Ќа головну

«ј ќЌ» ≈¬ќЋё÷≤ѓ

  1. I. ќсновн≥ закони х≥м≥њ.
  2. V2: √ибридологический анал≥з €к основний метод генетики. ћоно-, ди-≥ полигибридном схрещуванн€. «акони √. ћендел€
  3. Ѕ≥олог≥€ розвитку. ∆иттЇвий цикл розвитку €к в≥дображенн€ њх еволюц≥њ. ќнтогенез ≥ його пер≥одизац≥€.
  4. Ѕлагополучч€ людини кр≥зь призму його псих≥чноњ еволюц≥њ
  5. ¬ ≈¬ќЋё÷≤ѓ
  6. Ќайважлив≥ш≥ закони електромагнетизму
  7. «овн≥шнЇ запереченн€ складного судженн€. «акони де ћоргана.

—тановленн€ постнекласичноњ науки

” цьому неймов≥рно прот€жному

ѕросторово-часовому континуум≥ виникають

¬заЇмозв'€зку ≥ патерни, що нос€ть переважно

ƒинам≥чний характер ≥ вперше дозволили

«акласти науков≥ основи ≥дењ загальноњ, в≥дкритоњ еволюц≥њ, що зд≥йснюЇ взаЇмозв'€зок м≥ж багатьма

Ќередуц≥руемого р≥вн€ми.

≈. янч

” сучасну епоху ми Ї св≥дками нових радикальних зм≥н у п≥двалинах науки. ÷≥ зм≥ни можна охарактеризувати €к четверту глобальну наукову революц≥ю, в ход≥ €коњ народжуЇтьс€ нова некласична†наука (—тьоп≥н 1992: 182; —тьоп≥н,  узнЇцова 1994: 196).

ѕерех≥д науки до постнекласичноњ стад≥њ розвитку створив передумови формуванн€ Їдиноњ науковоњ картини св≥ту. ƒуже довго ≥де€ Їдност≥ ≥снувала €к ≥деал. јле сьогодн≥ виникли реальн≥ можливост≥ об'Їднанн€ у€влень про 3 сферах бутт€ - неживому св≥т≥, св≥т≥ живого ≥ св≥т≥ людини в ц≥л≥сну наукову картину на основ≥ загальнонаукових принцип≥в ”≤. ѕостнекласичноњ стад≥€ розвитку науки в найзагальн≥шому вигл€д≥ характеризуЇтьс€:

^ ≤нтенсивним застосуванн€м наукових знань у вс≥х сферах соц≥ального житт€;

^ –еволюц≥Їю в засобах збер≥ганн€ та отриманн€ ≥нформац≥њ (складн≥ приладов≥ комплекси, комп'ютеризац≥€ науки);

^ ѕереходом в≥д дисципл≥нарноњ стад≥њ розвитку до постд≥сц≥пл≥нарной; висуванн€м на перший план м≥ждисципл≥нарних, проблемно-ор≥Їнтованих досл≥джень Їдиного, незворотного процесу ”≤ ¬сесв≥ту, ≥дењ ≈ стають основою синтезу картин реальност≥;

^ ¬провадженн€м ≥деалу ≥сторичноњ реконструкц≥њ (в≥дтворенн€ етап≥в ≈);

^ —п≥вв≥дношенн€м етики науки з гуман≥стичними принципами та ц≥нност€ми, оск≥льки вивчаютьс€ об'Їкти, в €к≥ включений людина;

^ “им, що система [1] постаЇ перед нами €к наб≥р когерентних, що розвиваютьс€ процес≥в, що про€вл€ютьс€ у ¬р у вигл€д≥ ст≥йких структур, €к≥ не мають н≥чого сп≥льного н≥ з р≥вновагою, н≥ з жорстк≥стю технолог≥чних структур, наприклад, гусениц€, метелик Ї дв≥ тимчасово стаб≥л≥зован≥ структури в когерентноњ ≈ одн≥Їњ системи (Ќазарет€н 1991: 41-42; —тьоп≥н та ≥н. 1996: 297-298; —тьоп≥н 2000: 641-671; янч 1999).

—ьогодн≥ особливо актуальн≥ ≥дењ ‘. ≈нгельса про ≥нтеграц≥ю природничих, гуман≥тарних дисципл≥н та створенн€ Їдиноњ ф≥лософськоњ теор≥њ розвитку природи, сусп≥льства ≥ мисленн€. ќсновою такоњ ≥нтеграц≥њ науки ≥ культури Ї теор≥€ ”≤. –ан≥ше принцип ≈ нЇ був дом≥нуючим в ≈ (—тьоп≥н,  узнЇцова 1994: 196-226; Ћасло 1997; янч 1999: 145-157).

¬ твердженн€ модел≥ ”≤ €к основи побудови сучасноњ загальнонауковоњ картини внесли свою лепту багато природнич≥ дисципл≥ни, але визначальне значенн€ мали 3 напр€мки: теор≥€ б≥олог≥чноњ ≈, теор≥€ нестац≥онарного ¬сесв≥ту ≥ загальнонауков≥ теор≥њ (—тьоп≥н,  узнЇцова 1994: 200; —тьоп≥н 2000: 646).

q “еор≥€ б≥олог≥чноњ ≈†складаЇтьс€, перш за все, на основ≥†теор≥њ „. ƒарв≥на (сьогодн≥ - синтетична теор≥€ б≥олог≥чноњ ≈);

І навчань про б≥осфер≥†¬. ≤. ¬ернадського [2] ≥ ноосферу†ѕ. “. де Ўардена [3];

І теор≥й еволюц≥йного катал≥зу ≥ б≥ох≥м≥чноњ ≈;

І моделей самоорган≥зац≥њ "живих" макромолекул в Їдину еволюц≥онуЇ систему - √÷ (ћ. ≈йген), переходу в≥д √÷ до виникненн€ кл≥тинних мембран ≥ даних молекул€рноњ б≥олог≥њ, генетики;

І теор≥њ ј—√: численний емп≥ричний матер≥ал р≥зних наук синтезуЇтьс€ в Їдину теор≥ю јќ√ - ≈ в≥д примат≥в до людини.

q “еор≥€ нестац≥онарного ¬сесв≥ту†базуЇтьс€ на емп≥ричних доказах еволюц≥онуЇ модел≥ ¬сесв≥ту ‘р≥дмана-√амова, на теор≥њ роздуваЇтьс€ ¬сесв≥ту ≥ ≥нфл€ц≥йних модел€х; доказах онтогенезу з≥рок. ѕогл€д людини проникаЇ до 1,5 Ј 1026м .: на так≥й в≥дстан≥ були ви€влен≥ квазари, об'Їкти, що випускають сильне випром≥нюванн€. ¬они видал€ютьс€ з≥ швидк≥стю 90% швидкост≥ св≥тла, сьогодн≥ ми бачимо св≥тло, €ке вони випустили тод≥, коли ¬сесв≥т був в 8 раз≥в молодше [4].

q ” науц≥ з 40-х рр. ’’ ст. з'€вл€ютьс€ загальнонауков≥ напр€мки:

І к≥бернетика†(Ќаука про управл≥нн€), теор≥€ ≥нформац≥њ†(ƒосл≥джуЇ к≥льк≥сть ≥нформац≥њ, схеми взаЇмозв'€зку систем) ≥ загальна теор≥€ систем(ќписуЇ повед≥нку систем р≥зноњ природи); ц≥ напр€мки сьогодн≥ об'Їднуютьс€ в "ф≥лософ≥ю є 2", гранично загальну теор≥ю, метаф≥зичним €дром €коњ Ї ген "шум-сигнал", а основн≥ категор≥њ теор≥њ: мета, система управл≥нн€ - середовище, в≥дображенн€-≥нформац≥йне моделюванн€, пр€м≥-зворотн≥ зв'€зки;

І теор≥њ самоорган≥зац≥њ†р≥зних систем (√. ’акен, ≤. ѕригожин ≥ ћ. ≈йген), об'Їднан≥ в "ф≥лософ≥ю є 3" -с≥нергет≥ку, з метаф≥зичним €дром "хаос-пор€док".

” методолог≥њ постнекласичноњ науки пров≥дне м≥сце займають:

Ш ћодельна гносеолог≥€ ≥ принцип в≥дносност≥ вс≥х пон€ть ≥ теор≥й:†в арсенал≥ сучасноњ науки Ї теорема √едел€ про неповноту, принцип невизначеност≥, принцип додатковост≥, багатозначн≥ лог≥ки. ¬ рамках модельноњ гносеолог≥њ суперечать один одному у€вленн€ бачатьс€, €к правило, не взаЇмовиключними, а взаЇмодоповнююч≥. «авданн€ наукових досл≥джень - побудова моделей св≥ту, що дозвол€ють п≥двищувати ≥нструментальний потенц≥ал ≥нтелекту ≥ вдосконалювати механ≥зми самообмеженн€.

Ш метод актуализма: «агальнонаукових метод, €кий використовуЇтьс€ в науках, предметом вивченн€ €ких Ї еволюц≥онують складн≥ системи. ћетод нац≥лений на ос€гненн€ законом≥рностей розвитку под≥й минулого (майбутнього) за допомогою з≥ставленн€ з досл≥дженими сучасними аналогами.

« одного боку, сучасне експериментальне досл≥дженн€ ≈ Ї ключем до розум≥нн€ њњ сутност≥, з ≥ншого, залежн≥сть п≥знанн€ в≥д розвитку науки, њњ техн≥чних, теоретичних засоб≥в в≥дображаЇ той факт, що завтра може бути п≥знане то, що сьогодн≥ знаходитьс€ за "темноњ зав≥сою". ” гносеолог≥чному план≥ фактор ¬р визначаЇ ту обставину, що розвиваЇтьс€ наука дозвол€Ї отримати в≥дпов≥д≥ на т≥ питанн€, €к≥ не могли бути вир≥шен≥ в минулому, не до к≥нц€ з'€сован≥ в сьогоденн≥, але можуть бути вир≥шен≥ в майбутньому.

‘актор досконал≥шого майбутнього вносить парадоксальн≥ в≥дт≥нки в теор≥ю п≥знанн€, - безповоротно п≥шло минуле може бути змодельоване через вивчене сьогоденн€, а оск≥льки в цьому об'Їкту м≥ститьс€ в "зн€тому" вигл€д≥ його ≥стор≥€, дуже важливо €комога краще вивчити сучасний стан об'Їкта, щоб точн≥ше у€вити соб≥ його покрите таЇмницею минуле (‘едорович 1997).

Ш метод елевац≥он≥зма: «агальнонаукових метод, що вимагаЇ по€сненн€ б≥льш простих €вищ за аналог≥Їю з б≥льш складними €вищами, кр≥зь призму њх потенц≥йного розвитку (Ќазарет€н 1991: 40-41, 216).

ћетод протилежний редукционизму ≥ €вл€Ї найпрост≥ш≥ ф≥зичн≥ системи €к "дочеловека". «г≥дно з сучасними науковими у€вленн€ми, що виключаЇ потойб≥чне втручанн€, €к≥сн≥ еволюц≥йн≥ новоутворенн€ - житт€, культура, ≥нтелект виникли з ф≥зичного руху. якщо це так, то виникаЇ питанн€: що ж це таке притаманне ф≥зичним взаЇмод≥€м, що, не будучи ще н≥ житт€м, н≥ мисленн€м становить передумови майбутньоњ упередженоњ боротьби високоорган≥зованих систем за збереженн€ нер≥вноваги ≥з середовищем, боротьби, що даЇ початок на б≥льш п≥зн≥х стад≥€х ≈ €вищ суб'Їктивноњ реальност≥?

?? ≥де€ антропоцентризму: ¬исуванн€ людини в центр науковоњ картини св≥ту. ѕо-новому бачитьс€ роль людини, ми вже не просто усв≥домлюЇ себе ¬сесв≥т, ми вже ≥ творц≥ ц≥Їњ ≈. усв≥домити проблеми б≥оетики, виток≥в, становленн€ ≥ перспектив ≤нтелекту, проблема в≥дносин природного ≥ штучного ≤нтелекту стаЇ одн≥Їю з ключових проблем майбутнього.

Ш  омп'ютерне моделюванн€. «м≥нюютьс€ у€вленн€ про стратег≥њ емп≥ричного досл≥дженн€. ” ф≥зиц≥ дл€ перев≥рки нових г≥потез неможливо створити прилад (наприклад, прискорювач м≥крочастинок), неможливо експериментувати з економ≥кою, що розвиваЇтьс€ системою. ≈мп≥ричний анал≥з можна зд≥йснити методом обчислювального експерименту на комп'ютер≥. ≤. ѕригожин, ≤. —тенгерс навод€ть приклади моделюванн€ нер≥вноважних стан≥в матер≥њ, виникненн€ нових стан≥в пор€дку:

Ј ћоделюванн€ народженн€ г≥дродинам≥чних вихр≥в;

Ј ƒвом≥рне моделюванн€ виникненн€ структур “ьюр≥нга, х≥м≥чноњ самоорган≥зац≥њ (Ќазарет€н 1991: 40-41, 1995: 111-114; ѕригожин, —тенгерс 1999: 62,66; —тьоп≥н 1992: 182-186, 2000: 641-697; янч 1999: 145- 150).

” багатьох роботах в≥дзначаЇтьс€ ще одна риса сучасноњ науки: зверненн€ уваги до паралелей м≥ж у€вленн€ми древн≥х сх≥дних культур ≥ ≥де€ми синергетики, сучасноњ ф≥зики ≥ космолог≥њ, ц≥нност€ми ≥ смислами сучасного наукового п≥знанн€.†ќдним з перших на це звернув увагу  . ёнг в робот≥ …ога та «ах≥д. «а ёнгом, з розвитком цив≥л≥зац≥њ, в €к≥й пануЇ лог≥чне мисленн€, ми стали багатими в знанн≥, але б≥дн≥ мудр≥стю. ƒосл≥дженню паралелей сучасна ф≥зика - м≥стицизм —ходу присв€чена книга ‘.  апри ƒао ф≥зики. ѕроанал≥зуЇмо де€к≥ паралел≥ сх≥д - зах≥д.

\ —утн≥сть сх≥дного св≥тогл€ду - усв≥домленн€ Їдност≥ ≥ взаЇмозв'€зку вс≥х речей ≥ €вищ, сприйн€тт€ €вищ €к про€в лежить в њх основ≥ Їдност≥. ѕринципова Їдн≥сть ¬сесв≥ту - одне з основних одкровень сучасноњ ф≥зики: будь-€ка "елементарна" частка - це не незалежна неразложима€ на частини одиниц€, а наб≥р зв'€зк≥в частки з середовищем.

\ ѕоданн€ сх≥дних м≥стик≥в про протилежност≥ €к р≥зн≥ сторони Їдиного (≤нь и яЌ№†в китайськ≥й ф≥лософ≥њ) в≥дпов≥даЇ пон€ттю додатковост≥ Ќ. Ѕора (частка ≥ хвил€).

\ ѕоданн€ древн≥х сх≥дних ф≥лософ≥в про те, що ѕр ≥ ¬р, геометричн≥ побудови - форми мисленн€, в≥дпов≥даЇ модельноњ гносеолог≥њ постнекласс≥к≥ ( апра 1994: 108-141).

—пор≥дненост≥ синергетичного способу мисленн€ ≥ сх≥дного типу св≥тосприйманн€ присв€чена глава —инергетика на перехрест≥ культур†книги ≈. Ќ.  н€зЇвоњ, —. ѕ.  урдюмова «акони ≈ ≥ самоорган≥зац≥њ складних систем. ¬≥дзначаютьс€ основн≥ ≥дењ —ходу, €к≥ отримують конкретн≥ ≥нтерпретац≥њ в синергетики:

\ ¬се у всьому;

\ ѕотенц≥йне ≥ непро€влене;

\ ≤дењ цикл≥чност≥ ≥ в≥чного поверненн€;

\ “ворчоњ рол≥ випадковост≥.

” книз≥ теоретичне знан툆¬. —. —тьоп≥на останн€ глава присв€чена анал≥зу епохи постнекласичноњ науки. ¬ к≥нц≥ цього розд≥лу розгл€нут≥ два аспекти китайськоњ ф≥лософ≥њ, €к≥ перегукуютьс€ з питанн€ми методолог≥њ та етики сучасноњ науки.

” китайських навчанн€х протиставленн€ сили ненасильства отримало розвиток в терм≥нах вей и у-вей†(ƒодаток сили ≥ нед≥€нн€). нед≥€нн€ або у-вей†означало не в≥дсутн≥сть д≥њ, а така д≥€, €ка дозвол€Ї природ≥ розвиватис€ власним шл€хом. принцип у-вей†вимагав в≥дчути природн≥ ритми природного св≥ту ≥ д≥€ти в≥дпов≥дно до них, дозвол€ючи сам≥й природ≥ розгортати своњ потенц≥њ ≥ вибирати так≥ шл€хи розвитку процес≥в, €к≥ узгоджуютьс€ з людськими потребами.

≤нший аспект зач≥паЇ проблему взаЇмозв'€зку моральност≥ ≥ ≥стини (мета наукового знанн€). ” зах≥дн≥й науц≥ наукова ≥стина була в≥докремлена в≥д етики. ” сх≥дних навчанн€х такого в≥докремленн€ не було: ≥стина не в досл≥дженн≥ об'Їкт≥в з метою оволод≥нн€ ними, а в дос€гненн≥ однобит≥€ з≥ св≥том. ѕ≥знати р≥ч можна т≥льки, дотримуючись дао: ѕриродний шл€х речей ≥ одночасно моральний шл€х, €кий повинен пройти людина. ƒао†в≥дкриваЇтьс€ т≥льки моральним люд€м. јктивн≥сть людини, спр€мована на ос€гненн€ зовн≥шнього св≥ту, ≥ його активн≥сть, спр€мована на вдосконаленн€ свого внутр≥шнього св≥ту, повинн≥ бути узгоджен≥ ≥ припускають один одного (—тьоп≥н 2000: 694-696).

” науц≥ почала формуватис€ Їдина м≥ждисципл≥нарна теор≥€ ”≤ на основ≥ ≥дей д≥алектичноњ ф≥лософ≥њ, теор≥њ б≥олог≥чноњ еволюц≥њ, теор≥њ ≥нформац≥њ ≥ синергетики. ≈. Ћасло вважаЇ: трансдисципл≥нарност≥ Їдина теор≥€ неодм≥нно виникне, ≥ буде описувати р≥зн≥ фази ≥ меж≥ ≈ з ≥нвар≥антними загальними законами. ÷≥ закони дозвол€ть описувати кванти ≥ атоми, молекули ≥ кл≥тини, жив≥ ≥ соц≥альн≥ орган≥зми за Їдиною схемою (Ќазарет€н 1991; ћоисеев 1998; Ћасло 1997; —п≥р, 1999; янч 1999;  р≥ст≥ан 2001).

≈. янч зауважуЇ: центральними аспектами стаЇ постнекласичноњ науки Ї ≥дењ самоорган≥зац≥њ, динам≥ки системних процес≥в, безперервноњ зм≥ни ≥ коеволюц≥њ з середовищем, самопревращении або ≈ еволюц≥йних процес≥в. Ќаука переходить до мисленн€, ор≥Їнтованого на процес, ввод€чи пон€тт€ незворотност≥ або спр€мованост≥ процес≥в у ¬р (янч 1999: 150).



—инергетика | √. ’акен

≤. ѕригожин |  атегор≥њ ≥ модел≥ ”н≥версальноњ ≥стор≥њ | Ќ. ј. «аболоцький | ≈. ‘ромм |

© um.co.ua - учбов≥ матер≥али та реферати