Головна

Принципи формування портфеля інвестицій

  1. II. Індивід, індивідуальність. Поняття особистості, фактори її формування і розвитку.
  2. II. Принципи державної національної політики
  3. II. Цілі, основні принципи та напрямки
  4. III. Літературний твір як цілісність. Принципи його наукового розгляду
  5. III. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ, СИСТЕМА ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ ФАХІВЦІВ ЗМІ
  6. III. Способи формування соціальних установок.
  7. III. Мета, основні принципи та пріоритетні напрями державної політики в галузі забезпечення хімічної і біологічної безпеки

Завдання формування інвестиційного портфеля особливо актуальна для інвестиційних інститутів, т. Е організацій, які професійно займаються акумулюванням фінансових ресурсів своїх клієнтів і використанням їх на ринку капіталів. Зокрема, в США найбільш популярним типом інвестиційного інституту є взаємні фонди, що представляють собою пайовий інвестиційний фонд відкритого типу, що дає інвесторам доступ до більш високим ринковим процентним ставкам, а також можливість диверсифікувати ризик і економити на брокерських комісійних. Основними перевагами взаємних фондів є диверсифікація портфеля цінних паперів, професійне управління портфелем, володіння багатьма цінними паперами при мінімальному власному капіталі.

Арсенал методів формування портфеля досить великий; найбільшим авторитетом в даний час користується теорія інвестиційного портфеля Вільяма Шарпа (W.Sharpe) і Гаррі Марковіца (H.Markowitz). Основні принципи, викладені в цій теорії, такі.

По перше, Успіх інвестицій в основному залежить від правильного розподілу коштів за типами активів. Проведені західними фахівцями експерименти показали, що прибуток визначається: на 94% вибором типу використовуваних інвестиційних інструментів (акції великих компаній, короткострокові казначейські векселі, довгострокові облігації і ін.); на 4% вибором конкретних цінних паперів заданого типу; на 2% оцінкою моменту закупівлі цінних паперів.

Даний феномен пояснюється тим, що папери одного типу сильно корелюють, т. Е якщо якась галузь зазнає спаду, то збиток інвестора не дуже залежить від того, переважають у його портфелі папери тієї або іншої компанії.

По-друге, Ризик інвестицій в певний тип цінних паперів визначається ймовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення. Прогнозоване значення прибутку можна визначити на основі обробки статистичних даних про динаміку прибутку від інвестицій в ці папери в минулому, а ризик - як середньоквадратичне відхилення від очікуваного прибутку.

По-третє, Загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть змінюватися шляхом варіювання його структурою. Існують різні програми, що дозволяють конструювати бажану пропорцію активів різних типів, наприклад, що мінімізувала ризик при заданому рівні очікуваного прибутку або максимізує прибуток при заданому рівні ризику та ін.

По-четверте, Всі оцінки, використовувані при складанні інвестиційного портфеля, носять імовірнісний характер. Конструювання портфеля відповідно до вимог класичної теорії можливе лише за наявності ряду факторів: сформованого ринку цінних паперів, певного періоду його функціонування, статистики ринку та ін.

Формування інвестиційного портфеля здійснюється в кілька етапів:

O формулювання цілей його створення і визначення їхньої пріоритетності, зокрема, регулярне отримання дивідендів або зростання вартості активів, завдання рівнів ризику, мінімального прибутку, відхилення від очікуваного прибутку і т. П .;

O вибір фінансової компанії (це може бути вітчизняна або зарубіжна фірма; при ухваленні рішення можна використовувати ряд критеріїв: репутація фірми, її доступність, види пропонованих фірмою портфелів, їх прибутковість, види використовуваних інвестиційних інструментів і т. П);

O вибір банку, який буде вести інвестиційний рахунок.

В умовах розвиненого ринку цінних паперів формування портфеля та управління ним представляє досить складний процес; не випадково послуги фахівців з управління портфельними інвестиціями оцінюються досить високо. Великі компанії зазвичай мають окремий підрозділ по портфельних інвестиціях, в рамках якого формується кілька портфелів залежно від складу включених в них активів.

Одним з найважливіших понять в теорії портфельних інвестицій є поняття ефективного портфеля, під яким розуміється портфель, що забезпечує максимальну очікувану прибутковість при деякому заданому рівні ризику або мінімальний ризик при заданому рівні прибутковості. Алгоритм визначення множини ефективних портфелів був розроблений Г.Марковіцем в 50-і роки як складова частина теорії портфеля. Зроблені ним розробки були настільки фундаментальними, що, за свідченням відомих фахівців в області портфельних інвестицій Е. Елтона і М. Грубера, дослідження в цій області в наступні сорок років зводилися в основному до розробки методів застосування базових ідей і концепцій теорії Марковіца.

Очевидно, що ефективних портфелів може бути побудовано багато, тому вводиться поняття оптимального портфеля. Основна ідея визначення оптимального портфеля в рамках теорії Марковіца може бути описана наступним чином. Інвестор будує для себе набір кривих байдужості, т. Е кривих, що відображають різні комбінації дохідності та ризику. Вважається, що чим вище розташована крива, тим вище і рівень задоволеності, який досягається інвестором.

Всі комбінації, що знаходяться на деякій кривій байдужості, равнопріемлеми для інвестора, т. Е він байдужий до вибору конкретної комбінації з набору. Далі будується набір ефективних портфелів (зокрема, якщо інвестор має на вибір два портфеля однакового ризику, але з різною прибутковістю, то портфель, який має велику прибутковість, і буде ефективним). Оптимальним для інвестора буде портфель, що характеризується точкою перетину безлічі ефективних портфелів і однією з кривих байдужості.

 



Ситуація ускладнюється при переході до портфелів з великим числом вхідних в них активів. В цьому випадку виникає ряд проблем як теоретичного, так і обчислювального характеру. | Модель оцінки дохідності фінансових активів
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати