Головна

Хронотоп

  1. Лекция 10. Время и пространство художественного произведения. Хронотоп

У мистецтві дійсність постає в просторово-часових координатах. Живопис і скульптура відтворюють її в статиці, висуваючи на перший план просторові обриси і пропорції. Художня література відтворює життя в часі, зображуючи події, предмети, явища одне за одним.

Письменнику підвладно «зупинити мить», відтворювати миттєві події в уповільненому темпі або «стиснути» кілька подій, що відбувалися впродовж тривалого часу, в коротку розповідь («уповільнене» зображення обіду в оповіданні Гр. Тютюнника «У Кравчини обідають»; спресованість часу в перших фразах його оповідання «Бовкун»: «Сімдесят років прожив Свирид Хорошун і ні разу в житті не стояв на базарі в ряду, щоб уторгувати свіжу копійку. Купувати доводилось; у неп - коня, у війну - сіль, сірники та саморобне мило, по війні пуд жита якось купив грядку засіяти»).

Протяжність часу фіксується послідовними реаліями:

То дощ, то сніг, то знову дощ,

І листя лопотіло,

Побуровіла нехворощ,

Вода на зиму сіла...

(М. Вінграновський).

В освоєнні просторових параметрів дійсності література поступається іншим видам мистецтва, оскільки письменник змушений відтворити те, що вмить відкрилося зору, повільно, послідовно (пейзаж, портрет). Зате література переважає інші види мистецтва здатністю швидко в уяві переноситися з одного місця в інше, переходити від однієї картини до іншої:

Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хтось загинув.

В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.

Розбився корабель. Горять Галапагоси,

І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.

Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада...

(Ліна Костенко);

Онде балочка весела,

В ній хороші красні села...

Коло сел стоять тополі...

Хвилюють лани золотії...

Бори величезні, густії...

Он ярочки зелененькі...

Річка плине, берег рвучи,

Далі, далі попід кручі...

(Леся Українка).

Часово-просторові переміщення в художній структурі твору є звичним явищем для літературної творчості, тому в літературознавчій науці виник термін на його позначення - хронотоп.

Хронотоп (грец. chronos - час, topos - місце) - це художня одиниця, що позначає часово-просторове зображення дійсності у творі.

Час у художньому творі вимірюється зображеними подіями у їхньому розвитку. Він може бути фабульним (хронологічно послідовним), як у новелі «Кіт у чоботях» М. Хвильового, або сюжетним (розповідним, наративним), як у «Тінях забутих предків» М. Коцюбинського.

Структура художнього часу у творі залежить від його наповненості як важливими, так і другорядними подіями. Наприклад, у новелі «Новина» В. Стефаника час не структурований, не має початку і кінця, чим автор увиразнює безчасся, зважаючи на зображені трагічні події. Єдині означники часу тут - день і вечір: удень Гриць Летючий тікав з дому, аби не бачити голодних і нещасних дітей, а одного вечора прийшов до хати, щоб повести їх до річки топити (часова ознака вечора - місячне світло).

У літописній прозі час має чітку хронологічну структуру, заповнену різноманітними подіями. Про них оповідається як про минулий час, у якому кожна подія з інформації перетворюється на певний знак історичного буття, на художній образ часу, що уже збувся. Завдяки цьому моделюється образ історичної плинності часу.

Художній простір у творі може збігатися із місцем розгортання подій (географічні параметри, село, місто, пейзаж, інтер'єр), як наприклад, у повісті «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'яненка (місце дії - Конотоп) чи п'єсі «Бояриня» Лесі Українки (місце дії - московські палати) або поставати в умовно-експресивній формі спогадів, снів, дивних видив, за допомогою яких відкриваються й інші простори, розмикаючи локальне середовище. У творі «Мої лілеї» Ольга Кобилянська, втомлена містом із «брутальною, буденною, цікавою юрбою», прагне пустелі, яка зримо постає в уяві в таких рядках: «Пустині дайте мені! Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем... без гуку і життя - нехай я плачу... Зарию обличчя в запеклу землю й буду її освіжувати своїми сльозами, доки стануть і затоплять жаль мій смертельний і мене». Тут пустеля - не реальний, а, скоріше за все, психологічний простір, який протиставляється людській марноті.

В античні часи, а також у добу європейського класицизму панував принцип єдності дії, місця і часу, що передбачало наявність у формуванні змісту твору хронотопу, оживленого певною дією, що мислилась у часово-просторових координатах зображуваного.

Сучасне літературознавство оперує поняттям «хронотоп» у вимірах будь-якої композиційної моделі, запропонованої письменником. У романі Ю. Андруховича «Московіада» зображено останній час радянської імперії, відчутий і художньо виражений у московських реаліях - самому центрі продукування імперської ідеології. А в іншому його романі - «Рекреації» - постає час Воскреслого Духа (національне відродження) у нібито уявному місті Чортополі, який має очевидні прикмети буковинської столиці. Характерно, що час і простір у творі зображено як веселий карнавал, у якому відбуваються дивовижні зміщення і переміщення, як просторовий калейдоскоп, де час набуває містичного значення.

Специфіка хронотопу залежить від роду, жанру, творчих намірів письменника і визначає його стильову манеру.

Зміст і форма літературного твору - нерозривна єдність, цілісність, своєрідний художній світ. Складається він із багатьох елементів, що несуть у собі смислову і формальну обов'язковість. Їхнє значення полягає у спроможності не лише донести певну інформацію, а й розбудити читацьку уяву, піти слідом за задумом автора і відкрити для себе нову (художню) реальність.



Позасюжетні елементи твору | Лекція № 7-8

Лекція № 6 | Література | Зміст лекції | Зміст і форма літературного твору | Тема літературного твору | Проблема | Пафос і його різновиди | Героїчний пафос | Пафос драматизму | Сентиментальність |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати