На головну

Укр. Образотворче мистецтво у 14-17 ст

  1. Арістотель. Про мистецтво поезії
  2. Вітчизняне образотворче мистецтво др. пол. ХІХ ст.
  3. Літературний розвиток на укр..землях 14-17 ст
  4. Мистецтво Італії ХVІІ ст.
  5. Мистецтво перемовин
  6. Мистецтво Північного Ренесансу. Нідерланди. Німеччина.
  7. Мистецтво Ренесансу в Італії.

Зміни, які відбувалися у мистецькому житті українських земель упродовж другої половини XVI - першої половини XVII ст., трансформувавши характер мистецької культури, не заторкнули, однак, її фундаментальних основ, тому нова мистецька епоха стала органічним продовженням на новому історичному ґрунті традиції, виробленої після прийняття християнства й утвердження побудованої на його засадах мистецької культури східнохристиянського зразка. При зовнішньому її оновленні внутрішня структура залишалася стабільною. У своїх найважливіших засадах зберігалася й історично складена система взаємовідносин всередині самої культури. Одним з найхарактерніших проявів цього стала традиційна роль малярства у системі української культури другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Монументальне малярство. В умовах нового етапу розвитку мистецької культури, який розпочинається з другої половини XVI ст., монументальне малярство дедалі більше втрачає позиції. Останнє його пожвавлення фіксується у перемишльському середовищі перед серединою XVI ст. І хоч молдавський господар Олександр з 1565 р. звертався до львівських братчиків з проханням з'єднати йому майстрів для малювання новозбудованої церкви в Яссах 1, відомостей про розвиток українського монументального малярства у львівському середовищі другої половини XVI ст. віднайти не вдалося.

Іконопис. Станкове малярство другої половини XVI - першої половини XVII ст. переживало процес завершення розвитку ансамблю й початок нового етапу його еволюції, впродовж якого зберігалися роль і значення іконопису та розвивався світський напрям малярства, уособлюваний передовсім портретним жанром.

У мистецькій практиці другої половини XVI ст. зберігається ансамбль іконопису у традиційному складі "іконостас - Страсті - Страшний суд", проте з початку наступного століття цей комплекс відходить на дальший план. У новому варіанті ансамблю, який вперше з'явився на львівському ґрунті на переломі XVI - XVII ст., акцент робиться на іконостасі.

Еволюція українського іконостаса XVII ст. полягала не лише у його структурній розбудові, паралельно відбуваються й інші зміни. Ікони отримали різьбарське обрамлення, основна тенденція розвитку якого веде до наростання просторового начала та посилення об'ємного характеру різьблення.
Перелік ікон церкви Різдва Богородиці в Юськівцях поблизу Острога з 1600 р., крім храмової та намісних "Спаса" і "Богородиці", називає "Нерукотворний образ" - єдину ікону над царськими вратами. Новим явищем у мистецькому процесі стало поширення у першій половині XVII ст. Молінь, мальованих на полотні. Значною групою ікон репрезентований також доробок самбірського маляра Федуска, відомого за храмовою іконою "Благовіщення" 1579 р. з церкви в Іваничах (Харківський художній музей). з території Закарпаття дають "Богородиця Одигітрія" в церкві Собору архангела Михаїла в Ужку, ікони празничного циклу "Розп'яття", "Преображення" з церкви св. Миколая у Сваляві, монументальне храмове "Вознесіння" у Вознесенській церкві в Ясіні. Свідченням аналогічного процесу на ранішій стадії є "Воскресіння - Зішестя до пекла" та царські врата з Холмщини Першою пам'яткою нового львівського іконопису вважається виконана у Львові 1599 р. ікона маляра Федора "Богородиця Одигітрія з похвалою" з церкви Покрови Богородиці у Ріпневі. Еволюцію львівського малярства у напрямі, який визначив майстер Федір, потверджує й іконостас П'ятницької церкви.

Мініатюра в рукописній книзі. Книжкове малярство у другій половині XVI ст. розвивалося під знаком піднесення з-перед середини століття. Центральною ранньою його пам'яткою є мініатюри Пересопницького Євангелія 1556 - 1561 рр. (НБУВ). Вони нагадують мініатюри XVI ст. з Холмського Євангелія XIII ст. й наслідують їхні стилістичні та композиційні особливості. До них належать широкі орнаментальні бордюри західноєвропейської іконографічної редакції, порівняно невеликі площини для самої мініатюри, іконографія.
Скульптура. Порівняно зі скромним місцем у мистецькому процесі другої половини XIII - першої половини XVI ст. у наступному столітті скульптура відігравала істотнішу роль. Її успіхи пов'язані не лише з дальшим розвитком скульптури європейської традиції на західноукраїнських землях. Від кінця XVI ст. складається нова українська традиція скульптури, яка знаходить поширення насамперед у декоративному різьбленні в дереві. Цей аспект еволюції мистецького процесу - один з яскравих проявів нового етапу розвитку української мистецької культури від кінця XVI ст. Найважливіші з відомих досягнень раннього різьблення належать львівському мистецтву й характеризуються найперше іконостасом церкви Святих П'ятниць, виконаним, мабуть, у другій половині 1610-х рр. Аналіз західноукраїнського різьблення дозволяє відносити його початки до кінця XVI ст. Певну роль у його становленні, особливо на львівському ґрунті, мусили відіграти майстри європейської мистецької традиції у місцевому її варіанті. З неї ж виводиться іконографія орнаментики.

 



Літературний розвиток на укр..землях 14-17 ст | Розвиток музичного мистецтва.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ | Українська ментальність. | Періодизація кам'яного віку на території України. | Формування культурно-господарських зон у межах Украхни. | В. Хвойко та відкриття Трипільскої культури | Кіммерійці: проблема етнічної та культурної належності | Скіфи в давній укр..культурі | Сармати на території Північного Причорномор*я | Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор'я. | Проблеми походження східнослов'янських племен. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати