На головну

1 страница

  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница

Таблиця 1.1 - Склад незабрудненого повітря атмосфери

Газ Відношення суміші за об'ємом
Назва Позначення
Азот Кисень Аргон Вода Окисли вуглецю Неон Гелій Вуглеводень Криптон Вуглець Окисли азоту Озон Інші речовини N2 О2 40 А2 Н2О СО2 Nе 4 Не СН4 К2 Н2 N2Ох О3 - 0,781 0,209 9,34 ·10-2 4,0· 10-2 (2 - 4) ·10-4 1,82 ·10-5 5,24 ·10-6 (1 - 2) ·10-6 1,14· 10-6 (4 - 10) ·10-7 (6 - 8)·10-7 5 ·10-8

Таблиця 1.2 - Основні забруднювачі атмосфери та їх

джерела

Забруднювач Джерело викиду
Двоокис сірки Спалювання вугілля, виробництво сірчаної кислоти і нафтопродуктів, ливарне виробництво, нафтоочищення
Окис вуглецю Спалювання рідкого палива, вугільні шахти, доменні печі, викиди двигунів внутрішнього згорання
Окис азоту Виробництво вибухових речовин, кислот та міндобрив, викиди двигунів внутрішнього згорання
Сірко-водень Виробництво віскози, нафтопереробка та перегонка нафти, виробництво шкіряної сировини, обробка стічних вод
Озон Фотоактивація
Продовження таблиці 1.2
Сірчана кислота Виробництва, пов'язані з каталітичною дією окислів азоту
Сажа Спалювання вугілля та інших паливних речовин, очищення нафти, шахти, кар'єри, електростанції, виробництво кераміки, відпрацьовані гази заводів та фабрик
Реактивні гази Ядерні випробування, пальне для реакторів, стоки ядерних реакторів
Нециклічні сполуки перекисів і альдегіди, метил та диметил сульфід Фотохімічні реакції, реакції озону, промислові викиди двигунів внутрішнього згорання, паперова промисловість
     

1.2 Джерела забруднення атмосфери

Усі джерела, які забруднюють атмосферу, можна поділити за видами: стаціонарні і нестаціонарні, а також організовані і неорганізовані.

Найбільше забруднюють атмосферу стаціонарні організовані джерела. Можна відмітити такі їх типи (рис. 1.1):

1 Одиночне (точкове) джерело з круглим отвором (труба).

2 Багатостовбурове джерело, яке складається з кількох стовбурів (тобто труба, розподілена вертикально на сектори).

3 Групове джерело з близьким розташуванням окремих його джерел (тобто коли відстань між трубами менше висоти цих труб).

4 Групове джерело з далеким розташуванням його окремих джерел (тобто коли відстань між трубами більше їх висоти (Н), але менше величини х = 10·Н).

Рисунок 1.1 - Ілюстрація типів стаціонарних джерел

забруднення атмосфери

5 Лінійне джерело, яке характеризується протяжністю у просторі в довжину (ширину).

6 Площинне джерело (його прикладом можуть бути звалища, смітники, терикони).

Незалежно від викиду і типу джерел їх розподіляють на такі класи: на землі до 2 м висотою; низькі від 2 м до 10 м; середні від 10 м до 50 м; високі від 50 м до 100 м; дуже високі - вище 100 м висотою.

1.3 Формування димового факела викиду

забруднюючих речовин в атмосферу

Пилогазоповітряна суміш, яку викидає із свого отвору стаціонарне джерело (труба), завжди дуже відрізняється від навколишнього атмосферного повітря не лише своїми фізичними, хімічними й іншими характеристиками, але й своєю поведінкою.

Цей викид є стороннім тілом щодо навколишнього середовища і прагне зберегти свій склад, характер і форму якнайдовше. Тому він дістав назву факела.

Цей факел зазнає постійного впливу з боку повітряних мас. Його форма, напрямок руху та поведінка залежать від багатьох технічних параметрів джерела, особливостей технологічного процесу та процесів, які відбуваються в атмосфері.

Процеси, які відбуваються в атмосфері, чинять чи не найбільший вплив як на рівень забруднення, так і перш за все на формування форми і характеру димового факела (рисунок 1.2):

Рисунок 1.2 - Форми димових факелів

1 За відсутності вітру стовп диму піднімається вгору, поступово втрачаючи свою потужність із збільшенням висоти.

2 При сильному вітрі факел займає майже горизонтальне положення, далеко простягаючись вздовж цього напрямку і поступово втрачаючи силу.

3 Сильна конвекція повітря формує хвилеподібний шлейф диму.

4 Слабка конвенція формує конусоподібний факел.

За наявності інверсії можливі три випадки (рис. 1.3): викид здійснюється в самому інверсійному шарі, над ним або під ним. Саме випадок, коли джерело знаходиться під нижнім краєм інверсійного шару, створює умови для підвищеного рівня забруднення, задимлення приземного шару повітря, формування смогів та інших небезпечних екологічних ситуацій.

Рисунок 1.3 - Форми факелів за наявності інверсії

Наступним важливим питанням є розподіл концентрації домішки в самому тілі факела. Очевидно, слід чекати, що найбільша концентрація речовин буде поблизу його осі.

Саме вздовж цієї осі переміщується основна маса речовин. Ближче до країв вона зменшується, а самі домішки мають тенденцію одні до осідання на поверхню землі, а інші - до підйому у вищі шари атмосфери.

На вертикальному зрізі факела (перпендикулярному до його осі) на будь-якій відстані (х) від джерела, концентрація (С) речовини у тілі факела розподіляється за нормальним законом Гауса (рисунок 1.4).

Рисунок 1.4 - Графік розподілу концентрації домішок

всередині тіла факела

Перелічені форми факелів не вичерпують все різноманіття, а лише ілюструють основні характерні види для стаціонарних джерел. Нагадаємо, що дальність переміщення і поширення забруднюючих речовин сягає десятків, а для високих джерел - сотень і тисяч кілометрів.

Доцільно простежити поведінку факела безпосередньо поблизу його виходу з гирла (отвору) труби. Положення осі факела за висотою над поверхнею землі на різній відстані від джерела залежить перш за все від теплової характеристики пилогазоповітряної суміші викиду (за умови, що висота джерела не змінюється). Чим вище перегрів факела (ΔТ), тим стрімкіше він підіймається вгору (рисунок 1.5). Величину підйому осі факела відносно висоти джерела можна розрахувати за формулою

ΔZ=3,75·R·W/U+1,6·g·V·ΔТ/(ТаU3), (1.1)

де R - радіус гирла (отвору) труби, м;

U - швидкість вітру, м/с;

W - швидкість виходу факела з отвору, м/с;

V - витрати суміші, м3/с;

Та - температура атмосфери, 0С;

ΔТ - перегрів факела, 0С;

g = 9,8 м/с2 - const.

Рисунок 1.5 - Положення осі факела над поверхнею землі (Z) на різній відстані (X) від джерела залежно від перегріву (ΔТ) факела

Корисно розглянути питання залежності рівня концентрації домішки в повітрі від рівня (висоти) осі факела над поверхнею землі та на різних відстанях від даного джерела. Дослідження свідчать, що чим далі від джерела перебуває факел, тем менший рівень концентрації речовини на його осі.

Одночасно, чим вище над поверхнею землі знаходиться вісь факела на даній відстані від джерела, то концентрація домішки в факелі змінюється не прямо пропорційно, а за складним законом. До того ж на різних відстанях (Х) від джерела концентрація (С) домішки на осі факела із зростанням висоти (Z) змінюється щоразу за певним законом (рис. 1.6).

Рисунок 1.6 - Залежність концентрації (С) від висоти (Z)

над землею на різній відстані (X) від джерела

Питання для самоконтролю

1 Визначити поняття "атмосфера".

2 Визначити поняття "повітря".

3 Визначити поняття "забруднення атмосфери".

4 Визначити поняття "небезпека забруднення атмосфери".

5 Визначити поняття "якість повітря".

6 Визначити поняття "рівень забруднення атмосфери".

7 Визначити поняття "зона забруднення атмосфери".

8 Перелічити види джерел забруднення атмосфери.

9 Перелічити типи джерел забруднення атмосфери.

10 Назвати класи джерел забруднення атмосфери за висотою.

11 Написати формулу перегріву факела (формула).

12 Зазначити графічно положення осі факела над поверхнею землі залежно від перегріву факела (графік).

13 Зазначити графічно розподіл концентрації домішки всередені тіла факела по його осі (графік).

14 Написати формулу коефіцієнта підйому факела (формула).

15 Форма факела за наявності інверсії (рисунок).

16 Форма факела за відсутності вітру (рисунок).

17 Форма факела при сильному вітрі і штилі (рисунок).

18 Форма факела при слабкій конвекції (рисунок).

19 Форма факела при сильній конвекції (рисунок).

20 Форма факела при викиді над інверсійним шаром (рисунок).

21 Форма факела при викиді в тіло інверсійного шару (рисунок).

2 Моделювання поШИРЕння забруднюВАЛЬНИХ речовин в атмосфері

2.1 Умови, які впливають на поширення

домішок у зоні джерела викидів в атмосферу

Поширення забруднюючих речовин в атмосфері навколо джерела викидів відбувається в цілому за законами матеріального світу, які здебільшого відомі науці в різних її галузях (фізиці, хімії, кліматології, теорії випадкових процесів і т. д.).

Усі умови, які впливають на цей процес, умовно можна поділити на такі групи (фактори впливу): параметри джерел; параметри викидів пилогазоповітряної суміші (факела); умови виходу цієї суміші (факела) з отвору джерела; характеристики атмосферного повітря в зоні викиду (зовнішнє середовище) та місцевості.

Поширення забруднюючих речовин у зоні стаціонарного джерела їх викиду в атмосферу (а також і будь-якого іншого), зокрема, характеризується перш за все дальністю (L), яка залежить від параметрів джерела і клімато-геолого-географічних умов місцевості.

Зона активного забруднення (ЗАЗ) місцевості - це ділянка навколо джерела, в межах якої концентрація домішки, яку викидає джерело, перевищує природний фон або установлену норму (наприклад, санітарний регламент ГДК речовини).

Оскільки шкідливі викиди в атмосфері можуть поширюватися на дуже великі відстані (сотні і навіть тисячі кілометрів), то для запобігання завданню шкоди навколишньому середовищу і перш за все людям для підприємств відповідно до законодавства встановлюють санітарно-захисні зони (СЗЗ) залежно від їх потужності, характеристик технологічного процесу, характеристик та кількості забруднюючих речовин, випромінення, шуму, вібрацій і т. д. Крім цього, для кожного підприємства встановлюють гранично допустимі викиди (ГДВ) домішок в атмосферне повітря.

2.2 Моделювання дальності поширення

домішок в атмосфері

Моделювання будь-якого процесу звичайно відбувається послідовно від найбільш простого до найбільш досконалого варіанта, який найбільш адекватно і точно відображає цей процес відповідно до рівня наших знань і можливостей на даному етапі його вивчення. Проілюструємо цю процедуру на поетапній побудові моделі дальності поширення речовин у приземному шарі атмосфери в зоні викидів точкового (одинокого) стаціонарно організованого джерела.

І етап. Найбільш проста модель поширення в повітрі атмосфери конкретного окремого забруднювача зводиться до урахування впливу висоти (Н) джерела (тобто окремої труби) на дальність (L) забруднення повітря цією домішкою. Звичайно, така оцінка буде досить приблизна, проте і використовують її для відносно грубих припущень у першому наближенні.

Дальність поширення речовини від джерела її викиду в атмосферу залежно від його висоти (Н) можна оцінити за допомогою виразу

L(Н) = Кн · Н, (2.1)

де Н - висота труби, м;

Кн - коефіцієнт, який враховує агрегатний стан речовини (для газів Кгн=120, для твердих речовин Ктвн=90).

Звичайно, вплив агрегатного стану враховується досить приблизно згідно з емпіричними дослідними даними. Проте на даному етапі це дозволяє здійснити оцінку дальності зони забруднення з досить задовільним наближенням. Попри все ця модель дозволяє досліджувати вплив висоти джерела викиду на поширення забруднення в атмосфері при невідомих інших умовах.

Розглянемо графіки впливу висоти джерела на характер забруднення атмосфери (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Вплив висоти джерела на характер забруднення

атмосферного повітря

При певній висоті джерела (Н1) рівень забруднення приземного шару повітря починає зростати досить стрімко, починаючи з точки (х01), і на відстані (хm1) від джерела концентрація речовини досягає максимального значення (Сm1). З віддаленням вона починає відносно плавно зменшуватись, наближаючись до фону.

Якщо позначити рівень регламенту (наприклад, санітарну норму гранично допустимої концентрації (ГДК) цієї речовини), то у даному випадку забруднена зона обмежується інтервалом між точками (х11) та (х12). У цій зоні концентрація даної речовини перевищує санітарну норму.

Зазначимо, що звичайно на відрізку (О - Х 01), тобто від джерела до точки (х01) наростання забруднення, насправді, теж спостерігається деякий рівень забруднення. Він утворюється, по-перше, низькими викидами не з труби, а іншими виробничими процесами (наприклад, вентиляційні викиди, викиди при перевантаженні сировини і т. п.).

А по-друге, найбільш важкі фракції викидів також осідають відразу ж поблизу труби. Але оскільки ми розглядаємо у даному випадку процес поширення домішок в атмосфері суто теоретично, то графік рівня забруднення атмосфери має саме названий вигляд.

Розглянемо тепер, що зміниться, якщо висоту труби змінити, наприклад, на величину (ΔН), тобто до висоти (Н2). Отже, нехай Н2 > Н1. Тоді у такому випадку відстань (х02), починаючи з якої буде наростати забруднення, збільшиться, а саме х02> х01.

Зміниться і сам характер наростання забруднення на ділянці від (х02) до (хm2). Концентрація зростає не так стрімко, як у попередньому варіанті при (Н1), а більш плавно, повільніше. Та й максимальний рівень забруднення (Сm2) буде відчутно нижчий (Сm2 < Сm1).

Крім того, місце (хm2), де спостерігається максимум забруднення (Сm2), також буде значно дальше (хm2 > хm1). Отже, зона санітарного забруднення (х21; х22) не буде збігатися із зоною (х11; х12). Вона буде розташована значно далі. Отже, при висоті джерела (Н1) дальність санітарного забруднення обмежується відстанню L1 = X12, а при висоті (Н2) дальність забруднення L2=X22.

Таким чином, змінюючи висоту джерела викидів в атмосферу, можна в деяких межах регулювати як величину концентрації речовини, так і дальність її поширення, а отже, і величину зони забруднення.

Враховуючи, що цей методичний підхід використо-вується для оцінок зони забруднення у першому наближенні, буде доцільним полегшити розрахункові зусилля та їх обсяг за допомогою простої, але достатньо точної номограми (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Залежність дальності (L) поширення забруднюючих речовин в атмосфері та площі (S) забруднення від висоти (Н) джерела викидів

ІІ етап. Моделювання дальності поширення домішок в атмосфері з урахуванням агрегатного стану речовин.

Речовини за агрегатним станом можна віднести до одного з таких видів: тверді, газоподібні, рідкі та аерозолі. Кожен з них характеризується різною швидкістю осідання в повітрі. Це безпосередньо впливає на час перебування забруднювача в атмосфері від моменту викиду його в атмосферу до моменту його осідання на поверхню Землі (або водну поверхню).

Звісно, що чим довше домішки будуть знаходитися в повітрі, тим далі вони можуть бути віднесені від джерела його викиду. Тобто тим на більшій площі різні об'єкти будуть зазнавати шкідливого впливу забрудненої атмосфери.

Урахування швидкості осідання речовин різного агрегатного стану дозволяє уточнити модель дальності поширення домішок у повітрі. У цьому варіанті модель набирає вигляду

L(Н, F) = 30 · (5 - F) · Н, (2.2)

де F - коефіцієнт швидкості осідання речовини у повітрі.

Зрозуміло, що чим більші і важчі часточки речовини, тим більша швидкість їх осідання, а отже, тим ближче до джерела їх викиду вони випадають на поверхню землі (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Коефіцієнти осідання речовин у повітрі (F)

Речовини F
Газоподібні, аерозолі, тонкодисперсні тверді з радіусом частинок r ≤ 0,1 мкм (які до того ж є зародком крапель туману та хмар) Аерозолі і дрібнодисперсні тверді при r ≤ 0,1-0,5 мкм (при ступені очищення викидів більше 90%) Середньодисперсні тверді при r=0,5-1 мкм (при очищенні від 75% до 90%) Великодисперсні тверді при r ≥ 1 мкм (при очищенні менше 75% або за його відсутності)         2,5  

ІІІ етап. Моделювання дальності поширення забруднюючих речовин в атмосфері з урахуванням перегріву факела.

Відомо, що всі матеріальні предмети незалежно від їх агрегатного стану притягуються до Землі. При цьому завжди діє закономірність - більш важкі зазнають більш сильного тяжіння.

Якщо питома вага цього предмета більша за питому вагу середовища, в якому він перебуває (повітря, вода), то такий предмет намагається опуститися якомога нижче. Але якщо питома вага предмета менша питомої ваги середовища, то він піднімається вгору.

Отже, речовини, легші за повітря, прагнуть піднятися якомога вище (перш за все гази, аерозолі).

Крім цього, існує й інша закономірність. Згідно з нею більш нагріті об'єкти (гази, предмети, шари повітря) по відношенню до менш нагрітого навколишнього середовища також намагаються піднятися вгору (хоч до того часу, поки їх температури не зрівняються).

Сила цього спрямування тим більша, чим більша різниця між температурами середовища і цього об'єкта.

По відношенню до пилогазоповітряної суміші, яку викидають джерела в атмосферне повітря, ця різниця називається перегрівом факела і вимірюється величиною

ΔТ = Тф - Та, (2.3)

де Тф - температура факела пилогазоповітряної суміші в гирлі джерела її викиду в атмосферу;

Та - температура атмосферного повітря.

Величина сили піднімання обумовлює висоту підйому факела викидів вгору до того часу, поки різниця між температурами суміші викиду і навколишнього повітря не зникне, тобто ΔТ→0.

Цей фактор впливу на поведінку викидів у повітрі враховують шляхом коефіцієнта підйому (φ) факела, який розраховують за формулою

φ = 1 + |(Тф - Та) / 75| ≈ 1+0,0133 · ΔТ. (2.4)

Урахування впливу температурних характеристик на дальність поширення забруднення надає моделі такого виразу

L(Н,F, Т) = 30 · Н · (5-F) · (1+ |ΔТ / 75| ). (2.5)

Звичайно, температура факела необов'язково завжди перевищує температуру повітря. Тому розрізняють випадки холодних викидів при ΔТ≈0оС (тобто Тф≈Та) і гарячих - при ΔТ>0оС (тобто Тф>Та).

Температурний показник викиду має значний вплив на характер поширення і величину зони забруднення. Ці особливості для холодного і гарячого викидів проілюстровано (за умови відсутності інших впливів) на рисунку 2.3.

Рисунок 2.3 - Особливості поширення домішок у повітрі

залежно від перегріву факела

Дуже зручно у даному випадку користуватися номограмою (рисунок 2.4). З її допомогою можна швидко і досить точно визначити показник (φ) підйому факела (на горизонтальній осі верхня шкала), дальність поширення забруднення (L) навколо джерела викиду (на вертикальній осі права шкала), площу (S) зони забруднення (на вертикальній осі ліва шкала). Дані наведені для джерела, яке має висоту (Н=10 м). Хід визначення φ, L, S показаний стрілкою для прикладу при ΔТ=320оС (Н=10 м; L=1052 м; S=349 га). Але якщо висота джерела відрізняється від Н=10, то для визначення φ, L, S досить ці показники, знайдені при заданому перегріві (ΔТ) за номограмою, помножити на коефіцієнт зведення К = 0,1·Нфакт. Наприклад, для заданої висоти Нфакт=25 м і ΔТ=320оС одержуємо: L =2,5·1052=2630 м; S =2,5·349 =2200 га.

Рисунок 2.4 - Номограма для визначення f, L, S за величиною

Т при Н = 10 м

ІV етап. Моделювання дальності поширення забруднюючих речовин в атмосфері з урахуванням місцевих метеокліматичних умов.

Очевидно, що не лише температура повітря, а й напрямок і сила вітру впливають на характер та дальність поширення забруднюючих речовин в атмосфері. Оскільки в різних напрямках вітер дме, як правило, неоднаковий час, до того ж із різною силою протягом року, домішки від джерела поширються теж на різні відстані у різних напрямках.

Колоподібна зона забруднення може спостерігатися лише при штилі, при круговій розі вітрів (тобто повторюваність вітру в усіх напрямках однакова (Ро=12,5% протягом року, тобто Ро=0,125) або при дуже малій швидкості вітру (<0,5 м/с).

Напрямок вітру обчислюють за допомогою рози вітрів (у нас набула поширення восьмирумбова, яка характеризує 8 напрямків: північ (Пн), північний схід (ПнС), схід (С), південний схід (ПдС), південь (Пд), південний захід (ПдЗ), захід (З), північний захід (ПнЗ), а також штиль).

Румб - це середня повторюваність (Р) вітру у даному напрямку (% або частка одиниці) за певний проміжок часу (середньорічна, за сезон, літо, зиму, добу і т. п.).

З урахуванням рози вітрів уточнена модель дальності поширення забруднення в зоні викидів в атмосферу точкового стаціонарного джерела набирає вигляду

L(H¸F¸T¸P) = 30·Н·(5-F)·(1+ΔТ / 75)·Рі / Ро, (2.6)

де Рі - повторюваність вітру в і-му напрямку;

Ро - повторюваність вітру при круговій розі вітрів.

Отже, різна повторюваність вітру в різних напрямках обумовлює різну дальність поширення забруднюючих речовин від джерела їх викиду і відповідно впливає на особливості форми зони забруднення.

Підсумовуючи, підкреслимо, що розглянута процедура поетапної побудови моделі поширення забруднюючих речовин у приземному шарі повітря в зоні джерела їх викидів являє собою функцію кількох змінних

L = f (Н, F, ΔТ, Р), (2.7)

де Н - висота джерела викиду;

F - характеристика осідання речовини в повітрі;

ΔТ - характеристика температури факела стосовно атмосферного повітря;

Р - повторюваність вітру в заданому напрямку.

2.3 Дальнє перенесення забруднюючих речовин

в атмосфері

Середовище навколишнє - це сили і явища природи, її речовина і простір, що перебуває поза об'єктом і/або в безпосередньому контакті з ним.

Середовище екологічне - природні тіла і явища, з якими об'єкт (організм) перебуває у взаємовідносинах. Середовище антропогенне - середовище природне, змінене людиною прямо або побічно, навмисно або ненавмисно, тобто породжена людьми.

Середовище природно-антропогенне- середовище розвинене - усі модифікації природного середовища навмисно або ненавмисно створені людьми (господарські угіддя, промислові відвали, зелені насадження, сільськогосподарські тварини, об'єкти, предмети тощо), що оточують людину і впливають на неї.

Середовище природне - сукупність природних і незначно змінених діяльністю людей абіотичних і біотичних природних чинників, незалежних від безпосередніх контактів із людиною.

Природне середовище у своєму натуральному стані є екологічно збалансованою саморозвиненою самодостат-ньою квазістаціонарною системою, що характеризується певними параметрами та властивостями.

Стабільність екологічна - здатність екосистеми протистояти внутрішнім абіотичним і біотичним факторам середовища, включаючи антропогенні впливи.

Стійкість компонента середовища екологічна - здатність складової частини екосистеми зберігати свою природну структуру, функціональні особливості і властивості саморегуляції при впливі на неї зовнішніх і внутрішніх природних і антропогенних чинників.

Стійкість екологічна - здатність популяції, спільноти чи екосистеми зберігати свою структуру і функціональні особливості при впливі зовнішніх факторів.

Надійність екологічна - здатність екосистеми відносно повного самовідновлення і саморегуляції (у межах природних для системи добових, сезонних, міжрічних і вікових флуктуацій) протягом сукцесійного або еволюційного відрізка її існування.

Умови середовища - сукупність фізичних, хімічних і біологічних будь-якого походження факторів, що діють на окремі особи, популяцію чи спільноту.

Параметр - величина, що характеризує будь - яку властивість досліджуваного об'єкта/процесу, яка отримана шляхом вимірювання. Параметри природного середовища - кількісні показники структури і властивостей природного середовища в природних або порушених людською діяльністю умовах.

Нормальний (фоновий) екологічно збалансований стан природного середовища - це стан, при якому окремі групи організмів біосфери, людина включно взаємодіють один з одним та з навколишнім абіотичним середовищем без порушення квазістаціонарної рівноваги малого біологічного та великого геологічного кругообігів речовин та потоків енергії на земній поверхні в межах певного геологічного періоду.

Фон природний - це природна концентрація або ступінь впливу на що-небудь і перш за все на живі організми.

Нормальний стан пов'язаний з натуральним станом середовища, не порушеним людською діяльністю, з нормальним природним перебігом природних процесів і явищ в усіх геосферах Землі, біосфері включно. При цьому треба мати на увазі, що деякі з цих процесів можуть мати катастрофічний характер. Наприклад, землетруси, цунамі, повені, виверження, зсуви тощо. Проте вони є нормальною природною планетарною діяльністю в еволюції Землі.

Нормальні природні процеси еволюціонують необоротно з геологічною швидкістю. Вони обумовлюють загальну геологічну еволюцію земної поверхні. Функціонуючи мільярди, мільйони років, вони залишаються протягом певного геологічного періоду в деякому відносному квазістатичному збалансованому стані. При цьому малий біологічний та великий геологічний кругообіги речовин та енергетичні баланси відбуваються квазістатично, забезпечуючи взаємодію між різними геосферами і космосом та функції, що об'єднують природу в єдине ціле.

Забруднення навколишнього середовища - це процес надходження в об'єкти навколишнього середовища чи створення в них різних механічних, хімічних, біологічних агентів, в результаті якого ці об'єкти стають частково чи повністю непридатними для використання за цільовим призначенням чи стають реальною загрозою для життя людини чи інших живих організмів.

Забруднення первинне - надходження в середовище забруднювачів, які безпосередньо створюються в ході природних, природно - антропогенних і чисто антропогенних процесів.

Забруднення природне - забруднення, що виникає в результаті природних явищ, катастроф без впливу людини.

У більшості визначень поняття забруднення середовища характеризується, у першому наближенні, як зміна якості навколишнього середовища, що не може не викликати неоднозначність такого трактування. Більш глибоко суть забруднення характеризується "... несприятливими змінами навколишнього середовища", "... можливістю нанести шкоду здоров'ю чи добробуту людини, життю тварин і рослин", "... можливістю впливати на людину чи завдавати шкоди її майну". Поняття забруднення має місце тільки щодо визначеного об'єкта-реципієнта сприйняття впливу забруднення як процесу (наприклад, біологічними, матеріальними, соціальними об'єктами).



Контрольний блок | 2 страница
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати