На головну

Сучасні форми танцювальної анімаціїсформувалися підвпливом традиційної культури народів світу.

  1. I. Формирование общих представлений о системе.
  2. II. Формирование углубленных представлений о системе.
  3. II. - Формирование территории Китая
  4. III. Порядок формирования данных Отчета
  5. IV. Мінливість, її форми та прояви.
  6. IV. Порядок формирования пояснений к бухгалтерскому балансу и отчету о прибылях и убытках
  7. V Программа формирования спроса и стимулирования сбыта

До основних форм сучасної танцювальної анімації належать такі:

- бал (стилізований під естетику ХVІІІ-ХІХ ст. танцювальний вечір);

- танці "під живу музику" (танцювальна програма у супроводі акомпаніатора або ансамблю музикантів);

- дискотека (танцювальний захід, формою музичного супроводу в якому є фонограма).

Найвишуканішою танцювальною формою сьогодення є бал. Пишні танцювальні заходи при дворах почали влаштовувати європейські королі ще наприкінці ХVІІ ст. Законодавцем світської танцювальної моди став французький Король-сонце Людовик ХІV. За його правління бали проходили як у королівських палацах, так і на спеціально збудованих садових майданчиках. Бали у цей період не мали сталого статусу і були більше схожі на маскаради. Придворні танцювали інколи фривольні танці, ховаючи своє обличчя під маскою. Так з'явився різновид балу - бал-маскарад.

З появою у кінці ХVІІІ ст. вальсу бали отримали поштовх до свого другого народження. Тепер балом "правив" вальс. У ХІХ ст. бал став найпопулярнішою формою світського дозвілля, що розповсюдилась по всій Європі. Добре описано атмосферу балу в романі Л. М. Толстого "Війна і мир".

Вийшовши з народної традиції парного танцю, вальс (франц. valse, нім. walzer від valzen - кружляти) став найпопулярнішим танцем світу завдячуючи своїй демократичності (вільний вибір партнера), інтимності (танцюючі порушували "інтимний простір" один одного), різноманітності видів: вальс може бути повільним і прискореним, європейським (вальс-фантазія, вальс-мазурка) і американським (вальс-бостон). Навіть кількість виконавців цього танцю варіюється від двох до трьох осіб.

У другій половині ХІХ ст. столицею вальсу став Відень. Там почали працювати найвідоміші композитори - творці вальсу - Й. Штраус і Р. Лайнер. Й. Штраус створив неповторні мелодії вальсу, що дозволило його творам, незважаючи на їх легкий характер, увійти до скарбниці світового музичного мистецтва.

І дотепер столиця Австрії залишається одночасно і столицею вальсу. Відповідно і кількість балів тут найбільша (до 300 на рік). Щоправда, далеко не всі вони відповідають класичним канонам. Багато з них перетворилися на регулярні танцювальні вечірки, які влаштовуються різноманітними професійними об'єднаннями.

Так, бал кондитерів не передбачає повного відтворення естетики ХІХ ст. Бальні костюми носять, скоріше, характер спецодягу (жилетки, фартухи, сукні міщанок ХІХ ст.). Крім того, організатори балу пропонують гостям різноманітні забави, ігри, конкурси. Скажімо, головною подією заходу є вибір королеви балу. Вона обирається з найважчих жінок. Переможниця отримує приз у вигляді гори солодощів тієї ж ваги, що й новообрана королева.

Але є у Відні і класичні бали. Наприклад, бал у Віденській опері збирає політичну, бізнесову, творчу еліту з усього світу. Тут гості дотримують правил, що сформувалися у часи Штрауса. Жінки одягнені у білі бальні сукні, чоловіки - у фраки. Усі ложі театру облаштовані столиками з напоями і стравами у стилі ХІХ ст. Музичний супровід забезпечує симфонічний оркестр Віденської опери. Усім процесом керує розпорядник балу - церемоніймейстер.

Найвидовищнішою частиною вечора є перший танець, який виконують сотні спеціально запрошених танцювальних пар (крісла з глядацького залу прибрані).

Кожен турист, що приїхав до Відня, при бажанні може відвідати один з 300 балів, що відбуваються в цьому місті щороку, незалежно від статуса балу. Більше того, у Відні сформувалася ціла бальна індустрія. У кожному готелі є програма балів, з яких турист може обрати найприйнятніший для себе. Крім того, практикується надсилання запрошень прямо в номери, з яких турист може отримати інформацію не лише про статус, місце і дату проведення балу, а й про фірми, що надають бальні послуги. До таких послуг належать оренда костюмів, транспорт і бальний тренінг, тобто можливість за короткий термін часу оволодіти основами мистецтва танцю.

Звичайно, підготовка до балу потребує значних організаційних зусиль і матеріальних витрат. Але п'ятизіркові готелі, великі санаторно-курортні комплекси, круїзні судна класу "люкс" мають усі можливості для організації балів.

Досвід віденських кондитерів може стати основою для створення більш демократичних балів або балів-маскарадів з різноманітною розважальною програмою.

Найрозповсюдженішою формою балу є новорічні або різдвяні бали. Їх доцільно проводити в санаторних закладах цілорічного функціонування або зимових туристичних центрах.

Найвідомішою формою танцювального дозвілля є танці під "живу музику", причому необов'язково під оркестр, оскільки відбивання ритму на бамбуковому барабані - це вже музичний супровід для танцю.

Найпопулярнішою ця форма є у людей середнього і старшого віку. Вона передбачає спілкування музикантів з рекреантами під час проведення заходу, замовлення пісень чи мелодій, що подобаються людям.

Програми подібних танцювальних заходів плануються з урахуванням потреб рекреантів конкретної вікової категорії. Так, люди третього віку залюбки танцюють "під музику" 1950-60-х рр. У репертуарі подібних танцювальних програм повинні бути класичні вальс, танго, краков'як, а також відомі танцювальні мелодії світу - грузинська "лезгінка", єврейські "7/40", "Хаванагіла", грецька "Сиртакі", латиноамериканські "самба", "румба", "ламбада", російська "кадріль", циганська "циганочка з виходом", українські народні мелодії.

Групу музикантів, що забезпечують музичний супровід, можуть складати виконавці фольклорної музики (наприклад, "троїсті музики"), акордеоністи, баяністи, піаністи. Це можуть бути солісти, а можуть - ансамблі виконавців. Науково-технічний прогрес сприяв появі електронних клавішних інструментів, що стали дуже популярними серед музикантів. Вони легко транспортуються, зручні в користуванні, мають багато функцій, що спрощують роботу музиканта і розширюють можливості супроводу танцювальних програм. Тому нині один музикант-вокаліст за допомогою такого інструменту здатен забезпечити музичний супровід подібних заходів. Це дозволяє анімаційній групі мати такого музиканта у своєму складі.

Починаючи з кінця 70-х рр. ХХ ст. найпопулярнішою формою танцювального дозвілля у світі стала дискотека.

У теперішній час дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, музичний супровід якого забезпечує звукове відтворення фонограм (тобто музичних творів, записаних на електронні носії звуку).

Першими всесвітньо відомими диск-жокеями стали ямайці Принц Бастер і Сер Коксон Тодд. На початку 1960-х рр. французи почали облаштовувати нічні клуби під дискотеки. Хвиля наслідувань поглинула США, Великобританію, ФРН. З самого початку свого існування дискотека носила суто комерційний характер. Порівнюючи емоційну атмосферу дискотек з атмосферою курортів, місць відпочинку і розваг, шоу-бізнесмени помітили, що подібно "курортникам", люди тут легко позбуваються своїх грошей. Тому в дискотеки почали вкладати інвестиції, що призвело до дискобуму наприкінці 1970-х рр. Посприяла популяризації дискотек музика в стилі "диско". Групи "Боні М", "Чилі", "Чінгісхан" з Німеччини, виконавиця з Канади Глорія Гейнор, "Санта Есмеральда" із США, "Бі Джиз" з Австралії стали фундаторами цього стилю. Цікаво, що музикантами німецьких ансамблів були переважно вихідці з Ямайки. Дискомузика швидко оволоділа світом і вже у 1977 р. почався дискобум.

Не обійшла ця мода і Радянський Союз. У Києві перші дискотеки з'явилися в 70-х рр. минулого століття в Політехнічному інституті, в кафе "Молодіжне" (пізніше бар "Еліон") і в Науково-дослідному інституті електро-механічних приладів. Поява дискотек саме у технічних центрах була обумовлена відсутністю у продажу спеціальної звуковідтворювальної апаратури. Тому молоді "технарі" змушені були власноруч створювати перші технокомплекси для дискотек. Театралізована дискотека являла собою перенесені у простір дискотеки мюзикли, вистави з суттєвою часткою музики або постановки рок-опер у супроводі вже існуючих фонограм (наприклад, рок-опер "Юнона і Авось", "Зірка і смерть Хоакіна Мур'єтти", "Орфей та Евридіка").

Тепер театралізовану дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, у сценарії якого є конфлікт. Хід розвитку подій втілюють ді-джеї в образах героїв конфлікту (наприклад, Моцарт і Сальєрі, панк і "попсовик", батько і син, українець і француз).

Навіть якщо один ді-джей буде працювати в образі, скажімо, скомороха чи моторного парубка Енея, це вже буде елемент театралізації, оскільки тут у наявності буде конфлікт часів.

Третім видом дискотеки 1970-80-х була танцювальна дискотека. Вона і стала тією основою, на якій сформувалася сучасна дискотека. Різниця між ними лише в тому, що ді-джеї вісімдесятих більше спілкувалися з публікою, давали корисну інформацію про музикантів, про стилістику танцювальної музики. Тепер клубна дискотека майже не передбачає вербального спілкування.

На відміну від клубної, анімаційна дискотека має характер танцювально-розважального вечора з елементами гри.

Ді-джеї, як і всі інші аніматори, повинні володіти культурою мовлення і технікою спілкування. Їх завдання - за допомогою слова і музики створити на танцювальному майданчику атмосферу радості, свята і духовного єднання. Не треба забувати, що люди, відпочиваючи, відновлюють псисхофізичні функції організму, а танець укупі з позитивною настановою сприяє цьому. Музика активізує емоційну сферу і моторно-руховий апарат, слово утримує увагу, розважає, дає позитивну інформацію, динамічне світло створює потрібну атмосферу. Усі ці засоби впливу на свідомість і підсвідомість рекреантів роблять дискотеку ефективним засобом досягнення рекреаційного ефекту.

Але далеко не все залежить від аніматора. У процесі підготовки дискотеки треба врахувати низку чинників, що суттєво впливають на якість заходу. У першу чергу це стосується матеріально-технічної бази дискотеки. Вона складається з приміщення або танцювального майданчика, комплексу звуковідтворювальної і світлової апаратури, необхідних меблів.

Як приміщення дискотеки, так і танцювальний майданчик просто неба мають свою акустичну характеристику. Є три види акустики залу: жорстка, м'яка та оптимальна.

Жорстка акустика має місце в разі оздоблення приміщення дискотеки матеріалами, що не поглинають звук (скло, кераміка, граніт, мармур тощо). У такому приміщенні звук, спрямований на стіни, відлунням повертається до центру залу, змішується з новими звуками, в результаті створюється "акустична каша", коли людям важко "спіймати" мелодію і ритм.

Оптимальна ж акустика притаманна спеціально побудованим фахівцями приміщенням.

Важливим у процесі підготовки дискотеки є питання рівня гучності звуку. Якщо танцювальний вечір відбувається в санаторно-курортному закладі, де лікуються і відпочивають переважно люди середнього і старшого віку, то рівень звуку повинен бути помірним. У молодіжному центрі відпочинку гучномовці можуть бути потужними, але все одно рівень гучності звуку не повинен перевищувати 90 децибел, оскільки це шкідливо для здоров'я.

Крім того, перенавантажувати підсилювачі та акустичні системи недоцільно з причини викривлення звукового потоку і його частотних характеристик. Звуковідтворювальну апаратуру треба завантажувати не більше, ніж на 75-80% її потужності. Постійно високий рівень звуку призводить до ще однієї проблеми - звикання до нього. В результаті втрачається звукова виразність музики, сприйняття рекреанта притуплюється. Рівень гучності звуку доцільно змінювати в залежності від того, яка - повільна чи ритмічна музика - звучить на даний момент. Підвищується рівень гучності і в кульмінаційні моменти програми.

За таким же принципом слід застосовувати світлове обладнання дискотеки. У найемоційніші моменти має сенс максимально насичувати світлову палітру залу, в ліричних паузах - створювати порівняно рівномірний неяскравий фон.

В умовах туристично-рекреаційного закладу важливого значення набуває організація простору дискотеки.

На жаль, більшість приміщень дискотек погано пристосовані до вимог цієї форми дозвілля. Це стосується вимог пожежної безпеки, санепідемічних правил, умов створення комфортного середовища для відпочинку.

Танцювальні майданчики і приміщення для дискотек повинні будуватися таким чином, щоб звук від них не досягав спальних корпусів і не заважав тим рекреантам, які віддають перевагу більш спокійним формам відпочинку. У випадку, коли це неможливо зробити з об'єктивних причин (обмежена площа підприємства і стара забудова, де не враховано можливість застосування звукопідсилювальної апаратури), треба організувати простір майданчику таким чином, щоб гучномовці були спрямовані у протилежний від спальних приміщень бік. Інколи доцільно відгородити танцювальний майданчик відкритого типу капітальною стіною. У разі ж, коли не вдається створити достатню звукоізоляцію, дискотека не повинна працювати пізніше 23 години.

Простіше досягти комфорту, маючи закриті приміщення для дискотек. Організація простору дискотеки вимагає врахування деяких умов і виконання певних вимог, що йдуть від потреб рекреантів.

Українські рекреанти люблять не лише танцювати, а й спостерігати за тими, хто танцює. Тому бажано зону посадкових місць розташувати по периметру залу, а ще краще - у вигляді амфітеатру, об'єднавши її з зоною бару. Таким чином люди матимуть змогу спілкуватись, спостерігати за танцюючими, тамуючи при цьому спрагу охолоджувальними напоями.

Важливою умовою відпочинку в залі дискотеки є можливість вільно пересуватися в потрібному напрямі, не заважаючи один одному.

Крім того, комплекс дискотеки повинен мати кімнати відпочинку від звуковізуального впливу, гардероб тощо.

Однією з вимог до організаторів дискотеки є створення комфортного температурного режиму в приміщенні (+20-220).

Запорукою успіху є комплексний підхід до підготовки та проведення дискотеки.

У процесі сценарної розробки програми дискотеки треба враховувати вікові інтереси рекреантів. Діти шкільного віку і молодь добре сприймають сучасну техно-музику, "розкручені" на радіо і телебаченні хіти. Їх відсоток у програмі дискотеки повинен бути суттєвим. У меншій пропорції пропонуються популярні хіти минулих років, обробки фольклору, пісень з мультфільмів і кіно.

Люди середнього віку, особливо в Україні, віддають перевагу легкій мелодійній музиці з чітким ритмом. Більше за все їм подобається сучасна естрада або танцювальна музика минулих років: рок-н-рол, диско, саунд-треки до популярних фільмів тощо.

Плануючи темпоритм програми дискотеки, аніматор повинен звернути увагу на емоційні точки, яких повинно бути не менше трьох: на початку, в середині і в кінці програми.

Бажано щоб емоційний малюнок танцювальної прграми був різноманітним. Курортна дискотека повинна бути різноманітною як за ритмом, так і за жанром запропонованих мелодій.

Якщо врахувати, що аудиторія дискотек рідко буває однорідною за потребами, завдання аніматорів задовольнити потреби якомога більшої кількості відвідувачів.

Значення музично-танцювальної анімації у сфері туризму важко переоцінити. Музика, пісня, танець - це ефективні засоби впливу на рекреаційні процеси організму людини, це своєрідні культурні мости, що об'єднують людей.

 



Специфіка танцювальної анімації | Свято як основа комплексної анімації

АНІМАЦІЇЇ | Особливості ігрової та спортивної анімації | Специфіка вербальної анімації. Професійні і особистісні якості аніматора. | Різновиди анімаційних шоу | Основні форми анімаційних театралізованих шоу формувалися віками, акумулюючи в собі особливості культур різних епох і народів. | Особливості музично-пісенної анімації | Святкова анімація у межах туристично-рекреаційного закладумає свої характерні риси. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати