На головну

Клеточный центр

  1. A) Регулирование процентных ставок по ссудам Центрального банка, предоставляемым коммерческим банкам;
  2. N Концентрация напряжений в зоне контакта и среднее давление порядка 15 ... 20 МПа обусловливают взаимную диффузию металлов, что способствует повышению надежности соединения.
  3. V. Начало объединения русских земель. Возвышение Москвы. Национально- освободительной (антиордынское) движение. Образование централизованного Московского государства. (XIV-XV вв.)
  4. VI. Укрепление централизованного государства. Сословно-представительная монархия
  5. А) социоцентрическому (К. Маркс)
  6. А. Государства Центральной и Юго-Восточной Европы.
  7. Автоматизированная система централизованной подготовки и оформления перевозочных документов (ЭТРАН)

1. Окресліть дерево доктрин національної безпеки.

2. Поняття та зміст інформаційної безпеки.

3. Стан правового забезпечення інформаційної безпеки України.

4. Основні джерела загроз національній безпеці в інформаційній сфері на сучас-ному етапі розвитку України.

5. Зміст системи інформаційної безпеки.

Основні СТРАТЕГІЇ систем НАЦІОНАЛЬНих БЕЗПЕК ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Мистецтво безпеки -

знання світогляду супротивника

В. Ліпкан

Останнім часом все більше зростає розуміння взаємозалежності природи і суспільства, людини і суспільства, людини і держави. Формування постіндустріального суспільства зумовило актуалізацію проблем забезпечення безпеки людини, природи, суспільства та держави як єдиного організму. Разом з цими процесами відбувається процес формування постмонополярного світу, що докорінно змінює пріоритети та взагалі підходи як до розуміння сутності національної безпеки, так і до можливих методів її забезпечення.

Сутність цих підходів, які мають бути наділені всезагальністю і обов'язковістю знаходить свій вираз у керівних документах у галузі національної безпеки, основним серед яких є концепція національної безпеки.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 р. у свій час загалом достатньо повно визначала напрями політики в області забезпечення національної безпеки. Вона містила методологічну основу побудови і функціонування системи національної безпеки. Разом з цим, за останні роки відбулися значні зміни в Україні та в світі в області внутрішньої та зовнішньої політики, що зумовлює потреба внесення низки істотних методологічних коректив, які не були враховані при прийнятті Стратегії національної безпеки України у лютому 2007 р.

Останніми роками політична і соціально-економічна ситуація в країні істотно стабілізувалася. Формування двопалатного парламенту і парламентсько-президентської республіки дасть змогу сформувати нову систему влади і ефективно діючий механізм державного управління. Керівництвом країни активно здійснюється підтримка сфер культури, науки і освіти. Саме ці обставини, а також динамічні процеси формування пової геостратегічної реальності висувають нові проблеми, які потребують відповідних державних заходів із захисту інтересів особи, держави і суспільства.

У найбільш загальному плані під концепцією національної безпеки необхідно розуміти систему офіційно прийнятих сучасних поглядів держави на потреби, цінності, інтереси особи, суспільства та держави, джерел загроз і небезпек їм, а також напрями, засоби і способи їх забезпечення в умовах дії реальних і потенційних загроз. Концепція національної безпеки представляє собою комплекс основних теоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності національної безпеки у конкретних історичних умовах через наукове обґрунтування її цілей, завдань, принципів, форм, структури і забезпечувальних елементів.

Вона має структурно складатися із таких елементів:

● розкриття геостратегічної позиції держави в світі;

● визначення національних цілей та інтересів;

● окреслення союзників і партнерів;

● визначення реальних і потенційних загроз національній безпеці;

● визначення механізму (цілі, функції, принципи та методи) управління системою національної безпеки;

● окреслення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення;

● визначення статусу держави та загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо).

Зростання масштабів транснаціональної організованої злочинності, особливо міжнародного тероризму та екстремізму, розповсюдження вогнепальної зброї та зброї масового ураження, наркоторгівля, загострення енерго-ресурсних проблем і взагалі екологічні проблеми чинять істотний вплив не тільки на усю світову спільноту, а й на Україну зокрема. Загальні проблеми людства: виснаження ресурсів, швидке зростання народонаселення, забруднення навколишнього середовища і масові міграції людей є також і проблемами України, що певною мірою ускладнює вироблення концептуальних підходів до політики національної безпеки.

Водночас від вірного обрання вектору розвитку конкретної держави, концептуального підходу до політики національної безпеки залежить життя не тільки громадян окремої країни, а й загально-цивілізаційний процес розвитку людства. Саме тому знання сучасних концептуальних підходів до забезпечення національної безпеки різних держав є необхідним:

1) будь-якому політику і державному діячеві різного масштабу - для відпрацювання конкретних напрямів політичної, економічної, організаторської та іншої діяльності та втілення їх в життя як на загальнодержавному і регіональному, так і міжнародному рівнях;

2) народним депутатам України для відпрацювання та прийняття методологічно вірних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в галузі національної безпеки, передусім Концепції національної безпеки України.

Через це, враховуючи прийняття 19 червня 2003 р. Закону України "Про основи національної безпеки України", нижче будуть проаналізовані напрями управління національною безпекою в зарубіжних країнах. Причому автор не претендує на повне використання фактологічного матеріалу з цих питань, втім окреслює тільки базові підходи, необхідні для розуміння політики безпеки тієї чи іншої держави. Органічним завершенням дослідження цих питань є застосування отриманих знань щодо формування механізмів оптимізації ефективності управління національною безпекою України. Відтак дане дослідження не абстрагується від проблем безпеки України, і не занурюється в догматичне окреслення напрямів безпеки тих чи інших країн, а є тісним переплетенням між ними, визначає шляхи для розуміння мотивів напрямів безпеки.


8.1. Стратегія національної безпеки США

Відповідно до законодавства США, президент щорічно подає у Конгрес Стратегію національної безпеки, в якій визначаються основні цілі, завдання та напрями діяльності американської адміністрації в області зовнішньої та внутрішньої політики на найближчий рік.

Одними з основних цілей Стратегії національної безпеки 2002 р. є зміцнення безпеки, сприяння економічному процвітанню США, розповсюдження демократії за кордоном, збереження територіальної цілісності, суверенітету і незалежності держави, боротьба з міжнародним тероризмом, захист кожного громадянина США всередині країни і за її межами, збереження політичних свобод.

Захист національної безпеки розуміється у США як захист народу, територіальної цілісності та способу життя. Стратегія передбачає виконання широкого кола заходів: розширення воєнних альянсів, таких як НАТО, реалізації програми "Партнерство заради миру", підтримання партнерських стосунків з Україною, розвиток вільної торгівлі із використанням механізмів Всесвітньої торгової організації та зон вільної торгівлі у західній півкулі та в інших районах світу, посилення режимів контролю над озброєннями, створення багатонаціональних коаліцій для боротьби з тероризмом, корупцією, злочинністю і наркобізнесом тощо.

Національні інтереси поділені на три категорії.

1) Життєво важливі інтереси - ті, що пов'язані із виживанням і безпекою нації, захистом території США і території союзників, важливих елементів інфраструктури, забезпеченням безпеки громадян та їх економічного добробуту. Для захисту інтересів цієї категорії США рішучо використовуватимуть усі наявні засоби, включаючи за потреби рішуче застосування військової могутності.

2) Важливі національні інтереси - ті, що не пов'язані із виживанням США, але які чинять вплив на добробут країни і характер міжнародної обстановки. Такі інтереси захищатимуться із використанням наявних ресурсів для досягнення своїх цілей, з урахуванням домірності ціни та ризику зі ступенем важливості інтересів, що зачіпаються.

3) Інші інтереси та інтереси гуманітарного порядку, яким можуть загрожувати стихійні лиха, великі виробничі катастрофи, порушення прав людини. Дана категорія інтересів відстоюватиметься через прийняття певних дій для усунення таких явищ і для захисту цінностей, які поділяють США: підтримання процесу демократизації, здійснення громадянського контролю над військовими, надання допомоги у розмінуванні, стимулювання послідовного розвитку.

Критерієм такого розподілу виступає ступінь важливості національних інтересів і рівень зусиль, що затрачуються на їх захист.

Безпека країни забезпечується у першу чергу станом економіки. Сильна економіка - основа лідерства США. Це, передусім, здатність мати сильну дипломатію, утримувати збройні сили, робити привабливими американські цінності для народів інших країн.

Загрози поділені на декілька груп:

● локальні та регіональні загрози;

● транснаціональні загрози;

● розповсюдження небезпечних технологій;

● діяльність іноземних розвідувальних служб;

● порушення функціонування державних структур у тих чи інших країнах.

Характерною особливістю є те, що у стратегії містяться методи протистояння кожній з перелічених загроз, які мають здебільшого зовнішній характер.

Велика увага приділяється розвідці, яка є найважливішим інструментом реалізації американської стратегії національної безпеки. Розвідувальне співтовариство США забезпечує важливою інформацією структури, на які покладена відповідальність за вирішення завдань у дипломатичній і військовій сферах, а також з забезпечення правопорядку і захисту навколишнього середовища.

Чільне місце посідають і контррозвідувальні заходи. Основними завданнями по протидії іноземним спеціальним службам на звані: реалізація всеохопних програм з забезпечення безпеки, постійна оцінка намірів і потенційних об'єктів уваги іноземних спецслужб.

Загалом геостратегічну обстановку у світі експерти США характеризують крізь призму таких чинників:

1) послаблення напруженості після завершення холодної війни;

2) розповсюдження у світі могутніх озброєнь і технологій;

3) поява внаслідок війни у Перській затоці комплексу загроз, які важко стримувати загрозою ядерного удару у відповідь з боку США;

4) значне ускладнення проблем, які стоять зараз перед розвідкою - наявність великої кількості цілей і поява все більших можливостей для дезорієнтації та протидії;

5) посилення залежності від космічних засобів і відповідно все більша ураженість.

До основних пріоритетів по зміцненню безпеки належать:

● сприяння у створенні неподільної, демократичної та мирної Європи;

● стимулювання процесу створення сильного і стабільного Тихоокеанського співтовариства;

● продовження виконання США ролі лідера в інтересах зміцнення миру у глобальному масштабі;

● посилення співробітництва в області протидії новим загрозам безпеці, для подолання яких недостатньо односторонніх заходів тощо.

Одним з принципів будови збройних сил США є можливість ведення бойових дій і домінування у двох регіональних конфліктах, які відбуваються одночасно. Допомога з боку США здійснюється таким чином, щоб зберігати лідерство США на міжнародній арені.

Взагалі ж, характеризуючи Стратегію національної безпеки США необхідно зазначити, що керівним принципом її будови є домірність: домірність рівня інтенсивності застосування сили загрозам, участі США у системах міжнародної безпеки - національним інтересам тощо. Також важливим аспектом є розроблення методів зміцнення співробітництва, координації, єдності та згоди з питань найбільш ефективного використання дипломатичних і воєнних інструментів для формування міжнародної обстановки, проведення чіткого розмежування між розвідувальною, контррозвідувальною і оперативно-розшуковою діяльністю.

8.2. Управління національною безпекою в Китаї

Стратегія національної безпеки Китаю на відміну від інших країв, наприклад, С1І1А, позбавлена активної наступальної позиції. Китайські експерти надають характеристику реального статусу кожної країни. Визнається, що США - єдина супердержава, Китай та Японія на стадії розвитку, Росія - регіональна держава. Констатуючи про скорочення військового потенціалу Росії, китайські фахівці визнають, що сьогодні американська перевага у Тихоокеанському регіоні є очевидною.

Через це робиться висновок про потребу вирівнювання цього положення, і запропоновано конкретний механізм цього: китайсько-російське співробітництво.

Стратегія національної безпеки Китаю не міститься у жодному конкретному документі, втім позиції стратегії безпеки Китаю можна виявити, вивчивши офіційний оборонний бюлетень - Білу книгу Китаю. Окремі положення, які відображають суть підходів до забезпечення національної безпеки Китаю, розміщені також у чисельних доповідях і статтях. Так, наприклад, у книзі Ден Сяопіна вказується, що на міжнародній арені існують дві основні проблеми: проблема миру та проблема розвитку. Проблема миру - проблема Сходу і Заходу, проблема розвитку - проблема Півночі та Півдня. Зазначається також і на ту обставину, що все більшого розповсюдження набувають тенденції багатомірності й економічної глобалізації.

До національних інтересів Китаю належать: суверенітет, безпека, економічний розвиток, міжнародний статус і національна гідність. До довготермінових інтересів віднесені нарощування можливостей, послідовна реалізація етапів розвитку і досягнення процвітання країни. Нарощування можливостей передбачає розумне освоєння природного середовища, розвиток у сфері науки, технологій і економічний ріст.

Основними цілями стратегії національної безпеки є формування мирного та стабільного навколишнього середовища, захист суверенітету й незалежності, запобігання війн і здатність контролювати виникнення кризових ситуацій. У зв'язку із напруженою геополітичною обстановкою, у директивах дев'ятого п'ятирічного плану економічного і соціального розвитку КНР і перспективній програмі до 2010 р., зберігається довготермінова установка на зміцнення оборонного потенціалу. Особлива увага у даному контексті приділяється розвиткові збройних сил як інструмента опори влади і підтримання внутрішньополітичної стабільності.

Одночасно із скороченням бюджетних асигнувань створюються умови до докорінного оновлення економічного фундаменту оборонного комплексу, не послаблюється увага до мобілізаційних питань: висувається завдання підвищити ступінь суміщення можливостей по переходу при необхідності з мирного на воєнний стан. Основним відомством, яке займається питаннями безпеки і оборони є Міністерство державної безпеки.

У Законі "Про Державну оборону" 1991 р. визначені повноваження державних органів у сфері безпеки і передбачено створення спільних координаційних нарад військових і цивільних органів у центрі й на місцях, рішення яких у межах їх компетенції обов'язковими для виконання. Таким чином закладено законодавчу основу для здійснення єдиної державної політики національної безпеки, в якій обов'язок з забезпечення національної безпеки лежать не тільки на державних, а й на недержавних інституціях.

У нинішній геополітичній ситуації Китай особливу увагу приділяє підвищенню статусу резервних компонентів. При цьому забезпечення державної безпеки і громадського порядку покладено на Народну озброєну поліцію.

Із входженням до нової ери геостратегічної реальності, Китай все більшу увагу приділяє.удосконаленню якісних параметрів оборонного потенціалу. Керівництвом країни висувається вимога зміцнювати армію за рахунок науки і техніки, посилювати дослідження оборонного значення, створювати й удосконалювати механізм оборонної промисловості, який відповідає умовам ринкової економіки, поступово оновлювати озброєння та спорядження.

Характерною особливістю є те, що Китай здійснює воєнну стратегію активної оборони, тобто притримується принципу оборонних операцій, самооборони і оволодінням переваги через нанесення удару тільки після удару противника.

Система забезпечення національної безпеки Китаю трансформується від кількісної переваги, від інтенсифікації людського чиннику до інтенсифікації технічного чиннику, а також підготовці висококваліфікованого особового складу і підвищення рівня модернізації озброєння з метою всілякого підвищення бойової ефективності збройних сил.

Зазначимо також і на тій обставині, що у більшості документів, у яких регламентується різні аспекти забезпечення національної безпеки проголошується нерозривна єдність державних органів і народу, як чинник єдності державної політики у системі забезпечення національної безпеки.

Останнім часом Китай все більше починає проводити активну політику світового масштабу. І якщо раніше визнавалася домінуюче значення США у світі, то у 2002 р. Китай заявив, що рішуче відкидає гегемонізм і політику з позиції сили, бореться з політикою війни, агресії та експансії. З метою забезпечення цього положення перед збройними силами ставиться завдання підвищити можливості ведення бойових дій при раптових змінах обстановки в умовах використання сучасної Техніки, у тому числі високих наукомістких технологій. Одночасно із скороченням армії до 2,5 млн осіб, відбувається процес нарощування людського потенціалу Народною озброєною поліцією, чисельність якої у 2000 р. збільшилась з 0,8 млн. до 2 млн осіб.

Ядерна стратегія Китаю відображена у концепції "обмеженого ядерного удару у відповідь", що передбачає будівництво обмежених за бойовим складом ядерних сил стримування, здатних створенням загрози нанесення неприйнятної шкоди вимусити імовірного противника відмовитися від застосування ядерної зброї проти Китаю. Принципом будівництва сил загального призначення є концепція "швидкого реагування" і "обмеженої війни" в умовах застосування високих технологій, які передбачають створення порівняно компактних збройних сил, оснащених сучасною технікою і озброєнням і здатних до негайного виконання бойових завдань у локальних конфліктах.

За оцінками китайських аналітиків, стереотипи мислення періоду холодної війни і політики з позиції сили не віджили себе у практиці міжнародних відносин і несуть потенційну загрозу миру та стабільності. У Китаї виходять з того, що ролі країн і співвідношення сил у світовій політиці не мають постійної конфігурації та за певних умов можуть змінюватися у несприятливих для Китаю напрямах. Через це, починаючи нове століття, керівництво країни сприймає як історичний імператив потреба перетворити Китай на державу із могутніми збройними силами, здатними ефективно забезпечити національну безпеку від зовнішніх джерел загроз і небезпек.

Взагалі ж при розгляді системи управління національною безпекою Китаю необхідно враховувати історичну спадщину та світогляд цього народу.

Аналіз періодизації світових цивілізацій дає змогу висунути гіпотезу, згідно з якою наступною світовою цивілізацією буде Китайська, відтак, окреслимо більш детально деякі загальні підходи, які є вкрай необхідними, для того, щоб зрозуміти не тільки як китайці управляють безпекою, а чому вони приймають ті чи інші управлінські рішення.

Першим, хто вивчав питання управління безпекою, передусім відпрацював цілісну систему розвідувальної діяльності був Сунь Цзи, який виклав дані положення у своїй книзі "Принципи війни", котра вийшла приблизно у 510 р. до нашої ери. Ця книга є одним з найраніших відомих підручників з розвідки, а також з організації таємної служби, одним з основних завдань якої є забезпечення безпеки Китаю.

Для усвідомлення принципів та мотивів прийняття управлінських рішень в системі забезпечення національної безпеки необхідно ознайомитися та вникнути в суть двох книжок: "Три царства" Ло Гуаньчжунга, яка написана у художньому стилі та викриває китайську підступність і гостроту китайського розуму. Це є необхідним для усвідомлення мотивів тих чи інших рішень китайського керівництва у сфері зовнішньої політики та безпеки

Наступним важливим твором є "Принципи війни" Сунь Цзи, яка є більш конкретною в плані підручника з шпіонажу та мистецтва ведення війни.

Стратегічним засобом здійснення політики національної безпеки є добування інформації про свого опонента. Мета і ціль безпеки і всіх п'яти її варіантах є знання ворога. До цих п'яти елементів належать:

1) мораль - те, що перетворює людей на колектив разом з їх керівниками;

2) Бог;

3) Земля - місцевість, її прохідність, оцінка й знання;

4) керівництво країною;

5) мораль офіцерів, дисципліна та навченість людей, спорядження, що ними отримується.

Китайська концепція національної безпеки - людина, яка підглядає крізь шпарину у стан ворога. Сунь Цзи розвинув теорію, що для безпеки країни необхідно мати таку розвідувальну систему, яка б давала інформацію як про друзів, так і про ворогів.

При цьому Сунь Цзи виокремлює п'ять видів шпигунів-розвідників:

територіальний - призначений для обслуговування населення певного району, щоб у країні супротивника він міг перемагати й отримувати вплив па людей через обробку і вербування їх як агентів. Не має бути навіть і натяку на їх залякування або шантажування. Вербування має базуватися на вияві доброї волі;

внутрішній агент - службовці геополітичного опонента, цивільний або військовий персонал, які після вербування використовуються для різних завдань. При цьому внутрішні агенти навчаються таємно і завойовуються за допомогою багатих подарунків, замість прямого хабарництва;

перевербований агент - перевербований агент супротивника і спонукання його до передачі дезінформації;

приречений агент - агент з числа ворогів, якому наші агенти передають дезінформацію для таких цілей: ми демонстративно робимо речі, які дають змогу противнику розкрити наших агентів, які мають відчувати себе таким чином, немов вони розкриті випадково. Потім, опинившись в руках у ворога, вони повідомляють дезінформацію та противник вживатиме заходів відповідно до того, щоб уяснити, що ж ми робимо насправді. Дані агенти після виконання ними своєї функції ліквідовуються;

звичайні агенти - агенти, які приносять інформацію зі стану ворога.

Характерною рисою китайської системи безпеки є збір інформації як про ворогів, так і про друзів; як про погане, так і про добре. Даний принцип, або ж розвідувальна доктрина Китаю була сформована у п'ятому віці до н.е. Мо Цзу. Відповідно до неї кожна група сімей несла взаємну відповідальність одна за одну перед державою і мала вживати усіляких заходів безпеки під загрозою колективного покарання.

Система безпеки ніколи в Китаю не мала моновалентного характеру, оскільки держава виступала організуючим суб'єктом не тільки щодо власних органів безпеки, а й щодо недержавних утворень, сімей, таємних товариств.

До таких таємних товариств належать:

● об'єднання на базі колективного зберігання грошей;

● об'єднання для захисту від нападу бандитів;

● релігійні згрупування;

● товариство жінок по організації спостереження за чоловіками;

● тріади;

● боксери;

● Чан Юкуй;

● Ко Лаокуй або старші брати;

● Тунг Мекуй;

● багато інших.

Починаючи з 10 століття н.е. в епоху правління Ванг Шина починається формування так званої суспільної системи безпеки, структура якої обумовлена об'єднання сімей по 10, 50, 500 осіб. При цьому сім'ї мали вживати заходів безпеки як щодо власної охорони, так і щодо іноземців або гостей, що перебували у них на території. Безпека вважалася неподільною і за зниження її рівня відповідали усі. Це є важливим моментом, щоб усвідомити принципи побудови сучасної системи забезпечення національної безпеки Китаю.

Для організації збирання інформації про країну Китай широко використовує відкриті джерела інформації, саме тому Китай прагне до збільшення своєї фізичної присутності у всіх регіонах світу, що дозволятиме збирати якнайбільше інформації.

Для України під час формування зовнішньої політики важливим є врахування протиріч Китаю та Японії. У зовнішніх відносинах можна сформулювати чітку антагоністичну тріаду: США, Японія, Велика Британія проти Китаю, Росії, Німеччини.

Відтак можна говорити не стільки про західно-християнську та східно-православну скільки про європейську цивілізацію та євразійську. При цьому саме між цими цивілізаціями і точитиметься головна геополітична боротьба за світове лідерство у XXI столітті. На наш погляд, європейська цивілізація з плином часу втрачатиме своєї позиції, що обумовлено деградацією європейських цінностей, депопуляцією титульних європейських етносів, невисоким ростом ВВП європейських країн. Що стосується системоутворювальної країни даної цивілізації, то вона зберігатиме свій потенціал протягом перших двох десятиліть XXI століття.

Євразійська цивілізація за своїми темпами духовного, інтелектуального, економічного розвитку та збільшенням воєнної могутності зможе у XXI столітті реально претендувати на формування світової політики. Втім головним елементом, який впливатиме на можливість остаточного оформлення даної цивілізації стане діалог між Росією та Китаєм, котрі виборюватимуть право бути системоутворювальним елементом даної цивілізації. Доцільним є врахування тісного взаємозв'язку Китаю та Ізраїлю з одного боку, і антагонізм між Росією та Ізраїлем.

Україні за цього випадку необхідно вдало використовувати історію, світогляд та філософію відносин цих держав, оскільки суперечка рівних не призводить до перемоги жодного.

Відтак для України є вигідною суперечка за майбутнє світове лідерство між Китаєм та Росією, поєднане з активною зовнішньою політикою з формування європейської цивілізації на базі тріумвірату держав: Україна, Франція, Німеччина.

Китайська філософія безпеки базується на надтонкому проникненню до світогляду противника. За китайською філософію немає страшнішого ворога, ніж найближчий друг. Що резонує із європейським постулатом: немає постійних союзників, є постійні інтереси.

При вивченні політики безпеки Китаю необхідно оцінювати не сам розум або тупість тих чи інших китайських керівників, а мотиви, якими вони користуються. Почасти китайська політика національної безпеки не є агресивною і активною, як наприклад у США, Великою Британії, Росії тощо. Втім за китайською філософією успіх полягає у відступі, але відступ цей за своїм змістом не є відступом слабкого під впливом сили, а добровільним відходом сильного.

При аналізові тих чи інших чинників та тенденцій китайські спеціалісти керуються правилом: сьогодні це може нічого не означати, а завтра це може стати найголовнішим.

Відтак метастратегія Китаю щодо становлення світовим лідером полягає у розбитті своїх геополітичних і геоекономічних опонентів психологічно. За Сунь Цзи: розбити ворога психологічно є найвищою стратегією.

Отже становлення Китаю відбуватиметься не за допомогою грубого і активного, прямого і інколи протизаконного втручання у внутрішні справи інших держав, а через поступовий психологічний вплив на слабких, а також зменшення впливовості сильних держав у світових регіонах.

8.3. Політика національної безпеки Німеччини

Найвищою метою Федеративної Республіки Німеччини в області політики безпеки є забезпечення миру, свободи і незалежності країни. Вона бере активну участь у формуванні нової політики безпеки в Європі. Створюються нові політичні структури безпеки. Держави Європейського Союзу поставили перед собою мету проводити спільну зовнішню політику, при цьому важлива значення відводиться Західноєвропейському Союзу. Тісне політичне і військове співробітництво у рамках Північноатлантичного союзу доповнено кооперацією з країнами Центральної та Східної Європи в області політики безпеки в рамках Ради Північно-Атлантичного співробітництва і програми "Партнерство заради миру". З Україною досягнуті особливі домовленості про партнерство. Беручи участь у процесі роззброєння та контролю над озброєннями, Німеччина сприяє стабільності у Європі. Загальна чисельність бундесверу становить 340 тис. осіб. Водночас ФРН має найчисельніший у рамках Північноатлантичного союзу контингент звичайних збройних сил в Європі. Бундесвер виконує суто оборонні функції та представляє собою сучасну армію, яка формується на основі всезагального військового обов'язку.

Зовнішня політика і політика у сфері безпеки Німеччини базується на таких основних інтересах:

● забезпечення свободи, безпеки та добробуту громадян Німеччини і непорушності її державної території;

● інтеграція разом з європейськими демократичними країнами до Європейського Союзу, через те, що демократія, державність і добробут у Європі означають мир та безпеку також і для Німеччини;

● міцний трансатлантичний союз із США як світовою державою, заснований на спільності ідеалів та інтересів, оскільки потенціал США є необхідним для міжнародної стабільності, орієнтований на вирівнювання різниць і на партнерство;

● втягнений східних сусідів у західні структури і створення нової кооперативної системи безпеки, яка охоплюватиме усі держави Європи;

● дотримання норм міжнародного права і прав людини в усьому світі і справедливий всесвітній економічний порядок, який базується на принципах ринку, бо безпека окремих країн може бути забезпечена тільки в рамках системи глобальної безпеки, яка гарантує мир, право і добробут для усіх.

Німецька політика в галузі безпеки базується на національних ідеалах та інтересах, історичному досвіді і враховує обстановку в світі, що змінилася. До системи органів, які забезпечують безпеку Німеччини входять:

1) органи розвідки (федеральна розвідувальна служба і відомство розвідки бундесверу);

2) органи контррозвідки (відомство по охороні Конституції, відомство по охороні Конституції в землях, воєнна контррозвідка, спеціальні підрозділи і групи прикордонної охорони МВС, особливі формування Відомства кримінальної поліції у федерації та землях, служби безпеки Міністерства економіки, інших міністерств, крупних компаній і фірм).

Акцентуємо увагу на тій обставині, що служби безпеки крупних компаній Німеччини входять до системи національної безпеки країни так само, як і спеціально уповноважені на те державні органи.

У Німеччині діє система контролю за діяльністю спеціальних служб, яка включає:

1) парламентський контроль (комісії Бундестагу);

2) урядовий контроль (Федеральний Канцлер, Федеральна Рада безпеки, Відомство Федерального Канцлеру, уповноважений по координації діяльності спеціальних служб, Комітет статс-секретарів у справах секретних служб і безпеки);

3) федеральний уповноважений щодо захисту цих осіб;

4) Постійний міжвідомчий комітет з питань безпеки в спецслужбах і відповідні відомчі комітети та відділи в МВС і Міністерстві оборони.

Законодавство Німеччини визначає ряд принципів організації системи органів, що забезпечують безпеку:

1) розподіл функцій розвідувальних, контррозвідувальних і поліцейських органів;

2) обов'язковість визначення законом завдань і компетенції кожного органу, а також оперативних методів і засобів, якими він може користуватися;

3) здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності відокремлено від оперативно-слідчої;

4) механізм з забезпечення координації всіх органів, що забезпечують безпеку держави - наявність спеціальних органів і нормативно-правової бази;

5) система парламентського і урядового контролю за діяльністю спецслужб, яка перевіряє, чи діє вона в рамках законодавства і сприяє тому, щоб зовнішня безпека забезпечувалась розвідувальними органами, а внутрішня - контррозвідувальними і поліцейськими органами.

За безпосереднє розроблення концепції державної безпеки, відпрацювання пропозицій по стратегічних напрямах зовнішньої та внутрішньої безпеки Німеччини відповідає Федеральна Рада безпеки.

У захисті основ конституційного ладу бере безпосередню участь не тільки держава, а й окремі громадяни. Зокрема у Конституції ФРН дозволено кожному німцю чинити опір будь-кому, хто намагатиметься усунути цей лад, якщо інші засоби не можуть бути використані. Цікавим є розуміння гарантій, що забезпечують стійкість та захист конституційного ладу і безпеку держави. Так, наприклад, у ст. 18 Конституції визначено, що громадяни, які використовують право на свободу висловлення думок, друку, викладання, свободу зібрань, об'єднань, таємницю листування, поштового, телеграфного та іншого електрозв'язку, право власності, право сховища для боротьби проти основ конституційного ладу, втрачають ці прана відповідно з рішенням Федерального конституційного суду.

У конституції ФРН встановлено, що з метою запобігання небезпеки, яка загрожує існуванню чи основам конституційного ладу Федерації або одній з земель, федеральний уряд може використати збройні сили для підтримання поліції та федеральної прикордонної охорони для боротьби з організованими повстанцями. Якщо земля, якій загрожує небезпека, сама не є готовою або не в змозі боротися з цієї небезпекою, федеральний уряд може підпорядкувати собі поліцією цієї землі, поліцейські сили інших земель, а також використати підрозділи федеральної прикордонної охорони.

Цікавим є також той момент, що за умов загрози основам конституційного ладу Федерації або одній із земель вводиться внутрішній надзвичайний стан. Такими загрозами можуть бути: загрози суспільній безпеці та правопорядку і загрози існуванню або вільному демократичному ладу всієї федерації або однієї із земель. При подібних ситуаціях, суб'єктом, який ініціює такий режим, є або земля, або Федеральний уряд, якщо небезпека загрожує не тільки одній землі, або коли земля не в змозі боротися із загрозою самостійно.

Режим надзвичайного стану оголошується тоді, коли такі загрози не можуть бути ліквідованими силами поліції. У таких випадках під загрозами основам конституційного ладу розуміється територіальна цілісність держави, здатність державних органів до повноцінної внутрішньої та зовнішньої діяльності, забезпечення суверенітету, принципу розподілу влади, законності управління, незалежності судів, забезпечення багатопартійності та реальних можливостей для участі у виборах, безпеки населення. Одним з головних наслідків уведення такого стану є повна централізація управління.

8.4. Політика національної безпеки Франції

У Франції, як і в Німеччині та Китаї, відсутній єдиний документ, в якому регулюються питання забезпечення національної безпеки, у такому вигляді як він існує, наприклад в Монголії та Естонії. Основні положення в сфері забезпечення безпеки Франції містяться в Ордонансі "Про національну оборону" (від 7 січня 1959 р.), а також в оборонних і зовнішньополітичних доктринах і стратегіях.

Так, виділяються наступні види джерел загроз і небезпек для країни: тероризм, регіональний і національний екстремізм, торгівля наркотиками, неконтрольоване поширення інформації.

На думку французьких аналітиків, у майбутній двадцятирічний період необхідно ураховувати наступні чинники:

1) США залишатимуться важливим полюсом міжнародної безпеки;

2) азіатські держави, які групуються навколо Японії та Китаю, відіграватимуть значнішу значення у міжнародному балансі сил і по-іншому визначатимуть власну стратегію.

Виділяють три категорії національних інтересів: життєво важливі, стратегічні інтереси, інтереси, пов'язані зі статусом Франції як світової держави. Французькі спеціалісти в галузі національної безпеки вважають, що не варто прагнути до точного визначення життєво важливих інтересів, через те, що це може вплинути на свободу дій, оцінок і прийняття рішень керівниками держави у випадку виникнення загроз. Також відзначається "УР'Л в області вибору засобів при захисті тієї чи іншої категорії інтересів. Якщо в С11ІА для кожної категорії інтересів передбачені певні ступені захисту, то у Франції декларується, що всі види інтересів захищатимуться з однакової рішучістю.

До життєво важливих інтересів належать: територіальна цілісність, суверенітет, захист населення. Стратегічні інтереси полягають у:

1) підтриманні миру на європейському континенті, в зонах, що до нього прилягають зі сходу та півдня, у середземноморському басейні та на Близькому Сході;

2) у гарантованості повноцінної економічної активності країни, свободи зовнішньої торгівлі та комунікацій, безпеки морських шляхів.

Інтереси, пов'язані зі статусом Франції як світової держави полягають у:

1) забезпеченні незалежності країни;

2) виконанні міжнародних зобов'язань;

3) зміцненні демократії та правопорядку;

4) розповсюдженні у світі французької мови.

Франція приділяє значну увагу підтриманню високого технологічного потенціалу на рівні сучасних вимог з урахуванням міжнародної обстановки через те, що це забезпечує значною мірою можливість ефективного ядерного стримування.

Важливим стратегічним інструментом є розвідка, до завдань якої входить: збір, аналіз і оцінка інформації з метою вироблення рішень з запобігання загроз національній безпеці, у тому числі по врегулюванню криз і конфліктів різного ступеня інтенсивності. Система французької розвідки має забезпечувати передачу інформації керівництву країни і надавати йому засоби інтерпретації отриманої інформації. З цією метою передбачається наявність високопрофесійних спеціалістів, діяльність яких є певною мірою взаємоузгодженою. Розвідка ведеться на трьох рівнях: стратегічному, тактичному та оперативному. Технічні характеристики засобів оперативної та технічної розвідок Франції дають змогу їй взаємодіяти із розвідками інших країн і, передусім, у рамках Західноєвропейського і Північно-Атлантичного союзу.

Підходи до стратегічних завдань розвідки змінюються залежно від географії загроз. Це потребує значної гнучкості та швидкості реакції у її роботі. Основою всієї діяльності розвідувальних служб є прогнозування появи тих чи інших загроз із більшим ступенем достовірності, що дає змогу випереджувати події та зберігати необхідну ініціативу по усім напрямам з певним запасом часу для прийняття рішень.

8.5. Державна стратегія національної безпеки Японії у XXI столітті

До національних особливостей Японії, що визначає формування її поглядів на проведення політики національної безпеки, належить насамперед гомогенність і закритість японського суспільства, що визначалося тривалим, майже трьохсотрічним (до середини XIX століття) періодом її самоізоляції. Гомогенність не сприяє подоланню закритості суспільства і виражається в самоідентифікації японців як часточок єдиної держави (одна нація - одне серце (іккоку - іссін)). Окрім цього, у свідомості японського суспільства закріпилася традиція оцінки оточення країни крізь призму "японоцентричності".

Японський соціум орієнтований на безпосереднє реагування на зміни в навколишньому середовищі. Якщо на Заході цілі задаються заздалегідь і механізми визначаються необхідністю їхнього досягнення, то японські структури не формулюють цілі жорстко. Цілі не задаються ззовні, а гнучко формулюються в рамках поточного контексту.

Організація японського суспільства як автономно розподіленої ієрархічної системи, що значно відрізняється від європейського суспільства як лінійної суми самостійних індивідів, накладає помітний відбиток і на процес прийняття рішень. Рішення, розроблювальне декількома автономними групами, виробляється при лідируванні однієї з них, найбільш підготовленої. Цей метод одержав назву "погоджування коренів", тобто узгодження деталей до ухвалення рішення.

Необхідно відзначити, що за уявленнями японців "ніхто не може служити двом хазяям". Саме тому, обираючи між великими державами, Японія воліє однозначно орієнтуватися на США, і має набагато більш прохолодні зв'язки з Росією та Китаєм.

Перераховані японські національні особливості до деякої міри прояснюють, чому концепції національної безпеки Японії в основному відображають тільки зміни, що відбуваються на міжнародній арені, і варіанти найбільш оптимального пристосування країни до цих змін. Тобто - стратегії "ситуативної рефлексії та пристосування".

Японія, так само як і СІМА, розглядає себе переважно острівною країною, розвиток якої пов'язаний з морською геополітичною орієнтацією. Якщо розглядати геополітичні устремління Японії в історичній ретроспективі, то можна виділити три, властиві їй моделі.

Пан'японізм. Дана модель передбачає для Японії глобальну економічну і воєнно-стратегічну значення. Вона передбачає одноособове домінування країни в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), спільний з іншими великими державами контроль енергоресурсів Близького Сходу і глобальну економічну конкуренцію та участь Японії у вирішення усіх значимих проблем.

Азіяцентризм. Він передбачає географічне обмеження активності Японії Азіатсько-Тихоокеанським регіоном при винятковій концентрації на ньому. Дана модель була використана Японією між двома світовими війнами і під час Другої світової війни. Простір АТР, відповідно до цієї моделі, організується японськими геостратегами як концентричні кола. Перший з них утворить територія власне метрополії, захист якої представлено життєвим інтересом країни. Друге коло утворять узбережжя континентального Китаю, Корейський півострів, Примор'я й о. Сахалін. Третє коло формують території держав АСЕАН і Індокитай, а також океанічні акваторії від узбережжя Індії до Гаванських островів.

Спільний азіяцентризм. Дана модель визначає геополітичне бачення ролі Японії на нинішньому етапі, в умовах тісної військово-політичної взаємодії із США й обмеженості силових інструментів національної могутності. У військовому плані вона може бути охарактеризована як частково-ізоляціоністська, а загалом - регіоналіська.

Серйозний відбиток на значення інституціональної організації Японії в процесах забезпечення національної безпеки наклала післявоєнна американська окупація і, далі, у період холодної війни, - союзницькі відносини зі Сполученими Штатами.

Японія формально є монархічною державою на чолі з імператором, що є "символом держави і єдності народу". Ліберально-демократична партія Японії (ЛДП) традиційно спиралася на більшість у парламенті та формувала однопартійний уряд, будучи правлячою, аж до початку 1990-х pp. Прем'єр-міністр Японії, як правило, один з лідерів ЛДП, тільки формально керує, але не визначає загальну політику кабінету. Він доповідає парламенту про загальний стан зовнішніх зносин (ст. 72 конституції Японії). Реальне керівництво зовнішньою й оборонною політикою перебуває в руках кабінету (ст. 73). При цьому офіційна доктрина Японії полягає в тому, що загальна політика виробляється всіма членами кабінету, що підтверджує існування традиції "погоджування коренів" у процесі вироблення ключових рішень в області національної безпеки країни.

У період холодної війни відчуття перманентної зовнішньої загрози з боку СРСР компенсувалося тісним військово-політичним союзом зі США, конституція обмежувала використання силових інструментів для проведення політики національної безпеки, а домінування ЛДП у політичній системі фактично виключало міжпартійну боротьбу з питань національної безпеки. Значення виконавчої влади, насамперед кабінету, МЗС, Управління національної оборони (УНО) і міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості зводилася до управління взаєминами зі США в області безпеки й оборони.

Серед органів виконавчої влади провідне місце у формулюванні та плануванні в області безпеки посідає МЗС. 1, оскільки члени парламенту традиційно не виявляють інтересу до питань оборони і безпеки, МЗС має відносну волю в управлінні цими питаннями. Військова безпека перебуває у віданні УНО, що, хоча й очолюється державним міністром, не є органом на рівні кабінету. Окрім цього, розгляд питань національної безпеки покладено на Національну раду безпеки (НРБ), що не є постійним виконавчим, а тільки консультативним органом провідних міністрів кабінету.

При такій інституціональній системі погляди на національні інтереси і цілі Японії формувалися в основному главами й ідеологами різних фракцій Ліберально-демократичної партії (ЛДП), що спиралися у своїх концептуальних побудовах на гаккай (політико-академічний комплекс, тісно пов'язаний із владою). Ці погляди і знаходили своє відображення в офіційних позиціях країни по приходу до влади того чи іншого функціонера ЛДП.

У даний час ситуація з формуванням основ політики національної безпеки подібна з тим американським варіантом, коли відсутня серйозна зовнішня загроза. Поточні обґрунтування політики національної безпеки Японії мають безладний і ситуативний характер і віддзеркалюють уявлення певної групи правлячих кіл при відсутності загальнонаціональної платформи.

Аналіз концепцій національної безпеки Японії дає змогу виявити чотири основні етапи в її формулюванні. При цьому, спостерігалися дві основні тенденції в еволюції концепцій національної безпеки. По-перше, це "повзуча" глобалізація ролі Японії у світі, а по-друге, - поступова автономізація її в рамках союзу зі США. При цьому, чим більш Японія бачить себе глобальною державою, тим менше консервативних і реалістичних аспектів залишається в її доктрині національних інтересів.

Необхідно також відзначити, що основна значення, що виконувала Японія в зовнішньому світі була значення "безкоштовного наїзника США" у воєнно-стратегічному плані та значення їхнього молодшого партнера в політичному й економічному планах. При цьому наразі спостерігається тенденція поступового відмовлення Японії від ролі "молодшого партнера" у сфері як економіки, так і політики. Країна намагається зайняти місце лідера не тільки на рівні Азіатсько-Тихоокеанського регіону, але й на глобальному рівні.

Розгляд концепцій національної безпеки Японії дає змогу зробити також ряд висновків щодо перспектив їхнього формування в XXI столітті. Загалом, альтернативи концепції національної безпеки (КНБ) Японії будуть утворюватися в двох головних аспектах:

● збереження опори на союз зі США;

● проведення однобічної, самостійної політики глобального рівня, або орієнтація на взаємодію з головними центрами економічної могутності, або проведення переважно регіональної політики.

Альтернатив КНБ, що виходять на перетин різних аспектів, шість. Вони підтримуються тими чи іншими політичними чи економічними елітами країни.

1. Пан'японізм. Він асоціюється з правими чи націоналістичними колами в країні, що орієнтуються на перетворення Японії на "нормальну" державу. Це найбільш впливова альтернатива під час загострення американо-японських відносин. Пан'японізм припускає відмовлення від 9-ої статті конституції країни і масоване нарощування військового потенціалу, аж до набуття ядерного статусу і самостійної військової ролі у світі. Дана концепція будується на ідеології першості специфічної японської культури, що припускає швидкий крах ліберальних західних цінностей.

2. Нові реалісти. Вони дотримуються подібних з пан-японістами поглядів. Однак не поспішають розривати зв'язку зі США, а вважають за необхідне підвищити значення Японії в забезпеченні міжнародної безпеки і розвитку регіонального співробітництва. В основі їхньої програми знаходиться теза про потребу перегляду конституції з позиції "відповідального пацифізму", придбання достатньої військової моці і розширення кількості своїх союзників. "Нові реалісти" і "пан-японісти" визначають так зване голлістське крило поглядів па значення Японії в XXI столітті.

3. Сучасні традиціоналісти, прихильники спільного зі США глобального гегемонізму, фактично відстоюють доктрину Бсіда в її сучасному трактуванні. На їхній погляд, Японія повинна дотримувати помірної міжнародної ролі з пріоритетом торгово-фінансових інтересів. Основним ідеологічним бастіоном прихильників цієї концепції виступає міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості, керівники якого бачать основу ефективної дипломатії у фінансових результатах. У міжнародному розподілі ролей Японія повинна залишитися партнером США при забезпеченні оборонної безпеки. В даний час - домінуюча точка зору японського істеблішменту, що вважає необхідним відстоювати місце Японії в Західному світі.

4. Прихильники концепції "глобальної невоєнної держави" загалом орієнтуються на військовий нейтралітет Японії зі збереженням дружніх зв'язків зі США і збільшення ролі Японії в Західному світі. При цьому вони багато в чому сходяться з прихильниками спільного глобального гегемонізму, але па більш паритетних началах як зі США, так і з Західною Європою. Тобто Японія могла б розділити зі США тягар глобальної відповідальності. Основні прихильники даної моделі КНБ належать до Соціалістичної партії Японії.

5. Концепція спільного регіонального гегемонізму ґрунтується на тісному союзі зі США й інших напрямах діяльності в рамках оновленої доктрини Бсіда, дія якої поширюється тільки на АТР. При цьому визнається потреба подальшого розвитку американоцентричної системи безпеки АТР, у рамках якої Японія лідирувала б разом зі США.

6. Неоазіяцентризм. Має яскраво виражену японоцентричність з регіональним ухилом. В основі "неоазіяцентризма" знаходиться положення про те, що всі регіональні структури формуються на основі порівняльної переваги, тобто АТР має стати японоцентричним. Прихильники цієї концепції представлені насамперед діловими колами країни, бізнес яких орієнтований на Східну Азію. Вони дотримуються культурологічного підходу й ідеї про домінування "японської" культури в Азії. При цьому підкреслюється близькість японської й інших азіатських культур, що є передумовою широкого азіатського об'єднання, що відриває далекі цінності західного світу.

При цьому передбачається або повне японське лідерство в регіоні без всякої опори на союз зі США, або розділене лідерство з Китаєм через втягування останнього в багатосторонні системи безпеки в АТР. Іншим напрямом "неоазіяцентризма" є більш тісне зближення з державами АСЕАН, орієнтоване на створення в регіоні сили, що балансує посиленню Китаю.

Фактично безальтернативна орієнтація Японії на США і виконання ролі "молодшого партнера" дуже подібна з позицією Франції. Як у японському, так і у французькому випадках широка націоналістична риторика служить прикриттям нездатності обох країн відігравати значення лідера (яку зараз відіграє США) і курсувати у фарватері глобальної політики США.

8.6. Концепція національної безпеки Монголії

Концептуальні положення щодо забезпечення національної безпеки викладені в концепції національної безпеки Монголії. Структурно даний документ складається з її розділів:

1) загальні положення;

2) безпека існування Монголії;

3) безпека громадського порядку і державної системи;

4) безпека прав і свобод громадян;

5) економічна безпека;

6) наукова і технічна безпека;

7) інформаційна безпека;

8) безпека монгольської культури і способу життя;

9) безпека населення та його генофонду;

10) екологічна безпека;

11) інші положення.

Конституція Монголії виражає загальні інтереси народу, всіх груп і прошарків монгольського суспільства.

Національна безпека Монголії - положення, згідно з яким забезпечуються сприятливі зовнішні та внутрішні умови для обслуговування життєво важливих національних інтересів Монголії. Ідеологічною основою політики, що забезпечує національну безпеку, є національний патріотизм.

Життєво важливі національні інтереси Монголії полягають в існуванні монгольського народу і його цивілізації, в незалежності, суверенітеті, територіальній цілісності країни, непорушності державних кордонів, відносній економічній незалежності, стійкому економічному розвитку і національній єдності. Життєво важливі національні інтереси Монголії є предметом особливої турботи і захисту з боку держави і народу.

Забезпечення національної безпеки передбачає проведення державної політики, націленої на створення всебічних гарантій захисту і зміцнення життєво важливих національних інтересів Монголії, діяльності держави, її установ і посадовців по досягненню цього, а також заходи країни, що вживаються громадянами. Ці мають як превентивний, так і творчий характер. Монголія прагне розвивати свою міжнародну конкурентоспроможність в економічній, культурній, науково-технічній і освітній сферах.

Структура національної безпеки Монголії

Національна безпека складається з таких основних компонентів:

1) безпека існування Монголії;

2) безпека соціального устрою і державної системи;

3) безпека прав і свобод громадян;

4) економічна безпека;

5) наукова і технічна безпека;

6) безпека інформації;

7) безпека монгольської цивілізації;

8) безпека населення та його генофонду;

9) екологічна безпека.

Чинники, що впливають на національну безпеку, поділяються на внутрішні та зовнішні за їх природою і на безпосередні, тимчасові, довготермінові і постійні за часом їх дії. Життєво важливі національні інтереси Монголії є інтересами постійними по їх природі.

Чинники, які можуть вчинити негативний вплив на національну безпеку поділяються на об'єктивні та суб'єктивні за їх характером, і на реальні та можливі по вірогідності небезпеки, яку вони можуть представляти.

Політика забезпечення та зміцнення національної безпеки націлюється на виявлення та усунення будь-яких загроз на "вірогідній" стадії їх появи, а також на зменшення або запобігання об'єктивних загроз за рахунок своєчасного усунення суб'єктивних загроз.

Примітним моментом є те, що національна безпека Монголії розглядається як частина міжнародної безпеки і як така безпосередньо залежить від останньої. З погляду політичної просторової безпеки вона поділяється на глобальну, регіональну і субрегіональну.

З погляду внутрішнього просторового вимірювання національна безпека повинна бути на національному, регіональному, районному, столичному і повітовому рівнях.

Національна безпека забезпечується соціальними, політичними, організаційними, економічними, дипломатичними, військовими, розвідувальними і юридичними засобами в односторонньому порядку, або за допомогою розвитку міжнародної співпраці.

Основні засоби системи забезпечення національної безпеки полягають у вжитті заходів, призначених передбачати тенденції та розвиток подій на основі надійної інформації та за допомогою її аналізу і оцінки.

Основними гарантами національної безпеки є народ Монголії та монгольська держава.

Міжнародні гарантії національної безпеки складаються з політичних, юридичних і морально-психологічних компонентів. Вони забезпечуються та зміцнюються за допомогою комбінації односторонніх, двосторонніх і багатобічних заходів. Військово-політична безпека може бути забезпечена за допомогою системи колективної безпеки спільними зусиллями або участю в такій системі.

Систему забезпечення національної безпеки Монголії складають Великий народний хурал держави, президент Монголії, Рада національної безпеки, очолювана президентом, уряд, центральні та місцеві правоохоронні та державні адміністративні органи.

Законодавчі, виконавчі, судові органи і органи місцевого самоврядування дотримуються в рамках їх компетенції принципів цієї концепції, підкріплених Конституцією, законодавством і іншими відповідними юридичними актами.

Політичні та громадські організації, а також громадяни мають суворо дотримуватися законодавства з забезпечення національної безпеки і брати активну участь в його реалізації.

Рада національної безпеки виконує функцію координації стратегії та тактики реалізації даної концепції з належним обліком існуючих умов. Вона здійснює спостереження за станом захисту національної безпеки і щорічно інформує Великий народний хурал держави з цього питання.

Зацікавлені установи виділяють у їх бюджетах кошти, необхідні для реалізації положень цієї концепції. У разі надзвичайних заходів витрати покриватимуться з державного бюджету.

Інформаційна база даних з національної безпеки

Будь-яка інформація для координації та здійснення державної політики національної безпеки повинна виходити від відповідних властей, громадян і з зарубіжних джерел. При Раді національної безпеки створюється відповідна інформаційна база даних.

Безпека існування Монголії означає забезпечення її незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів Монголії.

До зовнішніх чинників, які можуть несприятливо впливати на безпеку існування Монголії належать:

1) збройна агресія або загроза збройної агресії з боку будь-якої держави або сили;

2) політика, націлена на насильницьку ліквідацію державної незалежності Монголії або на підрив національної єдності народу;

3) перешкоджання або тиск на суверенні відносини Монголії з іншими державами, встановлені на основі міжнародного права;

4) організація терористичної та підривної діяльності, шпигунства проти Монголії та її народу, а також підбурювання та участь у подібних актах.

5) нав'язування будь-якою державою Монголії її власних інтересів або політики, або спроби вирішити суперечки силою;

6) нав'язування політичного, військового, економічного й ідеологічного контролю над Монголією;

7) виникнення глобальних, регіональних і субрегіональних криз і конфліктів, які можуть зачіпати інтереси Монголії або можуть втягнути її у війну;

8) дестабілізація монгольської економіки, спроби або організація державного перевороту, або використання Монголії в якості плацдарму для політики і діяльності, спрямованої проти інших держав;

9) зміна державних кордонів, незаконний перетин кордону і порушення кордону;

10) суперечки і конфлікти між сусідніми державами під впливом їх внутрішніх суперечностей і криз;

11) масовий приток мігрантів із сусідніх держав;

12) випадки природних і екологічних бід, спалах або розповсюдження особливо інфекційних захворювань людини або тварин.

До внутрішніх чинників, які можуть несприятливо впливати на національну безпеку Монголії належать:

1) розпад державності або наміру і/або спроби перетворити Монголію на державу-сателіт;

2) політичні, економічні та воєнні дії, націлені на підрив національної єдності і/або підрив незалежності Монголії.

3) поява умов, що ведуть до гострих релігійних, етнічних або місцевих суперечок і конфронтації;

4) організація підривної або шпигунської діяльності, націленої на послаблення потенціалу Монголії;

5) розбіжності в збройних силах і інших військових підрозділах, втрата їх оборонного потенціалу або військово-патріотичної свідомості, або конфронтація між військовим і цивільним населенням, або озброєне повстання та конфлікти.

До шляхів і засобів забезпечення безпеки існування Монголії належать. Перше

1) відстоювати загально визнані принципи сучасного міжнародного права у відносинах з будь-якою державою і примушувати інших також дотримувати їх;

2) підтримувати діяльність Організації Об'єднаних Націй і інших міжнародних організацій, націлену на зміцнення міжнародного миру й безпеки, тісно співробітничати з ними в цих цілях;

3) створювати й захищати в двосторонньому і багатосторонньому порядку юридичні основи одностороннього або колективного захисту країни від агресії відповідно до ст. 51 Хартії ООН;

4) сприяти політиці підтримки стратегічної стабільності та створення надійної системи зміцнення миру і безпеки в Азії та на Тихому океані, особливо в Північно-східній Азії та Центральній Азії;

5) суворо дотримуватися політики недопущення використання території країни проти інших держав. Забезпечити без'ядерний статус Монголії на міжнародному рівні та зробити її важливим елементом зміцнення безпеки країни політичними засобами. Здійснювати політику перетворення Центральної Азії на зону, вільну від ядерної зброї;

6) забезпечити своєчасну і законну реакцію на дії, здатні впливати або суперечити життєвої важливим національним інтересам Монголії, або що шкодять її престижу і, якщо необхідно, відповідним чином відображати її в політиці і діяльності уряду;

7) сприяти атмосфері, сприятливій для розуміння та підтримки Монголії в інших країнах, особливо в сусідніх і впливових країнах, за допомогою широкого застосування політики "народної дипломатії", важливого каналу зовнішніх стосунків;

8) проводити в життя юридичні акти, що визначають загальне число іноземців і осіб без громадянства, які можуть проживати в Монголії, і регулювати їх пересування усередині країни і спостерігати за дотриманням цих актів.

Створити механізм контролю для запобігання незаконного проживання або перебування в Монголії:

1) співробітничати з іншими країнами і відповідними міжнародними організаціями у військовій області та в здійсненні політики захисту себе від можливої агресії та прагнення до колективної оборони Монголія повинна слідувати політиці використання збройних сил сусідніх або третіх держав або ООН і/або інших об'єднаних міжнародних збройних сил;

2) мати національні збройні сили, інші підрозділи, здатні захистити незалежність, територіальну цілісність і непорушність кордонів країни;

3) вирішувати оборонні задачі на основі універсальної оборонної системи відповідно до власної військової доктрини. У разі потреби захисту від збройного оточення або агресії тільки власними силами, війна самооборони повинна вестися за допомогою мобілізації всіх внутрішніх сил і засобів, одночасно широко використовуючи зовнішні чинники;

4) брати участь, наскільки це можливо, в міжнародних зусиллях і співпраці, призначеній для зміцнення довіри у військовій області та створення механізму для забезпечення регіональної безпеки.

Таким же чином розглядаються й інші структурні компоненти національної безпеки Монголії.

На Великий народний хурал (парламент МНР) покладено обов'язок щодо внесення відповідних змін і поправок до внутрішнього законодавства і змісту концепції національної безпеки Монголи за пропозицією Ради національної безпеки, відповідно до змін і тенденцій в глобальному, регіональному і внутрішньому положенні.

8.7. Концепція національної безпеки Республіки Молдова

Основоположні начала управління національною безпекою в Молдові закріплені в Концепції національної безпеки Молдови. Характерною рисою цього документу є проголошення національної безпеки в якості частини регіональної та загальної безпеки.

Концепція національної безпеки Республіки Молдова служить основою для вироблення напрямів державної політики в області національної безпеки, розроблення відповідних нормативних актів, вдосконалення управлінських структур і організації діяльності органів забезпечення національної безпеки.

До основних принципів управління національною безпекою Республіки Молдова (РМ) належать:

1) виключення сили з арсеналу світової політики, мирне вирішення будь-яких конфліктів;

2) недоторканність кордонів, визнання можливості розгляду питань, що стосуються державних кордонів тільки відповідно до Гельсінського завершального акта;

3) постійного нейтралітету;

4) РМ не ставиться ні до однієї держави як до свого супротивника;

5) не допускає використання своєї території для агресивних дій проти інших країн, рішуче висловлюється проти розміщення збройних сил іноземних держав на своїй території;

6) виступає за нерозповсюдження ядерної зброї та контроль над озброєннями, підтримує зусилля, направлені на роззброєння.

Структурно Концепція складається з 3 розділів та 10 статей:

Під національною безпекою розуміється захищеність особи суспільства та держави, їх прав і інтересів, що визначені Конституцією та іншими законами республіки, від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Під загрозою національної безпеки розуміється виявлений у різних формах намір проти оборонних сил або чинники екологічного, технічного й іншого характеру, реалізація або розвиток яких створюють небезпеку особі, суспільству та державі.

До основних джерел загроз і небезпек національної безпеки належать:

1) безпосередня агресія і територіальні домагання з боку інших держав;

2) локальні або регіональні конфлікти в безпосередній близькості кордонів Республіки Молдова;

3) неконтрольоване

ЛІТЕРАТУРА | Репродукция клеточного центра


Описание событий митоза | Формирование митотического аппарата | Понятие о кариотипе | Гипотеза «сборки-разборки» микротрубочек | Телофаза | Итог по митозу | ЭНДОМИТОЗ |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати