Головна

Методи психологічного впливу на засуджених в процесі перевиховання

  1. CТРОЕНИЕ АТОМА. МЕТОДИКА РЕШЕНИЯ ТИПОВЫХ ЗАДАЧ
  2. I. Методику учета
  3. II. Задачи, организация и методика исследования.
  4. II. Методические указания
  5. II. Методические указания для студентов по выполнению индивидуальных заданий
  6. II. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКИЙ БЛОК
  7. III МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ДЛЯ ИЗУЧЕНИЯ ДИСЦИПЛИНЫ и ЛИТЕРАТУРЫ

Вивчення практики виправних установ (ВП) переконує в необхідності проведення спеціальної роботи з психологічної підготовки засуджених до відбування покарання, а також до життя на волі. Значення психологічної підготовки особливо зросло, так як була виявлена ​​необхідність поряд з практичною підготовкою (і на її основі) здійснювати психологічну підготовку засудженого до життя в нових умовах, яка виступає початковим і завершальним ланкою в процесі його виправлення і перевиховання.

Психологічна підготовка виступає засобом мобілізації засуджених, активізації їх установок, звичок, психічних станів, які відповідалиб новим умовам праці, життя, побуту. У результаті цілеспрямованих дій у засудженого формуються стратегічний план поведінки тапсихологічна готовність реалізувати його в новій ситуації, що забезпечує швидке його включення в нову соціальну середу і діяльність у ній без додаткової витрати енергії на подолання внутрішньої напруги та опору.

Види психологічної підготовки засуджених. Слід розрізняти психологічну підготовку засуджених:

1) до відбування кримінального покарання з ізоляцією від суспільства;

2) до нових умов утримання у зв'язку з переміщенням в межах одного і того ж виправної установи або перекладом з однієї колонії в іншу іншого режиму, з колонії в тюрму, а також з в'язниці в колонію;

3) до відбування кримінального покарання без позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці;

4) до життя на волі у зв'язку із звільненням від покарання.

Необхідність психологічної підготовки звільняються з ІУ до життя на волі обумовлена ​​корінним відмінністю їх життя в місцях позбавлення волі від життя на свободі. Основними її напрямками є: підготовка до чесної продуктивної праці; підготовка до життя в умовах сучасного суспільства; підготовка до життя і роботи в трудовому колективі; підготовка до життя в сім'ї; активізація бажання і звички займатися самовихованням.

Важливим напрямом психологічної підготовки до звільнення є формування суспільно цінних перспектив, що втілюються зазвичай у життєвих планах.

Обстеження групи осіб, неодноразово судимих, показало, що перед останнім звільненням вони мали такі особисті плани: влаштуватися на цікаву роботу; продовжити вчитися в школі (вузі, технікумі); вирішити сімейні питання. Однак зуміла реалізувати життєві плани лише половина осіб, їх мали. Засуджені намагалися виправдати це становище об'єктивними факторами: труднощами, пов'язаними зпрацевлаштуванням, негативним впливом друзів, недовірою оточуючих, але чималу роль при цьому відігравав і суб'єктивний фактор - їх слабка емоційно-вольова стійкість, невихованість та інші негативні якості, які не були усунені в процесі виправлення і перевиховання.

Кожен другий з обстежених змінив кілька місць роботи, оскільки не був психологічно підготовлений до сприйняття вимог трудовогоколективу вільних громадян. Частина осіб вказала на неблагополучне найближче оточення, яке сприяло вчинення ними повторних злочинів, і на морально-психологічні чинники, пов'язані з їх особистими недоліками. Тому найбільш важливими питаннями психологічної підготовки є: формування готовності до самостійних рішень і дій і подолання внутрішніх суб'єктивних труднощів, які виникають на шляху до чесного життя.

Необхідною умовою психологічної підготовки до звільнення є зміна у засудженого самооцінки та рівня домагань. Слід показати засудженому шляху відновлення його соціального статусу.

Завчасна й безпосередня психологічна підготовка. Завчасна психологічна підготовка починається з першого дня перебування засудженого в колонії і триває протягом усього терміну відбування покарання. Вона є складовою частиною системи всієї виховної роботи, проведеної з засудженими.

6 У чинному кримінально-виконавчому законодавстві (ст. 7 ВТК України) суспільно корисна праця засуджених закріплена як один з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених. З метою реалізації цього положення у ст. 49-54 ВТК України визначаються порядок і умови здійснення засудженими їх трудових прав та обов'язків.

Реалізація приписів зазначених юридичних норм зумовлена соціальними властивостями і об'єктивними можливостями праці як певного явища в житті суспільства, виділенням та закріпленням у праві саме тих властивостей і можливостей праці, що здатні принести користь в умовах виконання покарання.

Використання праці як одного з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених базується, по-перше, на її об'єктивних мож-

ливостях позитивно впливати на свідомість і мораль учасників трудових процесів, а по-друге, на посиленні цих можливостей за рахунок привнесення до праці низки факторів виховного характеру, властивих нашому суспільству.

Виховне значення праці полягає в тому, що участь засуджених у трудових процесах сприяє формуванню та становленню особи трудівника, дає змогу людині усвідомити свою корисність для суспільства, укріплює свідомість та почуття відповідальності за доручену справу.

У праці формується особистість людини і зокрема такі її якості, як колективізм, дисципліна, повага до інших, почуття особистої гідності. Праця є необхідною передумовою ефективного використання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, виховної роботи, загальноосвітнього та професійного навчання.

Крім виправлення та перевиховання застосування праці засуджених здійснюється також для досягнення економічної, соціальної та оздоровчої мети. Економічна мета праці полягає в тому, що праця засуджених є складовою загальної праці, яка створює матеріальні цінності - засуджені працюють на себе та суспільство, членами якого вони є. Соціальна мета полягає в тому, що за допомогою праці та набуття певної трудової кваліфікації засуджений отримує необхідну підготовку до нормального самостійного життя після звільнення. Оздоровча мета полягає в тому, що праця сприяє підтримці нормального фізичного стану людини, а бездіяльність не тільки фізично калічить людину, а й призводить до повної її деградації.

Необхідно зазначити, що праця засуджених до позбавлення волі має специфічні особливості, які полягають у такому.

По-перше, праця засуджених до позбавлення волі здійснюється в умовах режиму покарання у вигляді позбавлення волі. Це означає, що обов'язок працювати набирає категоричнішої форми, зменшує роль волевиявлення самого працюючого та посилює значення адміністративного примусу з метою виконання кожним працездатним засудженим вказаного обов'язку.

По-друге, обмеження сфери волевиявлення засуджених у зв'язку з їх участю у трудових процесах закріплюється нормами кримінально-виконавчого права, зокрема ВТК України.

По-третє, фактичні умови праці засуджених до позбавлення волі відрізняються від умов праці вільних громадян. Це визначається особливим характером життя засуджених, що регулюється нормами ВТК України.

б*

Залучення осіб, позбавлених волі, до суспільно корисної праці визначається ст. 49 ВТК України, згідно з вимогами якої кожний засуджений зобов'язаний працювати, а адміністрація ВТУ повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та по можливості спеціальності.

Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві ВТУ, а в окремих випадках - на контрагентній основі на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення належної їх охорони та ізоляції. Крім того, засуджені до позбавлення волі можуть залучатися до робіт, пов'язаних із господарським обслуговуванням ВТУ, а також до сільськогосподарських робіт на землях, закріплених за установою.

Засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам віком понад 55 років, інвалідам І та II групи, хворим на активну форму туберкульозу, вагітним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуванням висновку лікарської комісії ВТУ.

Уся виробничо-господарська діяльність ВТУ повинна підпорядковуватись їх основному завданню - виправляти та перевиховувати засуджених.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ забороняється використовувати працю засуджених:

в управліннях, відділах ГУ УМВС та адміністративних структурах ВТУ, крім робіт господарського призначення;

у штабах та приміщеннях військових підрозділів, де розміщуються особовий склад, озброєння та документація;

на роботах, пов'язаних з обладнанням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою;

на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідуючих продовольчими, речовими складами, а також складами зі складним та іншим дорогим обладнанням;

на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею ліків, медичного інструментарію, а також вибухових та отруйних речовин;

на посадах фотографів, зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів, у тюрмах - водіїв усіх видів транспорту за межами тюрем;

на посадах, де їм підпорядковуватимуться вільнонаймані працівники;

на приймальному та вихідному контролі за якістю продукції.

Ресоціалізація особи засудженого полягає у формуванні законослухняної поведінки для життя на волі, зміні особистісної спрямованості, відновленні раніше порушених соціальних якостей особи, здійсненні необхідної психокорекції. Важливим завданням пенітенціарних установ є підготовка засуджених до повернення на волю, включення їх у нормальне життя суспільства.

Ресоціалізуюча функція установ з виконання покарань передбачає перебудову насамперед принципів діяльності самих установ. Необхідно усунути умови, що сприяють криміналізації особи, асоціальній її поведінці. Існує проблема негативного «впливу в'язниці» на особу засудженого. У цьому плані може відбуватися негативна ресоціалізація особи (залучення її до тюремних звичаїв
і традицій, бажання стати блатним, криміналізуватися). М. І. Єнікєєв справедливо зазначає, що ієрархія тюремного співтовариства, його «закони», звичайно, добре відомі тюремній адміністрації. Нерідко механізми кримінального середовища використовуються нею для «ефективності» тюремного управління. Звідси негативне ставлення тюремної адміністрації до диференційованого утримання ув'язнених. Про моральну ресоціалізацію, як і про інші тонкощі людської психіки, воєнізована адміністрація здебільшого просто не замислюється114 .

Важливим елементом ресоціалізації засуджених є комплексна програма їх підготовки до життя на волі. Складовими такої програми є: 1) правовий аспект (полягає у правовій регламентації процесу підготовки до звільнення з місць позбавлення волі); 2) психологічний аспект (урахування психологічних особливостей особистості засуджених); 3) соціальний аспект (побудова позитивних модулів вирішення соціальних проблем після звільнення); 4) професійний аспект (можливість одержати спеціальність за допомогою навчання в умовах відбування покарання); 5) освітній аспект (можливість підвищувати свій освітній рівень); 6) медичний аспект (передбачає збереження здоров'я шляхом певних профілактичних заходів); 7) фізкультурно-оздоровчий аспект (можливість займатися фізкультурою і спортом)115 .

Необхідно зазначити, що у виправних колоніях діють школи підготовки засуджених до життя на волі, у яких передбачається проведення занять і соціально-психологічних тренінгів (підвищення впевненості у собі; вироблення навичок раціонального вирішення конфліктних ситуацій, аутогенні тренування; прогресивна релаксація тощо)116 . Фактично йдеться про формування психологічної готовності у засудженого до життя на волі.

Підготовка до життя на волі сприяє успішній соціалізації особи після її звільнення з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що фактично кожна третя особа, яка звільнилася з колонії, потребує спеціальної психологічної допомоги. Суспільство здебільшого не бажає «приймати» осіб, які відбули покарання. Виникають в осіб, які звільнилися, проблеми соціально-побутового характеру: ненаявність житла, роботи, медичного обслуговування й ін.117 .

Опитування засуджених свідчить про таке. На запитання: «З якими труднощами Ви побоюєтеся зіштовхнутися після звільнення?» - 12,5 % опитаних відповіли: «З упередженим ставленням за місцем роботи»; 11,3 % зазначили те ж, але за місцем проживання; 19,6 % указали на труднощі входження в нормальне життя.

Опитування також показало, що населення обстежених регіонів з упередженням ставиться до колишнього злочинця. Близько 50 % респондентів не бажає бачити осіб, які відбули покарання, як своїх сусідів, друзів, родичів, колег по роботі. Незначна кількість законослухняних громадян (5 %) припускає можливість спілкування з колишніми злочинцями як друзями. Дуже мало людей (лише 3 % опитаних) згодні підтримувати відносини з такими особами у колі сім'ї118 .

 



Руководство пользования базой данных «Салона красоты». | Марина Борисовна
© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати