Головна

Види кредитів, що надаються підприємствам

  1. Бухгалтерський облік кредитів, наданих клієнтам банку
  2. Розподілення кредитів, що відводяться на кожен модуль підготовки за кваліфікацією

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позички. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення найтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.

Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.

Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит для фінансування основного капіталу;

3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

заставне зобов'язання;

договір-гарантія;

договір-поручництво.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержцем і на яке може бути звернене стягнення.

Застава майна може здійснюватись переданням товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредиторові. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває в спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержцем.

Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержця, заставодавця або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння власністю, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна - за місцезнаходженням такого майна; договору застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті - за місцем знаходження підприємства.

Звернення стягнення на закладене майно підприємства може статися з рішення суду, арбітражного суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладання договору застави підприємство-заставодавець має передати банку (заставодержцю) такі документи:

а) договір страхування та страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладення договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк певну плату за користування кредитом.

Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит визначають підприємствам-позичальникам комерційні банки на договірних засадах, їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулювальних дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності чи браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

за кредиторами;

за формами та видами;

за метою використання;

за терміном надання;

за забезпеченням;

за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

банки;

небанківські фінансово-кредитні інститути;

підприємства (комерційний кредит);

держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Існує дві форми кредиту: грошова та товарна

До видів кредитів належать:

банківський;

комерційний;

державний;

лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Традиційно в розвинених країнах факторингові та лізингові кредитні послуги фірмам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями. В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

оборотного капіталу;

основних засобів.

За терміном надання розрізняють

короткострокові;

середньострокові;

довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати для фінансування оборотного капіталу. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних інвестицій.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:

забезпечені;

бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:

нерухомістю;

цінними паперами;

товарно-матеріальними цінностями;

дебіторською заборгованістю;

правами підприємств на інтелектуальну власність, землю;

гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи);

іншим забезпеченням (поручництво, поліс страхової компанії) тощо.

В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів, називаються ломбардними.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці використання бланкових кредитів обмежене.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позичок:

прямі;

консорціальні;

позички участі.

Надання прямих позичок передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціумні позички надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У такому разі кілька кредиторів об'єднуються і кожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціальній угоді можуть брати участь як декілька банків, так і декілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.

Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку в кредитній угоді. Як правило, головним банком стає один із потужних та авторитетних банків.

Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і подає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання про отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та спрямованість кредиту термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне обґрунтування проекту;

4) інші документи, необхідні для прийняття рішення про кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

При настанні строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Консорціальне кредитування в Україні повільними темпами набуває розвитку.

Позички участі - банки передають (перевідступають) частини позички іншим кредиторам. Домовленість про таку позичку можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника. В Україні така форма ще не розвивається.

 



Вплив системи оподаткування на фінансово-господарську діяльність підприємств | Банківське кредитування підприємств

Донецький університет економіки та права | Кафедра фінансів | ББК 65.290-93 | Сутність і функції фінансів підприємств, їх місце у фінансовій системі держави | Сфери фінансових відносин підприємств | Фінансові ресурси підприємств | Основи організації фінансів підприємств | Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи | Суть і форми здійснення грошових розрахунків | Готівкові розрахунки |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати