На головну

Біблійні мотиви і сюжети у творчості Тараса Шевченка

  1. C. Мотивировки.
  2. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
  3. Жанр фортепіанного концерту в творчості С. Рахманінова
  4. Жанри весняного циклу календарно-обрядової творчості
  5. Жанри зимового циклу календарно «обрядової творчості
  6. Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості. Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» - «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає».

Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. ї поет знову звертався до Біблії, шукаючи відповіді на одвічні питання й водночас духовну опору у світі.

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв'язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з'явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти».

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим,..», поет свої докори, вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть». У цьому разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як змісту, так і форми біблійного тексту.

Шевченкові як поету-громадянину найбільш духовно співзвучними були викривальні мотиви біблії, пристрасть біблійних пророцтв та псалмів. Найактивніше розробляє він мотиви «Псалмів Давидових». Шевченко обирає для переспіву передусім тексти з виразними викривальними тенденціями, які під пером поета набули громадянського пафосу, сучасного Шевченкові соціального звучання»

Провідний мотив циклу - відстоювання народних ідеалів, пророкування всенародної розправи над гнобителями і майбутньої перемоги «добра» над «злом»:

Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.

Трактування Бога як найвищої істини і правди верховного суду над «беззаконієм і злом» обумовлювало часте звертання до його образу саме в політичних поемах.

Після прочитання творів Т. Шевченка було б помилкою вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рідного йому селянства. Автор добре знав надбання світової культури, і це давало йому можливість звертатись до будь-якої з історичних епох, робити свої (до речі, сміливі) висновки. Коли він говорить про криваву боротьбу повстанців, то пригадує події Варфоломіївської ночі; а коли розповідає про неофітів, то порівнює їх з декабристами.

Отже, як бачимо, Шевченко часто звертається до біблійних мотивів, до псалмів староєвропейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх. Думки легендарних пророків, біблійні мотиви доводили, що людська праця - це краса, справедливість і любов. Шевченко звертався до Біблії як до літературного твору, а не як до святого письма, звідси він брав образи, мотиви і сюжети, створюючи поезії актуального громадянського спрямування - антицарського, антикріпосницького, революційного змісту. Твори «Марія» «Царі», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Ісая. Глава 35» мають одверто революційний зміст.

В образі Бога він показує ідеал святості, а Марія - рідна мати, мати-земля, Україна-ненька. В образах німих рабів автор зображує простий люд, який терпляче зносить усі знущання панівної верхівки.

У твори біблійного змісту Шевченко вкладає свій зміст - він пророкує щасливе майбутнє, висловлює свої сподівання на загибель експлуататорського

ладу:

Як поет-революціонер, він не може не закликати до боротьби за свободу. Тому і відстоює народні мрії, пророкує всенародну розправу над гнобителями: Борітеся - поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 pp.)

Поезія

Поезія - це зафіксоване в поетичних рядках почуття. Поетичний доробок Пантелеймона Куліша налічує п'ять поетичних збірок оригінальних творів громадсько-політичного та інтимного характеру, історичні та побутові поеми, збірки: «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін», «Позичена кобза», «Хуторні недогарки», до яких увійшли понад десять поем: «Україна», «Маруся Богуславка», «Сторчак і Сторчаниха», «Кумейки», «ГрицькоСковорода», «ДонЖуан», «Куліш у Пеклі», «Настуся», «Солониця», «Магомет і Хадиза», «Великі проводи»; а також балади, думки, байки та численні переклади.

Збірка «Досвітки»

Збірку «Досвітки» (1862 p.), яка була першою і найкращою у поетичному доробку П. Куліша, складали вірші та поеми про історичне минуле українського народу, про визвольну боротьбу українців проти іноземних загарбників (поеми «Кумейки», «Солониця»). Поет уславлює старовину, народних героїв. У поезіях цієї збірки звучить віра у краще майбутнє батьківщини, любов поета до українського народу і його мови («Заспів »). До збірки увійшли також переклади творів великого польського поета Адама Міцкевича.

Збірка «Хуторна поезія»

У 1882 p., через двадцять років після першої збірки, побачила світ друга збірка Пантелеймона Куліша «Хуторна поезія». Таку тривалу перерву між збірками можна пояснити перипетіями життя поета, його захопленням науковими історичними дослідженнями. У цій збірці відображено змінений погляд Куліша на історичне минуле України. Поет говорить про «просвіщенницьку» діяльність російських монархів Петра І та Катерини II, засуджує визвольну війну українського народу і перебільшує роль культурно-просвітницької діяльності у визволенні його з-під соціального і національного гніту («Ключ розуміння»), і

Характерною особливістю збірки «Хуторна поезія» є велика кількість епіграфів з творів Т. Г. Шевченка. На думку деяких дослідників творчості поета, в окремих випадках П. Куліш, узявши епіграфами слова Кобзаря, ніби намагається спростувати їх у своїх поезіях. Поет відходить від наслідування поетики Т. Г. Шевченка, звертається до віршових форм, поширених у західноєвропейській літературі.

Окремі твори збірки присвячені роздумам П. Куліша над роллю мистецтва і митця у житті народу. Цим роздумам присвячені поезії «До музи», «Рідне слово», «Молитва», «Епілог».

Особливе місце у збірці посідають поезії «Рідне слово» і «До кобзи».

У вірші «Рідне слово» поет стверджує, що тільки рідна мова може бути запорукою повноцінного розвитку української нації.

Обравши епіграфом до вірша слова Т. Г. Шевченка «Я на сторожі коло їх поставлю слово», Пантелеймон Куліш не пішов шляхом роздумів про роль поетичного слова у житті народу, як робили його попередники і сучасники. Автор говорить про «слово правди » щодо минулого України, коли:

Вже судили княжі віча,

Панські трибунали,

І перевертні гетьмани

Ради радували.

Радували, продавали

За маєтки волю

Засівали головами

Безголів по полю.

Засівали, насипали

Пам'ятні могили,

В тих могилах рідним трупом

Правду придушили.

І судити минуле України праведним судом буде рідне слово, що в розумінні поета є синонімом Божої правди:

Рідне слово, божа правдо!

Як мала дитина,

Тебе стала промовляти

Хирна Україна.

Промовляє, - оживає,

Згнічений морозом

Непозичений у німця

Український розум.

Схаменуться,стрепенуться

Стуманілі люде:

Рідне слово, рідний розум, -

Рідна й правда буде.

Без напасті завоює

Города і села

І над людьми зацарює,

Приступна й весела.

Ці рядки є також закликом П. Куліша до національної самоповаги, збереження національної самобутності, оскільки захоплення усім іноземним, і зокрема німецьким, у той час було надзвичайно сильним.

У вірші «Рідне слово» трагізм віковічного суму сповнений їдким сарказмом з приводу зрадливості, підступності, корисливості українського гетьманства. Але поступово П. Куліш переходить до висловлення гордості і нездоланної віри в розум, слово й правду рідного народу. Поет упевнений у силі рідного слова як джерела інтелекту і правди української нації. Кобзо, моя непорочна утіха! Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха, -

цими рядками починається вірш Пантелеймона Куліша «До кобзи». Збірка «Хуторна поезія» не випадково відкривається саме цим віршем, тому що кобза для поета є символом власне поезії. Слід відзначити, що майже в усіх своїх збірках поет звертається до кобзи чи бандури, як символу творчості, власної Музи.

Може, чиє ще не спідлене серце

Важко заб'ється, до серця озветься,

Як на бандурі струна до струни.

Хто не здоліє озватись ділами

Хай обізветься німими сльозами;

Ти ж своє слово дзвони-промовляй,

Душам братерським заснуть не давай.

Мова поезії надзвичайно образна і символічна: «кобза» - у тексті назва музичного інструменту, що набуває значення творчості, натхнення; «тіснота» то є духовне пригноблення. Куліш і Шевченко вкладають однаковий зміст у це слово, тому особливого значення набуває епіграф до вірша. «Не спідлене серце» - серце, що не зрадило; «недовірки» - відступники, що зреклися своєї віри і переконань.

У поезії «До кобзи» голосно лунає самотність ліричного героя і його впевненість у правдивості справи, якій служить кобза-муза. Він прагне до братерського єднання душ. Поезія сповнена «благородного суму», тугою за мертвими братами-однодумцями і вірою у воскресіння України:

Кобзо! ти наша одрада єдина...

Поки із мертвих воскресне Вкраїна,

Поки дождеться живої весни,

Ти нам про нашу тісноту дзвони.

Смуткові і почуттю печалі, що вчувається у рядках твору, суперечить життєствердна Ідея народної правди і національного воскресіння, яке стане можливим за умови братерського єднання душ і спільної праці.

Третя поетична збірка Пантелеймона Куліша - «Дзвін» - вийшла у 1893 р. У цій збірці продовжені ідеї та мотиви віршів «Хуторної поезії». У поезіях «Піонер», «До кобзи та до музи», «Поетові», «Муза» та інших дуже виразно звучить тема митця і ролі поета. Вірші сповнені оптимізмом, передчуттям прийдешніх змін на краще, почуттям власного громадянського обов'язку,- любові до Батьківщини, до рідної мови та українського народу.

До збірки також увійшла інтимна лірика поета. Це в основному вірші, які П. Куліш присвятив дружині, Олександрі Білозерській: «Дивлюсь на срібний волос твій, кохана», «Дума про найвищий дар» та ін. Вірші інтимної лірики позначені великою силою почуття, щирістю, схвильованістю, сумом за минулими роками.

Збірка «Хуторні недогарки» побачила світ вже після смерті поета у 1902 р. Сюди увійшли твори, тексти яких згоріли під час пожежі і були відновлені П. Кулішем (уривки з поем, драматична поема «Нагай»).

До п'ятої поетичної збірки Пантелеймона Куліша «Позичена Кобза» (1897 р.) увійшли перекладні твори. До збірки увійшли поетичні переспіви і переклади українською мовою творів О. Пушкіна, О. Кольцова, А. Фета, І. Нікітіна, Ф. Шиллера, В. Шекспіра, Дж. Байрона, Г. Гейне та Й. Ґете. П. Куліш залишив і переклади та переспіви священних писань, здійснив переклад «Нового Завіту».

Своєю перекладницькою діяльністю Куліш довів, що українська література має по праву бути в колі світової літератури, бо українською мовою можна відтворити всі багатства світової культури, всю глибину художньої думки.

 



Київський літопис. | Классификация и ассортимент керамических изделий
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати