На головну

Загальні відомості

  1. IІІ. Відомості обліку господарських операцій
  2. Виникнення позитивізму. Загальні положення позитивізму. Концепція «позитивної» науки О. Конта.
  3. Вплив Визвольної війни середини ХVІІ століття на формування національної свідомості українців.
  4. Вступ. Загальні поняття товарознавства продовольчих товарів.
  5. Деякі відомості з історії анатомічної термінології
  6. Елементарні загальні поняття про глобальні мережі
  7. Елементарні загальні поняття про локальні мережі

У поверхневих водах суходолу, особливо в придонних шарах зі слабким водообміном та дефіцитом кисню, сірководень і сульфіди утворюються внаслідок біохімічної деструкції органічних речовин природного походження. Значні кількості сірководню і сульфідів можуть потрапляти в природні води зі стоками нафтопереробних заводів, комунально-побутовими, сільськогосподарськими стічними водами тощо. Концентрація сірководню в природних водах може швидко зменшуватись унаслідок окиснення розчиненим у воді киснем, а також перебігу мікробіологічних процесів. При цьому утворюються в основному сірка та сульфати.

Сірководень − це дуже токсична сполука з неприємним запахом, що погіршує органолептичні властивості води і робить її непридатною для пиття та технічного водопостачання. У водоймах санітарно-побутового й рибогосподарського використання неприпустима наявність сірководню.

Сірководень міститься у воді у вигляді молекул Н2S, гідросульфід-іонів HS- і значно рідше − у вигляді сульфід-іонів S2-. Співвідношення між цими формами залежить від значення рН води (табл. 9.1). За рН < 10 вмістом іонів S2- можна знехтувати.

Таблиця 9.1. Відносний вміст форм сірководню за різних значень рН води

Вміст, % рН
Н2S 99,8 98,8 78,3 43,9 7,3 0,8 0,09
HS- 0,2 1,2 21,7 56,1 92,7 99,2 99,01

Серед методів визначення малих концентрацій сірководню і сульфідів у природних водах найбільш чутливими, простими і специфічними є фотометричні.

Фотометричне визначення з диметилпарафенілендіаміном

Принцип методу. Фотометричне визначення сірководню та сульфідів ґрунтується на їх здатності утворювати з диметилпарафенілендіаміном у кислому середовищі безбарвну лейкооснову, яка іонами заліза(ІІІ) окиснюється з утворенням забарвленої метиленової сині:

Для забезпечення перебігу цієї реакції за допомогою сірчаної кислоти потрібно створити рН ~0,5. Лінійна залежність оптичної густини розчину за 667 нм від концентрації сірководню й сульфідів зберігається в межах 0 − 1,0 мг Н2S/дм3.

Нижня межа визначення становить 0,05 мг Н2S/дм3 за об'єму проби 100 см3. Визначенню заважають відновники і (концентрацією понад 10 мг/дм3) та (концентрацією понад 10 мг N/дм3), які трапляються тільки в дуже забруднених водах. Впливу відновників можна позбутися, збільшивши концентрацію хлориду заліза(ІІІ).

Методика визначення. Пробу води на місці відбирання наливають у склянку місткістю 100 см3 з притертою пробкою за допомогою сифона, зануреного до дна склянки. Впродовж деякого часу воду продовжують пропускати у склянку, щоб витіснити перші її порції. Наповнивши склянку водою, піпетками вносять 2,5 см3 робочого розчину диметилпарафенілендіаміну і 2,5 см3 розчину хлориду заліза(ІІІ). Кінчик піпетки занурюють до половини висоти стовпа рідини в склянці і виймають його в міру витікання рідини. Після внесення реактивів склянку закривають пробкою, перемішують її вміст і залишають у темному місці. Визначення проводять через 30 хв, але не пізніше, ніж через 2−3 год. Оптичну густину розчину вимірюють на спектрофотометрі за 667 нм або на фотоелектроколориметрі з червоним світлофільтром у кюветі з товщиною поглинального шару 5 см відносно дистильованої води. Вміст сірководню і сульфідів у мг Н2S/дм3 визначають за калібрувальним графіком. Якщо оптична густина розчину виходить за межі калібрувального графіка, то для аналізу беруть менший об'єм проби води і доливають дистильованою водою до 100 см3.

Побудова калібрувального графіка. У мірні колби місткістю по 200 см3 наливають 0; 1,0; 2,5; 5,0; 10,0; 20,0 см3 робочого розчину сірководню концентрацією 0,01 мг Н2S/см3 і доливають до риски. Концентрації отриманих розчинів дорівнюють відповідно 0; 0,050; 0,125; 0,250; 0,500 і 1,000 мг Н2S/дм3. Далі аналіз продовжують за вищеописаною методикою. Оптичну густину розчинів вимірюють відносно дистильованої води, будують калібрувальний графік, відкладаючи на осі абсцис значення концентрації сульфіду (мг Н2S/дм3), а на осі ординат - значення оптичної густини.

Сумарну концентрацію сірководню і сульфідів Сх (мг Н2S/дм3) обчислюють за рівнянням

де С - концентрація Н2S, визначена за калібрувальним графіком, мг Н2S/дм3; V- об'єм проби води, см3.

 



Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви | Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ | НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ | РОЗДІЛ 1. фізичні властивості води | Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви | Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви | Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви | Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви | Установки, прилади, лабораторний посуд, реактиви | Визначення окисно-відновного потенціалу | Аналіз одержаних результатів |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати