Головна

Співтовариство Піфагора

Традиції навчання і наукової діяльності складалися ще у часи античності. Саме у цей період з'являються об'єднання, які можна вважати першими інституціональними формами вищого рівня (порівняно з «гімнасіями») і які можна розглядати як підготовчий (пропедевтичний) етап майбутньої університетської освіти.

Більшість дослідників схиляються до думки, що першим таким об'єднанням з певною інституціональною формою навчання і наукових досліджень був Піфагорійський Союз. Але оцінки його як певної навчально-наукової форми освіти досить суперечливі. Так, за свідченням Нікомаха, наведеним у його творі «Жизнь Пифагора», Піфагор полонив своїми промовами понад дві тисячі чоловік, які влаштували досить велику школу в Італії. Є заперечення, які базуються на тому, що через розкиданість піфагорійських співтовариств заняття навряд чи мали регулярний характер [24, 44). Але і опоненти, і прибічники існування піфагорійської школи погоджуються з тим, що коли «враховувати пов'язаність деяких піфагорійців вчительством і учнівством, а також розвиток ряду загальних доктрин і наукових напрямків, то слід погодитися, що у рамках піфагореїзму школа все ж існувала...» [24].

На яких саме засадах відбувалося навчання у піфагорійській школі? Інститут будь-якої школи передбачає наявність певного інструментарію отримання, збереження і передачі знань. Враховуючи те, що Піфагор виступав більше як політичний лідер, більшість учених не відводять йому роль схоларха, тобто глави освітньої школи. Утім, піфагорійська школа в цілому виробила загальну систему педагогічних методів. Основною прикметою шкільної організації у піфагорійців є те, що вони сформували такий дидактичний підхід, як систематична робота з тлумачення святих текстів. «Знання фіксуються у спеціально відібраних і створених авторитетних («святих», сакралізованих) текстах... що читаються і тлумачаться професором у ході систематичних занять; думки (які поряд з іншим можуть витягатися з тих самих текстів) розглядаються і обговорюються у ході диспутів. Ця проста структура школи, безумовно, передбачає розвиток і допускає самого різного чину модифікації. Але вона залишається легковпізнаною не тільки протягом усієї античності, але ще й у середньовічному університеті» [72, 43]. Тлумачення текстів сприяло появі коментарів, які стали надалі безумовним елементом навчання у різноманітних філософських школах. Багато хто з дослідників підкреслює політичний характер Піфагорійського Союзу, який складався з великої кількості піфагорійських гуртків. Саме у цих гуртках формується педагогічна спрямованість діяльності піфагорійців, у них відбувається перехід від «суто ритуального функціонування створюваних сакральних текстів до їх автономного функціонування в рамках школи як навчальних» [72, 120], Отже, Піфагорійський Союз можна вважати прообразом певного інституціонального об'єднання, певної школи (в даному випадку філософської), яка створює відповідні засоби і методи виховання й викладання. У піфагорійській школі простежується наявність у процесі навчання декількох видів текстів, відтворення процесу обговорення (через виникнення діалогів та апорій), два способи викладання - символічний і дискурсивний. Структура «вчитель-предмет дослідження-учень» дістала можливість розвиватися в різноманітних формах. Самостійним предметом дослідження усвідомлюється філософія, яка крім суто пізнавального значення має ще й виховне.

Перша постійна філософська школа виникла в Афінах, схолархом якої був Сократ. На той час грецька цивілізація активно формувала ідеал пізнавальної діяльності, який був тісно пов'язаним з проблемою співвідношення Космосу, полісу, людини. Зокрема, на думку І. М. Лосевої, для пізнавальної сфери грецької цивілізації «постижение нравственно-зтического строя, КОСМОСА, стремление к истине - это достижение добродетели, а достижение добродетели єсть то, к чему должен стремиться гражданин полиса. Следовательно, знание приобретается в античности с целью формирования этического идеала ,- хотя, разумеется, этот идеал исторически ограничен» [37, 29]. У цьому контексті вона робить висновок, що етичні оцінки пронизують усе античне знання, Сократу ж належить формулювання думки про те, що досягнення істини є досягнення етичного ідеалу у такому вигляді: «добродетель и знание тождественны». Подібний підхід до оцінки знання у системі виховання ми ще зустрінемо у концепціях університетської освіти, зокрема у Джона Ньюмена.

У цей самий період виникають також інші, менш відомі філософські риторичні школи. У них уже використовується повсякденна практика шкільних вправ. Але жодна з них не досягла такого рівня, як філософські школи Платона та Аристотеля.



Історія виникнення університетів. | Академія Платона

Лекція №1. Розвиток університетської освіти | Література | Література 2 | Лікей Аристотеля | Мусейон Птолемея і Александрійська бібліотека | СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПРОСТОРІ | Університетська освіта в Україні: основні етапи розвитку | Університетська автономія - складова громадянського суспільства | Світові концептуальні моделі університетської освіти. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати