На головну

Університетська освіта в Україні: основні етапи розвитку

  1. III. Цілі розвитку особистості
  2. IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.
  3. Англійська революція XVII ст. Основні етапи та історичне значення
  4. Античний період розвитку політичної думки.
  5. Біохімічні основи й фактори розвитку втоми при виконанні короткочасних вправ максимальної та субмаксимальної потужності
  6. Біохімічні основи й фактори розвитку втоми при виконанні тривалих вправ великої та помірної потужності
  7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).

Університетська система освіти є пріоритетним напрямом розвитку української держави, яка забезпечує підготовку висококваліфікованих фахівців різних галузей.

Університетська освіта - це універсальне оволодіння спеціальністю, світовими загальнокультурними цінностями і придбання знань національної історії, культури та економічної думки [22, с. 32].

Місія університетської системи освіти полягає у якісному навчанні та формуванні нового рівня свідомості вільної людини, покоління особистостей, кадрового потенціалу, здатних забезпечити баланс між економічним зростанням і соціальним розвитком, спрямованих на об'єднання та відродження самосвідомості нації, цілісної України, але не за рахунок наступних поколінь й без позбавлення їх можливості задовольняти свої потреби [39, с. 9].

Виникнення й становлення вищої університетської освіти в Україні як суспільно-історичний процес тісно пов'язане з подіями, які мали місце у історичному розвитку держави, і співвідноситься з процесом становлення університетської освіти в інших країнах світу.

Конфлікт православ'я з католицизмом наприкінці XVI та у XVII столітті створив, за словами Д. Чижевського, "ґрунт для утворення двох явищ - релігійної полеміки і національної школи". На його думку "як релігійна полеміка з необхідністю вимагала теологічних студій», так і народна школа, що постала й поширилась зусиллями релігійно-національних організацій - братств, "привела до зорганізування вищої освіти з релігійним забарвленням" [2, с. 24].

Початок університетської науки в Україні знаменувало виникнення наукових осередків - теологічних шкіл, які засновували на українській землі та через які пройшли цілі покоління представників різних верств українського суспільства. Найвідомішою з них була Острозька академія, хоча довгий час такою вважали Києво-Могилянську академію, яка майже 200 років виконувала роль освітнього, наукового і мистецького центру, осередку духовності українського народу та усієї Східної Європи.

Заснована у 1615 році як Київська братська школа, Києво-Могилянська академія продовжила синтез культур: східної (русько-візантійської) і західної (латинської), що був розпочатий у Острозі й братських школах. Той історичний факт, що українці належать до двох християнських віросповідань, духовними цінностями яких живились протягом століть, мав значний вплив на початковий період у історії Києво-Могилянської академії, а відтак і усієї університетської науки в Україні, адже Києво-Могилянська академія "заклала основи наступного інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII-XIX століття. Харківський і Київський університети, Київська Духовна академія, хоч і не були прямими спадкоємцями Академії, але живились її здобутками, як і Слов'яно-греко-латинська академія в Москві та Яссах, численні школи в Росії, Білорусії, Сербії" [74, с, 5].

Становлення Києво-Могилянської академії як вищої школи відбувалось в умовах гострої боротьби православ'я й католицизму на Україні,серед позитивних результатів якої можна назвати вивчення і вживання ученими польської та латинської мов, використання у навчальних закладах польської історіографічної думки тощо. Кращі представники української історіографічної і публіцистичної думки кінця XVI - першої половини XVII століття та вчені Академії пізнішого часу захищали дружні стосунки між українським і польським народами. Одночасно вони відстоювали ідеї рівності віросповідання, толерантності у релігійних стосунках.

Києво-Могилянська академія заклала основи університетської освіти в Україні, яка живила національну свідомість та продовжувала національне буття народу.

У період нової та новітньої історії вища школа в Україні зазнала впливу двох факторів. По-перше, освіта у тій частині України, що входила до складу Росії, відбувалась в умовах абсолютної русифікації у той час, як в регіонах України, які входили до складу Польщі, Австро-Угорщини і Румунії, здійснювались, відповідно, полонізація, мадяризація, онімечення й румунізація українського населення. Це стосується і університетів, розташованих на цих територіях. Другим фактором,що негативно впливав на розвиток університетської освіти в Україні,був постійний суворий нагляд колоніальних властей за діяльністю вищих шкіл.

Починаючи з 1803 року, російська, а значить і українська, університетська система поступово закріплює за собою освітню орієнтацію як головну. Це значною мірою сприяло девальвації класичної університетської ідеї. На відміну від німецької, американської, японської, англійської моделей, наукові дослідження виявились поза межами університетів та поступово почали згуртовуватись у дослідницьких Інститутах Академії наук і галузевих (медична, сільськогосподарська,педагогічна) академіях. Ця тенденція вплинула на поступове перетворення університетів у провідні дослідницькі центри, наукові дослідження яких відійшли на другий план.

На початку XX століття виникають нові неурядові навчальні заклади університетського типу - науково-навчальні комплекси, які проводили підготовку та перепідготовку кадрів, займались розробкою наукових проблем і консультаційною роботою. У новій моделі були закладені основи багаторівневої системи освіти: І ступінь - фундаментальна університетська освіта, ІІ ступінь - професійна підготовка. Уперше в історії вітчизняної вищої освіти у вузах університетського типу та у післяуніверситетській освіті головна увага приділялась саморозвитку особистості [50, с. 60-61].

У червні 1906 року в університетах було введено предметну систему навчання, яка передбачала об'єднання дисциплін усіх циклів навколо однієї головної і визначала спеціалізацію студента [29, с. 4].

Головна перевага предметної системи - реалізація особистісного підходу, свобода у викладанні та навчанні, саморозвиток особистості і формування її творчої самостійності. Принциповою відмінністю предметної системи: від курсової стало те, що співвідносились цілі, зміст,форм навчального процесу з потребами студентів й викладачів. Ця система була зорієнтована на сильного студента і талановитого викладача.

Період університетської освіти з 1920 по 1933 роки відзначений різноманітними експериментальними формами, серед яких - діяльність інститутів народної освіти.

Для цього періоду характерна перебудова університетів за принципом вузького професіоналізм); яке призводило до витіснення фундаментального змісту університетської освіти та ліквідації університетів як особливого типу навчальних закладів. Розчленування університетів на складові частини і створення на цій основі замкнених навчальних структур суперечило логіці розвитку університетської освіти. Воно неспівпадало з об'єктивним процесом інтеграції наук, які сприяли виникненню на їх стиках нових напрямків та галузей наукових знань. Характерною особливістю розвитку університетської освіти того часу було нехтування національними культурними традиціями.

Серед недоліків тогочасної університетської освіти можна вказати на те, що більшість абітурієнтів університетів походили з лав робітників та селянства і не мали закінченої середньої освіти. Через це у січні 1925 року вищі навчальні заклади змушені були повернутись докурсової системи навчання. В її основу було покладено суворий графік навчального процесу з розподілом усіх дисциплін навчального плану,навчальною й виробничою практиками, а також - заліками та екзаменами по курсах і семестрах. Курсове навчання стало оптимальною формою організації підготовки спеціалістів в умовах адміністративно-командної системи управління вищою освітою.

З середини 30-х років починається період уніфікації університетської освіти, який полягав у скасуванні статутів університетів, а разом з тим - їх самостійності, у розробці та затвердженні однотипних для всіх університетів навчальних планів, програм. Це порушувало природній хід перетворення університетів у науково-освітні і виробничі комплекси, що було характерним для розвитку університетської освіти у Західній Європі.

У 1941 році з початком Великої Вітчизняної війни відбулася евакуація Київського, Дніпропетровського та Одеського університетів і педінститутів України до міста Харкова та їх об'єднання з Харківським університетом. На початку 1942 року на основі Харківського та Київського університетів був створений Об'єднаний Український державний університет [50, с. 61-63].

Наприкінці 1943 року українські університети почали повертатися у рідні міста.

У повоєнний період система університетської освіти в Україні продовжувала свій розвиток: відкривались і реорганізовувались нові університети, велась підготовка за новими спеціальностями та профілями.

18 жовтня 1945 року постановою Ради Народних комісарів та ЦКВКП(б) було відкрито Ужгородський державний університет - перший вуз на Закарпатті.

Рада міністрів СРСР та ЦК КПРС сумісною постановою від 30 серпня 1954 року запропонували вищим навчальним закладам проводити підготовку спеціалістів широкого профілю, яка забезпечувалась розширенням загальнонаукової фундаментальної підготовки за рахунок скорочення об'єму спеціальних дисциплін та зменшення навчального часу, який відводився на їх вивчення [29, с. 25].

Наступний період розвитку університетської освіти в Україні можна умовно поділити на дві фази: модернізація університетської освіти за умов союзного централізму (1970-1991роки) та її оновлення у самостійній державі з 1991 по 2004роки.

У середині 70-х років було зроблено спробу удосконалення формування висококваліфікованих спеціалістів в умовах університетів. У зв'язку з цим намітились наступні тенденції: прагнення залучити студентів до наукової діяльності, озброїти їх глибокими спеціальними знаннями і практичними уміннями, ігноруючи при цьому професійну підготовку; значне підвищення рівня професійної підготовки в університеті. У кінці 80-х років починає запроваджуватись диференційованих підхід до підготовки випускників університетів.

У 90-х роках відбувались значні зміни у змісті та структурі університетської освіти. Почала проявлятись тенденція до встановлення оптимального науково обґрунтованого балансу між дисциплінами різних циклів, теоретичними і практичними блоками. У системах університетської освіти більше уваги приділялося спеціалізації студентів, яка і здійснювалась у багатьох університетах практично з перших курсів.

Серед стратегічних напрямів становлення вищої освіти України цього періоду - розширення зв'язків учених України з провідними науковими центрами зарубіжних країн; участь вищих навчальних закладів України у міжнародних програмах академічного обміну та спілкуванні, розширення можливостей для здобуття вищої освіти громадянами України у навчальних закладах інших країн [50, с. 63-64].

Приєднання України до Болонського процесу 19-20 травня3005 року у місті Берген (Норвегія) стало новим етапом розвитку української університетської освіти.

Болонський процес - це структурна реформа вищої освіти у європейському просторі, яка базується на системі заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації [З, с. 10].

Головною метою приєднання України до Болонського процесу стало прийняття заходів щодо входження національної системи освіти і науки у європейський простір з реалізацією певних вимог, критеріїв та стандартів, а саме:

1. Перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом підготовки відповідно до її здібностей і забезпечення її мобільності на ринку праці.

2. Формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами,програмами, термінами навчання й джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини та держави в цілому.

3. Підвищення освітнього та культурного рівня суспільства, створення умов для постійного навчання впродовж усього життя.

4. Запровадження у системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу, її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

5. Пошук рівноваги між масовою фундаментальною й елітарною освітою, з одного боку, та вузькою спеціалізацією і професійною досконалістю, з іншого.

6. Мотивоване залучення студентів до навчання.

7. Сприяння привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти і науки для інших регіонів світу [8, с. 33-34]. Болонський процес пропагує зростання ролі університетів як центрів ініціювання, створення та поширення нових знань у суспільстві,адже саме вони готують майбутніх фахівців, професіоналів найвищого ґатунку [4, с. 28].

У процесі становлення університетської освіти в Україні можна виділити декілька етапів, кожен із яких позначений характерними рисами, а саме:

1. Етап зародження і становлення університетської освіти (XVII-XVIII століття).

2. Етап перевтілення університетів у освітні центри при ігноруванні їх науково-дослідного потенціалу (з 1803 року).

3. Етап становлення університетської освіти в Україні після Великої Жовтневої соціалістичної революції.

4. Етап розвитку університетської освіти після Великої Вітчизняної війни.

5. Етап модернізації університетської освіти за умов союзного централізму (1970-1991 роїш) та її оновлення у самостійній державі з 1991по 2004 роки [50, с. 57].

6. Етап реформування університетської освіти відповідно до вимог Болонського процесу

Історія розвитку університетської освіти свідчить про те, що в Україні система вищої освіти пройшла великий шлях становлення і базується на науковій основі та національних традиціях.



СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПРОСТОРІ | Університетська автономія - складова громадянського суспільства

Лекція №1. Розвиток університетської освіти | Література | Література 2 | Історія виникнення університетів. | Співтовариство Піфагора | Академія Платона | Лікей Аристотеля | Мусейон Птолемея і Александрійська бібліотека | Світові концептуальні моделі університетської освіти. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати