Головна

Драматичні жанри

  1. Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея.
  2. Види і жанри публічних виступів
  3. Епічні жанри та їх історичний розвиток
  4. Жанри весняного циклу календарно-обрядової творчості
  5. Жанри зимового циклу календарно «обрядової творчості
  6. Жанри ораторського мистецтва

Теоретичні основи драматичного мистецтва обґрунтував Аристотель у своєму трактаті «Про поетичне мистецтво» («Поетика»). Розмірковуючи про словесну творчість як про наслідування природи, він проголошував головним для сценічного вираження єдність дії: «Відтворення важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не оповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню почувань».

Положення про драматичний твір як єдину дію пізніше розвинули Н. Буало, Ф. Шиллер, в Україні - Ф. Прокопович, М. Довгалевський. Аристотель визначив і основні групи сценічних епізодів: сцени зміни (протистояння, боротьби, розвитку дії), сцени впізнавання (встановлення раніше невідомих фактів, осіб, обставин), сцени пафосу (вияв різноманітних почуттів, що розгортаються здебільшого у формі діалогів).

Новий погляд на драматичне мистецтво сформувався у XX ст.: український режисер Лесь Курбас (1887-1937 рр.) розглядав п'єсу як спільну роботу автора (письменника) і режисера; німецький драматург Бертольд Брехт (1898-1956 рр.) надавав пріоритет творчості режисера, який на власний розсуд модифікує драматичний твір, щоб донести свою ідею глядачеві.

Драматичним жанрам властиві монтаж тексту із висловлювань персонажів (монолог, діалог, полілог), зорієнтованість на сценічне відтворення (звідси - ефектність образів-персонажів, їхнього мовлення, поведінки), мовне саморозкриття героїв. Упродовж століть розвивалися такі драматичні жанри, як трагедія, комедія, драма.

5.1. Драма (грец. drama - дія) - твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, що зумовлює напруженість дії, складні переживання персонажів.

Драма зародилася в античні часи на противагу трагедії і комедії («Іон» Еврипіда). Лише у XVIII ст. сформувалася міщанська драма, яка реалістично розкривала перипетії буденного життя певного прошарку суспільства.

Розквіт драми припадає на XIX ст., коли в літературі домінував реалізм. У цей час формується й українська драма, перейнявши деякі ознаки від шкільної XVII-XVIII ст.

У XX ст. у європейських літературах цей жанр зазнав художніх модифікацій, внаслідок чого виокремилися такі піджанрові утворення, як епічна драма, драма абсурду, драма для читання, драма-парабола, драматична хроніка.

В українській літературі відомі такі різновиди драм:

1) історична («Сава Чалий» І. Карпенка-Карого, «Ярослав Мудрий», «Свіччине весілля» І. Кочерги);

2) соціально-побутова («Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Глитай, або Павук» М. Кропивницького, «Мина Мазайло» М. Куліша);

3) родинно-побутова («Украдене щастя» І. Франка);

4) психологічна («Гріх» В. Винниченка);

5) мелодрама - підкреслено емоційний твір з гострим сюжетом і чітким поділом персонажів на позитивних і негативних («Ой не ходи, Грицю» М. Старицького, «Дай серцю волю» М. Кропивницького);

6) шкільна драма («Володимир» Ф. Прокоповича, «Воскресіння мертвих» Г. Кониського).

5.2.У давньогрецькій літературі провідне місце посідала трагедія, яку вважали вершиною словесної творчості.

Трагедія (грец. tragoedia - цапина пісня) - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиренний конфлікт, що призводить до трагічної розв'язки - герой, вступаючи в боротьбу, гине фізично або духовно.

«Батьком трагедії» називають Есхіла. Визначні трагіки античності - Софокл та Еврипід. Їхні традиції продовжили В. Шекспір (трагедії «Гамлет», «Ромео і Джульетта», «Король Лір», «Отелло»), Корнель («Сід», «Горацій»), Ф. Шиллер («Розбійники»), Й. Гете («Фауст»), в українській літературі - І. Карпенко-Карий («Сава Чалий»), М. Старицький («Оборона Буші»), М. Куліш («Патетична соната»).

Трагедійний конфлікт не завжди передбачає зіткнення героя з іншими дійовими особами. Істотну роль відіграє внутрішній конфлікт: між долею та історичною необхідністю, обов'язком і моральною нормою, усталеним порядком і прагненням новизни. Такий конфлікт породжує сильну особистість, борця, бунтаря. Протиборство (із зовнішніми обставинами, самим собою) може і не завершуватися смертю героя, а головним у фіналі трагедії часто буває психологічна поразка, моральна катастрофа.

Трагедію ще в античні часи вважали високим мистецтвом, протиставляючи її низькому, яке брало за основу буденне життя, що поставало у комічних, несерйозних формах. Так виникла комедія.

5.3. Комедія (грец. komоdia, від komos - весела процесія і ode - пісня) - драматичний твір, у якому сатиричними та гумористичними засобами змальовано смішне в житті, висміюються потворні суспільні і побутові явища, негативні риси характеру людей.

Теоретичні засади комедії розроблені в античній поетиці. Аристотель зазначав, що в комедії зображується негативне в людині, але як смішне, бо «смішне - це яка-небудь помилка чи неподобство, тільки не шкідливе і не згубне». Конфлікт у комедії «низький», тобто буденний, герой позбавлений шляхетного походження, розв'язка остаточно викриває негативних персонажів, а для позитивних стає успішною.

Засновником класичної комедії є давньогрецький драматург Аристофан. Новоєвропейська комедія виникла у XVI-XVII ст. в Італії («вчена комедія», яка орієнтувалася на античні зразки), Англії (В. Шекспір, Дж. Флетчер), Франції (Ж.-Б. Мольєр). У XIX ст. були створені комедії у російській (М. Гоголь, О. Островський, А. Чехов) та українській (Г. Квітка-Основ'яненко, І. Карпенко-Карий) літературах. У XX ст. комедійний жанр зазнав змін, трансформувавшись у комедію настрою, комедію абсурду, водевіль, мюзикл (Б. Шоу, К. Чапек, О. Вайльд, М. Куліш, О. Коломієць).

В українській драматургії сформувалися і функціонували певний час такі історичні різновиди комедії, як інтермедія і вертепна драма.

5.3.1. Інтермедія (лат. intermedius - проміжний, середній) - невеликий за обсягом розважальний драматичний твір переважно комічного характеру, який виконувався між актами основної вистави.

Інтермедії в українській літературі зародилися у першій половині XVII ст. і проіснували до середини XVIII ст. (інтермедії до драм Я. Гаватовича, М. Довгалевського, Г. Кониського). Цим сценічним творам властиний гумор, гротескні персонажі, словесна гра, барокове протиставлення образів.

5.3.2. Вертепна драма (старослов. вертеп - печера) - комічне театральне дійство, яке розігрувалося на різдвяні свята за допомогою ляльок (різновид лялькового театру в Україні XVIII- XIX ст ).

Розігрували вертеп у спеціальній переносній скрині, що мала два поверхи. На горішньому поверсі ставили дійства на релігійну тематику (різдвяний сюжет, запозичений із Нового Завіту), на нижньому - побутові комічні сценки за участю персонажів різного соціального, національного, станового походження. До сміхових засобів у вертепі належать комізм ситуацій, комізм персонажів, мовний комізм (макаронізми, жаргонізми, обігрування слів).

5.3.3.Поєднання комічного і трагічного дало в літературі трагікомедію (термін запровадив у III ст. до н. е. римський комедіограф Плавт). До цього жанру належать «Зимова казка» В. Шекспіра, «Філастр» Ф. Бомонта, «Розум без грошей» Дж. Флетчера. Нова трагікомедія виникала наприкінці XIX ст. і в подальшому розвитку представлена такими іменами, як Б. Шоу, Г. Ібсен, А. Чехов.

В українській літературі трагікомедія була започаткована «Володимиром» Ф. Прокоповича. Пізніше до неї зверталися І. Карпенко-Карий («Мартин Боруля»), М. Куліш («Народний Малахій»).

Драматичні жанри як види літературної творчості з часом зазнавали еволюції або зникали із мистецького вжитку, поступаючись новим жанровим формам. У сучасній драматургії, крім традиційних, існують такі різновиди, як радіоп'єса, драма для читання, фарс, оновлені варіанти інтермедії та вертепної драми. У драматичному мистецтві - витоки кіносценарію, різноманітних імпрез, перформенсу, концертних постановок та шоу-програм.



Ліричні жанри | Жанрова система

Лекція № 3 | Література | Сутність і генеза літературних родів | Міжродові форми | Жанротворчі фактори. Жанр як синтетична форма | Епічні жанри та їх історичний розвиток |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати