албанців. Прем'єр-міністром залишився лідер соціал-демократів Бранко Црвенковський, який займав цей пост з 1992 р

На президентських виборах в 1999 р президентом Македонії було обрано кандидата від ВМРО-ДПМНЄ Борис Трайковський, якого підтримало і албанське населення, зокрема опозиційна Демократична партія албанців. Прем'єр-міністром Македонії став засновник ВМРО-ДПМНЄ Любчо Георгіївський.

Таким чином, в 1990-і рр. в Македонії поперемінно правили то СДСМ, то ВМРО-ДПМНЄ. Урядову коаліцію з ними становила також поперемінно одна з двох провідних албанських партій. Так, в уряді Л. Георгіївського албанці отримали 5 з 14 міністерських крісел (праці і соціальної політики, економіки, юстиції, місцевого самоврядування та міністра без портфеля). Албанці займали також посади перших заступників міністрів так званого «силового блоку».

На початку 2001 р Македонія перестала бути єдиним «оазисом стабільності» на просторі колишньої Югославії. На північному заході країни почалися зіткнення між албанцями і урядовими військами. Албанськими сепаратистами, частина яких проникла в Македонію з Косово, була сформована так звана Об'єднана народна армія. «Повстанці» виступали за албанську автономію в Македонії і навіть за об'єднання всіх населених албанцями територій Балкан (Албанія, Косово, Західна Македонія, Північна Греція).

Намагаючись впоратися зі зростанням тероризму і сепаратизму, македонське керівництво в травні 2001 р пішло на створення «уряду політичної єдності», в яке вперше увійшли представники всіх основних партій, зокрема, ВМРО-ДПМНЄ, Соціал-демократичного союзу Македонії і албанських Демократичної партії і партії демократичного процвітання. Албанці погодилися увійти в уряд під натиском США і Великобританії, а також представника ОБСЄ в Македонії. На чолі «уряду політичної єдності» залишився колишній прем'єр-міністр Л. Георгієвський.

Однак цей політичний маневр не задовольнив сепаратистів, військові дії тривали. Президент країни Б. Трайковський під сильним тиском Заходу пішов на переговори з албанцями. 13 серпня 2001 року в курортному місті Охрід лідери основних політичних партій Македонії, включаючи і албанські, а також президент країни Б. Трайковський в присутності міжнародних посередників (США, НАТО, ЄС, ОБСЄ) підписали рамковий договір про політичний розв'язанні кризи.

Згідно з цим документом, з конституції Македонії усувалося згадка про македонців як титульної нації. Особливу увагу в угоді приділялася албанському мові: він отримував статус офіційної мови в усіх громадах, де проживає 20 і більше відсотків етнічних албанців. Значно збільшувалася представництво албанців в органах судової та державної влади, в тому числі в поліції. Албанські сепаратисти, в разі добровільного роззброєння, потрапляли під амністію. Для контролю над процесом роззброєння в Македонію було направлено близько 3,5 тис. Військовослужбовців НАТО. У грудні 2003 р замість попередніх військових контингентів в Македонії була створена цивільно-поліцейська місія Євросоюзу.

Для реалізації Охридського домовленостей було змінено адміністративно-територіальний поділ країни, що призвело до укрупнення місцевих громад. В результаті цього на півночі і заході Македонії утворюються пов'язані між собою території з переважно албанським населенням.

У вересні 2002 р в Македонії відбулися парламентські вибори. Перемогу на них здобула опозиційна коаліція «Разом за Македонію» на чолі з Соціал-демократичним союзом Македонії. В результаті лідер СДСМ Б. Црвенковський знову очолив уряд. Серед албанських політичних сил найбільше голосів отримала нова партія - Демократичний союз за інтеграцію, яку очолив Алі Ахметі, що вважався лідером політичного крила Армії національного визволення.

Соціал-демократи зберегли свої позиції у владі і після трагічної загибелі Б. Трайковського в авіакатастрофі в лютому 2004 р країні пройшли позачергові президентські вибори, на яких перемогу здобув прем'єр-міністр країни Б. Црвенковський. Він і став третім президентом незалежної Македонії. Уряд країни очолив його однопартієць Хари Костов.

У середині листопада 2004 р кабінет Костова подав у відставку. На це вплинули як економічні труднощі, так і неможливість домовитися з вхідними в нього представниками албанської Демократичного союзу за інтеграцію. Відставка Костова вписувалася в стратегію правлячого Соціал-демократичного союзу Македонії як міра, здатна привести до підвищення його катастрофічно низького рейтингу напередодні місцевих виборів 2005 року і особливо парламентських виборів 2006 р Новий уряд сформував лідер Соціал-демократичного союзу Македонії Владо Бучковський.

Проте, на парламентських виборах в липні 2006 р перемогла опозиційна коаліція на чолі з лідером ВМРО-ДПМНЄ Ніколою Груєвським.

 Зовнішня політика |  Зовнішня політика


 Зовнішня політика |  Боротьба за кордону |  Становлення парламентського режиму |  У вогні міжнаціональної війни |  дейтонська БіГ |  Економічний розвиток |  Життя під санкціями |  Косівський криза і агресія НАТО |  Падіння режиму С. Мілошевича |  Державне співтовариство Сербія і Чорногорія |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати