Головна

Загальні ознаки держави.

  1. Виникнення позитивізму. загальні положення позитивізму. Концепція «позитивної» науки О. Конта.
  2. Вкажітъ характерні ознаки успадкування аутосомно-рецесивних захворювань. Наведіть приклади найбільш поширених захворювань.
  3. Вкажіть диференційно-діагностичні ознаки спадкових та мультифакторних захворювань.
  4. Вкажпъ характерні ознаки успадкування аутосомно-домінантних захворювань. Наведітъ приклади найбільш поширених захворювань.
  5. Вступ. Загальні поняття товарознавства продовольчих товарів.
  6. Держава - поняття, ознаки, соціальна цінність.
  7. До якого виду середніх належить показник ознаки, що найчастіше зустрічається у ряду розподілу?

Высокий темп проведения совещания по выдвижению идей, допускается добровольная критика в виде реплик и комментариев.

Виды конференции идей:

Конференция идей Гильде привлекают руководителей и рядовых сотрудников которые постоянно имеют дело с этой проблемой

Метод 635 участники 6 человек анализируют и четко формулируют проблему, каждый пишет по 3 предложения, а затем передает соседу и т. д.

3. Синектика - метод поиска идеи путем атаки возникшей проблемы специализированными группами профессионалов с использованием ими различных аналогий и ассоциаций Автор У. Гордон.

В синектике используются следующие виды аналогий:

Первая (прямая) аналогия означает, что рассматриваемый новый продукт или операция сравнивается с более или менее схожими продуктами или операциями.

Личная аналогия означает, что специалист, решающий проблему, моделирует образ нового продукта или операции, пытаясь выяснить, какие личные ощущения или чувства возникают у покупателя этого нового продукта (операции). Решатель как бы «вживается» в роль покупателя, стремясь лучше понять его.

Символическая аналогия - это какая-то обобщенная аналогия. Наиболее простой символической аналогией можно считать обычную экономико-математическую модель. Эта модель может описать какое-либо явление с помощью математических символов и приемов (уравнений, таблиц, графиков и т. д.).

4. Пул мозговая запись - предполагает внесение предложений по решению выявленной проблемы в специальные формуляры на заседании группы из 4 - 8 человек. В начале заседания на середину стола («пула») кладут формуляр с заранее сформулированными руководителем проектными решениями. Участники заполняют персональные формуляры своими идеями (количество предложений не ограничено). Обработанные формуляры отправляют в «пул», из которого его может извлечь любой другой член группы, чтобы вдохновиться новыми предложениями и дополнить их.

5. Метод Дельфи представляет собой процесс многоуровнего анкетирования экспертов по данной проблеме. На первом этапе от 5 до 20 участников независимо друг от друга в течение 14 дней разрабатывают и представляют письменные предложения.

На втором этапе список решений, очищенный от повторов, рассылают участникам опроса для новых разработок или дополнений к уже существующим.

На третьем этапе эксперты оценивают поступившие предложения по различным критериям (срокам реализации, окупаемости, издержкам и т. д.). Составляется выборка предложений для возможного группового обсуждения в дальнейшем.

6. Метод идейной инженерии позволяет при решении управленческой проблемы учесть и обработать идеи сотрудников функционального отдела благодаря чередованию коротких дискуссий в группах из 4 - 6 человек и фазы записи предложений и идей (5 - 10 минут дискуссии, затем 5 - 10 минут записи). Применение метода предполагает проведение следующих этапов:

1) определение цели руководителем организации;

2) выбор участников;

3) анализ трудностей и причин возникновения проблемы рабочей группой, при этом все гипотезы, аргументы и предположения записываются на карточки, формулируются как вопросы и передаются участникам для осуществления следующего этапа;

4) бор предложений по решению проблемы и фиксация их на карточках;

5) составление согласованной программы действий после проверки и оценки предложений специалистами.

7. Метод коллективного блокнота исключает необходимость выбора времени и места для проведения группового заседания. Членам группы выдаются блокноты для записи идей, содержащие формулировку и точное описание проблемы. Каждый участник должен ежедневно фиксировать все идеи по данной проблемы в своем блокноте. Через месяц все блокноты передают координатору, который систематизирует и резюмирует получен-ный материал, извлекая принципиальные решения. Результаты анализа могут предлагаться для последующего изучения и обсуждения всеми участниками.

8. Триггерная техника используется для поиска новых идей. На первом этапе каждый член группы в течение нескольких минут кратко записывает свое решение по рассматриваемой проблеме, после чего участники по очереди излагают свою позицию. Одинаковые решения не должны предлагаться дважды. Во время выступлений могут появиться новые предложения, которые также следует записать. Второй этап начинается с объявления новых подходов, которые не обсуждались на первом этапе.

9. Метод контрольных вопросов используют и индивидуально, и в процессе групповой работы. Он позволяет подвести к оптимальному решению проблемы с помощью наводящих вопросов.

Загальні ознаки держави.

Держава - єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство - юридичний зв 'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов 'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління - систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: Збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси.

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн.

2. Характеристика форм державного правління

Форма правління держави - це структура вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподілення, компетенції між ними. Держави за формою правління класифікуються на республіки і монархії.

Монархія(з грець. monarhia - єдиновладдя) - форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється одноособово і переходить, як правило, за спадковістю. Монархічна форма правління характерна сьогодні для п'ятдесяти держав, з яких дванадцять - європейські. Сучасні форми монархії розрізняються за такою різновидністю, а саме: абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Оман, Катар), конституційна парламентська (Великобританія, Іспанія, Норвегія, Японія тощо) дуалістична (Йорданія, Кувейт, Марокко, Бахрейн).

При абсолютній монархії в руках монарха зосереджується вся повнота державної влади. Монарх сам видає закони, керує внутрішньою і зовнішньою політикою держави, призначає і усуває уряд, керує вищим судом.

Конституційна парламентська монархія характеризується такими особливостями: Влада монарха обмежується конституцією, що затверджується парламентом.

У дуалістичній монархії повноваження монарха обмежені в законодавчій сфері, але достатньо широкі у сфері виконавчої влади, парламент, навпаки, не має впливу ні на формування уряду, ні на його склад і діяльність. Цей тип монархії має тенденцію до переростання в конституційну монархію або в республіку.

Республіка(від лат. respublica - суспільна справа) - форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін.

У сучасних державах переважають два основні різновиди республіканської форми правління: парламентська (ФРН, Італія, Індія, Ізраїль); президентська республіка (США, Аргентина, Мексика тощо). Кожна з них передбачає власну модель поділу влади.

Парламентська республіка. Ця форма правління мало чим відрізняється від парламентської монархії (деякі політологи наводять приклад Великобританії як класичного парламентського правління). За основу правління покладений принцип: слабкий президент - сильний парламент. Президент, як і монарх, є формальним главою держави, але його самостійна роль невелика. Фактично виконавча влада зосереджена в руках голови уряду. Президентська республіка. Класичним прикладом даної форми правління є США. Ця форма правління будується за принципом: сильний президент - сильний парламент, що передбачає більш послідовний поділ повноважень законодавчої і виконавчої влади (в деяких країнах Латинської Америки, які намагались скопіювати американську модель, утвердилися суперпрезидентські республіки, тому що влада президента не врівноважується дійсно сильним парламентом). Президент одночасно є головою держави і головою виконавчої влади. Він обирається всенародним голосуванням і має фіксований термін повноважень.

Західні політологи М. с. шугарт і Дж. м. кері виділили три можливі моделі: прем'єр-президентську;президентсько-парламентську; асамблейно-незалежну.

3. Характеристика форм державного устрою та політичного режиму

Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.

Головними формами державного територіального устрою є : Унітарна держава, федерація , конфедерація. Унітарна(від лат. unitas - єдність) держава передбачає поширення на всю її територію єдиної системи права, органів державної влади і управління, єдиного громадянства (Болгарія, Угорщина, Великобританія).

Федерація (від лат. federatio - союз, об'єднання) - це складна союзна держава, що складається з державних утворень (штатів, кантонів, республік, земель тощо), що володіють певною політичною самостійністю в межах розподілення повноважень між загальнофедеральним центром і суб'єктами федерації.

Конфедерація - союз юридично і політично незалежних державних утворень для здійснення конкретних сумісних завдань. Такими завданнями є оборона, зовнішня політика, економічне співробітництво. Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, власне громадянство, валюту і законодавство. Конфедеративна держава нестійка і переростає або у федерацію (США у XVIII ст., Швейцарія в XIII ст., Німеччина у XIX ст.), або розпадається.

політичний режим - способи і механізми формування і розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами.

поняття «політичний режим» може означати:

1) процесуальні аспекти інститутів політичної системи, взаємодію суб'єктів політичного процесу в структурі політичної системи;

2) способи і механізми розподілу влади у політичному просторі;

3) характер відносин між політиковладними і політиконевладними суб'єктами;

4) характер відносин між політичними і неполітичними інститутами.

Політичний режим розкриває характер відносин між:

1) державою і громадянами;

2) вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами);

3) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах - між державою і суб'єктами федерації;

4) державою і партіями;

5) правлячими елітними групами і опозицією;

6) виборчою системою і формою державного правління;

7) партією і групами тиску;

8) ідеологічними і неідеологічними формами політичногопроцесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним - права держави чи права особистості, в якій мірі держава визнає, гарантує або обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціальноекономічних і соціальнокультурних прав, чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Тоталітарний режим грунтується на тотальному (лат. totalis - загальність, цілісність) охопленні державою суспільного життя. Поняття «тоталітаризм» з'явилося у філософськополітичному лексиконі XX ст. з праць Джованні Джентіле, а у політику його ввів вождь фашистської партії Італії - Беніто Муссоліні. Дослідники тоталітаризму Ф. Хайєк, К. Поппер, К. Фрідріх і 3. Бжезінський розкрили генетичний зв'язок тоталітаризму з етатистським і соціалістичним вченнями, з існуванням масового суспільства і одномірної авторитарної особистості, кризою ліберального індустріального суспільства.

До цього слід додати, що тоталітаризм - явище XX ст. Він не був характерний для деспотичних і тиранічних режимів попередніх століть, оскільки тоді не існувало таких могутніх технічних і психологічних механізмів контролю за людиною і суспільними інститутами, не було такої концентрації влади в руках політичних угруповань, як у XX ст.

Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Демократичний режим включає сукупність ознак, протилежних тоталітаризмові: народний суверенітет, політичний плюралізм, консенсуальний тип політичної культури, правові гарантії політичних, громадянських і культурних свобод. Демократичний режим можна класифікувати: за формою державного правління - на президентський, парламентський, президентськопарламентський; за формою демократії - ліберальний, соціалліберальний, християнськодемократичний, національнодемократичний; за етапами становища демократизації - демократичний режим першої хвилі демократизації (1896-1926 рр.), демократичний режим другої хвилі демократизації (після краху фашистського тоталітаризму (1943-1962 рр.)) і демократичний режим третьої хвилі (появляється після 70-х років).

4. Характеристика основних теорій походження держави

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н. к. Михай-ловський, М. н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я - сукупність сімей (селище) - сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є "батьківською" за характером. Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви - над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою.

Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б. спіноза, Т. гоббс, Дж. локк, Ж.-Ж. руссо, Я. козельский, М. радищев, І. кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх".

Органічна теорія (Г. спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга - частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського - одного племені іншим).

Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство - боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -відіграло певну роль у створенні США.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К. маркс, Ф. енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава - не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники - психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися.

Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

5. Поняття та основні ознаки права

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Специфічні ознаки права:

1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість. Повної свободи досягти не можна, проте можна бути вільним у тій мірі, у якій вільні інші. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують.

2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості - право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей.

3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки.

4. Системність права полягає в тому, що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним.

5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. Воля пронизує діяльність людини, її цілеспрямовану поведінку в усіх, у тому числі й у правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу придушення нею індивідуальної волі.

6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.

7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населення підкоряється вимогам правових лише тому, що за правом постає держава.

6. Право як особливий вид соціальних норм

Право належить до соціальних норм, тобто до норм, що регулюють відносини між людьми та їх організаціями (громадськими утвореннями й об'єднаннями). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові (або юридичні), моральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, естетичні, звичаї та традиції.

Кожне суспільство потребує не лише системи підкорення, але й упорядкуванна системних відносин, тобто соціального регулювання.

Воно здійснюється за допомогою соціальних норм - правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, мають певний зміст і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Соціальні норми можна розмежувати і згрупувати таким чином.

За змістом розрізняють - політичні, організаційні, культурні, естетичні, технічні та інші норми.

Політичні норми регулюють відносини між класами, націями, народностями їх участь в органах державної влади і організації держави, відносин держави з іншими елементами політичної системи суспільства.

Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення і діяльності державних органів і об"єднань громадян.

Норми культури - це правила культурної поведінки людей. В них відображується духовний розвиток народу.

Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей в зв'язку з уявленнями про красоту людських вчинків ( норм етикету).

Технічні норми - правила необхідного, доцільного поводження людей з предметами природи, знаряддями праці та іншими технічними засобами. До них належать інструкції про користування електропобутовими приладами, правила виконання певних будівельних робіт, норми витрачення сировини, топлива та інші нормативи.

Норми права - норми , які встановлюються і охороняються державою.

Норми моралі - це норми , принципи, правила поведінки, які склались в суспільстві під впливом громадської думки і у відповідності з обумовленими економічним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов'язок справедливість, честь тощо, і забезпечуються в результаті внутрішнього переконання та засобами громадського впливу.

Звичаї - це норми , які склались історично, закріпились у суспільній практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносин і ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.

Дуже близькі до звичаїв традиції - способи поведінки людей, соціальних груп, які склались в суспільстві і передаються з покоління в покоління.

Норми громадських організацій - це норми , які встановлюються і охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає обов'язковість.

Релігійні норми - норми , що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вони відображені в Статутах, священних книжках, інших релігійних документах.

Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те: Що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою;виражають волю виробничої частини суспільства;утворюють внутрішньо-узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків; формально визначенні і мають чітко визначені форми зовнішнього виразу.

7. Поняття та ознаки, що характеризують норму права. Структура правової норми

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв'язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

1. Правова норма пов'язана з державою. Вона являє собою владний припис, що встановлюється чи санкціонується державою та відображає її волю. Встановлення норми здійснюється шляхом безпосередньої державної чи делегованої правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві приписів та надання їм певного ступеню обов'язковості.

2. Норма права має владний характер. Вона визначає важливі державі та суспільству відносини і регулює їх. Владність норми виявляється і у тому, що вона регулює такі відносини, без яких держава і суспільство не можуть бути перетворені у соціальну систему.

3. Це правило поведінки, що визначає модель можливої та необхідної поведінки суб'єктів, яка відповідає інтересам суспільства та держави. Завдяки нормі суб'єкти можуть визначити правомірність чи протиправність своєї поведінки.

4. Це загальнообов'язкове правило поведінки, що має загальний характер, поширюючись на невизначену кількість випадків та невстановлене число суб'єктів. Правова норма є рівним масштабом поведінки кожного суб'єкта, який перебуває у сфері правового регулювання.

5. Формальна визначеність норми виявляється у її зовнішньому прояві шляхом закріплення у тексті певного правового документа. Формальна визначеність норми повною мірою забезпечує її юридичний характер. Завдяки письмовому характеру норми, вона стає зрозумілою адресатам та володіє певним ступенем обов'язковості, що і визначає її юридичну силу.

6. Це елемент системи норм, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулююється нормою.

7. Гарантованість державою означає можливість створення системи гарантій реалізації норми, забезпечення необхідних умов для добровільного виконання приписів суб'єктами, а також застосування державного примусу до суб'єктів, які порушують нормативні установлення. При цьому необхідно зазначити, що засоби примусового впливу повинні мати вичерпний характер та вміщуватися у правових приписах.

8. Логічність норми виявляється у встановленні нею логічно завершеної моделі поведінки суб'єктів та наявності логічного змісту і структури. Форму логічності норми права можливо визначити тезами:

- якщо суб'єкт права діє в ситуації, що регулюється правом, він повинен вчиняти поведінку, яка вимагається;

- якщо суб'єкт не вчиняє поведінку, що вимагається нормою права, він має нести відповідальність.

Правовими вважаються норми, які:

1. Склалися історично у вигляді звичаїв, традицій, прецедентів і визнані державою як такі, що відповідають загальнолюдським ідеалам.

2. Виходять безпосередньо від суспільства (народу), відображають волю спільності та є результатом референдуму.

3. Прийняті уповноваженими органами держави у межах правотворчого (законотворчого) процесу.

4. Вміщені у договорах, укладених між колективними суб'єктами відповідно до чинного законодавства та принципів і норм міжнародного права.

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми:

- це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

- це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

- це засіб пізнання та використання правової дійсності;

- це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності;

- це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури;

- це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою;

- це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів;

- це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;

- це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

- він визначає коло відносин, які регулюються правом;

- встановлює умови дії норми;

- вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

- конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

- визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Диспозиція - це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:

- вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

- визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

- характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

- визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

- характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Санкція - це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

- забезпечує реалізацію диспозиції;

- визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

- забезпечує повноваження порушених прав;

- забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

- має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому - санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій. Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії «санкція» визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці.

8. Поняття джерела права та їх система

Термін джерела права має багато значень:

а) його розуміють як сили, які творять право, наприклад, джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу. Правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє - для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут - для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України і інших конституційних законів;

в) до джерел права відносяться історичні пам'ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі. Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо.

г) під джерелами права також розуміють засоби пізнання. Наприклад, іноді говорять, що право можна пізнати із закону.

В минулому і сьогодні до поняття «джерело права» підходять,

по суті, з двох позицій:

1) його розуміють як матеріальне джерело права - звідки йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада. Парламент, Верховна Рада України, Президент України, судові органи;

2) формальне джерело права - спосіб вираження змісту правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'язковий характер.

Під системою в науковій літературі прийнято розуміти безліч елементів, що знаходяться у зв'язку між собою та утворюють певну цілісність, єдність. Це ціле, складене з частин, взаємозв'язаних між собою, утворюючи при цьому певний порядок. Системність властива всім явищам суспільства, у тому числі і соціальним. Право також є вельми складною соціальною системою. Відомо, що в ході історичного розвитку юридичної форми окремі правові норми групуються в кожній країні в структуровану сукупність, утворюючи при цьому цілу правову систему.

Важливо пам'ятати, що система джерел права має в своїй основі певну правову систему даної держави. Система джерел права є вищим виразом системи права. Проте їх співпадіння не є абсолютним. На думку багатьох учених, систему права слід відрізняти від системи законодавства, оскільки система права є первинною, а система законодавства - вторинною. Перша характеризує внутрішню будову права, розміщення його норм по галузях і інститутах, друга відноситься до зовнішніх форм виразу права, характеризує стан джерел права.

Система законодавства об'єднує закони, укази Президента, підзаконні нормативні акти, Постанови уряду, інструкції та інші акти, які є джерелами, в їх сукупності і у взаємозв'язку. Таким чином, виходячи із загальнотеоретичних положень, система цивільного процесуального права служить базою, фундаментом для формування системи джерел цивільного процесуального права (законодавства). Система цивільного процесуального права об'єктивно вимагає, щоб його джерела були систематизовані за галузевою ознакою, а норми галузі права та її інститути об'єднувалися в один кодифікуючий акт. Успішне дослідження сутності джерел цивільного процесуального права неможливе без встановлення їх взаємозв'язків з системою цивільного процесуального права, їх взаємодії, взаємообумовленості між собою, їх внутрішньої будови, оскільки право і його джерела виступають як єдність змісту і форми.

Нормативних актів досить багато, у зв'язку з чим вони потребують систематизації.

9. Нормативно-правові акти як джерела права.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ правотворчого органу, який вміщує юридичні норми. Це найбільш розповсюджена форма сучасного права.

Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Чільне місце в системі нормативних актів посідає закон.

Отже, закон - це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу.

Основним законом кожної держави є конституція. На основі статті 8, Розділу І конституції України можна сказати, що Конституція України має найвищу юридичну силу, і всі інші закони та нормативно-правові акти

приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Закони, в тому числі конституція, є нормативно-правовими актами органів законодавчої влади або самого народу. Чинність законів узгоджується з рішенням Верховної Ради України (ст.. 9, Розділ І Конституції України) і

прийняття законів входить до повноважень Верховної Ради (ст.. 85, Розділ IV "Верховна рада України" Конституція України).

Крім законів існують інші нормативно-правові акти - підзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні акти правотворчих органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для

його виконання.

10. Межі дії нормативно - правових актів: в просторі, у часі, за колом осіб

Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

Дія закону (нормативно-правового акта) чи навіть окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

Дія закону (нормативного акта) у часі

Три позиції (фактори) визначають часові межі дії норми права, а відповідно й нормативного акта (чи закону): 1) момент, з якого починається дія (початок дії); 2) час, протягом якого вона продовжується (тривалість дії); 3) момент, яким завершується дія (закінчення дії).

Дія закону у часі починається з моменту вступу його в силу. Мається на увазі його юридична сила. Момент набрання чинності нормативним актом визначається різними встановленими законом (чи іншими актами) способами. Ці способи стосовно кожного конкретного нормативного акта визначаються або на підставі загальної норми про порядок введення актів у дію, або кожний раз самим цим актом згідно із загальним правилом. Отже, закон не закріпив єдиного порядку введення в дію нормативних актів, більше того, не поставив це в залежність від форми актів. Навіть для однотипних (одного виду) актів (наприклад, законів чи указів) передбачено альтернативні підходи до вирішення питання про порядок введення їх в дію залежно від різних обставин (наприклад, залежно від способу їх доведення до відома виконавців, оприлюднення, тобто промульгації, а також інших факторів). Наприклад, щодо законів Конституція України (ч. 5 ст. 94) передбачає: "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом...". В чому може полягати це "інше", Конституція не визначає.

Дія закону (нормативного акта) у просторі

Передусім з'ясуємо зміст поняття "простір" та його співвідношення з іншим поняттям - "територія". Як загальне родове поняття, що визначає межі дії закону ще за одним, просторовим параметром, виступає категорія "простір". Простір включає такі складові частини (сфери): сухопутний, водний, підземний, повітряний та космічний простір, а також морське дно. Термін "територія" за обсягом охоплюваного ним простору вживається в трьох значеннях:

1) власне територія (від лат. terra - земля, суходіл, земна поверхня; territorium - область) - земельний, сухопутний простір з певними кордонами; або певна частина земної поверхні з визначеними межами - територія міста, парку, заводу тощо;

2) іноді дещо ширше: простір землі, внутрішніх та прибережних вод з певними кордонами (територія адміністративно-територіальної одиниці (утворення) - області, району тощо);

3) в міжнародному праві: територія держави, державна територія - частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом держави, яка включає сухопутний, водний, підземний та повітряний простір, а також континентальний шельф (включає морське дно та надра підводних районів на відстані 200 миль від берега).

Дія закону (нормативного акта) за колом (щодо) осіб

Дія закону за колом осіб визначається такими правилами (положеннями): Нормативні акти (закони) діють щодо громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів відповідної держави. Щодо громадян та організацій межі дії нормативних актів визначаються залежно від змісту і призначення цього акта. Визначення (звуження) меж дії актів прямо залежить, по-перше, від характеру регульованих відносин, по-друге, від специфіки суб'єктів цих відносин, яка з їх характеру випливає.

Дія законів (нормативних актів) держави повинна поширюватись також на іноземних громадян та осіб без громадянства (апатридів), крім винятків, зокрема тих, які невіддільні від громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з конкретною державою, що знаходить вираз у взаємних правах та обов'язках.

Так, приміром, на іноземних громадян та осіб без громадянства не поширюється обов'язок військової служби у лавах Збройних Сил України; вони не можуть обирати та бути обраними до виборних державних органів, на виборні державні посади, а також до органів місцевого самоврядування; не можуть брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, у дорадчих опитуваннях громадян (консультативних референдумах). Іноземні громадяни не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю обумовлено належністю до громадянства країни (України).

Відповідні вказівки про дію акта щодо певних категорій суб'єктів, якщо це необхідно, даються в самому акті. Зокрема, у кримінальному праві діють такі правила:

1) громадянин України, який вчинив злочин, передбачений КК України, перебуваючи за кордоном, підлягає відповідальності за законами України в разі його затримання або віддання до суду на території України. Такий принцип дії кримінальних законів щодо громадян називається принципом громадянства. Якщо громадянин України за вчинений злочин поніс покарання за кордоном, він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за цей злочин в Україні;

2) за злочин, вчинений за кордоном, але не передбачений КК України, громадянин України, який вчинив такий злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за нього на території України;

3) аналогічно, за тими ж правилами дії закону вирішується питання про кримінальну відповідальність осіб без громадянства, які вчинили злочини за межами України, але перебувають на її території. Іноземні громадяни за злочини, вчинені за межами України, підлягають відповідальності за законом України у випадках, передбачених міжнародними договорами.

У зв'язку з питанням про дію закону за колом осіб гостро стоїть специфічна проблема про подвійне громадянство, а саме: закон якої держави застосовувати до біпатридів? Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" (ст. 2) одним із принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства. Проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не позбавляє його громадянства України. Проте із загальних правил є винятки, які мають два аспекти: міжнародно-правовий та внутрідержавний. В міжнародно-правовому аспекті таким винятком є інститут особистого імунітету від дії законів окремих осіб. У внутрідержавному аспекті йдеться про трансформацію зазначеного інституту у вигляді особистої правової недоторканності.

Міжнародно-правовий аспект представлений дипломатичним імунітетом та деякими його різновидами.

1. Дипломатичний імунітет, тобто імунітет дипломатичного представника іноземної держави. За набором (обсягом) привілеїв він виходить за межі лише особистої недоторканності.

2. Похідними від дипломатичного імунітету є деякі інші різновиди особистої недоторканності. В дещо меншому обсязі, ніж дипломатичні представники, дипломатичним імунітетом користуються консули.

Загальна недоторканність поширюється на всіх людей в однаковому обсязі. Згідно зі ст. 29 Конституції України "кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність".

11. Систематизація законодавства : поняття, значення, форми.

Систематизація нормативних актів - це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом - загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання - предметна, хронологічна, суб'єктивна.

Кодифікація - вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс - кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.

Статути, положення - кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.

Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу.

У різні часи люди послуговувались різними нормативними актами, хоча сфера регулювання часто залишалась однаковою.

12. Поняття галузі права та правового інституту.

Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права - відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права - конституційне (державне) право - система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави - створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всієї правової системи нібито надбудовані:

- з одного боку, адміністративне та цивільне право - дві профілюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала публічного і приватного права відповідно;

- з іншого боку, кримінальне право - профілююча галузь, спрямована головним чином на виконання охоронних завдань. особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право - система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) - прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) - визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права - адміністративному, цивільному, кримінальному відповідають процесуальні - адміністративно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.

Адміністративно-процесуальне право - система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління.

Цивільне процесуальне право - система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право - система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.

Інститут права - система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

Наведемо класифікацію інститутів права.

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

- галузеві (інститут спадкування);

- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності).

Інститути права за функціональною роллю:

- регулятивні (інститут міни);

- охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:

- матеріальні (інститут підряду);

- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.

Підгалузь права - система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; фінансове право - банківське і податкове право; екологічне - лісове, гірниче, водне.

 



Конференция идей | Система права та система законодавства, їх співвідношення.

Правомірна поведінка: її поняття та види. | Правопорушення: поняття ознаки та види | Склад правопорушення: поняття та зміст його елементів | Юридична відповідальність: поняття, мета і принципи | Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності | Шлюб: поняття, ознаки, умови та порядок укладання | Припинення та розірвання шлюбу | Майнові права та обов'язки подружжя | Особисті права і обов'язки подружжя | Майнові права і обов'язки батьків і дітей |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати